Посольська справа у Візантії в VI - Х ст

Візантійські імператори організували спеціальне урядове управління для ведення закордонних справ і підготовки професійних дипломатів, які направлялися як посли до за­кордонних дворів.

Відомство закордонних справ у Візантії перебувало під управлінням першого міністра (Magister officiorum, згодом - "логофет дро-ма"). Воно мало величезний штат, тримало перекладачів з багатьох мов.

При візантійському дворі завжди можна було бачити строкатий натовп послів з усіх кінців Європи, Азії, Африки в різноманітних національних костюмах, чути всі мови світу.

У Візантії вперше зустрічаються вірчі гра­моти, які посли вручали володареві після при­буття. При константинопольському дворі було розроблено складний церемоніял прийняття чужоземних послів розрахований на те, щоб вразити їхню уяву могутністю Візантії, не дати змоги послам бачити чи чути занадто багато й дізнаватися про слабкі місця імперії. Їх зустрі­чали вже на кордоні. Під виглядом почесної варти до них приставляли вивідувачів. Іноді послів везли до Константинополя найдовшою й незручною дорогою, запевняючи, що це -єдиний шлях, що до столиці дістатися важко. Тим самим візантійці намагалися відбити праг­нення варварів завоювати Константинополь.

У Константинополі послам відводився ок­ремий палац, який, по суті, перетворювався на в'язницю, бо до послів не допускали ніко­го, і самі вони не виходили без конвою. Їм усіляко заважали вступати в спілкування з місцевим населенням.

Ліутпранд, який їздив до Константинополя в Х ст. послом від короля Італії Беренгарія, з захватом варвара описує надзвичайну розкіш першої авдієнції в імператора. Перед троном царя стояло золоте дерево, на якому пурхали й щебетали золоті пташки. Обабіч трону стояли золоті чи, може, позолочені леви, які били хво­стами й гарчали. Коли, розпластавшись за ети­кетом перед царем, Ліутпранд знову підвів го­лову, він, на своє здивування побачив, що трон з царем, який сидів на ньому, піднявся до стелі й що на цареві був уже інший багатий одяг.

Посол у Візантії був лише представником володаря і міг вести переговори строго в ме­жах наданих йому повноважень. У разі виник­нення нових обставин, не передбачених в одер­жаних послом повноваженнях, він повинен був зажадати додаткових інструкцій. За пере­вищення повноважень послу загрожувало суворе покарання. Лише в дуже рідкісних ви­падках представникові імператора доручало­ся вести переговори на свій страх і ризик.

Посол повинен був подати вірчу грамоту. Збереглися тексти таких грамот. Зазвичай, вони були переповнені велемовними, барвистими й лестивими формулами. Для ведення пере­говорів посли одержували інструкцію, пись­мову або усну. Візантійські посли виконува­ли й розвідницькі функції: дипломатія поєдну­валася з політичною та військовою розвідкою.

Для покриття витрат під час виконання своєї місії візантійським послам дозволялося брати з собою тюки з товаром, який розпро­давався за місцеві гроші після прибуття на місце призначення. Хоча до цього способу покриття витрат вдавалися згодом і венеціанці, але він не закоренився у світовій диплома­тичній практиці. Виявилося, що глави'\іісій, які фінансувалися таким чином, воліли більше уваги надавати одержанню торгового прибут­ку, ніж завданням переговорів.

При константинопольському дворі виро­билися певні правила посольської справи. Вони сприймалися всіма державами, що мали справу з Візантією. Проте у посольствах вар­варських королів виступають певні риси, які були чужими візантійським звичаям. Серед варварської знаті було мало освічених людей, здатних самостійно вести письмову частину переговорів. Тому в королівських посольствах звичайно брали участь духовні особи, що у візантійців бувало рідко. За Каролінгів вста­новилося правило, за яким відправляли двох послів - графа чи герцога, а за ним єпископа або абата. До посольств приєднувалися й но-тарі, чиновники королівської канцелярії.

Королі варварів відправляли зі своїми по­слами грамоти, складені за римськими фор­мулярами інколи не менш майстерно, ніж у самих візантійців. Королі варварів прагнули наслідувати візантійський двір також і в роз­коші прийому послів.

Поиск по сайту: