Платіжний баланс країни

Дійсну картину, яка свідчить про реальну результативність (чи втрату від зовнішньої торгівлі), характеризує платіжний баланс країни. Він відображає співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць). Якщо надходження платежів перевищує видатки, то платіжний баланс вважається активним (має позитивне сальдо); у протилежному випадку — пасивним (має від’ємне сальдо).

Іншими словами платіжний баланс – це систематизований запис підсумків усіх угод між домогосподарствами, підприємницьким сектором та урядом однієї країни і всім зовнішнім світом (табл. 4).

Таблиця 4. Спрощена схема платіжного балансу

Платіжний баланс складається з двох колонок — надходжень і платежів, тобто включає дві групи показників: надходження від суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з інших країн (нерезидентів) і зовнішні видатки (платежі) суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності даної країни (резидентів).

Фундаментом платіжного балансу є зовнішньоторговельний баланс, який розраховується на основі даних статистики митних служб (враховуючи обсяги реально перетинаючих кордони товарів), тоді як платіжний баланс — за результатами експортних та імпортних надходжень. Часто виникають складнощі при розрахунку платіжного балансу, оскільки платежі та надходження до нього можуть у часі не збігатися з рухом товарів (послуг), а також у зв’язку зі здійсненням розрахунків у різних валютах за різними курсовими співвідношеннями.

Слід зазначити, що внутрішня структура як торговельного, так особливо платіжного балансу, динамічна і мінлива. На їх стан впливає багато зовнішніх і внутрішніх факторів: циклічність економічного розвитку, динаміка світових цін (особливо на сировину), зміна курсів валют, зростання або зниження внутрішнього попиту на споживчі та інвестиційні товари, зовнішньоекономічна політика держави, що спрямована на зростання чи стримування експорту та імпорту.

Зовнішню торгівлю практично всіх країн світу відзначає незбалансованість платіжного бюджету, але її характер досить різний: якщо для розвинутих країн типовим є позитивне сальдо, то для країн, що розвиваються, навпаки хронічним є негативне (пасивне) сальдо.

8. Проблеми входження України у світове господарство.

Динамізм світогосподарських зв’язків став одним з важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень і підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому й каталізатором диференціації країн, нерівномірності їх розвитку. Нині об’єктивна необхідність динамічної інтеграції постсоціалістичних країн у сучасну модель розвитку світового господарства передбачає пошуки ними своєї ніші в системі МПП, передусім загальноєвропейського.

Проте входження молодих незалежних держав, особливо пострадянських, у т. ч. й України, до світового господарства — це складний і тривалий процес. Його складність, зокрема для нашої країни, зумовлена насамперед такими обставинами: нерозвинутістю ринкових відносин, оскільки вони перебувають лише в стадії формування; відсутністю ефективного механізму зовнішньоекономічних зв’язків (ЗЕЗ). Щодо механізму ЗЕЗ, то для України він має особливе значення з позицій раціонального співробітництва зі світовим економічним співтовариством.

Під механізмом зовнішньоекономічних зв’язків слід розуміти сукупність конкретних форм, методів і принципів розвитку торговельно-економічних, науково-технічних, валютно-фінансових, правових відносин господарських суб’єктів України з партнерами із зарубіжних країн, а також наявність відповідних організаційно-управлінських структур, що забезпечують ефективну взаємодію національних економічних суб’єктів зі світовими.

Основні структурні елементи механізму зовнішньоекономічних зв’язків (ЗЕЗ) такі:

· програмно-цільові форми та методи господарського механіз­му координації і господарських міжнародних відносин (довгострокові програми торговельно-економічного і науково-технічно­го співробітництва з іншими країнами, угоди про розвиток господарських зв’язків);

· сукупність фінансово-кредитних важелів, які використовуються у міжнародних економічних відносинах;

· організаційно-управлінські інститути (товариства, центри, банки, біржі з реалізації цих зв’язків);

· правові норми, акти, положення, що регулюють ці відносини.

При цьому механізми ЗЕЗ мають бути спрямовані перш за все на реалізацію загальнодержавних інтересів. Нині вони носять нераціональний (корпоративний) характер, мають однобоку спрямованість.

Найважливішими конкурентними первагами вітчизяної економіки є:

- значні запаси та вигідне розташування корисних копалин (залізна та марганцева руди, сірка, ртуть, титан, рідкоземельні метали, уран, мінеральні солі, гіпс, граніт, мармур тощо);

- родючі сільськогосподарські угіддя, значні запаси чорнозему;

- високий освітній рівень працездатного населення при відносно низькому рівні заробітної плати;

- розвинену мережу академічних, науково-дослідних та проектно-конструкторських установ;

- вигідне геополітичне становище, транспортно-географічне розташування, наявність розгалуженої транспортної інфраструктури;

- наявність унікальних виробничих комплексів (металургійних, машинобудівних, хімічних), які поєднують розвинуту виробничу, соціальну та рекреаційну інфраструктуру, мережу науково-дослідних, проектних організацій та навчальних закладів;

- привабливі кліматичні умови, унікальний рекреаційний комплекс, що включає Азовський, Чорноморський, Карпатський та Подільський під комплекси.

Однак, наявність проблем, струмують розкриття потенціалу вітчизняної економіки. Серед них можна назвати:

- прискорена лібералізація зовнішньоторговельних зв’язків, яка привела до неконтрольованої відкритості української економіки та посилення її структурної деформації;

- пріоритетності цінових чинників конкурентоспроможності в умовах реалізації експортної моделі розвитку, що не стимулює якісне оновлення та структурну перебудову економіки;

- високий рівень залежності внутрішньої економічної динаміки від зовнішніх, непідконтрольних уряду чинників;

- наявність значних проблем в інноваційно-інвестиційній сферах, що не дозволяє вивести економіку на нову технологічну основу.

Стратегічними пріоритетами України в умовах глобалізації є:

- розбудова національної інноваційної системи, підвищення частки інноваційної продукції, збільшення обсягів надання високотехнологічних послуг;

- структурна модернізація, спрямована на подолання надмірної залежності від окремих глобальних ринків та поглибленя участі у глобальних високотехнологічних проектах;

- зміцнення конкурентних переваг вітчизняного бізнесу, підтримка найбільш ефективних імпортозаміщуючих виробництв та захист від недобросовісної конкуренції на світових ринках;

- зміцнення експортного потенціалу країни, підвищення питомой ваги товарів із високою доданою вартістю;

- диверсифікація джерел інвестування, становлення власних транснаціональних структур;

- розвиток внутрішнього ринку як бази формування та апробації національних конкурентних переваг;

- ефективне використання геополітичного положення України та підвищення її ролі, як транзитної держави;

- удосконалення процесів інтеграції України в сучасні економічні та політичні альянси. розвиток взаємовигідного співробітництва з міжнародними економічними та фінансовими організаціями.

Сьогодні слабим є включення України в міжнародний поділ праці, що не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Про це свідчить, зокрема, той факт, що частка експорту в загальному обсязі виробництва України ще до проголошення її незалежності не перевищувала 4-5%, тоді як середньосвітовий показник дорівнював 17 %.

Можна констатувати: наша країна інтегрується у світовий економічний простір як сировинний придаток. За кілька останніх років експорт машинно-технічних товарів у загальному балансі становив 10-20 %. Це у той час, коли рівень експорту готової продукції в світі перевищує 50 %.

Суттєву роль в оздоровленні економічної ситуації повинна відігравати ефективна зовнішня політика. В Україні життєво важливо налагодити виробництво імпорто-замінної продукції, такої як зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, автомобілі, холодильники та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливно-енергетичної групи, потрібно значно поліпшити обробку сировини (титану, рідкоземельних елементів, будівельних матеріалів, граніту, урану), в т. ч. і сільськогосподарської продукції. Так, рівень переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише 50 % від її рівня в розвинутих країнах. Важливу роль в забезпеченні життєво необхідних потреб країни має відігравати виробнича кооперація з іншими державами та підвищення конкурентоспроможності власної продукції.

Формуючи свою зовнішньоекономічну політику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи з історичних та сучасних умов функціонування національної економіки. Зрозуміло, що на найближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД, що мають аналогічний рівень технічного розвитку та традиційні господарські зв’язки. Тому інтеграційна політика відносно країн СНД, як і країн Балтії, повинна орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Щодо інтеграційної політики зі східноєвропейськими країнами, то з ними важливо відновити ефективні традиційні форми співробітництва у сфері міжнародної спеціалізації та кооперування. Зокрема, ефективними формами інтеграції з цими країнами стануть субрегіональні угруповання – єврорегіони Карпати та Буг. Значний вплив на розвиток такої інтеграції можуть справити спеціальні (вільні) економічні зони різних типів, які доцільно створити у відповідних регіонах України.

На довгострокову перспективу може бути й орієнтація України на інтеграційні міжнародні угруповання, передусім європейські. Так, Україна стала членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, а також 16 травня 2008 року Україна набула членства у Світовій організації торгівлі.

Вступ до СОТ означає для України:

• інтеграцію до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі;

• доступ до міжнародного механізму врегулювання торговельних суперечок;

• створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій;

• більш широкий вибір товарів і послуг;

• отримання Україною статусу повноправного учасника міжнародної торгівлі, що збільшить її можливості брати участь у регіональних союзах і об’єднаннях.

Членство в СОТ для будь-якої країни є необхідною умовою повноцінної інтеграції у світове господарство. Для України, з обсягом експорту товарів та послуг, який складає близько половини ВВП, вступ до СОТ забезпечив міжнародно-правовий рівень торговельних стосунків з країнами – членами Організації. Україна, за даними Секретаріату СОТ, за обсягами торгівлі займає 33 місце у світовій системі торгівлі.

Починаючи з 2005 року відмічається щорічне зростання показників промислового виробництва, зовнішньої торгівлі, ВВП та прямих іноземних інвестицій. Тобто, вступ України до СОТ здійснювався у сприятливих економічних умовах. Процес поглиблення торговельно-економічного партнерства між Україною та країнами світу після набуття державою членства у СОТ було збережено.

Аналіз впливу членства держави в СОТ на активізацію зовнішньоторговельної діяльності вітчизняних підприємств можна зробити на основі порівняльного аналізу статистичних даних зовнішньоекономічної діяльності за 2007 – 2008 р.р. за умови виключення впливу інших основних чинників.

Так, експорт до країн-членів ЄС товарів за 2008 рік становив 18,1 млрд. дол. США, що більше ніж за 2007 рік на 30% або 4,2 млрд. дол. США. Одним з основних позитивних факторів, що вплинув на експорт промислової продукції після вступу України до СОТ, є припинення квотування експорту української металопродукції на ринок ЄС.

Зовнішньоторговельний обіг між Україною та США в порівнянні з 2007 роком збільшився на 217,3 млн. дол. США або на 85%.

Експорт товарів з України до країн Африки у 2008 році склав 3,9 млрд. дол. США, імпорт – 1,6 млрд. дол. США. Це найбільші показники торгівлі з країнами Африки за всю історію України.

Позитивний вплив на динаміку експорту Центральної та Східної Європи також пов'язується із скасуванням кількісних обмежень на шість груп металопродукції, що дозволило суттєво збільшити експорт металопродукції до окремих країн регіону, зокрема до Болгарії – більш як у 3 рази, Румунії – у 1,7 рази тощо.

Позитивна динаміка українського експорту до країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону пов'язана із скасуванням кількісних обмежень на імпорт в країни регіону металопродукції та продукції хімічної галузі.

Водночас, аналіз роботи промислових підприємств не дозволяє зробити висновків щодо наслідків членства України в СОТ з огляду на негативний вплив світової фінансово-економічної кризи на розвиток вітчизняної промисловості.

Сільське господарство було найважливішою складовою переговорного процесу в рамках вступу України до СОТ. Основною метою успішного завершення цих переговорів було забезпечення належного рівня підтримки агропромислового комплексу країни та створення умов для конкурентоспроможності вітчизняного сільськогосподарського виробника після вступу до СОТ.

Незважаючи на те, що з вступом до СОТ держава змушена була здійснити певну лібералізацію доступу до ринку, Україні вдалось відстояти свою позицію та досягти компромісу стосовно принципових питань переговорів.

Домовлений рівень державної підтримки сільського господарства, за умов певного реформування механізму надання такої підтримки, передбачає достатні можливості для захисту вітчизняного агропромислового комплексу в умовах членства у СОТ.