Космос (Всесвіт) як мегафактор соціалізації

МЕГАФАКТОРИ

Космос (або Всесвіт) і проблема його впливу на життя людей на планеті

Земля привертали увагу вже мислителів стародавніх часів. І хоча до сьогодні

більша частина представників природничих наук скептично ставляться до ідеї

про залежність людського життя від космічних впливів, протягом історії постійно

виникали різні вчення й теорії, автори та послідовники яких убачали в Космосі

джерело потужного впливу на життя людського співтовариства і окремої

людини.

Психіатр В. Бехтерєв на початку XX сторіччя висловив думку про те, що

«...відносини у соціальному середовищі не замикаються у коло однієї лише

навколишньої природи нашої землі, але мають значно більшу широку

просторовість, що простирається вглиб всесвіту з її невичерпною кількістю

світової енергії, що притікає до нас».

Інший учений початку XX сторіччя біофізик А. Чижевський почав

спеціальне дослідження, у якому простежив зв'язок суспільних рухів і доль

окремих історичних діячів з періодами сонячної активності. Це дозволило йому

зробити висновок про те, що епохи концентрацій історичних подій збігаються з

епохами максимумів сонцедіяльності, а періоди відносного громадського спокою

у суспільстві землян збігаються з епохами мінімальної активності

сонцедіяльності.

Аналогічну ідею сформулював в 1922 р. біо- і геофізик академік

П. Лазарєв, з 1918 р. багато років керувавший дослідженнями Курської

магнітної аномалії: «Вивчення явищ суспільних у зв'язку з явищами

геофізичними і космічними повинне пролити деяке світло на загальний закон,

керуючий масовими діями людей, і дати можливість наукового обґрунтування

вивчення законів людського суспільства».

Один із найоригінальніших педагогів початку XX ст. К. Вентцель увів

термін «космічне виховання». Він писав:

«Ми говоримо про соціальне виховання, про виховання людини як члена

суспільства; у педагогіці навіть виник цілий плин, що носить назва "соціальна

педагогіка". Але людина не тільки частина певного соціального цілого, яке буде

називатися родиною, народом, класом, людством, вона також частина того

цілого, що ми називаємо всесвітом, або космосом, який ми теж могли б

розглядати як свого роду універсальне суспільство, що включає у себе усіх істот,

які знаходяться на різних щаблях розвитку.

Те, що людина представляє собою частину космосу, є факт, з яким так чи

інакше треба рахуватися, і якщо ми говоримо про виховання людини як члену

людського суспільства більш-менш великих розмірів, то є також зовсім

правомірним говорити про виховання людини як члена космосу, як громадянина

всесвіту..., повинне мати місце і космічне виховання і... поряд із соціальною

педагогікою існує й космічна педагогіка, у якій проблема виховання трактуєтьсязі своєї, зовсім особливої точки зору, що намічає для виховання свої, зовсім

особливі цілі та вимагає особливих прийомів і методів для їхнього досягнення».

Дослідження ближнього Космосу, що розгорнулися у другій половині XX

сторіччя, експедиції, що плануються вглиб Всесвіту поступово накопичують

новий масив знань про космос, про Землю як його частину, про їхній

взаємозв'язок. Представляється цілком імовірним, що в міру пізнання

непізнаного і тому гаданого неможливим виявляться пояснення невідомих і

незрозумілих нам сьогодні причин і закономірностей соціальних процесів і явищ

у світі та в окремих країнах, що дасть можливість змістовно охарактеризувати

Космос як мегафактор соціалізації жителів Землі. Не варто також виключати

імовірність того, що отримані знання виявлять якісь залежності характеру та

життєвого шляху людей від якихось космічних сил і обставин, що у перспективі

може стати однією з основ індивідуального підходу у вихованні людини.

Планета, світ як мегафактори соціалізації

Планета – поняття астрономічне, що позначає небесне тіло, за формою

близьке до кулі, яке одержує світло і тепло від Сонця та обертається навколо

нього по еліптичній орбіті. На одній із великих планет – Землі – у процесі

історичного розвитку утворилися різні форми соціального життя людей, що її

населяють.

Світ – поняття у цьому випадку соціолого-політологічне, що позначає

сукупне людське співтовариство, яке існує на нашій планеті.

Планета і світ органічно взаємопов’язані та взаємозалежні. Світ виник і

розвивався у природно-кліматичних умовах, що відрізняють планету Земля від

інших планет.

У ході дуже тривалої еволюції на планеті Земля виникли умови, що

породили життя, а потім і первинні форми людського співтовариства.

Розвиваючись тисячі років, людство перетворилося у планетарне співтовариство,

що і можна назвати світом.

Глобалізація умов соціалізації

У процесі свого розвитку світ впливав на стан планети, що стало найбільш

очевидним у XX сторіччі, породивши так звані глобальні планетарно-світові

процеси і проблеми.

Глобальні проблеми – проблеми, що виникають у результаті потужного

розвитку продуктивних сил і досягнення таких масштабів суспільного

виробництва, коли з'являється погроза порушення балансу між суспільством і

природою. Це проблеми, від вирішення яких залежить існування та прогрес

людства, а саме їхнє вирішення можливо лише при раціональному сполученні

національних зусиль із діяльністю ефективної системи міжнародного

співробітництва. Глобальні проблеми мають загальнолюдський характер,

планетарні масштаби прояву, відрізняються комплексністю, динамізмом,

гостротою.

Найбільш істотними глобальними проблемами сьогодні прийнято вважати:

- забруднення навколишнього середовища,

- бідність (1 млрд. 300 млн. жителів Землі перебувають у стані абсолютної

вбогості, тобто живуть на менш ніж 1 долар у день, включаючи 150 млн.

громадян колишнього СРСР),

- безробіття (тільки офіційно зареєстрованих безробітних або частково

зайнятих більше 800 млн., це 30% активного населення Землі),

- злочинність,

- глобальні конфлікти у світовому співтоваристві.

В останні десятиліття XX сторіччя у розвитку світового співтовариства

з'явилися нові тенденції, які безсумнівно вплинуть на соціалізацію людей на

початку XXI сторіччя.

Змінюється расова структура населення Землі у зв'язку з абсолютним і

відносним збільшенням кількості представників чорної та жовтої рас і,

відповідно, відносним скороченням білої. До 2050 р., наприклад, у США білих

буде менше, ніж афроамериканців, ібероамериканців і американців азіатського

походження.

У той же час прогнозується закінчення «демографічного вибуху» у

країнах, що розвиваються, адже вже сьогодні зафіксовані зміни у соціальних

установках і реальній поведінці їхніх жителів у сфері народження дітей. Багато

молодих жительок країн, що розвиваються, не бажають бути матерями

багатодітних родин, як їхні мами й бабусі.

У той час, як Захід «старіє» на очах, через поліпшення медичного

обслуговування та соціального забезпечення старих третій світ настільки ж

неухильно молодіє. В Африці до 2015 р. майже половина населення буде у віці до

15 років. Якщо підсумувати ці дані, то виявиться, що населення Землі у

працездатному віці значно зменшується, що завдає потужного удару по

економіці у глобальному масштабі, а також відіб'ється на умовах соціалізації у

країнах, що розвиваються, урівноваживши можливе їхнє поліпшення у зв'язку із

закінченням демографічного вибуху.

Збільшення кількості міст – тенденція відома. Однак у наш час

урбанізуються вже не багаті, а досить бідні країни. Відомі трущобні селища,

типові для мегаполісів Латинської Америки тепер з'являються в Азії та в Африці.

У світі в цілому міське населення у найближчі десятиліття обжене сільське.

Наслідком цих процесів і проблем стало те, що сьогодні доля кожної

людини досить істотно пов'язана і залежить від загального стану справ на нашій

планеті.

Диференціація умов соціалізації

Соціалізація людини сьогодні відбувається під впливом як названих вище

умов, так і інших світових, планетарних процесів – екологічних,

демографічних, економічних, військово-політичних.

Можна констатувати істотну диференціацію умов соціалізації у різних

частинах планети, у багатих і бідних країнах. Про це свідчать такі дані. Розрив удоходах самих багатих країн (20 % населення Землі) і самих бідних країн (20 %

населення Землі) постійно збільшується: якщо у 1820 р. співвідношення їхніх

доходів було 3:1, то вже до кінця XIX сторіччя у 1870 р. воно стало 11:1. У XX

сторіччі розрив став непереборним, склавши у 1960 р. співвідношення 30:1, а у

1997 р. 74:1 (тобто збільшився майже у півтора рази всього лише за неповні 40

років).

У глобальному світі, створеному інформаційною революцією, реальною

силою стали не природні ресурси і традиційні фактори виробництва у

вигляді основних фондів і землі, а знання, інформаційні технології, продукція

з величезної культурно-інформаційної складової. У цілому сучасний світ

розпався на кілька зон, розділених їхньою тимчасовою наближеністю до

«Майбутнього».

Розвинені країни – футурозони – ті, що формують образ Майбутнього,

визначають цінність інформації та технологічні способи її створення і

поширення, претендують на роль зразка для всього світу, зразка «правильного»

та «розумного» устрою громадського життя. Насамперед це Північна Америка,

Західна Європа, Японія. Вони ніби «висмоктують» багатства всього світу,

міняючи їх на «віртуальну цінність» знання.

Зона копіїстів, у яку входять країни та регіони, що копіюють знання,

створені у футурозонах, що технологічно втілюють ці знання у матеріальні

продукти. Не «копіїсти» створюють технології, засновані на передовому знанні,

але вони легко їх сприймають і транслюють, виступаючи тим самим «робочими

руками» і торговельними представниками футурозон. Японія, Південна Корея,

інші «східні дракони», у Європі – Іспанія та Італія, в Азії – Туреччина після

Другої світової війни продемонстрували готовність сприйняти та пристосувати

до своїх потреб західні цінності і систему управління. Частина цих країн,

насамперед – Японія, виросли настільки, що самі сталі образом Майбутнього для

інших країн і частиною футурозони у глобальному світі.

Зона джерел сировинних ресурсів. У таких країнах сконцентровані

сировинні ресурси, які використовуються у сучасній глобальній економіці. Ще у

1970-і роки здавалося, що саме сировинні донори будуть визначати контури

майбутнього світу і майбутній економічний устрій планети в силу тотального

дефіциту цих самих сировинних ресурсів. Але 1980-і роки, а особливо 1990-і

показали, що дозволяючи продуктивно використати ту або іншу сировину,

технологія в остаточному підсумку визначає, що взагалі повинне вважатися

природними ресурсами у світі. Тому за невеликим винятком вартість природних

ресурсів у сучасному суспільстві вже більше десятиліття не росте або росте

темпами, набагато меншими, ніж ціни знань і технологій. Зона джерел

сировинних ресурсів у своєму економічному, технологічному, а в результаті, і

культурно-політичному розвитку залежна від створюючої технології і образу

кінцевого продукту футурозони.

Зони відчуження, які представляють собою або ізоляціоністські

співтовариства, що намагаються сформувати власну систему цінностей і цілей, відмінну від системи цінностей і цілей глобального суспільства, або

деморалізовані та «відсталі» співтовариства, не здатні створити що-небудь. Ці

співтовариства не представляють цінності для сучасного світу і тому змушені

замикатися усередині власних кордонів, істотно не впливаючи на світові

економічні, політичні і культурні процеси. До цих зон можна віднести багато

країн Азії, Африки, Латинської Америки.

Нерівномірність розвитку країн, що входять у названі вище зони, визначає

об'єктивні умови соціалізації їхніх жителів. Ці умови виявляються досить

різними, тому що залежно від того, до якої зони можна віднести ту або іншу

країну, перебуває не тільки величина валового національного продукту (тобто її

багатства), але і його розподіл між сферами виробництва, споживання і

накопичення. Коли ж мова йде про умови соціалізації жителів країни, то

найбільш явно на них впливає те, яка частина національного багатства

витрачається на освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, спорт і

т.п.

Існує поняття «золотий мільярд». Це населення благополучних країн. І це

населення практично не збільшується. Раніше «золотий мільярд» оточувало два

мільярди інших жителів Землі. Потім їх стало три, чотири, п'ять мільярдів. І зараз

на одного жителя розвинених країн доводиться п'ять жителів бідних країн і країн,

що розвиваються з великими труднощами. А якщо мати на увазі тільки

підростаючі покоління до 20 років, те вже сім на одного.

У цілому, за деякими прогнозами, розрив між країнами, що розвиваються і

розвинутими країнами має тенденцію до збільшення.

Приклади глобального впливу на соціалізацію

В останнє сторіччя вплив планетарно-світових глобальних процесів на

життя жителів Землі, особливо в більш розвинених країнах, став досить значним і

різноплановим. Можна привести приклади як опосередкованого, так і прямого

впливу.

Опосередкований вплив глобальних процесів і проблем на соціалізацію

проявляється у різних аспектах. Так, господарська діяльність, що веде до

забруднення навколишнього середовища, відбивається на умовах життя (і, отже,

соціалізації) усього населення земної кулі (природно, в одних його частинах

більше, в інших – менше). Глобальні економічні і політичні процеси визначають

умови життя людей у тій або іншій країні.

Розвиток засобів масової комунікації призвів до того, що світ як

планетарне співтовариство може прямо впливати на процес соціалізації, тому що

ЗМК дозволяють людині «не сходячи з місця» бачити, як живуть люди у будь-

якій точці земної кулі (якщо, звичайно, у неї є доступ до ЗМК). Тим самим

розсунулися межі дійсності, доступної для пізнання. Звичайно, внаслідок цього

з'явилися зміни у сприйнятті людиною життя, істотне збагачення її потенційних

можливостей, розширення соціокультурних уявлень. Плани, устремління, мрії

дітей, підлітків, юнаків і дівчат у модернізованих суспільствах можуть

формуватися, орієнтуючись не тільки на норми, цінності, стилі життя, характернідля їхнього безпосереднього оточення, але й на ті зразки, які ваблять до себе,

навіть залишаючись недоступними.

Слід також відзначити таке специфічне явище, як збільшення долі

голлівудської кінопродукції у світовому кінопрокаті. У 1996 р. американське кіно

займало близько 70% кіноринку Європи, 83 % — Латинської Америки, 50 % —

Японії, приблизно до 70 % кіноринку Росії.

Звичайно, споживання американської кінопродукції впливає не тільки на

проведення дозвілля глядачами, але й тією чи іншою мірою формує їхні

уявлення, внутрішній світ, дає їм зразки поведінкових сценаріїв, тобто

відбувається деяка глобалізація окремих сторін життя або його сприйняття, або

ставлення до нього великих груп населення Землі.

Диференціація умов соціалізації досить значно відбивається на тому, в

якому ступені населення тих або інших країн залучено до такого важливого

людського винаходу, як Інтернет. У 1998 р. у розвинених країнах, у яких живе

всього 15% населення Землі, проживало 88 % користувачів цієї всесвітньої

«павутини» (тільки у США й Канаді – більше 50 %). А у Південній Азії (20 %

світового населення) – менше одного відсотка. З огляду на роль Інтернету у

соціалізації сучасної людини, можна вважати, що ефективність соціалізації вище

у розвинених країнах, а жителі бідних країн і країн, що розвиваються,

соціалізуються у свідомо дефіцитних інформаційних умовах.

Приклад прямого впливу глобальних проблем на соціалізацію –

усвідомлення людством у 50-і роках XX сторіччя як глобальної проблеми

атомної загрози життю на Землі. Це усвідомлення зіграло велику роль у тому, що

значна частина підлітків, юнаків і дівчат у розвинених країнах стала

орієнтуватися не на життєві перспективи, а винятково на цьогохвилинні потреби,

бажання, прагнення, на цінність життя «тут і тепер» (сама по собі така орієнтація

природна; турбувати вона повинна в тому випадку, якщо не доповнюється

орієнтацією на перспективу). Аналогічний вплив здійснили і екологічні проблеми

на покоління 80-90-х років XX сторіччя.

У 70-і роки XX сторіччя з'явилося (а точніше відродилося) нове досить

страшне явище – тероризм, що до кінця XX сторіччя отримав міжнародний

характер. Він став одним із глобальних факторів соціалізації, породивши страх і,

часом, розпач у одних жителів охоплених терором країн; визначивши життєвий

шлях інших – переважно молодих людей, – для яких тероризм став способом

життя (нехай, як правило, недовгого), і вплинувши на ціннісні уявлення і

поведінкові установки третіх.

Тероризм – лише один із проявів росту злочинності у світі і її глобалізації.

Щорічно у світі реєструється до 500 млн. злочинів, реальна злочинність

щонайменше удвічі вище, а у багатьох країнах, у тому числі й в Україні, –

учетверо й уп'ятеро. При всіх істотних розбіжностях у рівні злочинності у різних

країнах визначальною тенденцією у світі є її абсолютний і відносний ріст у

співвідношенні із чисельністю населення. Є серйозні підстави вважати, що за

останню чверть століття злочинність у світі розраховуючи на населення зрослаприблизно у 5 разів (найнижча злочинність – у країнах з тоталітарними

режимами – фашистськими, релігійно-фундаменталістськими, комуністичними і

т.п., які борються зі злочинністю її ж методами). Основні суб'єкти злочинів –

чоловіки, особливо молоді. Разом з тим давно наростає процес фемінізації

злочинності.

У ситуації тотальної бідності в одних країнах та істотному розриві у рівні

життя різних верств населення – в інших, глобалізація злочинності веде до

залучення в її ряди все більшої кількості людей різної статі, віку, рівня статку та

освіченості.

Поиск по сайту: