Міжнародна валютна система

- у сфері міжнародних валютних відносин – повна демонетизація золота (обмін валют на золото) і ліквідація офіційної ціни золота;

- нова валютна система заснована на кількох ключових валютах (євро, англійському фунті стерлінгів, японській єні), але долар у ній зберігає особливе місце;

- обмін валют відбувається за плаваючим курсом (пропорції обміну, тобто валютні курси, досить гнучкі і відображають внутрішній стан економіки окремих країн);

- кожна країна сама вибирає валютний курс, який заборонено виражати в золотому еквіваленті, – фіксований або плаваючий;

- важливе місце в новій валютній системі займають спеціальні права запозичення – СДР (СДР – це колективна міжнародна одиниця МВФ, альтернатива долара; безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках країни у МВФ);

- нова міжнародна валюта – євро (Європейська розрахункова одиниця; з початку 2002 р. валюта євро витіснила з обігу національні валюти європейських держав і стала наднаціональною і спільною валютою співтовариства Євросоюзу).

На особливу увагу заслуговує створення в межах Європейського Союзу в 1979 р. Європейської валютної системи. Дана система, з одного боку, є важливою складовою частиною світової валютної системи, а з іншого — це регіональна система, сукупність економічних відносин, пов'язаних з функціонуванням єдиної валюти в межах європейської економічної інтеграції. Найважливішим результатом її розвитку став перехід до ЄВРО.

Валютний ринок (foreign exchange market) — ринок, на якому здійснюються валютні операції, тобто обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни за визначеним номінальним валютним курсом.

Світові валютні ринки концентруються у світових фінансових центрах — місцях, де зосереджені банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, в яких здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції. Найбільш відомі — це валютні ринки в Лондоні, Нью-Йорку, Парижі, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Цюриху. У 60-ті роки з’явились нові фінансові центри Південно-Східної Азії — в Сінгапурі, Гонконгу, а у 80-ті — фінансові центри на колишній периферії світового господарства: Бахрейні, Панамі, на Багамських та Антильських островах. Тут вони функціонують на офшорних засадах, мають пільгові валютні режими, що приваблює транснаціональні банки й корпорації.

Характерно, що обсяг операцій на валютних ринках значно більший, ніж обсяг обміну (торгівлі) товарами та послугами. Так, на початку 90-х років щоденний обсяг операцій на валютних ринках сягав 1 трлн дол., причому близько 50 % операцій здійснювалось на трьох найбільших світових валютних ринках: Лондонському, Нью-Йоркському, Токійському.

Більшість операцій на валютних ринках проводиться у доларах США, а також німецьких марках, англійських фунтах стерлінгів, японських єнах, французьких та швейцарських франках.

Формально валютний паритет (співвідношення) між грошовими одиницями різних країн встановлюється офіційними установами (національними банками або іншими уповноваженими для цього фінансовими органами). Але фактично на валютних ринках обмін валют здійснюється не за їх офіційним курсом, а за курсом, який відхиляється від паритету залежно від реального попиту на певну валюту та її пропозиції. Тому застосовуються два види валютного курсу, за яким взаємно обмінюються валюти: фіксований (встановлений) і плаваючий.

Вільно плаваючі або гнучкі, валютні курси (freely floating or flexible exchange rates) — система валютних курсів, при якій Центральний банк не втручається в діяльність валютного ринку і рівноважний валютний курс визначається взаємодією попиту та пропозиції.

Фіксовані валютні курси (fixed exchange rates) — система валютних курсів, при якій Центральний банк фіксує валютний курс стосовно будь-якої валюти або «кошику» валют і бере на себе зобов'язання підтримувати незмінним його рівень.

Результатом коливання валютного курсу є два основні наслідки: погіршення або поліпшення стану експорту або імпорту. Так, за умови, що обмінний курс національної валюти знижується (іноземна валюта дорожчає, тобто обмінюється на більшу кількість вітчизняних грошей), спричиняється подорожчання зарубіж­них товарів, вигіднішим стає експорт. За протилежної ситуації, коли обмінний курс національної валюти підвищується (іноземна валюта стає дешевшою), ціни на імпортні товари знижуються, а на експортні, навпаки, зростають.

З метою запобігання негативним наслідкам коливань обмінного курсу держави вживають певних заходів для регулювання валютного курсу, зокрема, здійснюють валютні інтервенції на внутрішньому і зовнішньому валютних ринках тощо. Валютна інтервенція — це цільові операції національних банків з купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти, визначені межами (границями) її підвищення чи зниження.

Важливе значення у світогосподарських зв’язках має і проблема конвертованості валют. Конвертованими називають такі валюти, які вільно, без обмежень, обмінюються на інші національні грошові одиниці, товари та послуги. Тому, чим більше валютних обмежень існує в країні, тим менш конвертованою є її валюта. Відсутність таких обмежень означає повну конвертованість валюти.

Конвертованість валюти може бути повною лише тоді, коли вона охоплює всі види зовнішньоекономічних операцій і поширюється на всіх власників валюти (як юридичних, так і фізичних осіб). Якщо ж мають місце валютні обмеження, які поширюються на окремих суб’єктів, об’єкти і зони оборотності, то це — частково конвертована валюта.

Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість. За зовнішньої конвертованості повна свобода обміну зароблених у країні грошей надається тільки іноземцям (нерезидентам). За внутрішньої конвертованості, навпаки, цією свободою користуються особи, які постійно проживають у даній країні (резиденти), а для нерезидентів зберігаються певні обмеження.

Нині повністю конвертовані валюти має лише обмежена кількість країн, а саме: США, Великобританія, ФРН, Канада, Данія, Нідерланди, Австрія та деякі інші, тобто насамперед розвинуті країни з відкритою економікою. Навіть така економічно розвинута країна, як Франція, запровадила повну конвертованість франка лише з початку 1990 р.

Конвертованість національної валюти потребує економіки ринкового типу, оскільки вона ґрунтується на вільному волевиявленні всіх власників грошових коштів. Окрім того, ринкова економіка має бути достатньо зрілою для протистояння іноземній конкуренції. Важливою умовою, що сприяє введенню конвертованості, є відсутність дефіциту платіжного балансу.

На жаль, українська гривня є однією з найменш конвертованих валют у світі, що пов’язано з глибоким кризовим станом економіки і тривалим та непослідовним характером формування ринкових відносин.

Валютна політика (exchange rate policy) — сукупність економічних, правових і організаційних заходів і форм, здійснюваних в області валютних відносин.

Поиск по сайту: