Психологія великих стихійних груп

Існує особливий вид великих соціальних об'єднань людей, який лише умовно можна назвати групою. Маються на увазі коротко­тривалі об'єднання великої кількості осіб, які з того чи іншого приводу збираються разом і демонструють спільні дії. Склад таких великих тимчасових угрупувань різноманітний - до них, як пра­вило, входять представники різних великих організованих груп - класів, страт, націй, професій, вікових категорій тощо. Тимчасові об'єднання, як правило, виникають стихійно. Люди, що до них вхо­дять, не повністю усвідомлюють мету перебування в об'єднанні, але характеризуються надзвичайною активністю. У цих групах по­ширеними є чутки, паніка. До таких груп належать публіка, ауди­торія, натовп.

Публіка (лат. publicus - всенародний, громадський) - коротко­часне угрупування людей із загальними епізодичними інтересами для спільного проведення часу у зв'язку з якимось видовищем. Прикладом публіки є велика група людей у концертній залі, теа­трі, на трибуні стадіону тощо. Публіка завжди збирається заради спільної мети (перегляд вистави, участь у мітингу), тому її вважа­ють більш керованою: незважаючи на екстремальні явища, які мо­жуть викликати емоційно-імпульсивну реакцію публіки (психічне зараження), вона підвладна єдиній емоційно-свідомій регуляції на основі загальнозначущих об'єктів уваги.

Поняття "публіка" часто розглядається у контексті масової ко­мунікації. У зв'язку з розвитком мас-медіа замість людей, які зби­раються на певній території в один час, з'являються розсіяні ін­дивіди - публіка слухачів, глядачів, читачів. На думку Г. Тарда, відомого французького соціолога, за тендерними відмінностями публіка поділяється на чоловічу та жіночу, за віковими - на моло­діжну та зрілу, за сезонними відмінностями - на літню (запальну) і зимову (спокійну), за національною ознакою - національна (діє в межах однієї держави) й інтернаціональну (охоплює представни­ків різних держав і націй), за критерієм постійності перебування - на постійну і випадкову, непостійну.

Г. Тард переконаний, що саме комунікація зробила з маси, на­товпу публіку. Незважаючи на те, що всі члени мас-медійної пу­бліки перебувають у себе вдома, вони все одно існують разом: ко­жен, хто знаходиться вдома і читає газету, переглядає телевізійну програму, переконаний, що в цей самий момент він поділяє думку багатьох людей, подібних до нього. Отже, публіка, як і натовп, під­дається навіюванню. Різниця лише в тому, що у натовпі діє фізич­ний контакт, у мас-медійній публіці - зв'язок психологічний. Наві­ювання, яке здійснюється засобами масової комунікації на публі­ку, не таке сильне порівняно з фізичним навіюванням зблизька (на майдані, стадіоні), тому що інтелектуальне зараження, на відміну від сенсорного, піддається більшому абстрактному осмисленню і тому публіка є більш поміркованою, вона повільніше долучається до дій.

Публіка є масовим зібранням, тому в ній діють закони маси. Стратегії впливу (переконання, навіювання) в ній такі самі, якими користуються для управління натовпом. Г. Тард наголошує, що най­кращим аргументом для переконання публіки є безперервне повто­рення тих самих ідей (навіть нездійсненних, фантастичних). Пере­більшення та викривання прихованої інформації, рішучість та без­апеляційність у судженнях - інші ефективні прийоми, які сприяють переконанню публіки і підштовхуванню її до активних дій. Г. Тард підкреслює, що для підкорення публіки журналісту потрібно грати на потаємних негативних інстинктах людини: збудження ненави­сті, гніву, підсилення заздрощів. Привертання уваги до великодуш­ності, шляхетності має менший ефект і не викликає активних дій з боку публіки. Сучасні працівники мас-медіа знають про це і ви­користовують усі вищезазначені прийоми, щоб керувати публікою. Моральна відповідальність за вищенаведене важлива, але вкрай не­обхідна для нашого суспільства і її кримінальна площина.

У більш замкнутому просторі публіку визначають як аудиторію. Під аудиторією (лат. auditor - слухач, auditorium - приміщення, в якому виголошують промови) розуміють групу людей, яка сприй­має повідомлення. Отже, аудиторія є тим об'єднанням людей, яка взаємодіє із комунікатором у процесі смислового сприймання мов­ного повідомлення. Приклад аудиторії - люди, які зібралися на се­мінар, лекцію, конференцію. Межі аудиторії рухомі. Члени ауди­торії меншою мірою, ніж публіка, піддаються зараженню у ході навіювання. Ця міра залежить від рівня розвитку самосвідомості, загально-інтелектуального рівня розвитку особистостей, які є чле­нами аудиторії.

Зафіксовано, що перебування всередині аудиторії інтенсифікує позитивні і негативні реакції: позитивно налаштовані один до од­ного люди, коли сидять поруч, відчувають більшу взаємну симпа­тію, негативно налаштовані - взаємну антипатію. При позитивно налаштованих слухачах лектор сам надихається емоціями, які від­чуваються у залі, в нього посилюється бажання продемонструвати свою майстерність. Якщо лектор маскує під напускним спокоєм власну невпевненість у собі, показниками якої є виступ "з арку­ша", ігнорування запитань, то аудиторія починає переживати не­гативні емоції, внаслідок чого виникає погіршення працездатності її членів.

Психологи різнобічно вивчають ефекти впливу, які виникають в аудиторії. Так, американський психолог XIX ст. Н. Триплет помі­тивши, що велосипедисти-гонщики отримують кращий результат при змаганні один з одним, а не з секундантом, вирішив переві­рити гіпотезу позитивного впливу аудиторії на кожного з її членів. Він просив школярів змагатися у швидкості змотування риболов­них котушок і довів: змагаючись з іншими, діти мали кращий ре­зультат, ніж працюючи наодинці. Цей ефект отримав назву ефекту соціальної фасилітації (полегшування). Згодом було відкрито про­тилежний ефект, суть якого в тому, що в присутності спостерігачів відбувається погіршення діяльності. Даний ефект дістав назву со­ціальної інгібіції (стримування). Проте ці результати були супереч­ливими і потребували подальшої перевірки.

У II половині XX ст. теорія соціальної фасилітації отримала по­дальше розвинення в ідеях Р. Зайонца. Дослідник, спостерігаючи за згаданим феноменом, дійшов думки, що аудиторія посилює ви­яв домінантних реакцій на ситуацію. Присутність інших людей для індивіда є сильним стимулом, джерелом загального збудження, але вона тільки тоді позитивно впливає на результати діяльності, коли людина відчуває себе впевнено і знає, що їй потрібно робити. У складних ситуаціях (роздуми, навчання) збудження, яке відчуває кожний учасник аудиторії, призводить до домінування неправиль­них реакцій. Отже, своїми дослідами Р. Зайонц дав відповідь на питання, чому аудиторія в одних випадках (прості завдання) пози­тивно впливає на результат діяльності, а в інших (складні завдан­ня) - негативно.

Н. Котрел дав альтернативне пояснення феномена соціальної фасилітації. Він вважав, що причина виникнення і підсилення домі­нантних реакцій у тому, що люди, які спільно виконують певну ді­яльність, дуже залежать від оцінки оточуючих. Для підтвердження своєї думки дослідник зав'язав очі учасникам експерименту - і їх­ня діяльність почала супроводжуватися меншим збудженням, ніж у випадках, коли їх бачили і оцінювали. Н. Котрел зробив висно­вок, що домінантна реакція посилюється у випадку, коли людина думає, що її оцінюють. Цей ефект дістав назву "страх оцінки".

Р. Берон, продовжуючи досліджувати ефект соціальної фаси­літації, висловив іншу точку зору, яка відома як "теорія конфлік­ту уваги". На думку вченого, безпосередня присутність інших призводить до того, що людині важко сконцентруватися. Це ви­кликає у неї стан конфлікту між увагою до аудиторії і увагою до діяльності, що й викликає збудження. Залежно від того, чи вдасться особистості подолати збудження, воно або гальмувати­ме, або сприятиме виконанню нею діяльності. Р. Берон також до­вів, що конфлікт уваги у членів аудиторії посилюється у випадку, коли вони концентруються на швидкості дій і не звертають увагу на точність або навпаки.

Були також проведені експерименти про те, чи впливає оцінка завдання на ефективність роботи індивіда у групі. Виявлено, що коли результати роботи оцінюються, індивіди краще справляються із складними завданнями. Якщо вклад в роботу неможливо оціни­ти, люди стають менш напруженими, і докладають менше зусиль для успішного виконання простого завдання. Це явище було назва­но тенденцією до соціального розслаблення.

Отже, закономірності життєдіяльності великих груп вивчають­ся психологами і використовуються в практичній сфері.

7.6. Соціальна психологія натовпу

У поняття "натовп" часто вкладають різний зміст. Так, полі­тична публіцистика часто звужує це поняття до проявів масового незадоволення. Різні словники тлумачать його то як "масовість", "маса", пов'язуючи з різними суспільними рухами, то як стихійне неконтрольоване угрупування людей, що супроводжується безпо­рядками.

З психологічної точки зору під натовпом розуміють відносно короткочасне, контактне, численне скупчення людей, які перебува­ють у стані підвищеного емоційного збудження та об'єднані про­сторовою близькістю й загальним об'єктом уваги.

Першими дослідниками цього феномену були Г. Лебон, З. Фройд, Г. Тард. Вони вважали натовп ірраціональною, неконтрольованою і руйнівною силою, якою рухають неусвідомлені імпульси, навію­вання, зараження та наслідування. Натовп, не маючи спільної усві­домленої мети, здійснює сильний психологічний тиск на індивідів. Особливістю натовпу, на думку цих дослідників, є те, що незважа­ючи на різнорідні та випадкові складові елементи, він завжди діє як психічна цілісність.

Перші дослідники натовпу шукали засоби управління ним. На їхню думку, непіддатні його впливу вожді, лідери, індивідуальнос­ті. Тому вони здатні певною мірою обмежувати стихійний натиск цієї сили і привносити у її поведінку організованість і порядок.

Досліджуючи поведінку натовпу часів Великої французької ре­волюції та Паризької комуни, вчені зробили цікаві спостереження щодо природи цього феномена:

- натовп - не скупчення людей на одному просторі, а їхня спе­цифічна сукупність, яка має психічну подібність;

- натовп, на противагу окремому індивіду, діє несвідомо, оскіль­ки несвідоме - колективне, а свідоме - індивідуальне;

- натовпу необхідна підтримка вождя, моделлю поведінки яко­го повинно стати гіпнотичне навіювання, а не аргументи розуму чи сили;

- комунікація у натовпі має ірраціональну основу (навіюван­ня, вірування замість свідомого переконання). Її ефективність за­лежить від використання образної енергійної мови, алегорій, про­стих формулювань;

- натовп - консервативний феномен. Результатом його дома­гань є відновлення того, що він спочатку намагався зруйнувати: для тих, хто перебуває у гіпнотичному стані, минуле більш значу­ще, ніж теперішнє;

- для ефективнішого управління натовпом вожді повинні спи­ратися на вищу ідею, яку необхідно вселити у свідомість людей. Така ідея потім повинна перетворитися на колективний образ, який потребуватиме втілення у колективних діях.

Г. Лебон виокремив такі головні характеристики натовпу:

- зрівняння всіх у натовпі, тобто зведення людей до одного рів­ня психічних виявів та поведінки. Наслідком цього є однорідність натовпу: люди керуються лише несвідомими уявленнями, однако­вими для всіх, а уявлення на рівні свідомості, які визначають інди­відуальні розбіжності між людьми, пригнічуються;

- інтелект натовпу значно нижчий, ніж інтелект індивідів, що входять до нього;

- у натовпі людина здатна здійснити акти насильства, жорсто­кості, вандалізму, до яких би за інших умов ніколи не вдалася;

- висока емоційність, дратівливість та імпульсивність натовпу, що зумовлені дією таких механізмів, як анонімність натовпу, зараження та навіювання. Анонімність натовпу породжує анонімність індивіда, що сприяє виникненню почуття особистісної безвідповідальності. Зараження зумовлює виникнення єдиного психічного стану серед усіх його членів. Навіювання виявляється у некритичності до стиму­лів і закликів до дій, які суперечать свідомості, характеру, звичкам.

З. Фройд використовував поняття "маса" як синонім поняття "натовп". Він вважав, що потрапляючи до натовпу, у людей швидко виникає прихильність один до одного. Механізм емоційної симпа­тії вчений назвав терміном "ідентифікація". Крім цього, у натовпі людина відмовляється від власного "Ідеалу Я" на користь масово­му, який уособлюється в особистості вождя. На відміну від Г. Лебона, який стверджував, що індивід не наділений сукупністю рис натовпу, а набуває цих ознак, потрапляючи до нього, З. Фройд вва­жав, що риси натовпу споконвічно властиві кожній людині, просто вони витіснені в несвідоме: коли людина опиняється в натовпі, її свідомість слабшає, а придушені інстинкти беруть гору.

З. Фройд також піддав сумніву точку зору Г. Лебона про те, що у натовпі індивідуальна свідомість розпадається і замінюється ко­лективним несвідомим. На його думку, людина просто регресує в культурному відношенні, повертаючись на примітивнішу стадію психічного життя: під впливом дії процесу ідентифікації функції свідомості передаються лідеру, а індивіду залишаються лише ін­стинкти. Стосовно ролі вождя З. Фройд згодний із Г. Лебоном: лі­дер має величезний вплив на психіку людини із натовпу.

Г. Тард виділив особливий вид натовпу - публіку. Між цими по­няттями, на його думку, існують певні відмінності. Натовп більш нетерплячий до суджень і думок, які суперечать його думці, він менш однорідний, ніж публіка; публіка не підкоряється вождю, а надихається публіцистом, журналістом, письменником, вона - ві­домий тип комерційної клієнтури.

Дослідник описав етапи формування натовпу. Перший етап - люди, що йдуть по вулиці, кожен у своїх справах. Вони приєдну­ються до певного скупчення (з цікавості). Другий етап - коли ви­никає спільна мета, яка схвилює і об'єднає усіх цих випадкових людей разом - власне, натовп. Третій етап, коли люди захопляться ідеєю - перетворення натовпу на публіку. Він виділяв два типи пу­бліки: публіка переконана, фанатична або публіка пристрасна, ба­жаюча (залежно від домінування мети чи бажання).

Виділяються різні види натовпів. За ступенем активності во­ни можуть бути активними і пасивними. До першого типу можна віднести агресивний натовп, основною ознакою якого є схиль­ність до насилля, жорстокості, руйнівних дій. Активним можна вважати натовп, який під впливом небезпеки піддається паніці і стає небезпечним. Як правило, активний натовп виникає під час різних стихійних лих, катастроф. Іноді велике скупчення пере­творюється у такий активний натовп внаслідок поганої органі­зації заходу: наприклад, такі події мали місце під час коронації російського царя Миколи II, під час похорону Сталіна.

До активного натовпу відносяться скупчення людей, схиль­них до пограбувань, крадіжки матеріальних цінностей у випад­ках, коли вони раптово стали доступними, наприклад, у резуль­таті стихійного лиха. Досвід свідчить, що до таких мародерів потрапляють не тільки кримінальні елементи, а й часто - по­рядні громадяни, які діють за принципом "все одно пропало б", "вкрав би хтось інший" тощо.

Пасивний натовп створюється сам собою, немає жодних при­чин, які б викликали скупчення. Так, А. Чехов в оповіданні "Брожение умов" описав випадок, коли натовп виник без якоїсь ви­димої причини, просто тому, що два чоловіки стояли на вулиці і зосереджено дивилися в одному напрямку. Сучасні американ­ські психологи відтворили сюжет і виявилося, що групи кіль­кістю І, 2, 3, 5 людей дуже швидко збільшувалися порівняно з кількістю людей у провокуючій групі. Відсутність стимулів до певної дії пояснює, що натовп так само швидко розсіюється, як і збирається.

До соціально-психологічних особливостей натовпу відно­сяться анонімність, однорідність, навіюваність. Анонімність - знеособленість, внаслідок чого кожен член натовпу вважає, що він особисто не відповідає за дії, скоєні натовпом. Однорід­ність - єдиний психічний стан, притаманний усім індивідам-членам натовпу, загальна спрямованість думок, емоцій і по­чуттів у зв'язку з конкретною дією збуджувального мотиву. Навіюваність - відсутність критичного сприймання будь-яких стимулів та закликів до дій, що призводить до того, що індивіди у натовпі здатні до дій, що суперечать їхній свідомості, харак­теру, звичкам.

Циркуляція думок, переживань веде до їх спрощення, єдності.

Особливу роль відіграють у натовпі чутки, які швидко розповсю­джуються і призводять до стихійних немотивованих дій.

Велику роль відіграє у натовпі психічне зараження, яке по­лягає у швидкому перенесенні психічного стану одних людей на інших.

Запитання для перевірки

1. Які існують різновиди великих груп?

2. За якими загальними ознаками великі групи відрізняються від малих?

3. Які основні структурні компоненти виокремлюються у вели­ких групах?

4. Яким чином такі соціально-психологічні феномени, як віра, архетипи впливають на психологію великої групи?

5. Що входить до когнітивної та мотиваційної сфери великих груп?

6. Як складові афективної та регулятивно-вольової сфери вплива­ють на психологію великої групи?

7. Які особливості групової поведінки у сучасному урбаністично­му середовищі були досліджені С. Міліграмом та Ф. Зімбардо?

8. Як масова культура позначається на груповій поведінці?

9. Дайте характеристику масового маніпулювання як системи за­собів психологічного впливу у великій групі.

10. Охарактеризуйте клас як велику соціальну групу.

11. Як соціальний характер та особливості життєвих орієнтацій впливають на психологію класів?

12. Яким чином учіння про соціальні класи співвідноситься із тео­рією соціальної стратифікації?

13. Яку роль відіграють етнічні групи у психології великих груп?

14. Дайте психологічну характеристику етносу як великої групи.

15. Що розуміють під психічним складом і емоційною сферою ет­нічних спільностей?

16. В чому суперечливість поняття "етнічний характер"?

17. Яким чином етнічна самосвідомість впливає на розвиток ет­носу?

18. Охарактеризуйте основні різновиди соціальних рухів.

19. Якими соціально-психологічними ознаками відрізняються со­ціальні рухи?

20. Дайте характеристику основних стадій, які проходять соціаль­ні рухи у своєму розвитку.

21. Які існують мотиви і причини приєднання людей до соціаль­них рухів?

22. Яким чином будується співвідношення позицій більшості-меншості у соціальному русі?

23. Обґрунтуйте умови ефективного лідерства у соціальному русі.

24. Які тимчасові об'єднання входять до складу великих груп?

25. Охарактеризуйте публіку як стихійну велику групу.

26. Які засоби використовуються представниками мас-медіа для керування публікою?

27. У чому психологічні особливості аудиторії як тимчасової вели­кої групи?

28. Охарактеризуйте ефекти впливу, які виникають в аудиторії.

29. Дайте характеристику натовпу як великої стихійної соціальної групи.

30. Яким чином співвідносяться поняття "маса", "натовп" і "пуб­ліка"?

31. Які виокремлюють етапи формування натовпу?

32. Охарактеризуйте основні різновиди натовпів.

33. Що розуміють під анонімністю, однорідністю і навіюваністю натовпу? Яким чином ці явища впливають на його поведінку?

34. Яку роль відіграють чутки, психічне зараження у психології натовпу?

Тема 8.

Проблеми і напрямки прикладної соціальної психології (2 год.)

Логіка викладу

1. Типи, специфіка та ефективність прикладних досліджень у соціальній психології.

2. Основні напрями прикладних досліджень і практичної соціальної психології.

8.1. Дослідження основних проблем виробництва у практичній соціальній психології

Перехід до ринкової економіки в Україні стимулює розвиток соціально-психологічних досліджень. Невизначеність багатьох пи­тань, порушених самим життям, призвели до того, що в соціальній психології прикладні роботи випереджають фундаментальні на­укові дослідження.

У різних галузях науки прикладні дослідження мають ряд за­гальних прикмет і мету - практичне розв'язання питання, впро­вадження результатів дослідження у практику для удосконалення певних сторін матеріальної чи духовної діяльності суспільства. Ефективність цих досліджень у багатьох сферах наукової діяль­ності визначається насамперед економічною ефективністю, тобто прибутком, отриманим від реалізації результатів дослідження. У зв'язку зі специфікою об'єкта дослідження соціальної психології це не завжди може відбуватися швидко, і важко дати однозначну відповідь з приводу можливих результатів запровадження конкрет­ної розробки. У полі зору соціального психолога виявляються різні люди та їхні взаємини, і рекомендації дослідника можуть дати по­зитивний ефект тільки через певний час.

Основними напрямами досліджень у практичній соціальній психо­логії є дослідження соціально-психологічних проблем: виробництва, управління, масової комунікації, реклами, моди, боротьби із проти­правною поведінкою, служби сім'ї, політики тощо.

Дослідження проблем виробництва (у першу чергу промисло­вого) спрямовані на вивчення соціально-психологічного клімату колективу (СПК), плинності кадрів, адаптації новачків, задоволе­ності працею тощо. Кожна з цих проблем допускає емпіричне ви­вчення цілого комплексу приватних питань. Так, СПК описують через розкриття особливостей трьох видів відносин: по вертика­лі (керівник - підлеглий); по горизонталі (члени колективу, його згуртованість, типи і способи розв'язання конфліктів); ставлення до праці (задоволеність працею, ефективність діяльності колекти­ву тощо).

Відносини по вертикалі досліджуються через стилі керівни­цтва, співвідношення ділових та особистих якостей керівника, йо­го ставлення до підлеглих; вивчення конфліктів між керівниками та підлеглими; сприймання керівників підлеглими і навпаки.

Відносини по горизонталі досліджуються у плані: ділових сто­сунків між членами колективу (вимогливість, взаємодопомога, змагання); міжособистісних стосунків (емоційні зв'язки, психоло­гічний статус, система оцінок і самооцінок, проблема сумісності).

Ставлення до праці досліджується у двох напрямах: загальна задоволеність працею (характером роботи, умовами, зарплатнею, матеріальними та моральними стимулами); намір продовжувати роботу в цьому колективі.

Для загальної оцінки клімату дається змістовна інтерпретація даних, отриманих із кожного блоку окремо. На підставі інтегруван­ня даних трьох видів ставлення виділяють чотири типи СПК: спри­ятливий, суперечливий, середньосприятливий, несприятливий.

Не менш актуальні інші соціально-психологічні проблеми ви­робництва, зокрема, внутрішня комунікація колективу, проблеми керування та соціального розвитку.

При вивченні внутрішньої комунікації колективу встановлено, що члени невеликих підрозділів (цехів, бригад) можуть бути за­мкнутими в межах свого колективу і погано інформованими про підприємство в цілому, його плани. Відомо, що знання про під­приємство в цілому позитивно впливає на загальну атмосферу в кожному підрозділі, оскільки усвідомлення включеності в більш широку соціальну структуру створює додаткову мотивацію. Тому необхідно розвивати внутрішню комунікацію підприємства, підви­щувати інформованість членів усіх підрозділів про справи підпри­ємства в цілому.

Керівництво є водночас і економічною, і психологічною пробле­мою. Із соціально-психологічної точки зору керівництво - це про­цес взаємодії керівника з іншими людьми, в ході й результаті якого забезпечується їхня активна та скоординована участь у досягненні мети управління. Згідно з визначенням Н. Коломінського, управ­ління, або менеджмент - це діяльність, спрямована на створення в інших людей таких психологічних станів, якостей, які сприяють досягненню поставленої мети.

Український вчений виділяє три категорії управлінських ро­лей: міжособистісні, інформаційні та ролі, пов'язані з ухвален­ням рішень. Міжособистісні ролі пов'язані зі змістом лідерства, керівництва; інформаційні ролі - з пізнавально-інтелектуальною роботою менеджера; ролі, пов'язані з ухваленням рішень, пе­редбачають включення оцінювально-порівняльної роботи, емоційно-вольових якостей особистості менеджера. Соціально-психологічний аспект керування включає: дослідження психоло­гічних якостей керівника (із застосуванням тестів та інших мето­дик); співвідношення стилю керівництва та ефективності трудової діяльності; розв'язання конфліктів, що виникають на психологіч­ному рівні; проблеми прийняття групового рішення; аналіз суміс­ності керівника та колективу.

Поиск по сайту: