Суспільство як макрофактор соціалізації

Суспільство – поняття в основному політолого-соціологічне. Воно

характеризує сукупність сформованих у країні соціальних відносин між людьми,

структуру яких становить родина, етнічні, конфесіональні, вікові, професійні,

соціальні та інші номінальні і реальні групи, а також держава.

У кожному суспільстві складаються специфічні умови соціалізації людини

на кожному віковому етапі. Вони залежать від особливостей історії і культури

конкретного суспільства, гендерної (статеворольової), вікової і соціальної

структур суспільства, від рівня його економічного і культурного розвитку, від

соціально-психологічного клімату і т.п.

Гендерна структура суспільства і соціалізація

Сучасна наука розрізняє біологічну репродуктивну стать (статус

індивіда як самця або самки) і соціальну стать як сукупність соціокультурних і

поведінкових характеристик і ролей, що визначає особистісний, соціальний і

правовий статус чоловіка і жінки у певному суспільстві.

Соціальну стать називають гендером (від лат. gender – рід) і всі

відповідні властивості та відносини, за винятком анатомо-фізіологічних,

називають не статевими, а гендерними (гендерні ролі, гендерний поділ праці,

гендерні стереотипи і т.д.). Однак слова «гендер» і «стать» (або «секс»),

«гендерні ролі» і «статеві ролі», «гендерна орієнтація» і «сексуальна орієнтація»

часто вживають як синоніми.

На процес соціалізації людини впливають і власне статева (біологічна), і

статеворольова структури суспільства (друга значно істотніше, ніж перша). В цілому у світі співвідношення чоловіків і жінок практично рівне

(жінок у світі лише на 1% менше, ніж чоловіків). Рівність досягається за рахунок

більшої кількості чоловіків у молодших вікових групах, тому що, хоча хлопчиків

звичайно народжується більше, ніж дівчат, у чоловіків вище смертність і менше

тривалість життя. У деяких країнах – дефіцит жінок, у інших – чоловіків (і таких

багато). Нерівномірне співвідношення чоловіків і жінок у різних вікових групах.

Кількісне співвідношення жінок і чоловіків впливає на життєвий сценарій

членів суспільства і на їхню соціалізацію в ряді аспектів, найбільш явні з яких –

неможливість створити родину для досить великої кількості представників

продуктивних вікових груп, а також соціально змушене заміщення жінками

традиційно чоловічих професійних ролей (у важких видах праці).

Гендерна структура суспільства характеризується рядом показників, що

відбивають деякі якісні характеристики співвідношення ролі чоловіків і жінок у

житті суспільства.

У першу чергу потрібно вести мову про соціальний статус чоловіків і

жінок у суспільстві. Він різний: матріархат – у деяких архаїчних суспільствах,

патріархат – у ряді країн Азії й Африки, декларований біархат – у європейських

країнах.

Важливим показником можна вважати рівень освіти чоловіків і жінок. У

середньому по усьому світу чоловік проводить у школі 5,8 років, жінка –

4,3 роки. Але у деяких суспільствах ці відмінності інші.

Важлива і участь у роботі поза домашнім господарством – у світі це

57% чоловіків і 33% жінок. Але і тут є істотні відмінності між конкретними

суспільствами.

Гендерна структура суспільства впливає на соціалізацію людини, у першу

чергу визначаючи характер засвоюваних нею гендерних (статеворольових)

очікувань, уявлень про статусне положення тієї та іншої статі, стереотипів

статеворольової поведінки, що формуються у неї.

У зв'язку із цим треба сказати про те, що гендерна роль – це певна модель

поведінки, що включає деякий набір видів діяльності, соціальний статус, манери

триматися, критерії маскулінності та фемінності і відповідний набір психічних

властивостей, на основі яких дана культура диференціює чоловіків і жінок та яку

вона пред'являє їм як певний норматив.

Вікова структура суспільства і соціалізація

Вікова стратифікація властива будь-якому суспільству. У всіх мовах

поняття «молодший», «старший», «дитина», «юнак», «дівчина», «старий»

указують не тільки на вік людини, але й на її положення у статусній структурі

суспільства, позначаючи деяку нерівність прав і обов'язків, припускаючи певний

набір очікувань і норм поведінки. Вікова стратифікація має певні історичні

особливості з погляду статусу того або іншого віку.

Найбільш послідовне значення вікової структури суспільства у соціалізації

(і у стихійній, і у відносно соціально контрольованій) підростаючих поколіньпоказано в концепції М. Мід. Вона виділила три типи суспільств залежно від

темпів їхнього розвитку і міри модернізованості-традиційності.

У суспільствах постфігуративного типу (доіндустрійних, а також у

архаїчних та у вкрай ідеологічно закритих) люди, старші за віком, служать

моделлю поведінки для молодих, а традиції предків зберігаються та передаються

від покоління до покоління.

У суспільствах кофігуративного типу (індустріальних і таких, що

модернізуються) моделлю для людей виявляється поведінка їхніх сучасників. І

діти, і дорослі вчаться переважно у однолітків, тобто у міжпоколінній трансмісії

культури центр ваги переноситься з минулого на сьогодення.

У суспільствах префігуративного типу не тільки молодші вчаться у

старших, не тільки поведінка однолітків стає моделлю для людей, але і старші

вчаться в молодших. Цей тип характерний для сучасних розвинених країн, тому

що у наші дні минулий досвід не тільки недостатній, але й, часом, може бути

шкідливим, заважаючи на пошуки сміливих підходів до вирішення проблем, яких

не виникало раніше.

Однак у тому самому суспільстві можуть бути присутніми у різних

співвідношеннях усі три виділені типи міжпоколінних відносин, але значимість

кожного з них у житті суспільства і у процесі соціалізації людини різна залежно

від рівня і характеру розвитку суспільства, вікових, групових та індивідуальних

особливостей людей.

Соціальна структура суспільства і соціалізація

Соціальна структура суспільства – більш-менш стійкий набір і

співвідношення соціальних і професійних шарів і груп, що мають специфічні

інтереси та мотивації економічної і соціальної поведінки.

Для соціальної диференціації сучасного українського суспільства

характерне утворення численних і часто нестабільних за складом професійних

груп і соціальних шарів. Це стало наслідком ряду тенденцій, характерних для

соціально-економічного розвитку суспільства в останні два десятиліття.

По-перше, у зв'язку з істотними змінами у соціально-економічній сфері

відбулися значні зміни у складі професій. Частина професій просто зникла (як у

промисловості, так і у сфері управління). Багато професійних груп змінилися

кількісно: наприклад, стало менше інженерів, але різко зросла кількість юристів

та економістів. І нарешті, з'явилися нові професії – менеджери різних галузей,

дилери, брокери та ін. (причому ці професійні групи досить численні). Зміна

номенклатури професій і кількості зайнятих у них людей триває.

По-друге, наслідком економічних змін стало майнове розшарування

суспільства. З одного боку – це масове зубожіння (пауперизація) великих груп

населення. До бідних належать не тільки традиційно низькооплачувані категорії

працюючих (некваліфіковані робітники державних підприємств, селяни), самотні

пенсіонери, безробітні, бомжі та ін., але і численні працівники сфери освіти,

культури, охорони здоров'я, які раніше бідними, як правило, не вважалисяІншим проявом майнового розшарування стало утворення вкрай

нечисленного шару багатих і так званих надбагатих.

По-третє, як звичайно у періоди нестабільного розвитку суспільства, різко

зріс ступінь його криміналізації, що проявляється як у рості злочинності, так і у

поширенні кримінальної свідомості у суспільстві в цілому.

Найважливішою проблемою у цьому контексті дослідники вважають те,

що частина населення, яка залишається законослухняною, зіштовхується зі

скороченням можливостей реалізації своїх інтересів легальними засобами.

Правомірні цілі все частіше вимагають нелегальних способів їхнього досягнення

через неефективність офіційних інструментів соціального контролю

(законодавства, правоохоронних механізмів та органів), а також їхню

криміналізацію.

І, нарешті, по-четверте, спостерігається тенденція формування так

званого середнього класу. У традиційному розумінні для представників

середнього класу характерні: цінність праці як сфери самореалізації; ставлення

до власності як до цінності, що вимагає збереження і збільшення працею;

устояний спосіб життя «позитивної законослухняної людини»; цінність родини

та освіти. Все це – джерела самоповаги і основа особистісного самоприйняття

тих, кого прийнято відносити до середнього класу.

В Україні та частина самостійного населення, що відповідає названим

характеристикам і умовно може належати до середнього класу, досить

нечисленна. Тому нинішній так званий середній клас не може сьогодні визначати

моральний клімат у більшості професійних груп і соціальних шарів і у

суспільстві в цілому. У той же час, середній клас нікого не гнітить і сам не

переживає гноблення. Він не прагне ні до багатства, ні до влади. Йому потрібний

доход, що забезпечує гідне життя, особисту свободу. Його головна турбота – пр.о

родину. Середній клас – головний фактор гармонізації суспільства, основа його

стабільності.

На стихійну соціалізацію і самозміну людини соціальна структура, по-

перше, впливає остільки, оскільки кожен соціальний шар і окремі соціально-

професійні групи усередині них виробляють свій, специфічний стиль життя.

Стиль життя – певний тип життєдіяльності людини, реальної або

номінальної групи людей, що фіксує стійко відтворені риси, манери, звички,

смаки, схильності, традиції, звичаї. Про стиль життя судять за зовнішніми

формами буття: організації робочого і вільного часу, улюбленим заняттям поза

трудовою сферою, устрою побуту, манерам поведінки, ціннісним перевагам та ін.

Поняття «стиль життя» акцентує увагу на індивідуальній і груповій соціально-

психологічних особливостях.

Стиль життя кожного соціального шару специфічно впливає на

соціалізацію приналежних до нього дітей, підлітків, юнаків, дівчат, дорослих і

старих. Крім того, цінності та стиль життя представників тих або інших (у тому

числі і кримінальних) шарів і груп можуть ставати для людей, до них неприналежних, своєрідними еталонами, які можуть впливати на них навіть більше,

ніж цінності тих груп і шарів, до яких вони належать.

По-друге, чим більш соціально і професійно диференційоване суспільство,

тим більше у ньому потенційні можливості для мобільності його членів –

горизонтальної і вертикальної.

Горизонтальна соціальна мобільність – це зміна видів занять, груп

членства, соціальних позицій у рамках одного соціального шару. Вертикальна –

перехід членів суспільства з одного соціального шару в іншій (як у більш

високий – висхідна мобільність, так й у більш низький – спадна мобільність).

По-третє (і це, може бути, сьогодні найістотніше), соціальне

розшарування суспільства веде до формування принципово різних

соціальних типів у населенні.

Бідні – це в основному люди, які не мають виражених установок на

досягнення, досить пасивні наймані робітники на виконавських посадах. Багаті –

це в основному орієнтовані на кар'єру професіонали з яскраво вираженим

прагненням до особистого професійного і творчого успіху. Ціннісні і життєві

установки багатих і бідних розходяться кардинально. Багаті – в основному

впевнені у собі індивідуалісти. Бідні – скоріше вірять у колективні дії,

засуджують індивідуалізм.

Економіка і соціалізація

Рівень економічного розвитку суспільства впливає на соціалізацію його

членів остільки, оскільки визначає рівень життя тієї або іншої страти, конкретної

родини.

Рівень життя – поняття, яке характеризує ступінь задоволення

матеріальних і культурних потреб людей, що виражається у кількості і якості

споживаних людиною благ і послуг, починаючи з їжі, житла, одягу, предметів

тривалого користування, засобів пересування, аж до самих складних, піднесених

потреб, пов'язаних із задоволенням духовних, естетичних та інших подібних

запитів.

На стихійну соціалізацію і самозміну людини економічний розвиток

впливає не тільки визначаючи рівень життя різних професійних і соціальних

груп і шарів, а також конкретних людей, але і завдяки тому, що його вектор

(економічний ріст або погіршення економічного становища) впливає на їхні

очікування, настрої і поведінку.

В аспекті соціалізації особливо значиме те, що виникла структурна

бідність, характерна для значної частини населення. Це – соціальна проблема, не

пов'язана з особистими якостями і трудовими зусиллями людини. У суспільстві

з'явилися стійкі групи бідних родин, у яких практично немає шансів вирватися зі

стану бідності. Ще більш значимо в аспекті соціалізації те, що найбільше від

бідності страждають діти у віці від 7 до 15 років. Природно, що це негативно, а

найчастіше згубно позначається на усіх аспектах їхнього розвитку і багато в чому

визначає якість людського капіталу і соціально-психологічний клімат у

суспільстві сьогодні. Рівень економічного розвитку багато в чому визначає актуальні і

перспективні устремління як конкретних членів суспільства, так і цілих груп

населення, стимулюючи або активне прагнення поліпшувати своє положення, або

фрустрацію, і як наслідок – антисоціальну поведінку (агресію, вандалізм,

саморуйнування, алкоголізм, наркоманію).

На виховання як відносно соціально контрольовану соціалізацію

економічна ситуація у суспільстві впливає остільки, оскільки визначає

затребуваність певної кількості людей тих або інших професій і якісний

рівень їхньої підготовки. Головне ж полягає в тому, що рівень економічного

розвитку суспільства визначає можливості планомірного створення сприятливих

умов соціалізації для усіх поколінь у цілому або тільки для деяких соціальних

шарів.

Чим більш економічно розвинене суспільство, тим більш сприятливі

можливості для розвитку людини у процесі соціалізації.

Поиск по сайту: