Делійський султанат та Імперія Великих Моголів

Делійський султанат. З початку ХІ століття Індія стає ареною руйнівних нападів тюркських завойовників-мусульман. Індійські кня­зівства, що переживали феодальну роздробленість, не могли проти­стояти цим нападам, і поступово на півночі Індії утворилася велика мусульманська держава на чолі з мусульманськими завойовниками, яка одержала назву Делійський султанат. Індію було втягнено у сферу мусульманського світу. Але сам Делійський султанат опинився під за­грозою вторгнення монголів. До того часу останні завоювали всю Цен­тральну Азію - від Маньчжурії до Туркестану. Спустошені постійною війною, монголи не дійшли до кордонів Делійського султанату, але за­гроза нових монгольських навал тривалий час висіла над Індією.

Хоча два перші великі султани обиралися мусульманськими воє­начальниками, один з правителів - Ільтутміш призначив наступником свою доньку Раззійю, яку вважав «кращим чоловіком», ніж його сини. Ця правителька була жінкою хороброю та розумною, але воєначальни­ки, через свої мусульманські забобони, вважали неможливим підкоря­тися жінці. Після чотирьох років правління її було вбито і розпочався період смути та двірцевих переворотів. У цей час монголи неодночас­но здійснювали набіги, а в 1241 році навіть взяли одну з провінцій Делійського султанату - Лахор.

Наступний етап у розвитку Делійського султанату пов’язаний з іменем жорстокого правителя Ала-уд-діна. Він був здібним воєна­чальником і талановитим адміністратором. У той час посилилися на­біги монголів, тому Ала-уд-дін кинув усі зусилля на розгром ворога. Для поповнення скарбниці він конфіскував або взяв у борг податком землі духівництва та багатих воєначальників. Аби уникнути змов, він заборонив пирування та збори, розіславши всюди своїх шпигунів. Прагнучи зосередити у своїх руках більшу частину земель, Ала-уд-дін запровадив незначну грошову сплату за використання землі. Ціни на міських базарах було суворо регламентовано; спеціальні чиновники стежили за порядком і жорстко карали за шахрайство чи обважування.

Податок з індусів було підвищено. Їм заборонялося носити зброю, розкішно вдягатися або їздити верхи. Ці заходи мали були задоволь­нити правовірних мусульман. Однак воїнам платню було підвищено. Ці суворі заходи дали змогу султану створити значне боєздатне військо і відбити набіги монголів. Останнього разу за Ала-уд-діна монголи з’явилися 1306 року і були ним розбиті.

Величезна імперія Ала-уд-діна не була централізованою державою. Хоча султан щедро роздавав скарби, здобуті в результаті вдалих завою­вань, його підозрілість, конфіскації, переслідування індусів викликали значне невдоволення, усюди виникали заворушення.

Після смерті Ала-уд-діна на трон зійшов його син, який повністю скасував усі економічні реформи батька, але не відмовився від заво­йовницької політики. Новий султан здійснив низку заходів, прагнучи усунути недоліки, які були наслідком реформ його батька. Земельний податок син понизив, було збудовано іригаційні канали. Внутрішня політика наступних султанів зводилася до введення додаткових по­борів (абваб) із землевласників.

Султаном, який поклав край цьому податковому рабству, був Фіруз. Він удався до рішучих заходів стосовно ліквідації згубних наслідків правління попередніх султанів. Абваби більше не здіймалися, земель­ний податок було зменшено, для підняття врожайності споруджено п’ ять зрошувальних каналів, скасовано високе ринкове мито, видано указ щодо заборони тортур. Мусульманським воєначальникам довело­ся надати низку привілеїв, але це лише заохотило їхні сепаратистські тенденції. Разом із тим Фіруз жорстоко придушував будь-які єретичні заворушення, переслідував індусів та шиїтів-мусульман. Під час по­ходів на індуські князівства він обертав населення в рабів, застосову­ючи їхню працю у своєму царському господарстві. Загальна кількість рабів у країні досягла близько 180 тис.

Коли престарілий султан помер, розгорілася боротьба між могут­німи угрупованнями феодалів, кожне з яких підтримувало свого ви­суванця на престол. Остаточного удару по імперії, що розпадалася, завдало вторгнення військ Тимура, правителя Самарканда (1398 рік). Тимур, прагнучи залякати індусів своєю жорстокістю, наказав виріза­ти в околицях Делі 100 тис. полонених, узятих ним у різних місцях Північної Індії. Делійський султан утік. У Делі війська Тимура декіль­ка днів грабували та вбивали мешканців. В Індії після його нашестя почалися голод та хвороби. Імперія розпалася. Останній правитель Делійського султанату помер у 1413 році, не залишивши спадкоємців.

На зруйнованій території Тимур залишив намісника, і з 1414 року роз­починається правління династії Саїдів - ставлеників Тимура.

У країні тривала руйнація, земельні податки збиралися лише за допомогою військ, а скарбниця поповнювалася за рахунок воєнної здобичі. Влада Делійських правителів була номінальною. За султана Ібрахіма Делійському князівству все ж таки вдалося скинути з себе гніт прихильників Тимура і навіть розширити свої володіння за рахунок двох сусідніх князівств. Однак його деспотичне правління та спроби зламати владу афганських воєначальників призводили до заколотів. Феодальні суперечки і невдоволення не припинялися. Нарешті деякі з феодалів звернулися до правителя Кабула Тимурида (нащадка Ти- мура Тамерлана) Захіреддіна Мухаммада (Бабура) (1483-1530 роки) з проханням визволити їх від тиранії султана.

Імперія Великих Моголів. Засновником імперії Великих Моголів став правитель Афганістану Захіреддін Мухаммед (1483-1530 роки) на прізвисько Бабур (тигр). Бабур - видатна особистість. Він не тільки полководець-завойовник, непересічний державний діяч, а й відомий поет, автор чудових віршів та видатної історико-літературної пам’ятки «Бабур-наме», п’ятисотріччя якої за ініціативою ЮНЕСКО відзначало­ся у всьому світі. Бабур розбив Ібрахіма, а ще через рік закріпив своє правління в Північній Індії, поклавши цим початок нової мусульман­ської імперії, яка визначила історію Індії на двісті років. Бабур фактич­но оволодів долиною Гангу. Воїнам, які брали участь у розгромі остан­нього Делійського султана, він роздав землі в службове використання, яке одержало назву «джагір». Усіма господарськими справами нових володінь відали управителі - зазвичай індуси, які знали звичаї країни та розміри податків, що їх могли сплачувати селяни. Бабур правив Індією три роки. Він був високоосвіченим носієм середньоазійської культури. Його записи відбивають ставлення до історії, побуту, флори та фауни відвіданих ним країн, мають значну історичну та літературну цін­ність. «Бабур-наме» уже в епоху Великих Моголів слугувала настіль­ною книгою імператорів, перекладалася на фарсі та вишукано ілю­струвалася кращими майстрами індуської мініатюри. Індусів Бабур розглядав як «невірних», дивився на них з презирством, але не пере­слідував. Перед смертю він поділив свої володіння між синами, зали­шивши Індію старшому - Хумаюну і наказавши іншим, які одержали Пенджаб, Кабул та Кандагар, підкорятися йому.

Хумаюн здійснив спробу розширити свої володіння шляхом заво­ювання сусідніх з імперією територій. Йому не вдалося закріпити перемогу через внутрішні суперечності. Його брати, прагнучи відокре­митися від нього, спробували захопити Делі. Головним супротивником Хумаюна виступив лідер афганських феодалів Шер-хан сур. У битвах з Шер-ханом Хумаюн був розбитий і втік до сусіднього князівства Сінд. Там він одружився на 14-літній доньці місцевого мусульманського воєначальника, і в 1542 р. у нього народився син Акбар. Через пере­слідування братами Хумаюну довелося втікати ще далі, а Акбара взяв на виховання його брат.

З 1540 по 1545 роки в Делі правив Шер-хан, який прийняв титул Шер-шаха. Своїм першочерговим завданням він уважав приборкання феодалів. З цією метою він став суворо вимагати від землевласників- джагірів дотримання зумовленої величиною джагіру кількості верш­ників, які складали основну частину армії держави. Для контролю Шер-шах ввів обов’язкове таврування коней тавром джагірдара та періодичний огляд військ, аби припинити найм випадкових людей, що практикувалося джагардами, яких розпускали після огляду війська. Шер-шах прагнув увести фіксовану норму при збиранні долі врожаю, яка належала державі, та обмежити в інтересах скарбниці свавілля збирачів при визначенні величини селянських ділянок і тим самим розміру врожаю. Здійснюючи виплату своїм найманим воїнам виключ­но грошима, Шер-шах намагався перевести натуральний податок у грошовий. Він жорстко придушував спротив селян та будь-який сепаратистський рух. Після смерті Шер-шаха розпочалася жорстока боротьба між претендентами на трон. Цим скористався Хумаюн, який прийшов з Ірану з різноплемінною армією, що складалася з тюрків, персів, афганців, туркменів та узбеків. Він розбив війська претендентів і зайняв Делі у 1555 році Але Хумаюн правив недовго: через декілька місяців він помер.

На трон сходить його 13-річний син Акбар. Протягом майже пів­столітнього правління Акбара (1556-1605 роки) у Північній Індії зміцнилася влада моголів. Подорослішавши, Акбар розпочинає боротьбу з феодалами, сепаратистські настрої яких сягають свого піку. У боротьбі з сепаратизмом феодалів Акбар ужив низку заходів, що обмежувала владу великих джангірів, здійснив у 1574 році спробу ліквідувати систему джангірів, і замість роздавання землі воєначаль­никам став сплачувати їм утримання зі скарбниці, а збирання податків з усіх земель доручив державним чиновникам. Ця політика Акбара викликала спротив мусульманських феодалів-джагірдалів. Акбар став висувати індусів на важливі державні посади, династичними рамками скріпив зв’язки з сусідніми князівствами, ввів нову релігію «дин-і- ілахі» («божественну віру»), яка становила суміш вірувань та обрядів, узятих головним чином з ісламу, індуїзму, парсизму та джайнізму. Верховником нової релігії визнавався Акбар, який поєднував у своїй особі світську та релігійну владу.

Після смерті Акбара до влади приходить його син, а потім онук, але вони не змогли утримати і примножити завоювання свого поперед­ника. Недавня могутня імперія опиняється на узбіччі історії. Цьому є декілька причин:

1) армія ставала менш гнучкою, військова техніка не вдосконалю­валася, деякі воєначальники починали діяти на свій розсуд, менше рахувалися з планами свого правителя;

2) позбавлені можливості розширювати свої володіння за рахунок завоювання нових земель, монгольські феодали ще більше посилили експлуатацію селянства;

3) феодальні бунти набули серйозного характеру та ослаблювали центральну владу.

Існує думка, згідно з якою початок падіння імперії заклали релігій­ні рухи сикхів та маратхів, які спершу з’явилися як секти, а вже потім відійшли від питань релігії до питань політичних, явивши собою сим­біоз суспільної думки з доктринальним віруванням, спрямованим проти влади Імперії Моголів.

Таким чином, сукупність соціальних, економічних та політичних обставин вплинула на подальшу долю Імперії Моголів. У XVI столітті в імперію проникають європейські торговельні кампанії, які у другій половині XVH століття заклали початок її колоніального підкорення.

Поиск по сайту: