АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поняття про міжособистісні стосунки

Читайте также:
  1. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  2. Адміністративно-правова наука: поняття, предмет, зміст та система.
  3. Адміністративно-правовий статус громадян: поняття, ознаки, елементи та види.
  4. Адміністративно-правові норми: поняття, ознаки, види та особливості структури.
  5. Акціонерне товариство: поняття і види.
  6. Апарат держави: поняття та структура
  7. Артефакт: поняття і сутність. Коллекція документів як артефакт.
  8. Вибори як основне поняття соціології виборчого процесу
  9. Визначення поняття «філософія».Предмет філософії, методи та її значення.
  10. Визначення, поняття та принципи побудови структури управління.
  11. Визначити відношення між поняттями
  12. Виробничі кооперативи: поняття, види, особливості створення та діяльності.

Людина, яка взаємодіє з іншими, вступає у певні зв'язки та сто­сунки з ними, із соціальними групами та суспільством узагалі. Стосунки особистості з оточенням мають соціальний (широкий) та міжособистісний (вузький) аспекти.

Соціальні стосунки - най­суттєвіші зв'язки між представниками різних соціальних груп у різних сферах життєдіяльності, які мають об'єктивний характер і не залежать від симпатій чи антипатій. Соціальні стосунки буду­ються на основі певної позиції, яку посідає кожна людина в сис­темі суспільства. Тому такі стосунки об'єктивно зумовлені й ма­ють безособистісний характер. Суть соціальних стосунків полягає не у взаємодії конкретних особистостей, а у взаємодії конкретних соціальних ролей.

Роль – це характеристика особистості як члена суспільства. Вона відображає залучення особистості до діяльнос­ті конкретного об'єднання, виконання в ньому певних обов'язків за умов відповідної взаємозалежності між його членами. Водночас соціальні стосунки набувають особистісного забарвлення, пере­творюються на міжособистісні як конкретний результат взаємодії людей із соціальним оточенням.

Формальні взаємини – це зовнішні комунікативні зв'язки, які дають можливість здійснювати спілкування людей у праці, навчан­ні та інших видах діяльності.

Головними їх ознаками є:

- поділ праці та спеціалізація функцій;

- ієрархія посад;

- наявність системи коор­динації дій;

- наявність постійних ліній комунікації.

Соціальний контроль здійснюється спеціальними організація­ми чи конкретними особами, які виступають від імені офіційних інституцій.

У межах офіційних взаємин спонтанно формуються неофіцій­ні або міжособистісні зв'язки людей, які є похідними, вторинни­ми стосовно формальних відносин. Основні характеристики таких взаємин - міжособистісне спілкування, що базується на нефор­мальній організації та контролі, які офіційно не зафіксовані через законодавство. Головними засобами контролю в них є звичаї, тра­диції, фіксовані у громадській думці. Вони є засобами психологіч­ного і морального плану. Слід наголосити, що в деяких випадках регуляція поведінки особистості за їхніми неофіційними правила­ми буває значно жорсткіша, ніж це могло б бути здійснено юри­дичними чи адміністративними засобами.

Міжособистісні стосунки формуються під впливом безпосе­редніх умов життя людей. їх ознакою є емоційне забарв­лення. Вони - найбільш значущі для особистості. Неформальність, емоційність і значущість є основою для впливу міжособистісних стосунків на особистість: хтось сприймається як добрий вчитель, а хтось - як розумний політик. Виявлення особистісних ознак у стилі виконання соціальної ролі викликає відповідні реакції інших членів групи, і, таким чином, у ній виникає ціла система міжосо­бистісних стосунків.

Міжособистісні стосунки – це взаємозв'язки, які суб'єктивно переживаються, об'єктивно проявляються в характері та способах взаємного впливу людей у процесі спільної діяльності та спілку­вання.

Вони залежать як від конкретних людей, так і від певних соці­альних ситуацій, в яких ці стосунки формуються та розвивають­ся. Зовні особистість може проявляти себе по-різному залежно від реальної ситуації, оскільки внутрішньо вона є відносно стійкою у своїх базових властивостях. Кожна людина має свої чесноти і вади. Те, в який спосіб, позитивно чи негативно, вона входить у відноси­ни з людьми, залежить від цих людей і соціального оточення, від особливостей групи, до якої вона належить. Інакше кажучи, пове­дінка людини в групі залежить не лише від ознак особистості, а й від особливостей самої групи.

Науковці з'ясували таку закономірність: чим вищий рівень розвитку групи, тим сприятливіші умови вона створює для вияв­лення кращих прикмет особистості. І навпаки, чим нижчий рівень розвитку групи, тим більше існує можливостей для виявлення її негативних ознак. Завдяки визначеним позитивним нормам сто­сунків у колективі людина має поводитися позитивно щодо своїх товаришів у групі. У корпораціях часто заохочуються егоїстичні нахили. Групова мораль таких об'єднань змушує індивіда прояв­ляти себе з найгіршого боку в системі міжособистісних стосунків з метою самозахисту.

М. Корнєв, А. Коваленко наголошують, що міжособистісні сто­сунки, як вияв соціальної активності особистості, містять у собі можливість вибору різноманітних варіантів поведінки, різних спо­собів діяльності, адекватних конкретним суспільним відносинам і тим умовам, за яких вони реалізуються. Обираючи спосіб пове­дінки, людина має встановлювати нові зв'язки з людьми, що є про­явом соціальної активності її та групи. Ось чому високий рівень міжособистісних стосунків не можна нав'язати ззовні. Важливо, щоб вони були результатом усвідомлення та активності самих лю­дей. Отже, особистісні стосунки передбачають свободу вибору і мають моральну спрямованість.

За М. Обозовим, міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним є взаємна готовність партнерів до певного типу почуттів, вимог, очікувань і поведінки. Тому стан задоволення-незадоволення є основним критерієм оцінювання таких стосунків. Симпатія-антипатія - це переживання задоволення та незадоволен­ня від контактів з іншими людьми, а притягання-відштовхування - це поведінкова складова цих переживань. У цілому міжособистісні стосунки набувають характеру взаємної прихильності або непри­хильності (наприклад, приятелювання, самотність).

В основі регуляції цих стосунків лежить така мотивація: "я хо­чу", "я можу", "треба". Необхідним є узгодження не лише своїх бажань ("я хочу") і можливостей ("я можу"), а й почуття обов'язку ("треба"). Суспільство прагне, щоб міжособистісні стосунки відпо­відали суспільним відносинам, які їх стимулюють або руйнують. Наприклад, у радянському суспільстві Павлик Морозов був при­кладом для наслідування саме тому, що підкорив сімейні стосунки вимогам суспільства, тобто широким соціальним відносинам.

У зарубіжній соціальній психології найпоширенішою є "теорія людських відносин" Е. Мейо. Провідна роль у ній належить нефор­мальній структурі, де працівник задовольняє моральні і психологіч­ні потреби (в допомозі, захисті, інформації, тісному спілкуванні та симпатії). Прибічники цієї точки зору наголошують, що в сучасному суспільстві формальна структура є зовнішньою, тому її необхідно підсилити теплотою неофіційних зв'язків, які задовольняють влас­не людські потреби. Важливо і те, що через неформальні відноси­ни можна ефективно впливати на групову свідомість, пом'якшуючи виробничі та соціальні конфлікти.

Виокремлення формальних і неформальних відносин є умов­ним, реально вони є єдністю людських відносин. Водночас ці дві групи стосунків досить самостійні, тому необхідно проаналізувати їх співвідношення в таких трьох варіантах:

- обидві системи відносин не суперечать, а взаємно доповнюють одна одну, неформальні відносини сприяють досягненню цілей неофіційної структури;

- офіційна та неофіційна системи відносин розвиваються і функ­ціонують майже самостійно;

- між обома системами існують істотні суперечності, і неформаль­на структура заважає реалізації цілей формальної структури. Спілкування у формальних структурах відбувається, як прави­ло, за діловим принципом. Місце особистості в офіційних відноси­нах визначається тим, наскільки успішно вона реалізує соціальну функцію (студент-відмінник, креативний науковець тощо). Якщо відносини у групі надмірно формалізовані, між її членами створю­ється підґрунтя для конфліктів, напруги. Це негативно впливає на самоефективність особистості та діяльність групи.

Потяг людей до неформального спілкування є компенсацією не­доліків офіційних відносин, де враховуються індивідуальні особ­ливості та обидві сторони виявляють свою активність.

Слід зазначити, що неофіційні відносини мають і недоліки. На­приклад, створюються соціальні норми, які не завжди співвідно­сяться з цінностями формальної організації. Часто спостерігаєть­ся тенденція до опору нововведенням, схильність до конформізму тощо.

Близькі або інтимні міжособистісні стосунки можуть супере­чити виробничим, моральним. Для особистості важливо визначи­ти рівень близькості міжособистісних стосунків у тих чи інших умовах. На виробництві головна оцінка користі або шкоди між­особистісних стосунків - це економічна ефективність. Як прави­ло, на виробництві близькі стосунки заважають досягненню цієї мети. Водночас перетворення міжособистісних стосунків на функ­ціональні, з перевагою "треба" може призвести до руйнування та втрати задоволення від них. Наслідком цього є виникнення напру­ження та конфліктів.

Гармонізувати групові відносини можна завдяки оптимальному узгодженню офіційних і неофіційних взаємин за принципом доповнюваності, коли обидві структури функціонують як певна єдність. Так, у групах високого рівня розвитку домінують неофіційно-ділові відносини, які будуються на співробітництві, вимогливості, допо­мозі, довірі.

Отже, взаємовплив як обмін думками, емоціями, вчинками у процесі спілкування викликає у людини прояв певних прикмет особистості або зміну установок та поведінки.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)