Функції, операції спілкування. Спілкування і діяльність

Спілкування є необхідною передумовою існування людини та суспільства в цілому. Людина не може жити, працювати, задоволь­няти свої матеріальні та духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми. У цьому сенсі спілкування є "соціальною екологією" без якої людина втрачає все людське й опускається до рівня тварин­ного існування. Без нього була б неможливою трудова діяльність, що сприяла формуванню людини. Таким чином, спілкування - необхідна умова існування людини у філогенезі, водночас один із основних чинників і найважливіше джерело її психічного розвитку в онтогенезі.

Розвиток спілкування нерозривно пов'язаний з розвитком сві­домості людини і відбувався одночасно з розвитком трудової ді­яльності. Ускладнення ставлення до природи, виникнення нових форм праці, її спеціалізація сприяли розвитку суспільних відно­син, виникненню нових форм взаємодії людей у процесі праці, а це вимагало дедалі більшого вдосконалення спілкування для забез­печення такої взаємодії. Водночас, чим складніше і досконаліше ставали колективна праця та взаємодія людей у процесі трудової діяльності, тим більші вимоги висувалися до кожного учасника ці­єї діяльності, а отже, ускладнювалося психічне життя людини, роз­вивалася її свідомість.

Спілкування - це взаємодія двох чи більше людей, що поля­гає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру, обмін діями і / та взаєморозуміння.

У структурі спілкування можна виділити три аспекти (Г. Андреєва):

1) комунікативний (обмін інформацією);

2) інтерактивний (обмін діями й організація взаємодії партнерів);

3) перцептивний (взаємне сприйняття партнерів зі спілкування і встановлення на цій основі взаєморозуміння).

Функції спілкування (Б. Ломова):

· інформаційно-комунікативної;

· регуляторно-комунікативної;

· афективно-комунікативної.

· спілкування як чинник розвитку суспільства;

· спілкування як чинник розвитку особистості.

Крім цього виділяють ще: контактну, інформаційну, спонукаль­ну, координаційну функції, а також функцію обміну емоціями, встановлення стосунків, розуміння, впливу. Існують також праг­матична, формуюча, підтверджуюча, організаційна та функція підтримання міжособистісних стосунків. Більшість дослідників виді­ляють функції спілкування, що пов'язані з обміном інформацією, узгодженням і коригуванням дій у спільній діяльності та регуляці­єю емоційного життя людини.

Спілкування спочатку входило в спільну трудову діяльність лю­дей, воно було невіддільне від неї, а потім стало самостійним. Співвідношення спілкування та діяльності можна звести до декількох позицій:

· спілкування як діяльність;

· спілкування як сторона способу життя;

· спілкування - не самостійний вид діяльності, а атрибут будь-якої діяльності;

· спілкування як сторона діяльності, її елемент, а діяльність - умова спілкування;

· синтез усіх точок зору - ідея єдності спілкування і діяльнос­ті.

Абстрагуючись від змісту розбіжностей із приводу співвідно­шення спілкування та діяльності, можна зробити висновок, що спілкування має таку саму структуру, що й будь-яка діяльність (по­требу, мотив, мету, способи здійснення, результат), і це дає підста­ву віднести його до видів діяльності. Однак розгляд спілкування як виду діяльності, який має самостійне значення, не виключає того, що воно є також необхідним компонентом трудової, ігрової, пізна­вальної й інших видів діяльності.

В основі спілкування лежить специфічна потреба – потреба у спілкуванні, складна структура якої визначається поліфункціональністю цього виду діяльності та реалізується через різні мотиви.

Кожний акт спілкування підпорядковується певній меті. Од­ним із способів спілкування є рольова поведінка, а конкретними операціями є мовлення, міміка, жести, пози, за допомогою яких воно здійснюється.

Серед операцій спілкування можна виділити три групи знако­вих систем, які функціонують у процесі спілкування:

· вербальні;

· невербальні (наприклад, жести, інтонація, міміка тощо);

· допоміжні (наприклад, дорожні та морські знаки).

Поиск по сайту: