Композиція і особливості стилю «Слова про Закон і Благодать» Іларіона

“Слово про закон і благодать”, за словами М.Грушевського, – “се наш найраніший літературний твір з ясними слідами часу і місця, який ми маємо”, “з культурно-історичного погляду се надзвичайно важний покажчик тих високостей, яких досягли книжники, так би сказати, першої черги, вихованці заведених Володимиром шкіл після офіціального запровадження християнства на Русі”.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі”. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.
Отже “Слово…” Іларіона – глибоко патріотичний твір, що захищає політичні інтереси Руської держави, її незалежність і церковну рівноправність.
Побудова твору, всі художні засоби спрямовані на розкриття цієї ідеї.
У повному заголовку пам’ятника вказується на тричленну його композицію:
Про закон, Мойсеєм даний,
і благодать та істину, що були Ісусом Христом,
і як закон одійшов,
а благодать і істина всю землю сповнили,
і віра на всі народи поширилась,
і на наш народ руський.
І похвала кагану нашому Володимиру,
Що ним охрещені ми були.
І молитва до Бога од усієї Землі нашої.
Господи, благослови, Отче!
Тут зустрічається незнайоме слово “каган”. У коментарях до хрестоматії М.Сулими сказано, що це титул верховного правителя у давніх тюркських народів, із VIII-1Х ст. вживався на Русі у значенні “великий князь”.
У першій частині “Слова” йдеться про закон і благодать, що протиставляються один одному. Щоб зрозуміти ідею твору, треба вияснити, який зміст вкладав Іларіон у ці слова. Письменник вбачає у законі Старий Завіт Біблії, віру, що передувала християнству і була замкнута в одному народові. Благодать – християнське віровчення, що викладено у Новому Завіті Біблії. Іларіон вважає це вчення вищим ступенем розвитку людства, вірою, відкритою для всіх народів. Це дає йому змогу обґрунтувати церковну і політичну незалежність Русі від Візантії, її рівноправність з іншими християнськими країнами. Автор розмірковує про сутність хрещення Русі. Його теологічна концепція така: для спасіння людства Бог дарував людям через іудейського пророка Моісея закон, що повинен підготувати людей до прийняття благодаті –християнства. “Закон бо предтечею був і слугою благодаті і істини”. Він регламентував життя і віру лише одного єврейського народу. “Віра бо благодатна по всій землі поширилась. І до нашого народу руського дійшла. Прилучені до християнства народи рівноправні.

Звернемо увагу на абстрактні образи у тексті: закон, благодать, істина, віра, морок та ін.
За словами Д.С.Лихачова, у всій середньовічній церковній літературі існує прагнення до абстрагування, відокремлення від побутового мовлення. Вважалося, що мова “високої” церковної літератури повинна бути “священною”, доступною не всім. Абстрагування підтримувалось аналогіями із священного писання, що створювало враження загального, вічного. Звідси – велика кількість цитат у таких пам’ятках.
Зачитуємо вислів Д.С.Лихачова, в якому пояснюється стилістична роль численних цитат у творах давніх авторів. “Чем авторитетнее круг произвдений, из которых собираются “цветы” (цитати – Н.З.) его стиля, тем сильнее они настраивают читателя на благочестивый лад своею привычной приподнятостью, тем легче вызывают они благоговение и сознание высоты описываемого. Отсюда обилие цитат из священного писания, особенно из псалтыри, стилистическая роль которых в “высокой” литературе средневековья огромна и своеобразна”.

Переваги благодаті перед законом автор підкреслює й у висловах, що сприймаються як афоризми.
У багатьох цих висловах знаходимо образи-символи, що так характерні для творів давнього письменства. Символ – це “умовне означення якогось явища або поняття іншим на основі подібності з метою стисло й яскраво передати певну ідею”. Зупинимося лише на символах, що означають вологу, без якої неможливе життя: вода, роса, дощ, купіль, джерело, озеро. Вони допомагають Іларіону емоційно, переконливо стверджувати життєдайність нової віри.
Перша філософська частина “Слова про закон і благодать” переходить у похвалу Володимиру Святославичу, хрестителю Русі. Автор підкреслює, що Володимир добровільно вибрав християнську віру, вражений її величчю, урочистістю, красою. Завдяки йому русичі приєдналися до великої сім’ї християнських народів. Він ставить ім’я Володимира в один ряд з апостолами Петром, Павлом, Іоанном Богословом, Марком та ін., що впроваджували нову віру серед народів Італії, Азії, Індії, Єгипту. У творі Володимир Святославич уподібнюється Константину, римському імператору:
“Подібний ти до великого Константина, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його… Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний”.
Іларіон хоче переконати в необхідності канонізації Володимира, на що Візантія ніяк не погоджувалася.
Знаходимо в тексті хвалебні характеристики рівноапостольного Володимира, що свідчать, на думку письменника, про його святість:
“Чесний і славний між земних владик“, “друже правді, розмислу вмістилище, милосердя гніздо”, “у тебе розум вищий від розуму земних мудреців”, прохачам подавав, голих одягав, спраглих і голодних насищав, болящим всяку потіху посилав, боржників викупляв, рабам свободу давав, “велику заповзятість маєш до того, як вірний раб Христовий”, “не одну людину одвернув… од облуди ідольської, не десятьох, не город, а весь край сей”, “сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних”.
Іларіон – справжній патріот своєї держави. Прославляючи Володимира, він одночасно славить могутність і авторитет Руської держави:
“Похвалімо ж і ми… того, хто велике і дивне діло створив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, а сина славного Святослава, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність паминаються і пам’ятаються ще й нині. Не в худородній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі”.
Поставимо запитання:
Стиль якого відомого вам жанру давньої літератури нагадує процитована частина “Слова про закон і благодать”?
Згадуючи великих предків Володимира, Ігоря і Святослава, Іларіон використовує літописний стиль.
Звернемося до найбільш апофеозного, емоційного уривку урочистої проповіді. Читаємо від слів “Встань, о чесная голово, з гробу твойого встань!”– і до кінця абзацу.
Цю частину твору М.Грушевський назвав “кінцевим покликом, сильним, гучним, як архангелова труба”.

Емоційний вплив на слухачів посилює вживання пишномовних звертань до Володимира, заклики осягти результати своїх діянь, серед яких найголовніше – “як християнство росте”.
Закінчується “Слово…” глибоко патріотичною молитвою до Бога, в якій висловлена турбота автора про майбутнє Руської держави: “…Не давай нас у руки чужинців”, “…мир утверди, сусідів смири, голоди вгамуй, володарів наших зроби грізними для сусідів, боярів умудри…”
Ця молитва була надзвичайно популярною у давнину. Її часто читали на богослужіннях у церквах у важкі для держави часи.
“Слово про закон і благодать” Іларіона Київського належить до найкращих творів минулого. Його автор зумів піднятися до розуміння необхідності боротьби за політичну й ідеологічну незалежність від Візантії і своїм твором зробив внесок у цю велику справу.
38.Історія створення «Повчання» Володимира Мономаха. Образ ідеального князя.

Звичайно, праці, подібні до "Повчання", не пишуться з будь-якого приводу і тим більше для досягнення якогось пропагандистського ефекту. Це, по суті, духівниця Мономаха. Вона могла бути написана, найімовірніше, у 1117 р. Термінове і, на перший погляд, мало зрозуміле переведення сина Мстислава із Новгорода до Білгорода знайде задовільне пояснення лише в тому разі, якщо припустити, що Мономах готувався передати йому великокнязівський стіл. Ми не знаємо, які обставини змусили Володимира вдатися до такого кроку, але не виключено, що це було нездужання. Думка про смерть проходить через усе його "Повчання": "Днесь живи, а заутра 6 zpoбЂ", "смерти бо ся, дьти, не боячи". У цьому змістовому ряді, можливо, знаходиться й фраза: "СЂдя на санехъ, промыслихъ в души своєй и похвалихъ Бога, иже мя сихъ дневъ грЂшнаго допровади". Її не слід розуміти буквально, це літературна метафора, образ наближення останнього земного шляху. Адже за давньоруським звичаєм князів перевозили до місця упокоєння на санях.
Напевно, у зв'язку із заповітом слід розглядати і літопис Мономаха. Готуючись до переходу в інший світ, великий київський князь підсумував у такий спосіб своє бурхливе життя. Звичайно, в обох випадках у нього могли бути якісь попередні особисті записи, але літературне і літописне оформлення вони дістали в 1117 р. Виникає питання, чому Мономах не продовжив свій літопис після 1117 р.? Але відповіді на це ми не маємо.
Складався він із самого повчання дітям, автобіографії, листа до Олега Святославича та молитви, яка не належала Мономаху й була механічно йому приписана.

Вважають, що повчання було створено значно пізніше, приблизно у 1117р., коли його автор став великим князем київським(1113—1125). Володимир Мономах увійшов в історію як найвидатніший політияний і державний діяч Київської Русі останньої чверті 11—першої пол. 12 ст. Він енергійно і вміло організовував походи проти половців, непримиренно ставився до усобиць. За його князювання зміцнились могутність і єдність Київської Русі, поліпшився добробут народних мас, розвивалася культура. Сам князь користувався великим авторитетом як серед співвітчизників, так і в країнах Західної Європи. (Мати Володимира була дочкою візантійського імператора Костянтина Мономаха; дружина Гіта – дочкою англо-саксонського короля Гарольда). Він був високоосвіченою людиною, знавцем перекладної та оригінальної літератури. Літописці про нього говорили, що він “добрий страдалець за Руськую землю”.

Поиск по сайту: