Місце соціальної психології в системі наукового пізнання

Більшість вітчизняних психологів мають спільний підхід що­до визначення соціальної психології як науки, що вивчає законо­мірності поведінки та діяльності людей, зумовлені їхнім вклю­ченням у соціальні групи, а також психологічні характеристики цих груп.

Соціальна психологія посідає специфічне місце в системі на­укового знання. Вона виникла на межі двох наук - психології та соціології і дотепер зберегла суттєві ознаки кожної з них. Водночас це якісно нова наука, однак більшість учених констатує, що, не­зважаючи на межовий характер, соціальна психологія є частиною психології, тому для визначення кола її проблем необхідно виокре­мити із психологічної проблематики питання, що належать до ком­петенції саме соціальної психології.

Основні розділи соціальної психології:

- спілкування та взаємодія людей у суспільній діяльності;

- психологія соціальних груп, спільнот;

- соціальна психологія особистості.

Соціальна психологія це:

1) наука про психологічні причини, меха­нізми, закономірності соціальної поведінки людей у групах, про соціально-психологічні явища особистості, груп і спільнот.

2) галузь психології, що вивчає вплив па психіку людини взаємин та спілкування людей у різних за кількістю, спосо­бами створення, значущістю для особистості групах, колективах (укр аїнський психолог Н. Коломінський).

2.1. Структура соціальної психології. Структура соціальної психології (рис. 1) містить упорядковані знання про соціально-психологічну реальність і механізми її розвитку та функціонування, є системою взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій, концепцій про соціально-психологічну реальність різних рівнів: від соціально-психологічної програми поведінки окремих людей до соціально-психологічних явищ у макросередовищі.

Рис. 1. Структура соціальної психології

Як навчальний курс, соціальна психологія охоплює такі розділи:

1) науково-методологічний. Розкриває місце і роль соціальної психології в системі наукового знання (її предмет, завдання, функції, категорії, методологічні основи та методи, питання еволюції соціально-психологічного знання);

2) соціально-психологічні проблеми особистості. Вивчає особистість як суб'єкт соціальної взаємодії та спілкування, психічне відображення особистістю соціальних явищ у структурі групових відносин;

3) соціально-психологічна характеристика спілкування. Містить соціально-психологічні знання про спілкування, його види, рівні та функції, психологічні способи впливу в процесі спілкування та ін.;

4) соціальна психологія груп і міжгрупової взаємодії. Висвітлює соціально-психологічні знання про комунікативний потенціал учасників взаємодії, про закономірності поширення суспільних інтересів, настроїв, моди, про психічний склад групи, нації. Вивчає сферу соціально-психологічних групових процесів — проблеми прояву соціально-психологічних явищ у малих соціальних групах (конформна поведінка, соціально-психологічний клімат, психологічна сумісність тощо);

5) особливості прикладної соціальної психології. Йдеться про закономірності становлення соціально-психологічної реальності в конкретних сферах життєдіяльності індивіда та групи: соціальну психологію виробництва, соціальну психологію управління та ін.

2.2. Функції соціальної психології: теоретико-пізнавальна, комунікативна, гуманістична, прогностична, прикладна та ін.

Теоретико-пізнавальна функція передбачає повне і конкретне пізнання соціально-психологічної реальності, її структури, механізмів розвитку та функціонування з позицій інтересів людини і групи, а також з'ясування закономірностей, механізмів та чинників, що детермінують соціально-психологічні явища.

Комунікативна функція реалізується як систематизація знань з проблем сприймання, передавання інформації, взаємодії і взаємовпливу людей.

Гуманістична функція полягає в дотриманні норм етики і моралі щодо індивіда, в захисті соціальних спільностей, верств, відтворенні й передаванні соціального досвіду.

Прогностична функція передбачає формування соціально-психологічних прогнозів щодо співвідношення індивідуального і соціального, суб'єктивного відображення об'єктивної реальності.

Зміст прикладної функції полягає у з'ясуванні на основі теоретичного й емпіричного аналізів закономірностей становлення соціально-психологічної реальності форм існування та способів функціонування ціннісного ставлення індивіда до соціальної дійсності, вироблення практичних рекомендацій з різних аспектів взаємодії, впливу людей один на одного та сприйняття їх у соціальній спільноті.

2.3. Категорії соціальної психології. (рис. 2). Базовими поняттями соціальної психології є: соціально-психологічна реальність, взаємодія, соціально-психологічний тип, спілкування, соціально-психологічні явища, групова динаміка, соціально-психологічне відображення та ін., навколо яких концентрується відповідна соціально-психологічна проблематика, а також ті, що характеризують суттєві ознаки, конкретні механізми взаємозв'язку соціального та психічного.

Рис. 2. Категорії соціальної психології

2.4. Взаємозв'язки соціальної психології з іншими галузями знання. Найтісніший зв'язок соціальної психології із психологією та соціологією.

Значущість зв'язків із психологією зумовлена тим, що наприкінці XIX — на початку XX ст. вона суттєво змінила зміст свого предмета, розглядаючи психічне вже як продукт соціально-історичного розвитку людини і суспільства. Не менш важливим є і те, що з метою пояснення онтогенезу (розвитку) психічних процесів психологія стала послуговуватися такими соціальними категоріями, як “взаємодія”, “спілкування”, “співробітництво”. Все це зумовило особливості аналізу взаємозв'язку індивідуального та соціального, внутрішнього й зовнішнього. Не послаблюючи свого інтересу до відображення людиною об'єктивної дійсності, психологія водночас розглядала психічне і як регулятор соціальних відносин. Соціальне вона перестала вважати зовнішнім чинником, під тиском якого відбувається трансформація внутрішнього (психічного) життя людини, і надала йому значення чинника первинного. А внутрішні психічні процеси розглядалися у взаємодії із соціальними чинниками. їх психологія почала трактувати як зовнішні операції, які у процесі взаємодії перейшли у внутрішню сферу індивіда, стали його емоційним, вольовим або інтелектуальним актом.

Започатковані у 20-ті роки XX ст. американським психологом Флойдом Олпортом і російським фізіологом Володимиром Бехтєревим експериментальні дослідження дії соціально-психологічного чинника засвідчили, що за присутності інших людей, особливо під час взаємодії з ними, результативність діяльності індивіда змінюється — підвищується чи знижується. Безпосередній вплив одного індивіда на іншого є найпростішим соціально-психологічним явищем. Це дає підстави стверджувати, що психологія стала орієнтуватися на використання соціальних чинників у поясненні сутності психічного, а соціальна психологія як самостійна наука почала формуватися з перших спроб пояснити, чому змінюється активність індивіда у присутності інших. Сучасна психологія вивчає загальні закономірності психіки людини і є джерелом розвитку всіх галузей психологічної науки, визначає засади науково-психологічних досліджень і в галузі соціальної психології.

Взаємозв'язок соціальної психології із соціологією виник на початку XX ст., з використанням психологічних даних під час аналізу соціальних структур і відносин. Це яскраво виявилось у мікросоціології, яка найбільше уваги в поясненні соціальних явищ приділяє мотивам і смислам поведінки, міжособистісним взаєминам. У цьому контексті психологія і соціологія, розв'язуючи кожна свої завдання, утворюють нову дисципліну — соціальну психологію. Проте не всі, хто називався соціальним психологом, однаково розуміли сутність цієї науки. Нерідко професійні соціологи вважали себе соціальними психологами, і навпаки.

Загалом соціологія як наука про суспільство, соціальні інститути і соціальні спільності вивчає закони розвитку та функціонування суспільства, природу і характер суспільних, групових та індивідуальних цінностей і норм. Соціальна психологія досліджує конкретні механізми їх формування. Якщо соціологія пояснює джерела соціальної активності людини, то соціальна психологія — шляхи та закономірності її вияву. На відміну від соціології вона вивчає не об'єктивно існуючі соціальні відносини між людьми, не соціальні спільності, що виникають на основі цих відносин, а те, як люди їх відображають у своїй свідомості, конкретизують в оцінках і реальній поведінці. Досліджуючи конкретні закономірності та механізми взаємозв'язку між особистістю й суспільством, соціальна психологія з'ясовує, як і чому соціальне (суспільство, організація, група) впливає на особистість; як особистість, її діяльність позначаються на функціонуванні соціальної групи; як проявляється соціально-психологічна реальність, що виникає у процесі такого взаємозв'язку.

Багато спільних особливостей мають соціальна психологія та психологія особистості, що вивчає закономірності формування людини як суб'єкта життєдіяльності, механізми інтегрування всіх психічних процесів і властивостей індивіда у системну якість, котра опосередковує його взаємодію із соціальним середовищем через процес соціалізації. Обидві науки досліджують індивіда. Предмет психології особистості охоплює структуру, функціональні характеристики, рушійні сили формування та відхилення в розвитку особистості тощо. При цьому увага фокусується на індивідуальних внутрішніх механізмах і на відмінностях між індивідами. Соціальна психологія, зосереджуючись на індивіді чи групі людей, переймається тим, як соціум впливає на людину, спільноту, як соціальні ситуації змінюють поведінку особистості, чим зумовлене формування конформних чи незалежних, агресивних чи альтруїстичних індивідів, що визначає масову поведінку і явища групової динаміки.

Актуальним є зв'язок соціальної психології з акмеологією (грец. акте — вищий ступінь, вершина, найвища точка, найкраща пора у розвитку людини) — галуззю психологічної науки, яка вивчає закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, досягнення нею високого рівня. Оскільки непрофесіоналізм породжує психологічний дискомфорт, невизначеність, розгубленість, апатію, стан фрустрації (обман, марне сподівання) тощо, великого значення надають опануванню секретів майстерності, формуванню психологічної готовності здійснювати діяльність ефективно і результативно, баченню шляхів, що ведуть до професіоналізму. Важливою проблемою акмеології є формування загальних принципів удосконалення професійної діяльності й спілкування спеціалістів. Саме в аспекті професіоналізму спілкування та взаємодії вбачається безпосередній вихід соціальної психології на акмеологію, адже проблема соціально-психологічного відображення безпосередньо пов'язана з проблемою психології спілкування, а професійна взаємодія невід'ємна від спілкування.

Традиційно акмеологія розглядає закономірності та механізми розвитку людини на стадії її зрілості. Проте розвиток умінь і навичок соціально-психологічного відображення, зокрема й комунікативних, набуття соціального і морального досвіду, які є невід'ємними атрибутами майстерності й професіоналізму, закладаються в дитинстві. Отже, зрілою людина не народжується, на стан зрілості впливають усі попередні етапи її розвитку. Тому акмеологія розглядає також розвиток особистості в дошкільному і шкільному періодах. Значною мірою це зумовлює зв'язок соціальної психології з віковою психологією, яка досліджує специфічні властивості індивіда, його психіки в процесі зміни вікових стадій розвитку. Особливий науковий інтерес становить проблема раннього формування професійних основ життя особистості, що забезпечує її стійкість в екстремальних умовах.

Соціальна психологія пов'язана і з іншими галузями психологічної науки (педагогічною психологією, психологією культури, політичною психологією, юридичною психологією), а також з педагогікою, філософією, історією, економікою.

Поиск по сайту: