Актуальність досвіду

Хто стоїть на місці, той відступає.

(Давня мудрість)

Вступ

Нині зміна ідей, знань, технологій відбувається швидше, ніж зміна поколінь. За традиційної освіти навчити людину на все життя неможливо. Людина розумна у ХХІ ст. – це людина, яка постійно навчається, людина, для якої здобуття знань стає сутнісною рисою способу життя. Саме таку людину має формувати школа.

Актуальність досвіду

Водночас із наданням базових знань перед сучасною освітою все більше постає завдання навчити учнів самостійно оволодівати новими знаннями та опановувати інформацію, навчити вчитися (Навчальна програма 1-4 кл, 2012р.), виробити потребу у навчанні впродовж життя. «Протягом навчання у початковій школі учні повинні оволодіти ключовими компетентностями, які передбачають їх особистісно-соціальний та інтелектуальний розвиток, формуються на міжпредметній основі та є інтегрованим результатом предметних і міжпредметних компетенцій необхідних для самореалізації учнів у швидкозмінному світі» (Державний стандарт початкової загальної освіти, 2011р.) Ці умови сприяють усебічному розвитку особистості учня, його соціальному становленню, підготовці до життя, праці, вибору професії. На це звертали увагу багато вчених-педагогів: Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв, С. І. Орлов, В. Ф. Паламарчук, С. П. Рубінштейн, Б. А. Русаков,О.Я.Савченко.

Спонукаючи учнів до вивчення тієї чи іншої галузі знань, слід формувати прагнення до співпраці, розуміння суспільної значущості своєї самоосвітньої пізнавальної діяльності. Це можливо завдяки використанню гуманно - особистісного підходу до дітей, розробленого Ш.О Амонашвілі в «Трактаті життя» та створенню ситуації успіху за А.С. Бєлкіним.

Інноваційність. Інноваційним аспектом є визначення у Державному стандарті необхідних для успішного навчання і соціалізації учнів ключових і предметних компетентностей, необхідних для «..формування в учнів прийомів самостійної роботи.., умінь здійснювати пошук, відбір інформації для виконання навчально – пізнавальних завдань, які сприятимуть самопізнанню, самореалізації учнів у швидкозмінному світі».

Опрацювавши статті Савченко О. Я. «Виховання розумної особистості, яка вміє самостійно вчитися» // Початкова школа № 8, 2007), В.Ф. Сидоренко «Учить школьников самообразованию», Бухлової Н.В. і Тенінчевої О.А «Особливості формування самоосвітньої компетентності учнів початкових класів», ознайомившись з досвідом вчителів Лисенкової С.М., Клочко Р.В., Шикарєвої Г.О., Литвтненко І.І, Онофрійчук О.М., Гавриш М.Д., пройшовши курси підвищення кваліфікації при МОІППО з теми «Інноваційна компетентність вчителя початкових класів», зрозуміла, що навчити дитину самостійно вчитися – першочергове завдання вчителя початкових класів. Вчитель має організувати навчальну діяльність таким чином, щоб дитина стала суб’єктом навчання.

Але на сучасному етапі виникає ряд труднощів - молодші школярі, прекрасно відтворюючи навчальний матеріал, не завжди можуть виявити творчість, оригінальність, самостійність у судженнях та оцінках. Цінності змісту освіти, відірвані від системи життєвих цінностей учня.

На сторінках сучасної педагогічної преси все частіше звучить актуальне питання сьогодення: школа мало приділяє уваги формуванню самоосвітніх компетенцій. Часто дається дітям готовий матеріал (Інтернет, друкована продукція і т.д.) Все це сприяє тому, що вчителі мало приділяють уваги саме формуванню вмінь учнів: аналізувати; зіставляти; робити свої висновки. Сьогодення ставить перед учителем завдання: підготувати школяра до дорослого життя.

Проаналізувавши проблеми, які стоять перед сучасною школою я вже декілька років працюю над темою «Формування самоосвітньої компетентності молодших школярів».

Основна ідея досвіду – залучення дітей до системної навчально – пошукової самоосвітньої діяльності.

Одним із провідних завдань досвіду є практико – діяльнісний підхід у навчанні, тобто навчання дітей вчитися через ключові компетентності (знання, уміння, навички), які пов’язані з особистим досвідом дитини та ставлення її до процесу. Навчальні програми 1-4 кл.(додаток 1, таблиця).

Головна мета – виховати особистість, яка здатна до самоосвіти й саморозвитку, вміє творчо застосовувати набуті знання, здатна самостійно мислити та приймати сміливі нестандартні рішення, генерувати оригінальні ідеї, вміє здобувати інформацію з різних джерел, поповнювати й оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної та творчої діяльності.

Здійснити її можна через: надання дітям ініціативи у пізнавальній діяльності; заохочення самостійності (використання інтерактивних технологій, системи розвивального навчання за Д. Ельконіним та В.Давидовим); створення емоційно-стимулюючого навчального середовища (ситуація успіху за А.С.Бєлкіним); розвиток у дітей саморегуляції на основі особистої відповідальності. (педагогіка співробітництва); здійснення навчально-виховного процесу в атмосфері взаємодії, емоційної співдружності. (за Ш. Амонашвілі); створення можливостей для максимальної самореалізації кожного учня.

Навчання того, як вчитися, і навчання того, як думати – цієї мети «можна досягти, якщо впливати на навчально – виховний процес системно, поєднуючи засоби опосередкованого впливу і методики цілеспрямованого формування самостійної розумової діяльності. За цих умов можна навчити дітей самостійно вчитися, тобто розуміти і приймати мету діяльності, організовувати свою працю. Уміти спілкуватись, вступати в діалог, користуватись мислительними вміннями, контролювати й оцінювати результати своєї праці, прагнути їх поліпшити»(О.Я. Савченко)

«Уміння вчитись, а значить і оцінювати себе та інших – складова життєвої компетентності» - зазначає в своїй роботі «Актуальні проблеми контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи» Н.М. Степанець. Вона зазначає, що «вміє вчитися той учень, який: сам визначає мету діяльності або приймає мету, поставлену вчителем, як свою; проявляє зацікавленість у навчанні; докладає вольових зусиль; організовує свою працю для досягнення результату; відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання задачі; виконує в певній послідовності сенсорні, розумові, або практичні дії, прийоми, операції; усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити; має вміння і навички самоконтролю і самооцінки. Усі ці навички тісно пов’язані між собою і визначають надзвичайно актуальне для вчителів та учнів завдання – формувати вміння вчитися.»

Формування творчої особистості, яка буде здатна навчатися протягом усього життя, реалізується тільки комплексно у трьох основних аспектах.

Перший аспект – організація спеціальної самоосвітньої навчальної діяльності на уроках (додаток 2, схема 1).

Другий аспект – організація навчального самоосвітнього співробітництва, спільної роботи вчителя і учня (додаток 3, схема2).

Третій аспект – методи та прийоми самоосвітньої роботи на уроці. Вчитель спонукає дітей до самостійної діяльності (1- й клас – ситуація наслідування; 2 – 4 класи – ситуація самостійної дії) (Додаток4, орієнтовні завдання)

В одній із праць В.О. Сухомлинський відзначив: “ Все що учень може взяти сам, не можна йому давати”. Він вважав, що вчителеві треба створювати на уроці ситуації, в яких учень переконувався б у тому, що покладатися можна тільки на власні сили, на свою працю. Хай за урок учень зробить менше, але цілком самостійно. Труднощі у навчанні, невдачі школяр має вчитися долати самостійно. На своїх уроках я намагаюся створювати комфортні умови, при яких кожний учень, незалежно від рівня його знань, відчуває свою успішність, свою інтелектуальну досконалість, свою потрібність, має можливість висловити свою власну думку, що робить продуктивним увесь навчальний процес. А це неможливо без використання сучасних інноваційних технологій.

На уроках природознавства, читання, української мови, громадянської освіти, образотворчого та музичного мистецтва, використовую пошуковий метод, коли необхідну на урок інформацію, довідку, повідомлення знаходять діти самостійно з різних джерел: художньої літератури, різноманітних словників, Інтернету, опитують (беруть інтерв’ю) у дорослих, ровесників, (необмежений простір для фантазії вчителя і учнів, бо називається по – різному: «довідкове бюро», «пошуковці», «питайлики», «всезнайки» та інші).

На уроках використовую мультимедійні презентації, відеоматеріали як і з Інтернет ресурсів, так і власні. Наприклад, при засвоєнні таблиці множення у 2 класі використовую комп’ютерний тренажер, на якому хлопчики, правильно розв’язавши приклади, «їдуть на машині», а дівчатка – одягають ляльку Барбі.

На уроках читання, мови, починаючи з 1 класу, діти озвучують улюблених героїв, розігрують діалоги, вигадують власні слова, кінцівки мультфільмів. Такі вправи не просто розвивають самостійність учнів, вони розвивають їх творче, креативне мислення, бажання творити.

Дуже часто використовую власну відеокамеру. Знімаємо з дітьми різні ситуації, потім, переглядаючи в класі, аналізуємо їх, обговорюємо. Наприклад, на уроці природознавства у 1 класі ми побачили, як діти не економлять воду (зняла на відео ситуації, які розіграли самі першокласники) і зрозуміли, «щоб не витік океан, треба закривати кран».

Надаю перевагу інтерактивним технологіям та вправам, тому що на уроці у роботі задіяні всі учні класу; діти вчаться працювати колективно (в групі, команді, бригаді тощо); формується доброзичливе ставлення до однокласників; кожна дитина має можливість висловити свою думку (бути почутою без критиканства); створюється «ситуація успіху»; за короткий час можна опрацювати багато нового матеріалу; формуються навички толерантного спілкування, вміння відстоювати, аргументувати свою точку зору, разом знаходити альтернативне рішення проблеми тощо. Це методи: «Мікрофон», «Мозковий штурм», «Займи позицію», «Навчаючи — вчуся», «Робота в парах», «Ток – шоу», «Розігрування правової ситуації в ролях», «Ажурна пилка», «Коло ідей», «Акваріум», «Суд від свого імені», «Прес» та багато інших. Метод «Займи позицію» допомагає проводити дискусію зі спірної, суперечливої теми. Це можливість висловитися кожному учневі, діти демонструють різні думки з теми, обґрунтовують свою позицію або переходять на іншу позицію в будь-який час. У 1та 2 класах це завдання «Підійди до малюнка, який виражає твою думку», у 3-4 класах – це вже написані на плакатах (чи дошці) думки дітей. Якщо після обговорення дискусійного питання учень змінив свою точку зору, він переходить в іншу групу й пояснює причину свого переходу, а також називає найбільш переконливу ідею або аргумент протилежної сторони (іншої групи). Метод «Навчаючи — вчуся» дає змогу моїм учням взяти участь у навчанні та передачі своїх знань іншим, у даному разі своїм однокласникам під час уроку. Метою роботи методу «Ток-шоу» є отримання навичок публічного виступу та дискутування. На такому уроці ведучим є може бути учень. Оголошується тема дискусії, наприклад, «що таке щастя». Запрошую висловитися із запропонованої теми «запрошених гостей». Надаю слово «глядачам», які можуть виступити зі своєю думкою протягом 1 хв або поставити запитання «запрошеним», які мають відповідати лаконічно та конкретно. Ця форма роботи допомагає моїм учням навчитися дискусувати, висловлювати та захищати свою позицію. Прийом «Фантастична ситуація» дає змогу дітям фантазувати, перенести навчальну ситуацію на фантастичну планету; придумати фантастичну рослину (тварину) і розглянути її в реальному світі; розглянути навчальну ситуацію з незвичайної точки зору, наприклад, очима інопланетянина або древнього грека... Вправа «Впіймай помилку» привчає дітей миттєво реагувати на помилки, розвивати уважність і готовність відповідати швидко. Прийом Прес-конференції використовую, починаючи з 3—4 класу. Частково розкриваю тему, пропонуючи учням завершити її розкриття самостійно, використовуючи підручники, посібники, довідкову літературу тощо. Ігрові методи часто використовую на уроках громадянської освіти, основ здоров'я, читання. Наприклад, «Розігрування ситуації в ролях» (рольові ігри) дає змогу визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри. Рольова гра імітує реальність та дає можливість діяти «як насправді». Учні розігрують ситуації зі свого особистого досвіду. Наприклад, на уроці математики під час вивчення теми "Літр" у 1 класі я пропоную дітям розіграти ситуацію в магазині: купівля молока, води тощо. Після обговорення вони роблять висновки, оцінюють ситуацію. При використанні методу «Ажурна пилка» учні працюють разом, щоб вивчити значну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також допомагають одне одному «вчитися навчаючи». Метод «Коло ідей» є ефективним у вирішенні гострих суперечливих питань та базовим для створення списку загальних ідей.

Навчання за інтерактивними технологіями сприяє розвитку життєвої компетентності учнів, розвиває критичне мислення, вміння аналізувати, творити, робити свій вибір у нестандартних ситуаціях.

Існує декілька варіантів групової роботи: діалог, синтез думок, спільний проект, конференція, диспут, суд, конкурс, «атака на організатора» тощо.

Часто використовую технологію «Ейдетика» (від грец.«ейдос» - образ). У навчанні дітей я використовую різні ейдетичні прийоми: розвиток асоціативного мислення, методи листівок та колажів, метод опорно-буквених піктограм (за методикою І. Матюгіна). Адже опора на емоційність, образність, власний досвід дитини – найкращий шлях до розвитку творчого живого, допитливого мислення.

Завдання, які я даю своїм учням для розвитку самостійного творчого мислення: написання дослідницьких, творчих робіт на різні теми;«Крісло редактора», «Диктор»(підготувати виступ, створити рекламу); гра «Мікрофон», «Інтерв'ю»; творчі звіти науковців, метеорологів, ботаніків, правознавців тощо (дуже часто до уроків позакласного читання, природознавства, громадянської освіти); Так «+», Ні «-», або «сонечко – хмаринка», «істинне – хибне»), коли вчитель (чи підготовлений учень) виступає, а діти символізують правильність сигнальними картками.

Ефективним засобом розвитку самоосвітньої компетентності учнів є створення проблемної ситуації. Проблемна ситуація виникає тоді, коли, коли виявляється, що для вирішення нових навчальних задач їм необхідно набути нові уміння та навички. Наприклад, на уроці природознавства в 4 класі підводжу дітей до думки: "Як вдається вижити живим організмам при низьких температурах?" Для створення проблемної ситуації на уроках рідної мови пропоную учням проблемні завдання і питання, використовую лінгвістичні задачі та вправи. Так, при повторенні теми «Будова слова», роблю на дошці запис: «Зап…шний, п…хід» (Які букви необхідно вставити замість крапок?») Відповідаючи на поставлене питання, школярі звертають увагу на частину слова, в якій пропущено букву, роблять висновок про тісний зв'язок уміння визначати будову слова і уміння правильно його писати. Розв’язуючи такі завдання, учні із задоволенням самі починають складати словосполучення, і цей прийом використовую на інших етапах уроку.

Також треба враховувати, що уміння організовувати самоосвітню діяльність учнів, передбачає і самостійну підготовку навчальної задачі. Постає питання про розрізнення навчальної задачі і навчального завдання. Наприклад, завдання однієї з вправ звучить так: «Випиши іменники у множині. Визнач закінчення». Питаю учнів: Чому ми маємо навчитися, виконуючи цю вправу? (Відрізняти іменники, що стоять в однині і в множині). Вивчаючи тему «Прикметники», учні виконують вправу, в якій поставлено таке завдання: «Випишіть словосполучення прикметник + іменник та визначте у прикметників відмінок, число і рід». Яка навчальна задача?

Школярі повинні зрозуміти, що виконуючи це завдання, вони:

1. Вчаться розпізнавати прикметник за його граматичними ознаками.

2. Впевнюються в граматичній залежності прикметників від іменників та вчаться визначати рід, число, відмінок.

Треба постійно вчити школярів самостійно ставити навчальну задачу: «Для чого ми виконуємо те чи інше завдання? Чому ми повинні навчитися, виконуючи завдання?» – ці питання звучать на кожному уроці. Тоді учнів свідомо працюють з матеріалом для самостійної роботи.

Навчаючи школярів прийомам самостійної творчої діяльності, необхідно пам’ятати, що одним з найважливіших проявів самостійного мислення є «бачення» проблеми. Уміння бачити і ставити проблеми говорить про високий рівень розумового розвитку учнів, їх готовності до самоосвітнього творчого пізнання. Як же я формую це уміння? Перш за все, створюю на уроці обстановку, яка заохочує до запитань учнів. Часто питання спрямовують учнів на відтворення матеріалу, але чи не спробувати по іншому? Дві теми: «Голосні звуки» і «Приголосні звуки». Діти знайомляться із способом їх утворення. Пропоную учням побувати в ролі вчителя: задати класу питання про утворення звуків. Але перед цим повідомляю:«Відповідь можна будувати по-різному: можна спочатку розказати про утворення голосних звуків, а потім, приголосних. А можна розповісти про це саме, але вже порівнюючи способи утворення звуків». І прошу поставити питання, орієнтоване на прийом порівняння. Здається сформулювати питання легко, але це потребує від учнів досвіду логічного мислення. Саме в такій ситуації народжується навчальне співробітництво. Бо самостійне складання питань та завдань є для учнів дуже цікавим і корисним. Дуже багато завдань виконуються самостійно: «Казка по телефону», передача «На добраніч, діти», казка зі зміненим кінцем, передача «В гостях у казки».

Для розвитку пізнавальної самостійності учнів, уміння застосовувати свої знання на практиці, використовую систематичний контроль за їх діяльністю і формую уміння контролювати себе. Особливу увагу приділяю самоперевірці, взаємоперевірці. Дітям подобається «Дерево успіху» класу, на якому (в залежності від пори року) з'являються то квіти, то плоди, то жовті листочки, то сніжинки, що дає їм змогу оцінити свої успіхи, свій неповторний талант, покращити свої досягнення.

Щоб розвинути у дітей уміння досліджувати, пізнавати факти та явища використовую всі способи наукового пізнання: порівняння та зіставлення, аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

В процесі набуття нових знань формую у дітей уміння використовувати логічні операції в необхідній послідовності. Наприклад, при знайомстві учнів з ознаками орфограми, що вивчається, звертаю увагу на певну логічну послідовність операції, яка доводить правильність вибору того чи іншого написання. Пропоную школярам самостійно сформулювати правило правопису, спираючись на графічне позначення орфограми, наприклад, на дошці запис: «Спитати», «Зварити». Учні, виходячи з назви теми уроку та запропонованих графічних позначок, формулюють правила правопису. Так вони переконуються, наскільки важливо є уміння робити розумові операції в логічній послідовності. На уроках мови широко використовую коментування, обговорення (за методикою Лисенкової С.М.).

На уроках математики використовую творчі завдання: 1)Задачі без запитання: постав запитання, розв'яжи задачу. 2)Продовж запитання. Розв'яжи задачу. (Наскільки...?У скільки разів...?Скільки всього...? і т.д.) 3) Зміни запитання задачі. Розв'яжи її. 4)Що можна, чого не можна:. 5) Задачі з «провокаційними запитаннями»: 6) Склади задачу за схемою, за розв'язанням; 7)Склади задачу за аналогією; 8)Склади 2—3 картки задач певного виду; 9) Задачі з доповненням (доповни запитання задачі. Доповни задачу числовими даними і т.д.); 10)Придумай два запитання до задачі (на порівняння чисел); 11) Розв'яжи задачу двома способами; 12)Вибери найбільш раціональне запитання із двох; 13) Знайди інший шлях розв'язання задачі та ін.

Метод проектів забезпечує єдність розвитку думки, почуття і самостійної дії молодшого школяра. Пропоную дітям на початку уроку два проекти та під час дискусії довести їх необхідність. Діти створюють проекти на уроках природознавства, читання, трудового навчання, образотворчого мистецтва, проявляють зацікавленість до обговорення проектів і найголовніше - слідкують за здійсненням задуманого. Учні брали участь у проектах: «Допоможи птахам» (2 кл.), «Друзі пізнаються в біді» (3 кл.) «Подорожуємо Україною» (3 кл.), «Видатні люди нашого краю» (4 кл.), «Образ лисички в українських народних казках» (4 кл.), «Що таке щастя»(4 клас).

На уроках читання, мови, природознавства моїм учням подобається складати твори самостійно від побаченого, почутого під час екскурсій. Вони пишуть свої твори і на звичайних аркушах паперу з малюнками, і у вигляді книжечок-іграшок: книжка-білочка і т.д. Наприклад: тема «Золота осінь». Рушаємо на екскурсію до парку біля школи. Придивляємось до оточуючого, прислухаємось, навіть принюхуємось до запаху ледь вогкої землі і опалого листя. Десь високо вгорі озивається сумна пташина… Те, що зацікавило, записуємо до блокнотів на пеньку, колоді, на колінах. Під враженням від побаченого, відчутого твір пишеться невимушено, без тих знайомих усім мук творчості: «А щоб це ще написати?». Також на свіжому повітрі вчимося складати казки: «Чому у зайця довгі вуха?», «Чому у жирафа довга шия?», «Як зайчик вовка перехитрив», «Відколи равлик носить свою хатку з собою» та ін. Змагаємося з дітьми: в кого вийде цікавіше?. Усі роботи обов’язково зачитуємо, обговорюємо, визначаємо творчих «казкарів», «письменників» шляхом голосування, а потім роботи розігруємо, зачитуємо вихованцям дитячого садка. Така взаємодія допомагає виховати увагу та відповідальність у школярів.

Поиск по сайту: