Зовнішня політика Київської Русі

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

ПЛАН

1. Зовнішня політика Київської Русі.

2. Зовнішня політика Галицько-Волинської Русі.

3. Візантійська зовнішня політика.

4. Міжнародні відносини у Західній Європі. Столітня війна 1337-1453 рр.

Зовнішня політика Київської Русі.

1. Народження давньоруської дипломатії. Міжнародні контакти давніх слов′ян та їхніх державних утворень.

2. Зовнішня політика князів у процесі створення Київської держави.

3. Зовнішня політика епохи удільної роздробленості і послаблення державної єдності Русі.

1. Народження давньоруської дипломатії. Міжнародні контакти давніх слов′ян та їхніх державних утворень.

Історію дипломатії східних слов′ян та зовнішню політику їхньої держави – Київської Русі можна умовно поділити на три періоди:

1. додержавний (кінець 5 – середина 9 ст.),

2. раньодержавний (друга половина 9 – 11 ст.),

3. часів удільної роздробленості держави (12 – 13 ст.).

Саме в останній період дипломатична діяльність набуває виражених рис, зовнішньополітична служба була поєднана з іншими державними справами.

Принциповим чином змінило характер давньоруської зовнішньої політики запровадження Володимиром Святославовичем християнства як офіційної ідеології держави (990р.). Науковці саме з цього часу відносять організацію сталої посольської служби й дипломатичного імунітету. Появляєтьсяієрархія дипломатів.

Князі Київської Русі сприяли вивченню іноземних мов ( особливо Я. Мудрий). Князь Всеволод Ярославович, за свідченням свого сина Володимира Мономаха, «дома седя», вивчив п′ять мов. У своїй книзі «Повчання дітям» В. Мономах наголошував на увазі і гостинності до іноземців, особливо послів. Вони користувалися недоторканістю. Адже зневажання чи ораза посла часто призводили до війни Русько–візантійські угоди (907, 911, 944р.) дозволяють судити про статус руських постіл, вигоди, якими вони користувалися у Візантії. Дослідники міжнародних відносин Київської Русі 9–13 століть відкидають тезу про те, що дипломатія і зовнішня політика східних слов′ян пори раннього середньовіччя була примітивною і нелосконалою. Зовнішня політика Русі дає підстави стверджувати, що вже тоді складися чіткі системи міждержавних союзів.

Додержавні часи. З кінця 5 ст. величезна слов′янська етнокультура почала розколюватися та розселятися з території прабатьківщини (між Віслою і Дніпром) на простори Східної, Центральної, Південної Європи. Розрізнені великі і малі племена об′єднували у союзи, найбільшим з яких у Східній Європі став полянський. Тому започаткування міжнародних відносин східних слов′ян припадає на долю полянського князя Кия (кінець 5 – перша третина 6 ст.).

Історія східних слов′ян 5–8 ст. відбита у вітчизняних літописах, візантійських історичних творах 6–8 ст. В них містяться докази про перші дипломатичні міждержавні контакти східних слов′ян із сусідами (Прокопій Кесарійський – що анти об′єднувалися у союзи для боротьби з Візантією. Маврикій Стратег – писав про договори антів із сусідами як про звичайні речі. Феофілакій Сімокатта на початку 7 ст. повідомовляв, що у 6 ст. анти як союзники Візантії, протистояли ордам аварів). У Повісті Временних Літ описано про заснування Києва трьома братами (Кий, Щек, Хорив), про те, що Кий ходив до візантійського імператора і його приймали з почестями. Отже, полянський князь вже тоді вів переговори з імператором, володарем половини середньовічного світу. Візантійську подорож Кия пов′язують з початком дипломатичної історії східних слов′ян.

Взагалі 6–7 ст. вирізняються величезною зовнішньополітичною активністю східних слов′ян. В цьому контексті слід виділити перший з відомих нападів руської раті на візантійські володіння в Криму (Візантійське «Житіє святого Стефана Сурозького»). Наприкінці 8 ст. руська рать на чолі з князем Бравліним прийшла до Сурожа (Судак), захопила і розграбувала місто. Потім руськй князь уклав угоду з візантійським намісником Сурожа (суражанам повернули награбоване та полонених). Найймовірніше Бравлін очолював державне утворення (полян) в середньому Подніпров′ї.

Після походу Бравліна інша руська рать атакувала територію самої Візантії (грецьке («Житіє Георгія Амастридського» – між 825–842 рр.). Руси на Константинополь не пішли і завдали удару по малоазійському берегу Чорного моря. Як і ранішезакінчилася миром. Греки заплатили русичам великий викуп. Така домовленість була закріплена мирною угодою (скоріше всього в усній формі), що було характерним для цих часів.

Поиск по сайту: