 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Світове господарство. Інтернаціоналізація економіки. Форми міжнародних економічних відносин та їх розвиток в сучасних умовах
Наслідком МПП є посилення виробничої кооперації між країнами, зростання зовнішньо-економічних зв’язків, створення світових промислових комплексів і в кінцевому випадку, утворення світового господарства.
Світове господарство – сукупність національних економік країн світу, пов’язаних між собою міжнародним поділом праці, рухом товарів і послуг, фінансовими розрахунками.
У своєму становленні і розвитку світове господарство пройшло довгий і складний шлях. Саме розвиток світового ринку (період від першого суспільного поділу праці до становлення великої машинної індустрії у середині ХІХ ст.) привів до формування світового господарства.
Об’єктивні передумови виникнення світового ринку:
а) країни володіють різними за якістю і кількістю економічними ресурсами, отже випускають значною мірою ті товари, забезпеченість ресурсами для яких вище;
б) на основі історичного розвитку, географічного положення, економічного зростання формується міжнародний поділ праці, щопередбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах;
в) на основі міжнародного поділу праці виникає необхідність обміну товарами між країнами, і, чим вище ступінь поділу праці, тим вище необхідність міжнародних контактів.
Етапи становлення світового ринку:
І етап - розвиток внутрішніх, локальних ринків у країні.
Внутрішній ринок – форма організації товарного виробництва, при якій виробники самостійно реалізують вироблені товари усередині країни.
ІІ етап - розвиток національного ринку в масштабах держави.
Національний ринок – це внутрішній ринок, для якого характерна наявність міжрегіональних зв'язків між господарюючими суб'єктами, які виникли в результаті суспільного поділу праці, частина його орієнтується на іноземних покупців. Він сформувався в період розвитку мануфактурного капіталізму (XVI – 70-ті рр. XVIII ст.).
ІІІ етап - формування міжнародного ринку.
Міжнародний ринок - це частина національного ринку, що безпосередньо пов'язана з закордонними ринками.
ІV етап - розвиток світового ринку.
Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на міжнародному поділі праці й інших факторів виробництва.
Світове господарство як сформована органічна структура починає функціонувати на рубежі ХІХ і ХХ століть.
Для сучасного етапу розвитку світового господарства характерні такі ознаки:
- відкритість економіки, як головний принцип взаємин більшості країн зі світовим співтовариством;
- наявність розвинутої сфери міжнародної торгівлі, міжнародного переміщення робочої сили, капіталу, технологій;
- функціонування самостійної міжнародної фінансової сфери;
- виникнення і розвиток багатонаціональних корпорацій, які найчастіше визначають міжнародну економічну політику;
- створення системи наддержавних організацій, що покликані забезпечити стабільний і збалансований економічний розвиток.
Отже, сучасне світове господарство – це глобальний економічний організм, сукупність національних економік, що знаходяться в тісній взаємодії і взаємозалежності, який підкоряється об'єктивним законам ринкової економіки.
На даний час у світовому господарстві існує близько 260 держав, у яких проживає понад 6,7 млрд. населення, що розмовляє 2796 мовами. У світі в обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей.
Держави, що існують на планеті, різняться між собою за рівнем економічного розвитку, належністю до певних соціальних, політичних систем, різних релігійних організацій.
Критеріями (показниками) рівня економічного розвитку є обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП), що припадає на одного громадянина країни, обсяг ВВП на одного працюючого (продуктивність праці), розмір доходів на одного громадянина тощо.
За економічними критеріями розрізняють:
1. Економічно розвинені країни – 23 країни, де мешкає 15% населення світу, але вони виробляють 3/5 світової промислової продукції. Ці країни мають величезні фінансові ресурси, і на їх частку припадає 9/10 іноземних інвестицій. Основна закономірність цих країн – наявність високорозвиненого господарства, а якому об’єднуються діяльність держави і потужних груп національного і транснаціонального капіталу. Особливе місце посідають головні країни, так звана «велика сімка» – США, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія, Італія і Канада. На них припадає майже половина ВВП і виробництва промислової продукції світу. Для цих країн характерні такі риси: всі вони постіндустріальні або індустріальні, їх корпорації контролюють основну частину світового господарства. До інших країн даного типу належать малі промислове розвинені країни Європи: Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія та ін., а також промислове розвинені країни південної півкулі: Австралія, Нова Зеландія, ПАР.
2. Середньорозвинені країни перехідної економіки, в яких сформувався сучасний механізм ринкової економіки. Господарство цих країн має скромніші економічні показники порівняно з розвиненими державами і не остаточно сформовану структуру господарства. Серед них виділяють Іспанію, Португалію, Туреччину, Грецію, а також країни нової індустріалізації – Республіку Корею, Тайвань, Сінгапур, Мексику, Уругвай, Бразилію та ін. В цих країнах відбуваються динамічні процеси перебудови господарства. Поштовхом до цього були значні інвестиції американського і японського капіталу, впровадження передових технологій.
3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки – молоді незалежні держави – колишні республіки СРСР (Україна, Росія, Білорусь, Молдова та ін.), а також постсоціалістичні країни Європи (Польща, Чехія, Словаччина та ін.), що стали на шлях розвитку ринкової економіки. Ці країни займають 18% території земної суші, в них мешкає 7,5% населення світу, їх частка у ВНП світу – 3,5%. Тут сформувався індустріальний тип економіки. Економічна політика країн цієї групи була спрямована на індустріалізацію, створення державних підприємств, продукція яких часто була не конкурентоспроможною і тому орієнтувалася на внутрішній ринок. Хоча зараз в цих країнах проводяться ринкові реформи, у більшості з них економіка знаходиться в кризовій ситуації.
4. Країни, що розвиваються – 128 країн Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії; займають 50% земної суші, де мешкає 52% населення світу; їх частка у ВНП світу – 20%. Історико-географічні особливості розвитку, а також спільні соціально-економічні проблеми (багатоукладність, аграрно-сировинний характер господарства тощо), які їм доводиться розв’язувати, об’єднують їх в окрему групу. На розвитку цих країн позначилося колоніальне минуле. Виділяють багато підтипів таких країн. Основні з них: країни з порівняно зрілою структурою господарства (Індія, Індонезія, Марокко, Єгипет та ін.); країни – експортери нафти з високими прибутками (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Ірак, Іран та ін.); найменш розвинені країни, що відзначаються надзвичайно слабким розвитком продуктивних сил в сільському господарстві переважають монокультури, промисловість відсутня.
5. Країнами з централізованим управлінням економікою лишаються Китайська Народна Республіка, Корейська Народно-Демократична Республіка, В’єтнам, Лаос, Куба. Вони займають 7,8% земної суші, де мешкає 25% населення світу, їхня частка у світовому ВНП – 2,5%. Хоча ринкові відносини дедалі більше проникають в економіку цих країн, у них зберігаються командно-адміністративні методи господарювання і здебільшого низький рівень соціально-економічного розвитку.
Взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні відносини (МЕВ). Міжнародні економічні відносини — це система економічних зв’язків між країнами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів (послуг), що вийшли за межі відповідних національних господарств.
До основних форм МЕВ належать: міжнародна торгівля товарами і послугами; міжнародний рух капіталів і закордонних інвестицій; міжнародна міграція робочої сили; міжнародні валютно-фінансові відносини; міжнародна кооперація виробництва та обмін у галузі науки і техніки(міжнародне науково-технічне співробітництво).
Міжнародні економічні відносини являють собою процес взаємодії між резидентами і нерезидентами з приводу більш ефективного розподілу обмежених ресурсів з метою задоволення потреб всіх інституціональних одиниць, що беруть участь у цьому процесі.
Резиденти – це фізичні і юридичні особи, що проживають і знаходяться в даній країні, працюють тут і можуть мати філії, дочірні підприємства або свої представництва за кордоном.
Резидентами в Україні є: а) фізичні особи, що мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі тимчасово знаходяться за межами України; б) юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням в Україні; в) підприємства й організації, що не є юридичними особами, створені відповідно до законодавства України, що знаходяться за межами України; г) дипломатичні й інші офіційні представництва України, що знаходяться за межами України; д) філії, що знаходяться за межами України, і представництва резидентів, зазначених у підпунктах «б» і «в».
Активність країни у світових МЕВ визначається такими показниками:
- експортна квота (Ек) – частку експорту (Е) у валовому внутрішньому продукті (ВВП) у відсотках
,
Прийнято вважати економіку відкритої, якщо Ек >= 10%.
- імпортна квота (Ік) – відношення обсягу імпорту (І) до ВВП, виражене у відсотках
- обсяг експорту або імпорту на душу населення (5000 дол. на рік – високий показник експорту на душу населення).
- зовнішньоторговельна квота – відношення обсягу зовнішньоторговельного обороту до ВВП, виражене у відсотках:
,
де ЗТк – зовнішньоторговельна квота, ЗТ – обсяг зовнішньоторговельного обороту (сума імпорту й експорту).
- торговельне сальдо – різниця вартісних обсягів імпорту та експорту.
- експортний потенціал країни – обсяг національного продукту, який країна може продати на світовому ринку.
- структура експорту – питома вага окремих груп товарів, в залежності від ступеня їх переробки, в загальному обсязі експорту (експорт сировини здійснюють країни «третього світу», тоді як розвинені країни світу експортують високотехнологічну продукцію).
- структура імпорту – відображає залежність національної економіки від світової.
- співвідношення між обсягом зарубіжних прямих інвестицій в країну і обсягом інвестицій з країни.
- обсяг зовнішнього боргу країни та його співвідношення з обсягом ВВП.
Фактори, що зумовлюють трансформації у системі МЕВ:
—поширення кризи в енергетичній, сировинній та фінансовій сферах;
—швидка зміна пріоритетів, зумовлена розвитком інформаційного суспільства;
—зміни суспільно-економічних та політичних устроїв, зокрема постсоціалістичних держав;
—економічні, науково-технічні й технологічні зрушення, які зумовлюють зміну форм і напрямків міжнародної спеціалізації;
—зміна місця окремих країн, регіонів та фірм у системі міжнародного поділу праці та в структурі світового господарства.
Поиск по сайту: