Динаміка групоутворення

Для дослідження малих груп мало визначити їхню структуру та класифікувати. Основним завданням соціально-психологічного аналізу є вивчення процесів, що відбуваються в житті групи і свід­чать про її розвиток.

Групова динаміка - це сукупність процесів, що одночасно відбуваються в групі протягом певного часу і відобража­ють її рух від стадії до стадії, тобто свідчать про розвиток. Найваж­ливішими з кола цих питань є: процеси утворення малих груп; про­цеси лідерства; прийняття групових рішень; утворення колективу.

Автор терміна К. Левін вважав групу динамічним цілим, влас­тивості якого можна описати за допомогою двох законів гешталь­тпсихології: І) "Ціле домінує над частинами"; 2) "Окремі елементи об'єднуються в ціле". Згідно з першим законом, група - це не про­ста сума індивідів, тому що вона здатна змінювати індивідуальну поведінку кожного з її членів. Кожен член групи визнає свою за­лежність від інших членів групи. Цей закон також вказує на те, що ззовні на групу легше впливати в цілому, аніж на поведінку окре­мих її членів. Відповідно до другого закону, індивід схильний ста­вати членом тієї групи, з якою він себе ототожнює, і завжди праг­не залишатися у групі, до якої належить, навіть якщо поведінка її членів стає до нього недружньою. Теоретичні умовиводи К. Левіна в подальшому були підтверджені на емпіричному рівні, що дало змогу виявити загальні закономірності функціонування й розвитку груп різної спрямованості.

При дослідженні процесу утворення малих груп увагу акценту­ють не тільки на способах формування, а й на етапності розвитку, що зумовлюється психологічними механізмами.

До таких механіз­мів дослідники відносять:

- розв'язання внутрішньогрупових суперечностей;

- ідеосинкразійний кредит;

- психологічний обмін;

- груповий тиск;

- групова згуртованість.

Коротко охарактеризуємо їх.

Серед основних внутрішньогрупових суперечностей дослідники виокремлюють такі: між праг­ненням членів групи до самоствердження і самореалізації і одно­часно - до інтеграції з групою; між зростаючими потенційними можливостями групи та її актуальною діяльністю; між очікуваною і реальною поведінкою лідера групи. Ці суперечності призводять до внутрішньогрупового конфлікту, який за умов конструктивного розв'язання суперечностей є можливістю просування групи до ви­щих рівнів розвитку.

Під ідеосинкразійним (від гр. "особливий" і "змішування") кре­дитом розуміють механізм дозволу групою суб'єктові з високим статусом (наприклад, лідеру) на поведінку, що відхиляється від групових норм. Якщо результат такого експериментування пози­тивний, то надалі він набуває статусу нової групової норми. Отже, ідеосинкразійний кредит також сприяє розвитку малої групи.

Механізм психологічного обміну полягає у наданні групою ви­щого психологічного статусу тим її членам, які зробили вагомий внесок в її життєдіяльність. Таким внеском можуть бути будь-які корисні дії, адресовані як окремим членам, так і групі в цілому. Та­ким чином, мала група розвивається через реальні групові дії, які приводять до статусної диференціації її членів.

Феномен групового тиску (конформізму) пов'язаний із прийнят­тям вже існуючих норм групового життя кожним новим її членом, тобто "підключенням" цього індивіда до групи і його "підпоряд­куванням" групі. Конформізм є механізмом, що стабілізує групові процеси, забезпечує перемогу норм, прийнятих більшістю.

Під конформізмом розуміють пасивне, пристосовницьке прий­няття групових стандартів у поведінці.

Дослідники виділяють два різновиди конформізму - внутрішній і зовнішній. Щире схвалення норм і правил, які існують у групі, схиляння перед авторитетами є виявом внутрішнього конформізму. Якщо ж зміна емоцій, суджень чи поведінки індивіда сталася внаслідок поступливості (людина просто вирішила відкрито не заявляти про свої уподобання і не відстоювати публічно власні переконання) - має місце зовнішній конформізм.

Конформізм є широким соціально-психологічним явищем, який часто ототожнюють з поняттями "конформна поведінка" або "конформність". Конформна поведінка - дія чи поведінка індивіда, відповідна до групових норм внаслідок ситуації групового тиску. Якщо поведінка людини змінилася внаслідок того, що в ході дис­кусії, спілкування індивід дійсно переконався в чомусь, то такий варіант конформної поведінки отримав назву раціоналістичного. Інший різновид конформної поведінки - мотивований, який вияв­ляється у тому, що індивід, який бажає зберегти гарні стосунки з членами групи і не бажає конфліктувати, лише ззовні демонструє зміни, а насправді залишається при власній думці.

Конформність - властивість поведінки людини, яка проявля­ється у схильності підтримувати думку групової більшості і під­даватися груповому тиску. Конформність виявляється у ситуації конфлікту між думкою особистості і позицією групи. Внутрішня конформність - справжнє перетворення настанов та поведінки ін­дивіда на користь підпорядкування груповим нормам, внаслідок якої розв'язується конфлікт між ним і групою. З поняттям конфор­мізму тісно пов'язані поняття "негативізм" або "нонконформізм".

Д. Майєрс вказує на два механізми, котрі захищають людину від надмірного групового тиску: реактивна опірність і підтверд­ження власної унікальності. Грубість соціального примусу схиляє людей до реактивного опору, який полягає в намаганні будь-що протистояти примусу і відстоювати власну індивідуальність. Ба­жання підтвердження власної самоцінності і унікальності підси­люється внаслідок того, що саме в групі люди бачать, чим вони від­різняються від інших, і це знаходить своє вираження в конкретних поведінкових діях.

Іще однією обставиною проблеми формування малої групи є розвиток механізму групової згуртованості. Згуртованість - ста­білізаційний механізм групової динаміки, що сприяє подібності думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності і функціонування. У цьому разі дослідників цікавить процес фор­мування особливого типу зв'язків у групі, що дають змогу ззовні перетворити задану структуру на психологічну спільність людей, на складний психологічний феномен, що діє за своїми законами.

В концепції поетапного розвитку групи, запропонованій Л. Уман­ським, розвиток відбувається внаслідок послідовного переходу гру­пи з однієї стадії на більш високу за ступенем психологічної згурто­ваності у діловій та емоційній сферах. Починається він з точки, яка знаходиться всередині стадії і називається конгломератом (від лат. conglomeratos - нагромадження) - сукупності незнайомих один з од­ним індивідів. Інтеграція групи може відбуватися за двома напряма­ми

- як рух до позитивного полюсу (просоціальна орієнтація: кон­гломерат - номінальна група - група-асоціація, група-кооперація, група-автономія - колектив);

- як рух до негативного полюсу (асо­ціальна орієнтація: конгломерат - антиколектив). Розглянемо рух групи при переході з однієї стадії до іншої за Л. Уманським.

Номінальна група, на відміну від конгломерату, є формальним, зовнішнім об'єднанням людей навколо поставленої мети.

Група-асоціація характеризується появою первинної міжособистісної ін­теграції у сфері емоційних стосунків її членів.

У групі-кооперації наявні сильні інтеграційні тенденції не тільки в емоційній, а й у сфері ділових стосунків, більша орієнтація на співробітництво.

Група-автономія відрізняється високою внутрішньою єдністю як у сфері ділових, так і емоційних взаємин, наявністю відчуття "Ми", групових еталонів і норм, внутрішніх стосунків.

Л. Уманський вважав, що група-асоціація може перейти в своєму розвитку або на стадію "група - корпорація" або - "група - колектив". Групою-корпорацією вона стає, якщо переорієнтовується з суспільно значу­щих цілей на власне групові. Це, на думку автора, гальмує розвиток групи. Якщо ж при орієнтації на суспільно-значущі цілі групі влас­тиві внутрішня згуртованість, кооперативність в сфері емоційних і ділових стосунків, інтеграція з іншими групами, можна вважати, що вона досягла в своєму розвитку найвищої стадії - групи-колективу. Колектив - це особлива якість групи, продукт розвитку групи, що існує всередині певної системи соціальної діяльності. Колективом можна вважати не кожну групу, а лише ту, якій притаманні певні психологічні характеристики, що виникають як результат розвитку її основної діяльності і мають особливе значення для її членів.

Л. Уманський також вказував на три джерела суперечностей, котрі впливають на поступальний розвиток групи, сприяючи або перешкоджаючи йому:

- між потенційними можливостями групи і її реальною діяльністю;

- між зростаючою інтеграцією членів групи і потребою кожного учасника реалізуватися в ній особистісно;

- між посиленням орієнтації членів групи на своє спільне "Ми" і усвідомленням місця та ролі групи у широкій соціальній спіль­ноті.

Поиск по сайту: