Психологія соціальних рухів

Соціальні рухи є формою вияву соціальної активності великої маси людей. Існують різні класифікації соціальних рухів. Виділя­ють релігійні, расові, суспільно-політичні рухи. Залежно від того, наскільки вони співпрацюють з існуючою владою, виділяють рухи революційні (спрямовані на радикальні зміни в суспільстві навіть шляхом усунення панівної влади) і реформаторські (обмежені в правах, пов'язані з певними перетвореннями, які спрямовані лише на зміну деяких сторін усталеного суспільного порядку).

Л. Орбан-Лембрик виділяє такі різновиди соціальних рухів: національно-культурні, мета яких - вивчення та популяризація традицій минулого і сучасного, збереження етнічної самобут­ності; культурно-виховні, які створюються з метою поширення просвітницько-виховних ідей, впливів; професійні, мета яких - об'єднання зусиль спеціалістів у певній галузі для поширення й розвитку певного наукового напряму; фонди, мета яких - допомога (соціальна, фінансова тощо) певним верствам населення, наприк­лад, малозабезпеченим (благодійні фонди), або членам професійної групи (профспілки); спільноти короткочасної оперативної дії - комітети підтримки людей, що потребують негайної допомоги.

Більшість соціальних рухів мають такі соціально-психологічні ознаки:

· ступінь організованості (від відсутності організації на пер­ших етапах до формування чіткої програми);

· рухомий склад учасників (залежно від мети і ситуації кіль­кість учасників може то розширюватися, то зменшуватися);

· реалізація соціального руху в різних виявах масової поведін­ки (демонстрації, мітинги, маніфестації, з'їзди тощо);

· міжособистісна взаємодія між активістами і рядовими учас­никами посилюється від доволі невизначеної (на перших стадіях руху) до сильної;

· кожен рух ґрунтується на певній громадській думці, яка спо­чатку здійснює підготовку соціального руху, однак потім сама фор­мується і зміцнюється у ході розвитку руху;

· кожному рухові притаманні як відносно стійкі соціальні уяв­лення, так і рухомі елементи масової свідомості, завдяки чому іс­нує відносна легкість зміни лозунгів і цілей руху;

· анонімність спільноти - соціальний рух, за винятком органі­заторів, як правило, анонімний у своїй масі;

· спільність і активність дій (мітинги, демонстрації), завдя­ки яким учасники руху здатні вплинути на ситуацію сильніше і швидше, ніж за пасивних форм залучення людей до громадсько-політичної діяльності (наприклад, голосування на виборах);

· рух і його активісти відповідають за способи досягнення ме­ти (зокрема, чи допустиме насилля як один із засобів).

Соціальні рухи проходять низку стадій у своєму розвитку:

I стадія - передумови виникнення руху. Психологічно вона ха­рактеризується критичним ставленням різних верств населення до соціальних цінностей, незадоволенням соціальною ситуацією і прагненням переглянути соціальну дійсність.

II стадія - формування ініціативної групи. Характеризується пошуком і об'єднанням найактивніших індивідів, що уособлюють незадоволення.

III стадія - стадія пошуку оптимального представництва інди­відуальних і групових інтересів. Характеризується вивченням іні­ціативною групою індивідуальних і групових прагнень, виокрем­лення із них найсуттєвіших.

IV стадія - оформлення прагнень і вимог у програмний доку­мент чи доктрину, висування позитивних шляхів зміни існуючого в суспільстві незадовільного стану речей.

V стадія - залучення до руху нових прихильників, організація психологічної підтримки.

VI стадія - розвитку соціальної діяльності (організація мітин­гів, страйків, дискусій тощо з метою досягнення цілей руху). Це - період перевірки життєздатності руху, його здатності відстоювати соціальні права людей.

VII стадія - (якщо цілі досягнуті) - стадія, на якій відбувається згортання руху.

Для соціальної психології надзвичайно важливим є з'ясування механізмів приєднання до рухів, співвідношення думок більшості і меншості, проблеми лідера у соціальному русі. Проблема приєд­нання до рухів може бути розглянута через аналіз мотивів і типів поведінки людей, залучених до них. Мотиви учасників поділяють­ся на фундаментальні (визначаються умовами існування конкрет­ної соціальної групи, її статусом, інтересом щодо певного явища) і тимчасові (породжені проблемною ситуацією, суспільним інци­дентом, політичним актом). Кожен потенційний учасник руху ви­рішує індивідуально - бути йому в русі, чи ні. При цьому він бере до уваги ступінь близькості інтересів учасників руху до власних, міру ризику, готовність заплатити певну ціну за участь, якщо рух зазнає поразки.

Відомі різні причини приєднання до рухів. Згідно з теорією від­носної депривації (deprivatio - лат. - втрата), людина відчуває таку потребу, коли її позбавили певного права, блага, а у інших це все є. Теорія мобілізації ресурсів стверджує, що більшість людей праг­не ідентифікуватися з групою, яка допомагає відчути власну силу. Є дослідження, які стверджують, що більшість учасників поєдну­ються в рухи, щоб отримати певні персональні вигоди або позбу­тися особистих психологічних травм.

Співвідношення позицій більшості-меншості в соціальному ру­сі має визначну роль для самого руху: якщо думка меншості (як правило, найрадикальніше налаштованих його членів) не врахову­ється, це призводить до його ослаблення, і в подальшому - розколу. У концепції С. Московічі визначено голову умову, за якої меншість може розраховувати на вплив у русі - послідовний та впевнений стиль поведінки. Тільки за цієї умови можлива перспектива пере­говорів меншості з більшістю і їхній успішний перебіг.

Ефективність лідерства у соціальному русі залежить від бага­тьох чинників. Проаналізувати цей феномен можна, тільки вивчив­ши успішність «горизонтальних» стосунків лідера (з іншими ліде­рами) і «вертикальні» - між лідером і його послідовниками (рівні «лідер - його команда», «лідер - маса», «лідер - активні прихиль­ники»).

Отже, соціальний рух є спільнотою, яка об'єднана загальною ідеєю і дією. Він сприяє зближенню людей, інтенсивним зв'язкам між ними. Кожен учасник руху позбувається ізоляції, ідентифіку­ється з групою і посилює почуття власної соціальної гідності.

Поиск по сайту: