Особливості комунікативної компетентності особистості. Комунікативні навички

Приклади повсякденного буття свідчать про те, що успішність нашого життя, його ефективність залежить від умілої організації процесу спілкування. Якщо розглянути, проаналізувати успіш­ність життєдіяльності людини в такій суто особистісній сфері, як створення сімейного затишку, гармонійних стосунків у родині, ви­хованні підростаючого покоління, то тут успіх на всі 100 % зале­жить від організації довірливих стосунків, обізнаності з правила­ми та вміннями, що перебувають у сфері її комунікативної компе­тентності.

Комунікативна компетентність - складний феномен, в основі якого лежать певні здібності.

На думку фахівців, головними є:

- вміння прогнозувати соціально-психологічну ситуацію спілку­вання,

- враховувати її своєрідність,

- "вживатися" та управляти цією ситуацією

Коло перелічених здібностей характеризує комунікативний по­тенціал особистості, її комунікативно-виконавчу майстерність.

Комунікативно-виконавча майстерність проявляється як два взаємопов'язаних уміння:

- вміння знайти адекватну темі спілкуван­ня комунікативну структуру, яка відповідає завданню спілкування,

- вміння реалізувати комунікативні наміри безпосередньо у спіл­куванні, тобто продемонструвати комунікативно-виконавчу техніку спілкування.

Комунікативно-виконавча майстерність передбачає діагноз ко­мунікативної ситуації, в якій відбувається спілкування, прогноз розвитку такої ситуації. Життєва практика свідчить, що різні лю­ди в процесі взаємодії між собою або зі спільнотами досягають різного ступеня успішності. Одні, очевидно, ті, що володіють на­вичками комунікативної майстерності, роблять це досить успішно. Вони психологічно оптимально спілкуються з людьми як у побу­ті, так і на роботі. їм, як свідчать спостереження, однаково добре вдається і ситуаційне, і рольове, і міжособистісне спілкування. У інших людей процес спілкування менш успішний, а іноді й зовсім неефективний.

Виникає питання: де психологічна основа успішності спілку­вання?

О. Бодальов вважає, що такою психологічною основою є певне соціальне обдарування людей, для яких характерна успіш­ність спілкування. Якщо спробувати розкрити сутність цієї обда­рованості, то слід зауважити, що окрім соціального інтелекту є ці­ла сукупність психологічних утворень людини, які забезпечують успішність спілкування. Сюди відносять мотиваційно-потребнісну та емоційну сфери, що мають конкретні характеристики, і своєрід­ну волю, і відповідний набір психічних якостей, і своєрідні поведінкові реакції в процесі здійснення спілкування.

Успішність спілкування соціально обдарованих людей знач­ною мірою забезпечується наявністю характерної мотиваційно-потребнісної сфери цієї категорії людей. У них переважає спря­мованість на виявлення в кожному конкретному випадку своєрід­ності іншої людини, яка тісно пов'язана зі ставленням до неї як до цінності.

Важливою складовою частиною комунікативної компетент­ності, тобто здібності особистості успішно здійснювати процес спілкування, є наявність навичок. І насамперед навичок емоційно-психологічного саморегулювання. Емоційно-психологічне само­регулювання створює настрій на спілкування в різноманітних си­туаціях, які мають свою специфіку (зустрічі, бесіди, дискусії).

Продовжуючи характеристику комунікативної компетентності, необхідно підкреслити ще один важливий момент. Розвиток ком­петентності спілкування дорослих людей неминуче передбачає два процеси: з одного боку, це набуття нових знань, умінь, досвіду, а з другого - це корекція, зміна вже усталених її форм.

Комунікативну компетентність, окрім зазначених компонентів, характеризують певні здібності особистості. Одна з найважливіших здібностей - це здатність робити соціально-психологічний прогноз ситуації, в якій відбуватиметься спілкування. Справді, неможливо назвати жодної сфери людської діяльності, де людина не мала б потреби у передбаченні та прогнозі. Не менш важливою здібністю є здатність соціально-психологічно програмувати процес спілку­вання, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації. Свідо­мий підхід до своїх позитивних та негативних прогнозів, а також прагнення з'ясувати та врахувати у своїх діях очікування та побо­ювання партнера, накреслити програму розвитку процесу спілку­вання є необхідною умовою ефективності спілкування. Ще однією здібністю, яка входить до складу комунікативної компетентності, є вміння "вживатися" в соціально-психологічну атмосферу кому­нікативної ситуації, тобто робити правильну оцінку позитивних і негативних сторін спілкування. Таке "вживання" має відбуватися для того, щоб допомогти особистості органічно влитися в процес спілкування. І зрештою, дуже важливою є здатність здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в ко­мунікативній ситуації (організація уваги партнерів зі спілкування, стимулювання їх комунікативної активності, управління процесом спілкування тощо).

Комунікативна компетентність виявляється в цілому як знання норм та правил спілкування, оволодіння його технологією, викорис­тання в повному обсязі комунікативного потенціалу особистості.

Комунікативний потенціал особистості характеризує наявність успішного засвоєння та ефективного оволодіння комунікативною технікою спілкування. Володіння нею - важлива ознака професій­ної майстерності тих людей, чия робота безпосередньо пов'язана зі спілкуванням. Виходячи з цього, спеціалісти в галузі ділового спілкування називають характерні ознаки, які становлять, так би мовити, професійний портрет фахівця з точки зору володіння ним комунікативною технікою. Сукупність цих ознак входить до скла­ду комунікативної професіограми і є основою теорії та практики ділового спілкування.

В сучасних умовах розвитку ринкових відносин знання основ ді­лового спілкування є запорукою успішної діяльності спеціалістів-керівників різних галузей практичної діяльності. Фахівець такого профілю повинен:

- знати мовний етикет і вміло його використовувати;

- формулювати цілі та завдання ділового спілкування;

- організовувати процес спілкування та управляти ним;

- аналізувати предмет спілкування, розглядати заяви тощо;

- ставити питання та конкретно відповідати на них;

- володіти навичками та прийомами ділового спілкування, його тактикою та стратегією;

- вміти вести бесіду, співбесіду, ділову розмову, полеміку, дис­кусію, діалог, дебати, диспут, круглий стіл, ділову нараду, команд­ну ділову гру, переговори;

- аналізувати конфлікти, кризові ситуації, конфронтації та роз­в'язувати їх;

- володіти технікою мови, прийомами, що допомагають переко­нувати, критикувати, досягати рішень, компромісів та конвенцій;

- знати службовий етикет та вміти його використовувати;

- вміти за допомогою "слова" здійснювати психотерапію, зні­мати стрес, адаптувати клієнта до певних умов, коригувати його поведінку та оцінки.

Це досить незначний перелік тих професійних навичок, без яких професіонал не може здійснюватися успішний процес спілку­вання. Вміння говорити та бути почутим, переконувати, створюва­ти довірливі відносини і водночас не "загравати", співчувати - все це важливі глибинні характеристики комунікативної професіограми, яка характеризує комунікативний потенціал фахівця. Без таких вмінь він може бути лише функціонером, "столоначальником", гу­маністом за посадою і бюрократом в душі.

Як свідчить практика ринкових відносин, успіх ділових контак­тів багато в чому залежить від ефективності ділового спілкуван­ня. Уміння досягти поставленої мети з мінімальними витратами засобів і часу - велике мистецтво, що вимагає не тільки глибоких професійних знань і умінь, а й досконалого володіння технікою ді­лового спілкування.

Поиск по сайту: