Тарифні та нетарифні інструменти регулювання міжнародної економічної діяльності України

Поняття митного тарифу має подвійне значення: по-перше, митний тариф — це інструмент торговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком; по-друге, це — конкретна ставка митного стягнення, яку належить сплатити під час ввезення, вивезення чи транзиту певного товару територією країни або митною територією. Функціями мита є фіскальна та протекціоністська. Види мита:

За об’єктом оподаткування: імпортні, експортні, транзитні.

За економічним змістом: протекціоністські, балансувальні.

За способами стягнення: адвалерні (у % від МВ), специфічні (розмір за одиницю товару), комбіновані.

За походженням: автономні (згідно з односторонніми рішеннями органів державної влади); конвенційні (на базі двосторонніх або багатосторонніх угод); преференційні.

За часовим принципом: постійні, змінні.

За характером: антидемпінгові; компенсаційні.

За способом нарахування: номінальні — вказані у митному тарифі; ефективні — такі, що враховують рівні мита на комплектуючі до готових виробів.

Відповідно до чинного законодавства України у разі імпорту до України товарів використовуються такі податки: мито; акцизи; ПДВ; єдиний збір.

Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі — це засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави. Нетарифні засоби регулювання торгівлі діють разом із тарифними інструментами в комплексі державних методик та важелів впливу на міжнародну торгівлю. Класифікація нетарифних заходів регулятивної політики за ГАТТ/СОТ:

· участь держави в операціях міжнародної торгівлі, передусім — державні закупівлі товарів, субсидування виробництва;

· запровадження паратарифних та адміністративних імпортних формальностей (установлення вимог до товаросупровідних документів, застосування товарних класифікаторів, методик оцін­ки митної вартості товарів), які впливають на характер ввезення товарів до країни;

· застосування стандартів та вимог, які пов’язані з охороною здоров’я, технікою безпеки, екологічними критеріями (санітарні, епідеміологічні, епізоотичні, промислові стандарти, особливі вимоги до пакування, маркування товарів тощо);

· застосування кількісних та валютно-цінових обмежень щодо ввезення (вивезення) товарів;

· використання обмежень щодо умов та механізмів здійснення платежів.

Найбільш поширеним засобом впливу на міжнародну торгівлю є кількісні та валютно-цінові обмеження, які переважно застосовуються щодо ввезення товарів. Передусім це — контингентування та ліцензування.

Контингентування (квотування) — це обмеження державною владою ввезення або вивезення товарів через установлення певної кількості або граничної суми на певний період часу. Щодо контингентування імпорту, то розрізняють два його види: абсолютне квотування, згідно з яким визначається кількість продукції, яку дозволяється ввезти до країни, та тарифне квотування, згідно з яким дозволяється ввезення на територію країни конкретного товару протягом певного періоду часу зі сплатою мита за зниженою ставкою.Організаційними засадами контингентування можуть бути дво­сторонні угоди, односторонні рішення країн або блокових угруповань. Контингенти можуть бути спрямованими, тобто стосуватися певних країн, та загальними, тобто які стосуються всіх країн світу.

Ліцензування — це видача дозволів на здійснення експортно-імпортних та транзитних операцій у тих випадках, коли відповідні вільні операції не допускаються. Зазвичай ліцензії видаються урядовими органами провідним операторам. Генеральна ліцензія — дозвіл на вільне ввезення, вивезення або перевезення певного товару (групи товарів відповідно до списку), яка діє протягом певного часу (як правило, року). Відомості про генеральну ліцензію зазвичай публікуються в офіційних виданнях країни. Індивідуальна ліцензія — це дозвіл на ввезення, вивезення або перевезення певного товару, який є дійсним протягом обмеженого терміну часу (до року).

Досягнення очікуваних позитивних результатів внаслідок застосування тарифів та нетарифних інструментів можливе тільки на основі системного підходу, виходячи з комплексного характеру інструментарію та регулятивного апарату, які є в наявності в уряду. В іншому випадку ті або інші дії можуть не тільки виявитися недостатньо дійовими, а й призвести до небажаних наслідків, інколи протилежних бажаним.

Поиск по сайту: