Особливості становлення вітчизняної соціальної психології

В зародженні та розвитку цієї науки Л. Орбан-Лембрик, солідаризуючись з іншими дослідниками, виокремлює такі етапи:

- зародження соціально-психологічних ідей у суспільних та природничих науках;

- відмежування соціальної психології від філософії, психології та соціології і перетворення її на самостійну галузь знання (кінець ХІХ ст. - початок 30-х років XX ст.);

- стагнація соціальної психології (друга половина 30-х - 50-ті ро­ки XX ст.);

- відродження соціальної психології та її розвиток на основі со­ціалістичної орієнтації (друга половина 50-х кінець 90-х років XX ст.);

- розвиток сучасної вітчизняної соціальної психології на основі нової соціально-економічної парадигми.

Наукові напрацювання філософів, політичних і громадських діячів збагатили соціальну психологію. Проте у 20-ті - 30-ті роки ХХ ст. активно відбувався процес її перетворення на самостійну галузь знання. Пошук власного шляху відбувався як у дискусіях з основними школами зарубіжної науки, так і в процесі засвоєння та застосування марксистських ідей. Авторами публікацій, які стосувалися соціальної психології, зокрема її предмета, теоретичних і методологічних основ, співвідношення індивідуальної і соціальної психології, соціології і соціальної психології, у 20-ті роки були представники різних наук (психологи В. Артемов, Б. Беляєв, невропатолог і психіатр В. Бехтєрев, психолог і філософ Г.Челпанов, юрист М. Рейснер, філолог Л. Войтоловський та ін.).

Особливо активним у дискусії про відношення марксизму і психології, що тривала тоді, був Г. Челпанов, який обстоював необхідність існування соціальної психології поряд із психологією індивідуальною, експериментальною. За його твердженнями, соціальна психологія має вивчати суспільно-детерміновані психічні явища, тісно пов'язуючись із теорією марксизму, що необов'язково для емпіричної психології, оскільки її він вважав природничо-науковою. Формально така позиція засвідчувала визнання соціальної психології як самостійної науки. Багато дослідників заперечували Г. Челпанову. Наприклад, В. Бехтєрев висунув ідею "колективної рефлексології", включивши до її предмета поведінку колективів, поведінку особистості в колективі, умови виникнення соціальних об'єднань, особливості їх діяльності, стосунки індивідів у них. Усі проблеми колективів він тлумачив як співвідношення зовнішніх впливів із руховими та міміко-соматичними реакціями індивідів. Предметом колективної рефлексології було проголошено вивчення виникнення, розвитку і діяльності зібрань, що діють як ціле завдяки взаємному спілкуванню індивідів, які до них належать.

Учасники дискусії переважно орієнтувалися на марксистську методологію дослідження суспільних явищ. Однак механічне поєднання положень марксизму з панівними на той час у психології теоріями не відповідало завданням розвитку соціальної психології. Бажання створити марксистську соціальну психологію не було реалізованим з багатьох причин, передусім через нечітке розуміння її предмета.

Взагалі соціальну психологію у 20-ті роки характеризувала практична спрямованість. Тому цей період у її розвитку вважають експериментальним. В межах психотехніки інтенсивно розроблялися соціально-психологічні аспекти управління, проблеми професійної придатності, стомлюваності, аварійності, травматизму, гуманізації техніки у системі "людина - машина".

Соціально-психологічні дослідження психології праці торкалися проблем керівництва трудовими колективами, змагання, конфлікту, безробіття. Перша всеросійська ініціативна конференція з наукової організації праці й виробництва була присвячена проблемам організації праці, фізіології і психології праці. Професор Всеукраїнського інституту праці (м. Харків) Федір Дунаєвський відомий як автор концепції "адміністративної місткості". На його думку, якість керівництва залежить від обдарованості керівника, його характерологічних рис. Для забезпечення її оптимального рівня необхідні ретельний добір, ефективна підготовка персоналу, раціональні методи планування і стимулювання праці. Представник концепції людських відносин Микола Вітке вважав, що в системі управління потрібно дбати про раціоналізацію трудового процесу і раціоналізацію взаємодії людини з людиною. Він також зазначав, що розвиток виробництва вимагає вдосконалення системи управління. Суттєвим доробком його школи є рекомендації щодо стилів керівництва, етики взаємин керівників з підлеглими, логіки дій керівників.

На 30-ті роки XX ст. припадає пік розвитку соціально-пси­хологічних досліджень у прикладних галузях, особливо в педоло­гії. Особливий внесок у розвиток прикладних аспектів соціальної психології зробив видатний педагог Антон Макаренко (1888-1939), вчення якого про колектив, стадії його розвитку, формування взаємин, типологію конфліктів, шляхи їх розв'язання дотепер не втратило своєї актуальності. Його педагогічна праця полягала у пере­вихованні неповнолітніх правопорушників. Це стало основою для розробки теорії і методики виховання в колективі. Головну його мету А. Макаренко вбачав у формуванні колективіста, проголошуючи пріоритет колективу над особистістю, що відповідало тогочасній ідеології, відповідно впливаючи на соціальну психологію.

Розвиток соціальної психології майже припинився наприкінці 30-х років XX ст. Це було спричинено ізоляцією вітчизняної науки від західної, посиленням ідеологічного контролю над наукою, за­бороною рефлексології, педології, психотехніки (наприклад, відомий сумнозвісний документ - Постанова ЦК ВКП(б) 1936 р. під назвою "Про педологічні спотворення в системі наркомпросів", внаслідок якого заборонялися будь-які прикладні дослідження в закладах освіти). Думка, що всі психічні явища (від відчуттів до характеру) за своєю суттю є соціальними, тому спеціальна наука - соціальна психологія - не потрібна, її проблеми можуть бути розв'язані у руслі загальної психології, стала провідною до кінця 50-х років. Вважалося також, що соціальна психологія і деякі інші науки (кібернетика, генетика), які інтенсивно розвивалися на Заході, за своїми методологічними принципами не відповідають завданням існуючої системи. Результати соціально-психологічних досліджень стали незатребуваними. Критиці піддавалася західна соціальна психологія.

Однак повного припинення соціально-психологічних досліджень не сталося. Попри перерву в самостійному існуванні соціальної психології, розроблення соціально-психологічної проблематики тривало у межах інших наук, зокрема загальної, педагогічної психології та психології праці. Так, Лев Виготський (1896-1934), почавши з ідеї про історичне походження вищих психічних функцій, дійшов висновку про культурно-історичну детермінацію їх розвитку. Цю ідею інтерпретували його гіпотези про опосередкований характер психічних функцій та про походження внутрішніх психічних процесів із діяльності. Культурно-історичну теорію розробляв і Олексій Леонтьєв (1903-1979), який працював тоді у Всеукраїнській психоневрологічній академії (м. Харків).

Предметом спеціальних досліджень були різноманітні аспекти соціальної психології колективу. Ці розвідки стосувалися: особливостей дитячого колективу та шляхів його формування; соціально-психологічних механізмів, які зумовлюють процес виховання особистості в колективі (наслідування, змагання, особистий приклад); соціально значущих рис особистості дитини та їх вироблення в колективі; впливу взаємин у сім'ї на розвиток осо­бистості дитини; процесу формування особистості у виробничому колективі (цех, бригада, дільниця). Дослідження базувалися передусім на вченні Макаренка про колектив і позитивно позначилися на розвитку дитячої та педагогічної психології. Сформульоване

Макаренком визначення колективу стало базовим в освоєнні соціально-психологічної проблематики протягом наступних десятиліть. Проте обмеженість методичного апарату (бесіди, спостереження, аналіз документів) не могли забезпечити ефективного дослідження власне соціально-психологічних проблем.

Певної системи набували дослідження виробничої проблематики в соціальній психології, зокрема психології виробничих бригад, колективної стаханівської праці, розвитку індивідуального і колективного трудового змагання. Об'єктами досліджень були проблеми ініціативності, впливу оцінок учасників групи на розвиток творчості, на продуктивність праці. У процесі вивчення питань, що стосувалися підвищення продуктивності праці, психологічної і фізіологічної основ трудової діяльності, використовували мето­дичні прийоми, властиві соціальній психології (тестування, анкетні опитування та ін.). Це ще раз підтверджує, що абсолютної "пере­рви" у розвитку вітчизняної соціальної психології не було.

Наприкінці 50-х рр. XX ст. постало питання про відродження соціальної психології, що було зумовлено практичними потребами суспільства, пом'якшенням суспільно-політичного клімату в країні. Розпочався цей процес дискусією про предмет соціальної психології, її місце в системі наукового знання, про методи дослідження, практичний потенціал, основні напрями розвитку та актуальні завдання. Послаблення ідеологічного контролю та адміністрування в науці сприяли реабілітації соціальної психології, яку перед тим таврували як буржуазну науку. Її було визнано самостійною галуззю наукових досліджень і навчальною дисципліною. Доступними для вітчизняних учених стали надбання світової соці­альної психології.

Відродження соціальної психології завершилося у другій по­ловині 70-х рр. XX ст. В Україні було створено різноманітні цен­три соціально-психологічних студій: кафедру соціальної та педагогічної психології в Київському державному університеті імені Т. Шевченка, відділи соціальної психології в Науково-дослідному інституті філософії АН України та Науково-дослідному інституті психології АПН України, відповідні кафедри у вузах Харкова, Одеси, інших міст.

Сучасний розвиток вітчизняної соціальної психології характеризується уточненням та конкретизацією предмета і об'єктів соціальної психології, активною підготовкою спеціалістів, публікацією наукових праць і навчальних видань, відкриттям спеціальних наукових закладів, лабораторій і кафедр. Учені, що спеціалізуються у галузі соціальної психології, досліджують різноманітні методологічні, теоретичні, прикладні проблеми, що стосуються взаємодії, спілкування людей у різних соціальних спільнотах, регуляції поведінки індивіда у соціальних групах, механізмів їх взаємин, взаємовпливу тощо.

Предметом наукового пошуку є особливості поведінки людей на етапі соціально-економічної, політичної трансформації суспільства. Пожвавилися дослідження в галузі історії соціальної психо­логії, комунікативного потенціалу особистості, міжгрупової взаємодії, лідерства і керівництва, психології спілкування, соціальної психології управління, соціальної психології організацій, масо­вої комунікації, масових явищ, соціально-психологічного тренінгу, соціально-психологічного прогнозування. Динамічними стали міжнародні зв'язки вітчизняних соціальних психологів. Набувають неабиякої актуальності соціально-психологічні дослідження проблем, пов'язаних з переорієнтацією мислення особистості, формуванням у нових умовах навичок взаємодії індивіда із соці­умом, що постійно змінюється, самоактуалізацією особистості, запобіганням невдачам, стресам, хвилюванням в екстремальних умовах, розв'язанням конфліктів тощо.

Потребують відповідного осмислення реальність, пов'язана з поняттями "моральний", "духовний", такі соціально-психологічні феномени, як совість, довіра, заздрість та ін. Активізується ви­вчення взаємин "суспільство - індивід", "група-суспільство", про що свідчить зростання кількості досліджень у галузі прав людини, різноманітних меншин, етики управління і бізнесу (взаємини "підприємці - суспільство", "керівник - організація"), взаємної відповідальності суспільства і особистості, суспільства та різних соціальних груп, спільностей, соціальної психології релігії. Предметом вивчення соціальної психології стають великі соціальні групи.

Запитання для перевірки

1. Охарактеризуйте соціальну психологію як галузь психологіч­ної науки.

2. У чому суть дискусії про предмет соціальної психології, яка відбувалася у вітчизняній психологічній науці?

3. Охарактеризуйте основні періоди в становленні й розвитку со­ціальної психології.

4. Як зараз визначають соціальну психологію як науку?

5. Які основні завдання соціальної психології на сучасному етапі розвитку українського суспільства?

6. Які основні розділи соціальної психології?

7. Охарактеризуйте три основні рівні дослідження, які існують у соціальній психології.

8. У чому полягає специфіка методів соціальної психології?

9. На розв'язання яких проблем спрямована соціометрія як метод соціальної психології?

10. У чому переваги опитування серед інших методів соціальної психології?

11. Дайте коротку характеристику основних теоретичних позицій при розгляді соціальної поведінки людини, які існують у зару­біжній психології щодо розгляду соціальної поведінки люди­ни?

12. У чому специфічні ознаки вітчизняної соціальної психології?

13. Вкажіть основні етапи розвитку зарубіжної соціальної психо­логії.

14. Чим ознаменувався етап відмежовування соціальної психології як самостійної галузі знання у зарубіжній соціальній психоло­гії початку XX ст.?

15. Охарактеризуйте експериментальний період розвитку соціаль­ної психології (роботи М. Фоллет та Е. Мейо).

16. В чому суть значення Хотторнських експериментів Е. Мейо?

17. Хто автори феноменів соціальної фасилітації та інгібіції? Дай­те характеристику цих соціально-психологічних феноменів.

18. У чому суть ефектів експериментатора і піддослідного?

19. Коли і ким започатковане дослідження соціальних установок у західній соціальній психології?

20. Дайте характеристику експериментальним дослідженням К. Левіна.

21. Які основні підходи виокремлюють у західній соціальній пси­хології?

22. Охарактеризуйте розвиток європейської соціальної психології.

23. Які сучасні проблеми характерні для зарубіжної соціальної пси­хології?

24. Вкажіть основні етапи становлення вітчизняної соціальної пси­хології.

25. Охарактеризуйте основну проблематику соціально-психологіч­них досліджень у вітчизняній психології 20-х-30-х рр. XX ст.

26. Доведіть, що повного припинення досліджень не сталося у віт­чизняній соціальній психології кінця 30-х-поч. 50-х рр. XX ст.

27. Чим характеризується соціальна психологія II пол. 70-х рр. XX ст.?

28. Дайте характеристику сучасному етапу розвитку вітчизняної соціальної психології.

ТЕМА 2.

ПРОБЛЕМА ОСОБИСТОСТІ У СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ (2 год.)

Логіка викладу

1. Поняття особистості. Співвідношення понять "особистість", "індивід" та "індивідуальність"

Поиск по сайту: