Структура та функції соціальних настанов особистості

Важливо знати: яким чином засвоєний соціальний досвід відоб­ражається особистістю і виявляє себе у діях і вчинках? Чим ке­руються люди при виборі того чи іншого мотиву при здійсненні вчинку?

Вітчизняні вчені, ввели поняття особливих станів особистості, які передують реальній поведінці. До таких станів вони відносили:

- ставлення (В. М'ясищев),

- спрямо­ваність (Л. Божович),

- установка (Д. Узнадзе),

- соціальна установка (В. Ядов).

В. М'ясищев розглядає ставлення як систему зв'язків людини зі світом і іншими людьми. Вчений вважає, що психологічні став­лення людини в розвинутому вигляді є цілісною системою індиві­дуальних, вибіркових, усвідомлених зв'язків особистості з різни­ми сторонами об'єктивної дійсності. Ставлення як схильність до аналізу певних об'єктів дозволяє очікувати проявів особистості у реальних дієвих актах. Сфера дій особистості на основі ставлень безмежна.

Л. Божович встановила, що велику роль у формуванні особис­тості у дитячому віці відіграє спрямованість як внутрішня пози­ція щодо оточення, окремих соціальних об'єктів. Ця позиція може змінюватися, проте є певна загальна тенденція, що домінує. Вона дозволяє прогнозувати дії людини по відношенню до невідомих об'єктів і ситуацій. Отже, спрямованість як схильність діяти пев­ним чином у всіх сферах життєдіяльності передує реальній пове­дінці особистості.

У загальній психології у значенні, близькому до понять "став­лення" і "схильність до дій" школою Д. Узнадзе використовувалося поняття "установка". У визначенні цього вченого підкреслюється, що установка - це цілісний динамічний стан суб'єкта, стан готов­ності до певної активності, який обумовлюється двома факторами: потребою суб'єкта і об'єктивною ситуацією.Схильність до певної поведінки при задоволенні потреби може закріплюватися при по­вторенні ситуації. Тоді установка стає фіксованою на відміну від ситуативної.

Запропоноване розуміння установки не пов'язане із засвоєнням індивідом соціального досвіду, а більш усього стосується найпро­стіших фізіологічних потреб людини на несвідомому рівні, що ви­ключає використання цього поняття стосовно вивчення найбільш складних, вищих форм людської діяльності.

Не випадково В. Ядов відмовився від використання поняття "установка", наголошуючи на соціальності цього феномену, і став уживати таке поняття, як диспозиція. Диспозиція - фіксована в со­ціальному досвіді схильність особистості сприймати і оцінювати умови діяльності, власну активність і дії інших, а також готовність діяти в конкретних умовах певним чином.Людина володіє складною системою диспозиційних утворень, які ре­гулюють її поведінку і діяльність.

В. Ядов запропонував свою систему диспозиції, яка завжди ви­никає при наявності певної потреби і задоволення цієї потреби.

Перший, або нижчий її рівень утворюють елементарні фіксова­ні установки. В їх основі лежить задоволення вітальних потреб у найпростіших ситуаціях. Вони є стереотипною поведінковою го­товністю відповідним чином реагувати на ситуацію. Ці установки позбавлені модальності і є неусвідомленими.

Другий рівень - складні диспозиції. До них відносяться соці­ально фіксовані установки або атитюди, яким притаманні три ком­поненти: емоційний, когнітивний, поведінковий. Факторами, що формують соціальні установки, є соціальні потреби і відповідні соціальні ситуації: вони створюються як реакції на різноманітні соціальні об'єкти, ситуації або їх властивості. Регулятивна роль цих диспозицій полягає у тому, що особистість виробляє певні ставлення до соціальних об'єктів, які включені в діяльність на да­ному її рівні.

Третій диспозиційний рівень - базові соціальні установки - за­гальна спрямованість інтересів особистості на конкретну сферу соціальної активності. Вони формуються у сферах діяльності, в яких особистість задовольняє свою потребу в активності.

Четвертий, найвищий рівень диспозиції - утворює система цін­нісних орієнтацій особистості, які регулюють поведінку і діяль­ність особистості у найбільш значущих ситуаціях її соціальної ак­тивності. Ця система соціальних орієнтацій формується на основі вищих соціальних потреб особистості відповідно до загальносоціальних умов, які надають можливість реалізувати певні соціальні та індивідуальні цінності.

Така модель диспозиційної структури особистості показує, як регулюється поведінка особистості. Кожен з рівнів диспозицій контролює конкретні типи активності суб'єкта діяльності: перший рівень регулює безпосередні реакції суб'єкта на актуальну ситуа­цію; другий рівень - систему вчинків чи поведінку; третій рівень реалізує спрямованість інтересів у конкретній ситуації; четвертий визначає цілісність діяльності особистості.

Механізм функціонування диспозиційної системи є результатом попереднього досвіду людини і впливу соціальних умов. Вищі рів­ні здійснюють загальну саморегуляцію поведінки, нижчі - віднос­но самостійні - забезпечують адаптацію за мінливих умов.

У західній психології для позначення соціальних установок використовують поняття "атитюд" як оцінну реакцію або психоло­гічне переживання індивідом цінності, значення, змісту соціально­го об'єкта або як стан свідомості індивіда щодо деякої соціальної цінності. Л. Терстоун, Ю. Чейв ще у 1929 р. визначили атитюд як "...загальну суму людських схильностей і почуттів, упереджень, побоювань, загроз і переконань з певної проблеми - наприклад, все те, що людина думає про мир і війну".

Г. Олпорт встановив залежність цього феномену від поперед­нього досвіду людини і вказував на його важливу роль. Вчений проаналізував сімнадцять визначень даного поняття і виділив ті властивості атитюда, які визначали усі західні дослідники: пев­ний стан свідомості і нервової системи; готовність до реакції; зу­мовленість попереднім досвідом; здійснення впливу на поведінку. Г. Олпорт також піддав сумніву одномірний підхід до атитюда: оцінна складова, на його думку, не є єдиним компонентом соціаль­ної установки.

І. Кец визначив чотири функції атитюд і в у регуляції поведінки:

1) егозахисна - індивід може чинити опір негативній інформації стосовно себе чи значущих для нього об'єктів - отже, атитюд сприяє розв'язанню внутрішніх конфліктів особистості;

2) адаптивна - атитюд спрямовує суб'єкта до тих об'єктів, які слу­гують досягненню його цілей;

3) функція пізнання - атитюд "упорядковує" хаотичний внутріш­ній світ, розподіляючи інформацію так, щоб зрозуміти її, та дає прямі вказівки щодо способу поведінки стосовно конкретного об'єкта;

4) функція вираження цінностей - атитюд допомагає людині зро­зуміти свої пріоритетні цінності: суб'єкт звільняється від вну­трішньої напруженості, виражається як особистість.

М. Смітом була розроблена трьохкомпонентна структура аттитюда, в якій виділяються:

а) афективний компонент - емоційна оцінка (ставлення до об'єкта, виражене в емоціях, переживаннях, почуттях - любов, не­нависть, симпатія, антипатія тощо);

б) когнітивний компонент - усвідомлення об'єкта аттитюда (переконання, думки, ідеї щодо суб'єкта соціальної установки, на який вона спрямована);

в) поведінковий компонент - послідовна поведінка по відно­шенню до об'єкта (мотиви і цілі поведінки чи схильність до пев­них вчинків, намірів).

Важливою для соціальної психології проблемою є зв'язок ре­альної поведінки індивіда з його соціальною установкою. Перед­бачити поведінку особистості в одиничній ситуації так само важко, як і відповідь респондента на питання тесту. Вплив установки на поведінку стає більш очевидним, коли особистість розглядається в цілому, а не як окремі вчинки.

Запитання для перевірки

1. Охарактеризуйте поняття особистість. Встановіть його зв'язок з поняттями індивід, людина, індивідуальність.

2. Поясніть поняття соціалізації особистості. Яким чином вона відбувається? Що впливає на цей процес?

3. Дайте характеристику основних інститутів соціалізації.

4. Які психологічні явища свідчать про міру та глибину соціаліза­ції?

5. Доведіть, що соціалізація є двостороннім процесом, який вклю­чає, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду, а з іншого - його активне відтворення.

6. Які сучасні уявлення про структуру особистості?

7. У чому специфіка соціально-психологічного підходу до осо­бистості?

8. Охарактеризуйте основні механізми соціалізації.

9. Як професійна діяльність впливає на соціалізацію індивіда? Наведіть конкретні приклади.

10. Поясніть структуру соціальної поведінки особистості.

11. Охарактеризуйте основні зовнішні і внутрішні регулятори со­ціальної поведінки особистості.

12. Які особливі стани особистості, на думку вітчизняних вчених, передують реальній поведінці особистості?

13. Яку роль відіграють настанови у соціальній регуляції поведінки?

14. В чому подібність і відмінність понять "установка" (Д.М. Узнадзе) і "фіксована установка" (В.О. Ядов)?

15. Які існують рівні формування диспозиції? Дайте їм характе­ристику.

16. Яким чином проблема соціальних настанов вивчалася у зару­біжній психології?

17. Які функції атитюдів у регуляції поведінки були відкриті І. Кецом?

18. Дайте характеристику структури аттитюда.

19. Чи можуть соціальні установки передбачувати поведінку і на­впаки? Відповідь обґрунтуйте.

ТЕМА 3.

ПСИХОЛОГІЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ ВІДНОСИН (2 год.)

Логіка викладу

Поиск по сайту: