Сучасні форми залучення трудових ресурсів в МЕД

Міграція робочої сили є однією з важливих форм міжнародних економічних відносин в сучасних умовах. Внутрішні ринки робочої сили одних країн є внутрішніми джерелами поповнення армії найманої праці інших держав. У сферу світового ринку робочої сили потрапляє лише та частина найманих працівників, що вимушена продавати свою робочу силу за кордоном.

Наявність світового ринку робочої сили зумовлена міжнародною міграцією працюючих, тобто взаємопересічним потоком міграції (виїзду з країн) та імміграції (в´їзд в країну). Міжнародна міграція робочої сили — рух осіб найманої праці через державні кордони в пошуках роботи. При виїзді з своєї країни працівник є емігрантом, а при в´їзді в іншу — іммігрантом. Головна причина переміщення найманої робочої сили полягає в коливанні попиту на неї з боку різноманітних сфер ринкової економіки в особі приватного та державного секторів. Нерівномірність накопичення капіталу в різних країнах викликає необхідність міжнародного обміну робочою силою. Цей обмін, зазвичай, виникає стихійно, відображає реакцію на зміни потреб у капіталі. В цілому стихійне перекидання надлишкової робочої сили з одної ланки світового господарства в інші уособлює нерівномірність розвитку ринкової економіки.

Сучасна міграція характеризується такими особливостями: рух робочої сили направлений переважно в капіталоекспортуючі країни (США, західна Європа, Японія), тобто в напрямку, зворотному вивезенню капіталу; переважною соціальною групою міграційних потоків є низькокваліфіковані робітники, безземельні селяни, службовці; міграція кваліфікованих інженерів, лікарів, вчених в розвинуті країни зумовлюється низькими прибутками на національних територіях (країни, шо розвиваються; країни з перехідною економікою). Остання особливість характерна в основному для країн Великої вісімки, які активно підтримують так звану «втечу мізків» за рахунок високої оплати праці. При цьому домінуючу роль відіграють США, Німеччина, Англія, Японія, Франція. Основними формами міграції робочої сили є поточне переселення (створення промислових комплексів та інтеграційні процеси); міграція в межах прикордонних зон (живе в одній країні, працює — в іншій), шо розвивається у Франції, Бельгії, Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Нідерландах, аграрна міграція — міграція сільськогосподарських робітників (постачальниками такої робочої сили є Італія, Португалія, Греція, Іспанія, Мексика, країни Африки та Південно-Східної Азії, а її споживачами — США, Канада, Німеччина, Франція, Швеція, Англія, Австралія, Аргентина); сезонна міграція, пов´язана в основному зі змінним циклом сільськогосподарських та будівельних робіт.

В міру зростання світового господарства і ринку посилюється тенденція до міграції населення. Цей процес створює деякі проблеми для розвинутих країн, загострюючи соціальні, расові та релігійні протиріччя.

25.Регулювання між.мігр. в Україні.

Створення умов для нормального функціонування національних ринків праці традиційно виступає одним з важливих завдань держави. Основними цілями державного регулювання міграційних процесів є:

1) визначення порядку виїзду вітчизняних працівників за кордон;

2) визначення порядку в’їзду іноземних працівників на територію країни;

3) визначення положення іммігрантів у країні.

Державне регулювання міжнародної міграції трудових ресурсів здійснюється на таких рівнях:

1) національному. Закон України «Про громадянство», Закон України «Про правовий статус іноземців», Закон України «Про міграцію», Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», Закон України «Про біженців», Закон України «Про зайнятість населення», Закон України «Про підприємництво», Закон України «Про адміністративні правопорушення», Положення «Про порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні»,;

2) міжнародному. головними джерелами міжнародно-правового регулювання стали укладені після першої світової війни двосторонні і багатосторонні угоди щодо питання найму на роботу та положення іноземних працівників. Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту мігрантів, Міжнародна конвенція ООН про захист прав трудящих мігрантів і членів їхніх сімей

У світовому масштабі питання міграції робочої сили регулює Міжнародна організація праці (МОП), створена в 1919 році. Аналіз чинного законодавства України щодо міграційних процесів показав його нерозвиненість. В Україні не прийняті закони про виїзд, про міграцію, відсутні необхідні домовленості принаймні з країнами найбільш розвинутого міграційного обліку. У поєднанні з низькою юридичною культурою наших громадян це створює сприятливі засади нелегальній міграції. Україна в своїх діях щодо міграції робочої сили має спиратись на два принципи:

– суверенне право кожної країни вирішувати, хто може в’їхати на її територію;

– право кожної людини на еміграцію.

М іжнародна о рганізація з м іграції. Основними напрямками діяльноті МОМ в Україні є:

- ПРОТИДІЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

- ЗМІЦНЕННЯ ПОТЕНЦІАЛУ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ МІГРАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ – допомога у зміцненні потенціалу в управлінні міграційними потоками, а також у гармонізації міграційної політики із Європейськими вимогами та міжнародними стандартами з прав людини

- ТРУДОВА МІГРАЦІЯ

- Седеркопінгський процес – мета вирішення питань прикордонного співробітництва, які виникли з розширенням ЄС на схід та для сприяння діалогу з питань міграції та надання притулку.

- Програма Управління Міграційними Переміщеннями – мета: підготовка документів для потенційних мігрантів перед та після проведення співбесід, проведення тренінгів з питань культурної орієнтації перед виїздом за кордон, а також допомоги з організації переїзду для потенційних мігрантів.

- НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ МІГРАНТАМ

- Ініціатива Розмаїття бореться за захист людської гідності та добробут мігрантів, біженців і нетрадиційних меншин України.

Для регулювання міжнародної міграції людських ресурсів в Україні необхідна розробка дієвих нормативно-правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних механізмів на законодавчому рівні, а саме: вдосконалення правової бази через розвиток національного законодавства, укладання двосторонніх міжурядових угод, що обумовлюють соціальні гарантії громадян, які працюють на території іншої країни, ажливим напрямом державної міграційної політики є регулювання параметрів відтоку робочої сили за кордон з метою захисту вітчизняного ринку робочої сили і запобігання негативним наслідкам еміграції для демографічних процесів у країні. Регулювання слід здійснювати за допомогою лімітування видачі закордонних паспортів, прямої заборони на виїзд окремої категорії робітників чи введення еміграційних квот. Доцільно застосовувати й економічні методи, зокрема, диференціацію податкових ставок на валютні трансферти мігрантів залежно від їхньої спеціальності, а також застосування систем штрафів за несанкціонований виїзд із країни. Регіональним органам державної влади слід сприяти формуванню інституційного середовища регулювання міжнародної трудової міграції

Поиск по сайту: