Інститути та інструменти міжнародної міграційної політики

Головним інструментом регуляції міграції, звичайно ж є закон. В той час, коли всі країни світу просуваються до лібералізації торгівлі, практично всі вони проводять заходи щодо обмеження міжнародної міграції. Причиною цього є проблеми, які несе з собою міжнародна міграція, вона і веде до створення широкої системи державного і міждержавного регулювання. Втручання держави в міжнародний рух робочої сили почалось значно раніше ніж його участь в регулюванні міжнародній торгівлі. Законодавство більшості країн, в першу чергу, проводить чітке розмежування між іммігрантами, тобто людьми, що переїжджають в країну на постійне місце проживання, і людьми, які знаходяться в країні тимчасово. За звичай державне регулювання здійснюється через фінансовані з бюджету програми обмеження притоку міжнародної робочої сили, або ж стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину.

Більшість країн в’їзду, використовують селективний підхід до регулювання міграції, тобто не перешкоджають в’їзду тих категорій робітників, які потрібні в даній країні, і обмежують в’їзд всіх інших.

Нормативно-правова база для імміграції в більшості країн, що приймають іммігрантів, представлена величезною кількістю законів і підзаконних актів. Основні риси імміграційного законодавства є наступними:

- Професійна кваліфікація -жорсткі вимоги до рівня освіти і робочого стажу за спеціальністю.

- Обмеження особистого характеру, що включають відповідні вимоги до стану здоров’я іммігранта. Присутній також і віковий ценз.

- Кількісні квоти - економічне регулювання, що вводить фінансові обмеження, які забезпечують скорочення чисельності іммігрантів. ЩО ж стосується юридичних осіб, то в деяких країнах, фірми мають право наймати іноземну робочу силу, лише тоді, коли ними досягається відповідний об’єм продажу чи обороту, або після внесення спеціальних виплат в державний бюджет.

- Часові обмеження - законодавства більшості країн встановлюють часові обмеження перебування іноземних працівників.

- Географічні пріоритети. Практично кожна країна, що приймає іммігрантів, встановлює географічну і національну структуру імміграції. Вона, як правило регулюється за допомогою кількісних квот на отримання права на в’їзд з визначених країн.

- Заборони. Явні заборони перераховують ті галузі чи спеціальності, працювати в яких іноземцям не можна. Приховані ж, навпаки, встановлюють перелік галузей та спеціальностей, працювати в яких можуть лише громадяни цієї країни.

Існує і таке явище як стимулювання рееміграції, що виникло в умовах постійного тиску на держави з боку профспілок, які в напливі іммігрантів бачать головну причину безробіття; а також і бажанням країни виїзду повернути кваліфіковані кадри.

Важливим елементом державної імміграційної політики є встановлення юридичного статусу трудящих-мігрантів, який визначає їхні соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як в міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус не надає іноземним працівникам політичних прав, обмежує здебільшого їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування іммігрантів у приймаючій країні.

Регулюванням міжнародної міграції робочої сили займається Міжнародна Організація Праці (МОП). Головна мета МОП - сприяти встановленню соціальної справедливості в сфері праці, захищати інтереси трудящих на основні соціального партнерства, поліпшення умов праці.]

Основні завдання Міжнародної організації праці:

- захист інтересів і прав трудящих;

- підвищення життєвого рівня трудящих;

- покращення умов праці;

- захист від професійних захворювань;

- соціальний захист працівників-іммігрантів;

- сприяння зайнятості іммігрантів. [15]

Функції: нормативна діяльність; технічне співробітництво; проведення досліджень і підготовка публікацій.

Наступною організацією –є м іжнародна о рганізація з м іграції — неурядова міжнародна організація, створена й діюча для розв'язання численних міграційних проблем у сучасному світі; є провідною міжурядовою організацією у міграційній галузі та тісно співпрацює із урядовими, міжурядовими та громадськими установами та організаціями.

Головні цілі й напрямки діяльності МОМ:

1.управління міграцією в інтересах усіх втягнутих сторін;

2.тісна співпраця з урядами країн, представлення та захист інтересів людей, що обрали для себе міграцію як єдиний можливий засіб вирішення своїх проблем;

3.попередження і боротьба з негативними міграційними явищами — торгівля людьми, рабство (в тому числі сексуальне) трудових мігрантів.

МОМ працює у чотирьох широких галузях міграційного менеджменту, серед яких:

Міграція та розвиток;

- Сприяння врегульованій міграції;

- Упорядкування міграції;

- Примусова міграція.

Основними напрямками діяльноті МОМ в Україні є:

- ПРОТИДІЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

- ЗМІЦНЕННЯ ПОТЕНЦІАЛУ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ МІГРАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ – допомога у зміцненні потенціалу в управлінні міграційними потоками, а також у гармонізації міграційної політики із Європейськими вимогами та міжнародними стандартами з прав людини

- ТРУДОВА МІГРАЦІЯ

- Седеркопінгський процес – мета вирішення питань прикордонного співробітництва, які виникли з розширенням ЄС на схід та для сприяння діалогу з питань міграції та надання притулку.

- Програма Управління Міграційними Переміщеннями – мета: підготовка документів для потенційних мігрантів перед та після проведення співбесід, проведення тренінгів з питань культурної орієнтації перед виїздом за кордон, а також допомоги з організації переїзду для потенційних мігрантів.

- НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ МІГРАНТАМ

- Ініціатива Розмаїття бореться за захист людської гідності та добробут мігрантів, біженців і нетрадиційних меншин України.

31. Конкурентоспроможність людського капіталу України в умовах міжнародної трудової міграції

Поняття конкурентоспроможності людського капіталу розглядається як сукупність кількісних та якісних характеристик працівника, які відповідають вимогам економічних суб’єктів та задовольняють їх потреби у певному кваліфікаційному рівні найманого персоналу. У перехідних економіках конкурентоспроможність людського капіталу стає основним засобом боротьби на ринку праці, а саме: отримання робочого місця, максимально можливої оплати праці та соціального захисту. Відповідальність за дотримання усіх норм та правил поведінки на ринку праці має нести держава, впроваджуючи необхідні заходи регулювання.

На міжнародному ринку праці до визначальних факторів міграції людського капіталу належать: знання мови країни працевлаштування; фізичний стан працівника; дефіцитність його професії; наявність родичів у країні працевлаштування; участь країни-експортера робочої сили в міжнародних угодах із питань використання найманої робочої сили.

Україна одночасно приймає і постачає мігрантів, тому варто скористатися можливостями, які відкриваються у зв’язку з певним переглядом міграційної політики окремих європейських країн. Низку зовнішніх регуляторних актів складають двосторонні міждержавні договори. Україна є учасником 12 міждержавних угод з питань врегулювання зайнятості та соціального захисту (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, В’єтнам, Латвія, Литва, Лівія, Молдова, Польща, Португалія, Росія, Словаччина).

У той же час, прогрес у гармонізації національного регулювання ринку праці з нормами ЄС, на відміну від інших сфер економічних, суспільно-політичних зв’язків, залишається незначним

Для України існування масштабних міграційних процесів в умовах поглиблення євроінтеграції призводить до вкрай негативних соціально-економічних наслідків. Відбувається погіршення демографічної ситуації в країні внаслідок переважання еміграції. В результаті цього, окрім значних міграційних втрат населення, відбувається зниження кваліфікаційного рівня працівників та конкурентоспроможності людського капіталу загалом. Спостерігається погіршення вікової та статевої структури населення України через зростання міграційних потоків за кордон.. Існування неконкурентоспроможних робочих місць є головною причиною відпливу робочої сили за межі України.

Трансформація суспільно-економічних відносин в Україні, її входження до ринкового середовища передбачають функціонування розвиненого ринку праці, інтегрованого до міжнародної економічної системи. Всі ці процеси потребують відкритості економіки, високої міграційної мобільності працересурсного потенціалу країни, досконалості правової бази та системи регулювання міграцій. З цією метою необхідно: підвищити рівень легальності та правового захисту працюючих за кордоном; створити економічні стимули для трудових мігрантів з метою скерування грошових переказів з неофіційних у формальні канали (банки, міжнародні системи переказів коштів та інші); сприяти переорієнтації сфери застосування коштів мігрантів із споживчої у інвестиційну; сформувати нову філософію ставлення місцевої влади до мігрантів.

По-перше, на рівні кожного регіону, де проблема заробітчанства є відчутною, має бути сформована програма співпраці з трудовими мігрантами, починаючи від опіки над їх дітьми на період відсутності батьків і закінчуючи створенням дорадчих органів при районних і обласних державних адміністраціях, до складу яких входитимуть, разом з іншими, самі ж заробітчани (або їхні представники). По-друге, органи державної влади на всіх рівнях управління мають стати максимально відкритими до проблем громадян. І, по-третє, необхідно сприяти формуванню відкритого конкурентного середовища як на загальнодержавному рівні, так і на рівні окремих регіонів, районів, малих міст і сільських поселень. Адже сьогодні мігрантам чи членам їх сімей інвестувати кошти в бізнес часто не вистачає часу, оскільки вихід на ринок потребує проходження стількох дозвільних та узгоджувальних процедур, що простіше ці кошти вкласти у нерухомість або витратити на споживання.

необхідно максимально наблизити рівень інституційного забезпечення в регіоні до стандартів ЄС (соціально-громадський діалог, охорона здоров’я та безпека на виробництві, гендерна рівність, трудове законодавство, політика зайнятості, соціальний захист, умови та охорона праці, включно з питаннями соціального забезпечення та охоплення соціальними програмами). Необхідно вжити спеціальні заходи щодо зміцнення людського, матеріального, а також інституціонального потенціалу з метою посилення конкурентоспроможності людського капіталу і, як наслідок, прискорення соціально-економічного розвитку.
32.Соціально-економічні наслідки міжнародної міграції людських ресурсів Україні

Основною причиною міграції є соціально-економічна, а саме різниця в рівні доходів в країні, з якої відбувається міграція, та в країні куди мігрують. Саме можливість заробити більше, аніж у власній країні, є однією з причин, яка спонукає сотні тисяч мігрантів щороку залишати рідні місця в пошуках кращої долі за кордоном.

Довготривала криза економіки, її структурна перебудова, конверсія оборонного комплексу, реструктуризація вугільної галузі, банкрутство та ліквідація багатьох підприємств добувної та переробної галузей промисловості, реформування Збройних Сил України тощо призвели до масового вивільнення різноманітної в регіонально-галузевому та кількісно-професійному розрізі робочої сили. У той же час дефіцит державного та регіональних бюджетів, незначна частка приватних інвестицій в економіку України та обмежені кредити міжнародних фінансових організацій не дозволяли за короткий термін і без зростання соціальної напруги в суспільстві перепідготувати та працевлаштувати великі обсяги робочої сили. При обмежених можливостях працевлаштування та низькій продуктивній зайнятості значна частка працездатного населення України мігрує за кордон з метою пошуку роботи з достойним заробітком.

Таким чином, трудова міграція виступає фактором, що підвищує ризик еміграції. Тобто, нинішні тимчасові поїздки на заробітки можуть перетворитися для України у незворотні втрати населення. Окрім того, ця перспектива стає більш реальною із збільшенням строків заробітчанських поїздок, створення умов для мігрантів у країнах-реципієнтах, кращою адаптацією українських мігрантів за кордоном, покращенням внаслідок цього їх заробітків та умов проживання.

Особливе занепокоєння викликає той факт, що серед мігрантів майже 30 % складають висококваліфіковані фахівці, які користуються найбільшим попитом в розвинених країнах. Як правило, таких спеціалістів запрошують на роботу на довгостроковий період, або ж пропонують постійне проживання. Тобто, спеціалісти високого рівня кваліфікації залишають Батьківщину з великою ймовірністю не повернутися. Причому професійний досвід, знання, які були надбані в нашій державі та за її рахунок починають примножувати суспільний інтелект держав, що запрошують до себе необхідних спеціалістів. Це негативно позначається не тільки на кількісному, але й на якісному потенціалі трудових ресурсів країни.

Переважно нелегальний характер трудової міграції з України, крім погіршення трудового потенціалу нашої держави, призводить до додаткового навантаження на систему соціального забезпечення населення оскільки мігранти не сплачуючи пенсійні внески, не поповнюють пенсійний фонд та не забезпечують власної гідної пенсії в Україні.

Поступова вікова деформація населення у бік старших вікових груп, підвищення рівня смертності та занадто повільне зростання народжуваності, негативні міграційні процеси обумовлюють скорочення обсягів пропозиції робочої сили та посилення конкуренції на ринку праці (з боку роботодавців) за найм працівників економічно активного віку.

Поиск по сайту: