Поняття про міжособистісні стосунки

Людина, яка взаємодіє з іншими, вступає у певні зв'язки та сто­сунки з ними, із соціальними групами та суспільством узагалі. Стосунки особистості з оточенням мають соціальний (широкий) та міжособистісний (вузький) аспекти.

Соціальні стосунки - най­суттєвіші зв'язки між представниками різних соціальних груп у різних сферах життєдіяльності, які мають об'єктивний характер і не залежать від симпатій чи антипатій. Соціальні стосунки буду­ються на основі певної позиції, яку посідає кожна людина в сис­темі суспільства. Тому такі стосунки об'єктивно зумовлені й ма­ють безособистісний характер. Суть соціальних стосунків полягає не у взаємодії конкретних особистостей, а у взаємодії конкретних соціальних ролей.

Роль – це характеристика особистості як члена суспільства. Вона відображає залучення особистості до діяльнос­ті конкретного об'єднання, виконання в ньому певних обов'язків за умов відповідної взаємозалежності між його членами. Водночас соціальні стосунки набувають особистісного забарвлення, пере­творюються на міжособистісні як конкретний результат взаємодії людей із соціальним оточенням.

Формальні взаємини – це зовнішні комунікативні зв'язки, які дають можливість здійснювати спілкування людей у праці, навчан­ні та інших видах діяльності.

Головними їх ознаками є:

- поділ праці та спеціалізація функцій;

- ієрархія посад;

- наявність системи коор­динації дій;

- наявність постійних ліній комунікації.

Соціальний контроль здійснюється спеціальними організація­ми чи конкретними особами, які виступають від імені офіційних інституцій.

У межах офіційних взаємин спонтанно формуються неофіцій­ні або міжособистісні зв'язки людей, які є похідними, вторинни­ми стосовно формальних відносин. Основні характеристики таких взаємин - міжособистісне спілкування, що базується на нефор­мальній організації та контролі, які офіційно не зафіксовані через законодавство. Головними засобами контролю в них є звичаї, тра­диції, фіксовані у громадській думці. Вони є засобами психологіч­ного і морального плану. Слід наголосити, що в деяких випадках регуляція поведінки особистості за їхніми неофіційними правила­ми буває значно жорсткіша, ніж це могло б бути здійснено юри­дичними чи адміністративними засобами.

Міжособистісні стосунки формуються під впливом безпосе­редніх умов життя людей. їх ознакою є емоційне забарв­лення. Вони - найбільш значущі для особистості. Неформальність, емоційність і значущість є основою для впливу міжособистісних стосунків на особистість: хтось сприймається як добрий вчитель, а хтось - як розумний політик. Виявлення особистісних ознак у стилі виконання соціальної ролі викликає відповідні реакції інших членів групи, і, таким чином, у ній виникає ціла система міжосо­бистісних стосунків.

Міжособистісні стосунки – це взаємозв'язки, які суб'єктивно переживаються, об'єктивно проявляються в характері та способах взаємного впливу людей у процесі спільної діяльності та спілку­вання.

Вони залежать як від конкретних людей, так і від певних соці­альних ситуацій, в яких ці стосунки формуються та розвивають­ся. Зовні особистість може проявляти себе по-різному залежно від реальної ситуації, оскільки внутрішньо вона є відносно стійкою у своїх базових властивостях. Кожна людина має свої чесноти і вади. Те, в який спосіб, позитивно чи негативно, вона входить у відноси­ни з людьми, залежить від цих людей і соціального оточення, від особливостей групи, до якої вона належить. Інакше кажучи, пове­дінка людини в групі залежить не лише від ознак особистості, а й від особливостей самої групи.

Науковці з'ясували таку закономірність: чим вищий рівень розвитку групи, тим сприятливіші умови вона створює для вияв­лення кращих прикмет особистості. І навпаки, чим нижчий рівень розвитку групи, тим більше існує можливостей для виявлення її негативних ознак. Завдяки визначеним позитивним нормам сто­сунків у колективі людина має поводитися позитивно щодо своїх товаришів у групі. У корпораціях часто заохочуються егоїстичні нахили. Групова мораль таких об'єднань змушує індивіда прояв­ляти себе з найгіршого боку в системі міжособистісних стосунків з метою самозахисту.

М. Корнєв, А. Коваленко наголошують, що міжособистісні сто­сунки, як вияв соціальної активності особистості, містять у собі можливість вибору різноманітних варіантів поведінки, різних спо­собів діяльності, адекватних конкретним суспільним відносинам і тим умовам, за яких вони реалізуються. Обираючи спосіб пове­дінки, людина має встановлювати нові зв'язки з людьми, що є про­явом соціальної активності її та групи. Ось чому високий рівень міжособистісних стосунків не можна нав'язати ззовні. Важливо, щоб вони були результатом усвідомлення та активності самих лю­дей. Отже, особистісні стосунки передбачають свободу вибору і мають моральну спрямованість.

За М. Обозовим, міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним є взаємна готовність партнерів до певного типу почуттів, вимог, очікувань і поведінки. Тому стан задоволення-незадоволення є основним критерієм оцінювання таких стосунків. Симпатія-антипатія - це переживання задоволення та незадоволен­ня від контактів з іншими людьми, а притягання-відштовхування - це поведінкова складова цих переживань. У цілому міжособистісні стосунки набувають характеру взаємної прихильності або непри­хильності (наприклад, приятелювання, самотність).

В основі регуляції цих стосунків лежить така мотивація: "я хо­чу", "я можу", "треба". Необхідним є узгодження не лише своїх бажань ("я хочу") і можливостей ("я можу"), а й почуття обов'язку ("треба"). Суспільство прагне, щоб міжособистісні стосунки відпо­відали суспільним відносинам, які їх стимулюють або руйнують. Наприклад, у радянському суспільстві Павлик Морозов був при­кладом для наслідування саме тому, що підкорив сімейні стосунки вимогам суспільства, тобто широким соціальним відносинам.

У зарубіжній соціальній психології найпоширенішою є "теорія людських відносин" Е. Мейо. Провідна роль у ній належить нефор­мальній структурі, де працівник задовольняє моральні і психологіч­ні потреби (в допомозі, захисті, інформації, тісному спілкуванні та симпатії). Прибічники цієї точки зору наголошують, що в сучасному суспільстві формальна структура є зовнішньою, тому її необхідно підсилити теплотою неофіційних зв'язків, які задовольняють влас­не людські потреби. Важливо і те, що через неформальні відноси­ни можна ефективно впливати на групову свідомість, пом'якшуючи виробничі та соціальні конфлікти.

Виокремлення формальних і неформальних відносин є умов­ним, реально вони є єдністю людських відносин. Водночас ці дві групи стосунків досить самостійні, тому необхідно проаналізувати їх співвідношення в таких трьох варіантах:

- обидві системи відносин не суперечать, а взаємно доповнюють одна одну, неформальні відносини сприяють досягненню цілей неофіційної структури;

- офіційна та неофіційна системи відносин розвиваються і функ­ціонують майже самостійно;

- між обома системами існують істотні суперечності, і неформаль­на структура заважає реалізації цілей формальної структури. Спілкування у формальних структурах відбувається, як прави­ло, за діловим принципом. Місце особистості в офіційних відноси­нах визначається тим, наскільки успішно вона реалізує соціальну функцію (студент-відмінник, креативний науковець тощо). Якщо відносини у групі надмірно формалізовані, між її членами створю­ється підґрунтя для конфліктів, напруги. Це негативно впливає на самоефективність особистості та діяльність групи.

Потяг людей до неформального спілкування є компенсацією не­доліків офіційних відносин, де враховуються індивідуальні особ­ливості та обидві сторони виявляють свою активність.

Слід зазначити, що неофіційні відносини мають і недоліки. На­приклад, створюються соціальні норми, які не завжди співвідно­сяться з цінностями формальної організації. Часто спостерігаєть­ся тенденція до опору нововведенням, схильність до конформізму тощо.

Близькі або інтимні міжособистісні стосунки можуть супере­чити виробничим, моральним. Для особистості важливо визначи­ти рівень близькості міжособистісних стосунків у тих чи інших умовах. На виробництві головна оцінка користі або шкоди між­особистісних стосунків - це економічна ефективність. Як прави­ло, на виробництві близькі стосунки заважають досягненню цієї мети. Водночас перетворення міжособистісних стосунків на функ­ціональні, з перевагою "треба" може призвести до руйнування та втрати задоволення від них. Наслідком цього є виникнення напру­ження та конфліктів.

Гармонізувати групові відносини можна завдяки оптимальному узгодженню офіційних і неофіційних взаємин за принципом доповнюваності, коли обидві структури функціонують як певна єдність. Так, у групах високого рівня розвитку домінують неофіційно-ділові відносини, які будуються на співробітництві, вимогливості, допо­мозі, довірі.

Отже, взаємовплив як обмін думками, емоціями, вчинками у процесі спілкування викликає у людини прояв певних прикмет особистості або зміну установок та поведінки.

Поиск по сайту: