|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Головним напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперації виробництваМіжнародна спеціалізація виробництва - це форма інтернаціональної організації виробництва, що припускає відокремлення, виділення видів виробництв і галузей у міжнародному масштабі. Вона розвивається за двома напрямками – виробничим і територіальним. У свою чергу, виробничий напрямок підрозділяється на: а) міжгалузеву, б) внутрішньогалузеву спеціалізацію; в) спеціалізацію окремих підприємств. Територіальна міжнародна спеціалізація виробництва включає спеціалізацію: а) окремих країн; б) груп країн; в) регіонів на виробництві визначених товарів і їхніх частин для світового ринку. Основними видами міжнародної спеціалізації виробництва є: предметна (виробництво продуктів); подетальна (виробництво частин компонентів продуктів); технологічна або постадійна спеціалізація (тобто здійснення окремих технологічних процесів, наприклад, зборка, фарбування тощо). Міжнародна кооперація виробництва - це форма інтернаціональної організації виробництва, що припускає систему виробничих зв'язків, які встановлюються між спеціалізованими підприємствами. Її об'єктивною основою є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил, а також процес сталих виробничих зв'язків між самостійними підприємствами, що відокремилися, незалежно від того, чи відбувається він усередині країни або на міжнародній арені. Економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва є інтернаціоналізація. Інтернаціоналізація господарського життя означає зближення економік країн, що, у свою чергу, виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, зростанні міжнародного товарообороту, русі капіталів та робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах. Вона охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, виявляється як у сфері виробництва, так і у сфері розподілу, обміну та споживання. Інтернаціоналізація капіталу – процес об’єднання різних форм національного та інтернаціонального капіталу. Розглядаючи інтернаціоналізацію, слід зазначити, що її ключовою сучасною тенденцією є транснаціоналізація. Вона являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій транснаціональних корпорацій (ТНК). Транснаціональна корпорація (ТНК) (transnational corporation, TNC) - корпорація, головна компанія якої належить капіталові однієї країни, а філії розташовані в різних країнах світу. Інтернаціоналізація економічних відносин породжує нові організаційні форми, які уможливлюють подолання перешкод, створених державними кордонами. Найважливішою з цих форм стала міжнародна економічна інтеграція, яка представляє собою співробітництво між національними господарствами різних країн з частковою або повною їхньою уніфікацією, ліквідацію бар'єрів у торгівлі між країнами, зближення ринків кожної з країн з метою створення одного спільного ринку. Принципами й умовами розвитку міжнародної економічної інтеграції є поглиблення міжнародного поділу праці, розвиток продуктивних сил під впливом НТП, розширення можливостей перевезень вантажів на далекі відстані, бурхливий розвиток комунікаційних можливостей, тісне переплетення національних економік на мікрорівні, чітка тенденція розвитку процесу оптимізації світового господарства, створення міжнародних організацій, об'єктивна необхідність спільного рішення глобальних проблем існування людства. Обов'язковим елементом дослідження міжнародної економічної інтеграції є аналіз її основних форм. До них належать: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі і митний союз, спільний ринок, економічний і політичний союзи. Зона вільної торгівлі – пільгова зона регіонального типу, в межах якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля країн, що входять у цю зону. Митний союз - це спільна митна територія двох або більше країн з повною ліквідацією мита у взаємних відносинах і з єдиним тарифом стосовно третіх країн. Ціль створення митного союзу: полегшити зовнішню торгівлю країн-учасниць і, у той же час, не створити додаткових перепон у торгівлі з третіми країнами Спільний ринок – це об'єднання національних ринків декількох країн у єдиний великий ринок з вільним переміщенням у його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили. Економічний союз – це об'єднання національних економік декількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. Політичний союз – це об'єднання країн на основі спільного договору з метою проведення спільної політики у всіх сферах державного життя. Преференційна торговельна угода передбачає зниження імпортних тарифів та інших бар’єрів у взаємній торгівлі. При цьому кожний учасник проводить свою незалежну торговельну політику стосовно третіх країн. Найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла в групі промислово-розвинених країн, передусім в Західній Європі, де успішно функціонує Європейський Союз (ЄС). У 2006 році ЄС налічував 25 держав Європи. У межах ЄС функціонує єдиний внутрішній ринок з вільним рухом усіх чинників виробництва. Створено єдиний Європейський банк з правами емісії єдиної валюти — євро, валютний та економічний союз.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |