Інститути та механізми соціалізації

Інститутами соціалізації є всі соціальні спільноти, в яких відбу­вається розвиток особистості (сім'ї, дошкільні заклади, навчальні заклади, трудові колективи, громадські об'єднання).

Слід наголосити на інтегративній ролі сім'ї у процесі розвитку та саморозвитку особистості. Протягом життя людина змінює сім'ю, де вона народилася, на ту, де вона дає життя своїм дітям, старіє і вмирає. У цьому "маленькому світі" починає формуватися наше "Я" і закладаються основи міжособистісних відносин.

Переживання безумовної та всеосяжної любові є умовою фор­мування добре пристосованої до життя людини. Саме безумовна любов у сім'ї є базою психічного здоров'я майбутньої особистості, що проявляється у двох феноменах, а саме - у відчутті:

1) особистої безпеки та належності;

2) компетентності, самостійності.

У повсякденному житті часто проявляється агресивна поведін­ка особистості. Виокремлюють ворожу агресію як самоціль, що спонукається злістю, та інструментальну агресію, котра є засобом досягнення цілей.

Існують гри основні теоретичні концепції агресії:

· вроджена агресія (наприклад, інстинкт смерті - за 3. Фройдом);

· природна реакція людини на фрустрацію;

· результат навчання (виховання в сім'ї, школі, вплив засобів ма­сової інформації тощо).

Доведено, що телебачення впливає на дитину. Існує гіпотеза катарсису, згідно з якою перегляд сцен насильства дає змогу лю­дям вивільнити свою агресію. Але з початком ери телебачення у США, наприклад, кількість випадків насильства зросла в кілька разів. Можна навчитися новим кримінальним діям саме в телеві­зійних програмах. Доведено, що саме підлітки реалізують набуті в такій спосіб знання на практиці, тому що соціальне насильство збуджується, спонукається, з одного боку, а з іншого - йому не да­ють адекватної моральної оцінки дорослі люди.

Важливо попереджувати агресію, а не чекати її проявів, наприк­лад, навчити батьків домагатися дисципліни від дітей без застосу­вання насильства.

Сила ситуації (соціальний контроль) і сила особистості (осо­бистий контроль) не меншою мірою протистоять одна одній, аніж біологічні основи людини культурної. І тому має сенс як соціальне, так і особисте зумовлення агресії. Але саме особистість передба­чає свою поведінку і несе за неї відповідальність.

Соціалізація дає змогу підійти до визначення міри представленості соціально-типового в індивідуальній психології. Вона є дво­стороннім процесом, що включає, з одного боку, засвоєння інди­відом соціального досвіду, а з іншого - активне відтворення ним системи соціальних зв'язків за допомогою діяльності.

Соціалізація як діалектичний цілісний процес розвитку і само­розвитку становить єдність цих двох суперечливих явищ. Лише засвоївши умови середовища, можна активно впливати на нього. Водночас засвоєння соціального досвіду неможливе без індивіду­альної активності самої людини в різних сферах діяльності. Осо­бистість проходить шлях соціалізації в різних групах, де ролі, ста­туси, які вона має в них, формують структуру та її тип.

До механізмів соціалізації належать наслідування, навіювання, соціальна фасилітація, чутки тощо.

Наслідування - це відтворення індивідом досвіду інших людей, зокрема, - їхніх рухів, манер, учинків і дій. Наслідування відіграє значну роль у поведінці людей: формуються як найпростіші нави­чки, так і духовні цінності, а саме - ідеї, смаки, манера поведін­ки. Завдяки наслідуванню накопичуються і зливаються в одне ціле надбання предків та їхніх нащадків.

Особливе значення наслідування має в розвитку дитини: почи­наючи від сліпого копіювання зразків поведінки дорослих до сві­домого засвоєння.

Навіювання (сугестія) - неусвідомлюване відтворення люди­ною думок, почуттів інших людей, з якими вона спілкується, при некритичній оцінці змісту повідомлень.

Навіювання є важливим чинником соціалізації особистості, яке здійснюється за допомогою:

- вербальних (слова, інтонація) і

- невербальних (жести, міміка, ото­чення) засобів.

Навіювання може бути:

- прямим

- опосередкованим,

- спрямованим

- стихійним. Воно спрямоване до готовності особис­тості одержати наказ, інструкцію діяти.

Б. Поршнєв розглядає навіювання як взаємодію довіри та не­довіри. Сугестія тотожна абсолютній довірі до того змісту, який передає комунікатор. Контрсугестія пов'язана з недовірою до пові­домлення. Якщо сугестія є засобом інтеграції групи, збереження існуючих звичаїв, то контрсугестія - знаряддя змін, руху вперед. Встановлено, що кожна людина має свій рівень навіюваності (під­датливості до впливу інших людей), а підвищення навіюваності прямо пропорційне зростанню чисельності групи.

Соціальна фасилітація (від англ. facilitate - полегшувати) - це підтримуючий і стимулюючий вплив поведінки одних людей на ді­яльність інших, внаслідок чого їх діяльність покращується.

Встановлено, що виникнення ефекту соціальної фасилітації за­лежить від характеру завдань, які виконує людина. Присутність ін­ших людей діє позитивно на кількісні результати й негативно - на якісні.

Соціальна інгібіція (від лат. inhibeo - придушення) - стриму­вання, яке перешкоджає набуванню індивідом нового соціального досвіду та гальмує процес соціалізації. Виявлено, що, коли за­вдання потребує складного й неординарного рішення, підвищене

«Судження, що виникає через присутність інших людей, гальмува­тиме й погіршуватиме виконання завдання. Отже, у присутності інших результативність простих видів діяльності підвищується, а складних - знижується.

Поиск по сайту: