Зовнішня політика Галичини і Волині до об’єднання двох князівств

Галицька і Волинська землі прийшли до об’єднання у велике князівство наприкінці XII ст. різними шляхами. У Галицькому князівстві від часу його утворення (поч. 1140р.) утвердилася династія нащадків онука Я. Мудрого – Ростислава Володимировича. Перший галицький правитель Володимирко Володаревич (1141-1152) зумів створити сильне автономне князівство і успішно протистояв київським князям, які перетворили його на свого васала. Його син Ярослав (1152 - 1187) вже навіть вирішував питання наслідування київського престолу. З його іменем пов’язана висока дипломатична активність Галицького князівства. Наступник Ярослава Володимир (1187-1199) не зміг на належному рівні підтримувати міжнародний авторитет князівства. Смерть Володимира Ярославовича, який не мав синів, знаменувала згасання династії галицьких Ростиславовичів.

Натомість Волинське князівство під час князювання Святополка Ігоровича (1113-1125) перетворилося на володіння київських князів. Так було до смерті правнука Мономаха Мстислава у 1170 р. Його син Роман Мстиславович за три десятиліття (1170-1199) зробив князівство (стало) одним із наймогутніших серед південно-руських державних утворень. Скориставшись тим, що Володимир Ярославович не залишив наступника, Роман силою в 1199 р. заволодів Галичем і об’єднав Галицьку землю з Волинською, утворивши Галицько-Волинське князівство. Проте воно проіснувало лише 6 років (Роман загинув у Польщі в червні 1205 р.). Тому після його смерті Галицько-Волинська Русь на 40 років поринула у болото феодальної роздробленості, була розділена на декілька удільних князівств.

У краї володарювали бояри, які часто садили на престол покірних їм князів-маріонеток. У Галичі роками сиділи угорські королевичі оточені місцевими боярами. Лише після 25-річної боротьби з боярами та угорськими окупантами Данило Романович в 1245р. зумів об’єднати Галицьку і Волинську землі. Проте нове князівство проіснувало лише до смерті Данила (1264р.), а потім знову розпалося на кілька уділів.

Безумовно, що в цих умовах вести мову про єдину й цілеспрямовану зовнішню політику Галицько-Волинської Русі, хіба за винятком правління Данила Романовича, не приходиться. Для більшої частини XIII ст. характерний брак зусиль та здатності князів і бояр проводити свідомо, націлену на державні інтереси, зовнішню політику. Вперше в давньоруській історії галицькі, й меншою мірою волинські бояри робляться суб’єктами міжнародної політики та міжнародного права. Саме в їхніх інтересах і під їхнім тиском князі, яких вони садили на престол, здійснювали переважно недалекоглядну та невдалу дипломатію. Бували випадки, що бояри від свого імені укладали угоди з королями Польщі і Угорщини.

Тому зовнішню політику Галицько-Волинської Русі слід почати з перших років XIII ст., зокрема часів Романа Мстиславовича, який мав тісні зв’язки із Візантією.

Загибель Романа Мстиславовича зумовила цілий ряд зв’язків між галицькими і волинськими Рюриковичами з одного боку, та Угорщиною й Польщею з іншого. Вона полегшила західним сусідам втручатися у внутрішні справи обох земель і виношувати плани поділу між собою спадщини Романа Мстиславовича.

Лише після досягнення Данилом (1219 р.) повноліття він починає активну й цілеспрямовану зовнішню політику (мета – об’єднання Галичини і Волині). До цього часу інші князі, королі Польщі, Угорщини, користуючись обставинами, роздирали Галицько-Волинську Русь на шматки.

Небажання повернути спадщину Романовичам, використовуючи умови удільної роздробленості угорський король і краківський князь в 1214р. у Спіші підписали угоду про розподіл Галицько-Волинської Русі (вони трирічну дочку Лєшка Соломею заручили з п’ятирічним Коломаном, якого посадили в Галичі). Польський князь заволодів західною Галичиною, Волинню з Берестям. Андрій II прагнув перетворити Галицьку землю на угорську провінцію, попросив папу Інокентія III коронувати сина Романа галицькою короною і укласти унію галицької православної церкви з католицькою (це було зроблено в 1215 році). Проти цього повстало населення Галичини, яке зруйнувало плани Андрія II.

1219 році Данило одружився з дочкою нового галицького князя Анною, уклавши з ним союз, що дозволяв отримати допомогу Мстислава у відвоюванні у поляків Волині. Проте Данило самостійно відвоював у поляків Західну Волинь, що змусило польського князя шукати допомоги в Угорщини. У ті часи дипломатія часто базувалася на воєнних успіхах.

Поиск по сайту: