Книги великих пророків

1. Книга пророка Ісаї
2. Книга пророка Єремії
3. Плач Єремії
4. Книга пророка Єзекіїля

1) Кни́га проро́ка Іса́ї — книга Старого ЗавітуБіблії, частини Пророки та Танаху. У книзі йдеться про депортацію євреїв у Вавилон і повернення народу та відновлення Єрусалимського храму за наказом великого царя ахеменідів — Кира II, наведені пророцтва та проповідування пророка, розважання і утішання народів.

У результаті довготривалих досліджень на сьогодні загальновизнано, що актуальна Книга пророка Ісаї складається з двох принципово різних частин. Перша (Прото-Ісая), яка охоплює розділи 1-39, походить з періоду передвавилонською неволею і в головних рисах відзеркалює діяльність пророка Ісаї. Друга частина, тобто решта розділів (40-66) постала пізніше. Розділи 40-55, це твір анонімного автора, який разом з іншими земляками жив у неволі. Цей автор за браком іншого, носить ім'я Девтеро-Ісаї (Другого Ісаї). Наступні розділи, 56-66 приписуються одному, або багатьом іншими авторам, що жили в межах Єрусалиму, вже після повернення з неволі. Автора (авторів) цієї частини книги називають Тріто-Ісаєю, або Третім Ісаєю. Тобто Книга пророка Ісаї є твором не однієї людини, а радше книгозбірнею. У ній знаходимо не лише автентичні свідоцтва Ісаєвого проповідування, але й свідоцтва тих його учнів і ентузіастів, які упродовж десятків років, а то й кількох століть поглиблювали і пояснювали послання свого учителя-пророка з VIII ст. до н. е.

2) Кни́га проро́ка Єремі́ї — найбільша пророча книга Старого Заповіту. Єдиного сюжету в ній немає, вона є зібранням різнорідних текстів: промови самого пророка, розповіді про нього, невеликі фрагменти історичних хронік. Проза та поезія чергуються всередині книги.

Пророк Єремія жив в епоху загибелі Юдейського царства. Палестина і Сирія стали тоді ареною боротьби двох «наддержав» стародавнього світу — Єгипту і Вавилону, що прийшов на зміну Ассирії. Останні царі Юдеї, а разом з ними і весь народ країни, виявилися заручниками цієї боротьби. У книзі Єремії повідомляється, що діяльність пророка відбувалась при п'яти юдейських царях. Книга Єремії включає як поетичні, так і прозові тексти. Проза в книзі представлена кількома жанрами: біографічна розповідь (наприклад, гл. 37), історична хроніка(наприклад, гл. 52), пророча мова (наприклад, гл. 7). Відмінними рисами останнього жанру є піднесено-урочистий стиль, довгі й важкі періоди, велика кількість вкладеної прямої мови. За своїм стилем і змістом тексти цього жанру виявляють схожість з книгою Повторення закону. Віршований текст будується на характерному для всієї біблійної поезії паралелізмі. Основні ідеї і теми книги Єремії такі. Нащадки Ізраїля знову і знову порушують Договір, який Господь уклав з їх батьками (11:6-8). Порушення цього Договору полягає у поклонінні іншим богам, в порушенні морально-етичних приписів Договору, в небажанні коритися слову Господа, що сповіщає Своєму народові через істинних пророків (7:3-15). Інші боги — ідоли, творіння людських рук, — є не що інше, як непотрібні вироби. На відміну від ідолів Господь — Бог живий, Він — Творець неба, землі і всього, що є у світі. Нікчемні боги народів не можуть захистити від біди, саме через них на Юду кинеться нещастя

3) Плач Єремії — книга Старого заповіту та Танаху.

Під час вавилонської неволі євреї, що залишилися в Палестині, у визначені дні збиралися на руїнах Єрусалимського храму і відправляли покаянні богослужіння. Від тих літургійних обрядів залишилося п'ять пісень, названих Плачем. Вони відображають масштаб поразки, якої зазнав вибраний народ через втрату Єрусалиму і зруйнування храму. Приписування цих Книг пророку Єремії, хоч і базується на згадці в Септуаґінті та виразній вказці у Вульґаті, не видається слушним. Отже автор залишається невідомим. Найімовірніше їх було декілька.

Плач Єремії складається із п'ятьох жалібних пісень про зруйнування Єрусалима, що його вчинив у 587 р до н. е. вавилонський цар Навуходоносор, про кінець юдейської держави, про страждання народу під час облоги міста. Плач є втіленням непохитної віри і надії на Бога. Автор свідомий того, що всі навіть найтяжчі випробування, які спіткали Ізраїль, є справою доброго і всемогутньго Бога. Саме це дозволяє зберегти йому рівновагу духу й вірити в те, що Ізраїль подолає всі труднощі, якщо захоче повернутися до Бога і дійсно повернеться. Тому кульмінаційним богословським моментом книги є її кінцевий заклик: «Наверни нас Господи, до себе, і ми повернемось: обнови наші дні, як було колись» (Плач 5:21). Не багато текстів Старого заповіту з такою силою наголошують на першорядній ролі Бога у наверненні народу та окремої особи. У апостола Павла і католицькому богослов'ї це називається благодаттю.

Ця Книга, одна з найкоротших у всій Біблії, що її з давніх-давен Церква використовує у богослужіннях у Страсного тижня, не перестає бути актуальною, тому що кожен із нас — подібно Єрусалиму — свідчить у своєму житті, «яке це лихо, яка гірка річ, що покинув ти Господа, Бога твого» (Єр. 2:19) і «як добре і солодко до нього повернутися».

4) Книга пророка Єзекіїля (Книга Пророка Єзекиїла) — книга, що входить до складу Старого Завіту (відноситься до так званих великих пророків). Традиційно автором книги визнається пророк Єзекіїль. За твердженням багатьох коментаторів, єврейський текст книги пророка Єзекіїля — один з тих текстів, які найгірше збереглись.

Книга пророка Єзекіїля перекладалась на старослов'янську мову двічі, обидва переклади відносяться до найдавнішого періоду слов'янської писемності (IX–X ст.)

Ряд раввіністичних текстів свідчить про те, що канонічний статус книги піддавався сумніву. Підставу для таких сумнівів давали глави 1 і 8, що містили видіння божественного трону (разом з Бут. 1 ці тексти вважалися містичними, знайомство з ними для звичайної людини могло стати згубним); глава 16, що містить образи Єрусалиму як блудниці; текст глав 40-48 про храм і богослужіння, суперечить приписам законів П'ятикнижжя.

Поиск по сайту: