СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ У КОЛЕКТИВІ І ЙОГО РЕГУЛЯЦІЯ

6.1. Визначення поняття "соціально-психологічний клімат" колективу (СПК). Його вияви і структура

Результати численних досліджень свідчать, що на продуктив­ність праці впливають не тільки технічно-економічні фактори, а й психологічна атмосфера в колективі. Як зробити цю атмосферу сприятливішою для роботи кожного члена колективу? Відповісти на це питання допоможе поняття "соціально-психологічний клі­мат" колективу (СПК).

У вітчизняній і зарубіжній соціальній психології відомо багато робіт, присвячених цій проблемі. Інтерес до неї пов'язаний із таки­ми чинниками, як:

· зростаючі вимоги до рівня психологічної включеності людини в трудову діяльність;

· інтенсифікація психічної діяльності людей у сучасному світі;

· моделювання нових людських стосунків і людських спільностей. Створення сприятливого СПК для кожного члена колективу - завдання не тільки психологічне, а й соціальне, тому що від його вирішення залежить ступінь задоволеності людини працею та кін­цеві результати трудового процесу.

У зарубіжній соціальній психології СПК розглядається як "ор­ганізаційний клімат", пов'язаний із домінуючими в організації цін­ностями, настановами і стилем керівництва.

У вітчизняній соціальній психології СПК вивчається як полі-функціональний показник, що має такі складові:

- ступінь психологічної включеності людини в діяльність;

- міра психологічної ефективності цієї діяльності; рівень психічного потенціалу особистості та колективу, його ре­зерви і можливості (не тільки реалізовані, а й приховані, неви­користані);

- масштаб і глибина бар'єрів на шляху реалізації психологічних резервів колективу;

- зрушення, що відбуваються в структурі психічного потенціалу особистості під впливом науково-технічного прогресу.

Як же визначається СПК? Єдиного універсального визначення, що було б загальноприйнятим, немає. Є безліч визначень, що мають спільні риси. Для визначення СПК використовують поняття "психо­логічна атмосфера", "психологічний настрій". Вони близькі, але не тотожні. Під психологічною атмосферою розуміють хитку, постійно мінливу сторону колективної свідомості. Поняття ж СПК позначає не ситуативні зміни в домінуючому настрої групи, а його стійкі ознаки.

К.К. Платонов вважає, що соціально-психологічний клімат (як властивість групи) є лише одним (хоча і найважливішим) із ком­понентів внутрішньої структури групи, визначається міжособистісними стосунками в ній, що створюють настрій групи, від чого залежить ступінь активності в досягненні цілей.

На думку Н.Л. Коломінського, СПК - це притаманний певному колективу стійкий психічний настрій, який чинить значний вплив на взаємини людей, їхнє ставлення до праці та оточення.

Б.Д. Паригін визначає СПК як домінуючий і відносно стійкий психічний настрій колективу, який має багатоманітні форми вияву у всій його життєдіяльності.

У багатьох дослідженнях соціально-психологічний клімат роз­глядається як переважаючий у колективі настрій.

Поняття "психологічний настрій" (чи настрій) можна розгляда­ти з двох сторін:

- предметної - це спрямованість психологічного стану колективу;

- тональної - це емоційна активність, що має позитивне (захопле­ність, ентузіазм, радість) чи негативне (збурювання, агресив­ність, депресія) забарвлення.

З усіх визначень СПК, незважаючи на різницю підходів, можна виділити два елементи, що однаковою мірою характеризують сут­ність цього явища:

- ставлення людей до спільної діяльності (зокрема, трудової);

- стосунки (як по вертикалі, так і по горизонталі).

Усе різноманіття стосунків можна розглядати крізь призму двох основних параметрів психологічного настрою: предметного та емоційного - через характер сприйняття людиною її діяльності та задоволеність чи незадоволеність діяльністю.

Соціально-психологічний клімат виявляється у ставленні людей одне до одного і до загальної справи, але цим феномен не вичерпу­ється. Він позначається на соціальних настановах людей до світу в цілому, на їхньому власному світовідчутті та світосприйнятті, а це виражається системою ціннісних орієнтацій особистості як члена певного колективу. Таким чином, вияви СПК можуть бути безпо­середніми й опосередкованими.

Ставлення до світу (система ціннісних орієнтацій особистості) і до себе (своє світовідчуття, самоставлення, самопочуття) - опо­середковані вияви СПК, оскільки вони залежать не тільки від ситу­ації в цьому колективі, а й від інших чинників (як макромасштабних, так і суто особистісних).

Ці два прояви СПК (ставлення до світу і до себе) формуються протягом життя, залежать від способу життя людини в цілому, але це не виключає можливості розгляду їх і на рівні конкретного ко­лективу. Кожен член колективу виробляє в собі відповідні цьому клімату певні якості, сприйняття і відчуття свого "я" у рамках да­ної групи.

Виділення в структурі відносин СПК взаємин членів колективу дає деяким авторам підстави говорити про моральну сторону сто­сунків і, виходячи з цього, визначити три блоки в структурі СПК:

· соціологічний (усе, що пов'язане зі спільною діяльністю людей);

· психологічний (настрій, почуття, інтереси членів групи);

· моральний (існуючі в колективі норми ставлення до праці і одне до одного).

Чинники, що впливають на формування СПК, можна об'єднати у дві групи: ті, що визначають його стан у кожний конкретний мо­мент, і ті, що детермінують його природу взагалі: глобальна макросфера (стан суспільних відносин, соціально-психологічна ат­мосфера суспільства, що впливають на СПК колективу); локальна макросфера (соціальна організація); на цьому рівні можна говори­ти про два чинники СПК колективу: культуру організації праці та керівництва, культуру людських стосунків і спілкування.

Поиск по сайту: