Дидактичне красномовство Київської Русі. «Повчання» Феодосія Печерського

У ораторській прозі Київської Русі можна виділити два різновиди: красномовство дидактичне (вчительське) і панегіричне (урочисте). Кожному з них відповідають свої тематика, мова, художні засоби. Дидактичне красномовство зазвичай переслідувало мети морального настанови, інформації, пояснення нових понять. Для повчань характерні настановчий тан, тлумачення духовних цінностей з метою виховання передусім справжнього християнина, високоморальної людини. У них широко використовували запозичення, цитування античних і біблійних джерел, авторські сентенції та певну тему. У цих творах містилися вимоги скромності, працьовитості, турботи про сім'ю і батьках, прагнення до знань, відрази від пияцтва і т.д. У 14 ст. почали формувати збірники повчальної літ., які мали назву «Ізмарагд». До ранніх руських повчань належать настанови своїм дітям князя Володимира Мономаха, Феодосія Печерського, Луки Жидяти, Георгія Зарубського, Серапіона Володимирського, Мойсея Новгородського.
Повчання Феодосія Печерського. Із «Житія Феодо­сія Печерського», авторство якого приписують Несто-ру, відомо, що цей релігійний діяч і письменник наро­дився приблизно 1036 р. у Василькові у родині тіуна (управителя князя). Ще малим батько відіслав його до Курська, де той і виріс. Пройнявшись християнською релігійністю, юнак усупереч волі батьків утік до Києва, де познайомився з Антонієм, який жив у печері на схи­лах Дніпра. Феодосій постригся у ченці, через деякий час став ігуменом Печерського монастиря, зібравши навколо себе понад сотню монахів. Він був одним із засновників лаври, мав пошану серед ченців. Помер, коли йому не було й сорока років (3 травня 1074 року). По смерті мощі Феодосія стали чудотворними, його канонізували і вшановували по всій Русі. Із житія Фео­досія відомо, що він проповідував, повчав братію, але написані ним твори (або записані кимось повчання) було виявлено лише у XIX ст. російським філологом Олександром Востоковим (1781—1864), який знайшов декілька повчань у пергаменному збірнику першої половини XV ст. та опублікував їх у 1842 р.
У повчанні «Про кари Божії» Феодосій наголошу­вав, що людина — істота, яка перебуває поміж Господ­нім добром та диявольським злом: «Бог-бо не хоче зла в людях, а добра, диявол же радується злому, убивству, кровопролиттю, підіймаючи зваби, заздрощі, богонена-висництво, брехні. Коли котрий-небудь народ впаде в гріх, то карає його Бог смертю або голодом, або наводячи поганих, або посухою, або гусінню, або іншими карами. А якщо ми вчинимо покаяння, то в ньому Бог нам велить пробувати»¹. Свої міркування автор доповнював числен­ними посиланнями на Святе Письмо (цитати пророцтв Іоїля, Ісайї, книги «Повторення Закону» тощо).
Феодосій, полемізуючи із противниками христи­янської віри (язичниками), поганські звичаї вважав грі­ховними: «Бо хіба се не поганськи ми живемо, яко в стрічу віримо? Адже якщо хто зустріне чорноризця, або вепра-одинця, або свиню — то вертається, а чи не по-по-ганському є се? Се ж по диявольському наущенню одні сеї приміти держаться, а другі і в чхання вірять, яке буває на здоров'я голові. Але цими і другими способами всякими диявол обманює, хитрощами переваблюючи нас од Бога: трубами, скоморохами, і гуслями, і руса­ліями. Ми ж бачимо ігрища витолочені і людей безліч на них, як вони пхати стануть один одного, видовища діючи, — це бісом задумане діло, — а церкви стоять, і коли буває час молитви, то мало їх перебуває в церкві. Тож через це кари усякі ми дістаємо од Бога і нашестя ворогів». Повчання тлумачить, що таке гріховність, але водночас спрямоване проти язичницьких вірувань. У ньому йдеться про те, як словом своїм християнське духовенство боролося проти поганства, як насправді ставилися люди до нової віри.
Цикл повчань «На велику Чотиридесятницю» — це звернення до монастирської братії, в якому викладено основні етично-християнські настанови Студитського статуту (правил чернецького життя, уведених і в Печер-ському монастирі). У повчанні «У середу третього тижня посту про користь для душі» Феодосій акценту­вав: «А ще, любі мої, молю вас: підвизайтесь, і зненави­дьмо світ, і те, що в світі. Заради цього прийшли сюди, і того повсякденно бажаємо. Якщо обіцялися терпіти повсякденно — то потерпимо (...) Нехай не засмучують нас скорботи, які находять на нас повсякденно через монастирські служби чи нестачі одягу тілесного, але радіймо в наругах та безчесті, смиренням керуючись, гнів же і ремство, і ненависть, і ворожнечу, і марносла­вство, злість і гординю із заздрістю із думок викинувши, подумаймо про любов, що є усього доброго звершенням».
Такі настанови зумовлювала ситуація в чернечому середовищі: монастир тільки зароджувався, серед ново-навернених ченців були такі, які сумнівалися у своєму виборі нелегкого життя, тому слово Феодосія мало їх укріпити у вірі та власному виборі.
Настанови ченцям є і в повчанні «Б середу третього тижня посту про терпіння і любов», де наголошено на висловлюваннях Ісуса Христа: «Якщо не зненавидить усього і не піде за Мною, не є Моїм учнем»; «Якщо Мене любить — слово Моє збереже»; «Якщо душу свою погу­бить заради Мене, отримає її». Поняття «любов» Феодо-сій трактував у християнському дусі, про що свідчать постійні посилання на євангелія: «Якщо перебуватиме у заповідях Моїх, Я полюблю його і явлюсь йому Сам»; «Заповідь-бо нову даю вам: полюбіте один одного, як же і Я полюбив вас» тощо. У стилі імперативних (наказо­вих) настанов Феодосій подавав багато цитат (авторське мовлення чергувалося із Святим Письмом): «Все, що роблять вам люди, і ви творіть їм також»; «Всякому, хто просить у вас, дайте: тим, хто позичити у тебе хочуть, не відмовте». Задля глибини висловлювання автор використовував образні вислови: «Тростина-бо не пише сама, коли не буде того, хто нею пише» тощо.
В інших повчаннях («В четвер третього тижня посту», «В п'ятницю третього тижня посту») Феодо­сій актуалізував важливі для чернечого життя правила терпіння, любові, посту, милостині, церкви і тлумачив їх по-християнськи, опираючись на положення здебіль­шого із Нового Завіту.
Для сучасного читача повчання одного із засновни­ків Києво-Печерського монастиря Феодосія дають уяв­лення про формування у ранній період християнізації Русі релігійного світогляду, способи впливу на вихован­ня християнських ідеалів, зокрема в чернечому середо­вищі.

Поиск по сайту: