Найбільш великою організацією суспільства є держава

Соціальна організація має такі характерні ознаки:

1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) ви­рішення завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

2. Соціальна організація має чіткий загальнообо­в'язковий порядок, систему її статусів і ролей — іє­рархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її уча­сників, соціальні ролі яких — чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субор­динацію).

3. Для підтримування стабільності відносин, коор­динації дій кожна організація повинна мати коорди­нуючий орган або систему управління. Функції її різ­номанітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.

У соціальній організації є: єдина мета (коло діяльності, послуги), система влади та управління, яка вимагає ієрархічного підпорядкування, розподіл функцій (повноважень, обов'язків, субординація посад) між працівниками, система комунікацій (засоби та канали передачі інформації).

Важливими елементами соціальної структури є індивіди (люди), які займають певні соціальні позиції (статуси) в суспільстві і виконують у ньому певні соціальні функції (ролі). На основі статусно-рольових ознак і виникає об'єднання лю­дей в групи та інші соціальні спільності. Тому соціальну структуру суспільства визначають ще і як сукупність статусів, ролей та інших ознак.

У свою чергу, ролі та статуси – це похідні суспільного поділу праці, які засвоюються індивідами в процесі соціалізації (виховання, освіти, сприйняття та освоєння соціальної дійсності). Це, можна ска­зати, будівельні цеглинки соціальної структури.

Елементами соціальної структури суспільства є спільноти.

Спільнота — перша форма співжиття, що історично передує суспільству, яке виникає пізніше, знаменуючи перехід людства до нового етапу розвитку цивілізації. Жити в різноманітних спільнотах і суспільствах, що успадковуються від попередніх поколінь та щойно створюються, — такою є доля людства і кожного з нас зокрема.

Суспільство складається з таких основних спільнот:

– спільноти, засновані на родинних зв'язках ( сім'ї, родини у більш широкому значенні слова)

– соціально-демографічні спільноти ( чоловіки, жінки, молодь, люди пенсійного віку тощо);

– поселенські й територіально-регіональні спільноти ( населення міста, села, певного регіону (наприклад, Західної чи Східної України);

– спільноти, засновані на ґрунті культурно-історичної та етнічної самобутності ( народи, нації);

– с пільноти, утворені на основі розподілу праці і професійної діяльності( класи, стани, прошарки);

– спільноти і соціальні групи, пов'язані єдністю цілеспрямованої діяльності ( прихильники певних політичних ідей, члени релігійних громад, творці мистецьких рухів і напрямів, різного роду неформальних угрупувань тощо);

Нарешті надспільнотою є і саме суспільство як цілісний соціальний організм.

У вузькому розумінні поняття „соціальна структура” застосовується для аналізу соціально-класових та соціально-групових спільнот. Соціальна структура у цьому розумінні – це сукупність вза­ємопов'язаних і взаємодіючих один з одним класів, соціальних про­шарків та груп.

Соціальна група — відносно стійка, історично сформована су­купність людей, об'єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Утворення соціальних груп зумовлено:

— спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної та ду­ховної діяльності);

— спільним просторово-часовим існуванням (се­редовищем, територією, комунікацією);

— груповими установками та орієнтаціями.

У соціальні групи люди об'єднуються на підставі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їх дії. У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи.

Різноманітність соціальних груп можна класифікувати за такими ознаками:

– розмір групи (малі, великі групи);

– наявність внутрішньо групових і міжгрупових взаємодій (номінальні, реальні групи);

– характер внутрішньо групових відносин ( формальні, неформальні групи).

У соціальній структурі суспільства взаємодіють рі­зні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх по­діляють на малі та великі.

Мала соціальна група — нечисленна за складом соціальна гру­па, учасники якої об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є ос­новою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Ознаки малої соціальної групи:

1. Родовою ознакою малої групи є наявність безпосе­редньо тривалих особистих контактів (спілкування, взаємодія), властивих, наприклад, сім'ї, виробничій бригаді, шкільному класові, колективу космічної, арктичної станцій, спортивній команді, релігійній се­кті, групі друзів тощо.

2. Обмежене число членів групи. Мінімальний розмір малих груп — дві особи, максимальний — кілька десятків осіб. Якщо група перевищує максимальне число членів, то розпадається на підгрупи і фракції. Більшість малих груп включає 7 і менше членів.

3. Стабільність складу. Мала група, на відміну від великої, тримається на індивідуальній неповторності і незамінності учасників.

4. Внутрішня структура малої групи включає систему неформальних ролей і статусів, механізм соціального контролю, санкції, норми, правила поведінки.

5. Число зв’язків малої групи зростає швидше, ніж число її членів. Так, у групі з 4 осіб можливі 12 зв’язків, з 7 осіб – 120 зв’язків.

6. Чим менша група за кількістю, тим міцніша, інтенсивніша взаємодія. Чим більша група, тим частіше відносини втрачають особистісний характер, формалізуються і перестають задовольняти членів групи. Так, у групі з 5 осіб її члени отримують більше особистого задоволення, ніж у групі з 7 осіб. Оптимальною вважається група з 5-7 осіб.

7. Приналежність до групи зумовлюється сподіванням задовольнити особисті запити. Якщо сподівання падають нижче певного рівня, індивід покидає групу.

8. Взаємодія в групі лише тоді стійка, коли супроводжується взаємним підкріпленням її учасників. Чим значніший особистий внесок в успіх групи, тим сильніше стимулюються інші її члени чинити аналогічно. Якщо один із членів групи стає пасивним, не дає відповідного внеску, то його виштовхують з групи.

Форми малих груп:

Діада – складається з 2 осіб. Наприклад, закохана пара. Вихідний закон міжособистісних відносин у діаді – еквівалентність обміну і взаємність. У великих групах, наприклад, на фірмі, заводі, такий закон може не зберігатися: начальник, директор вимагає від підлеглого більше, ніж дає взамін.

Тріада – взаємодія трьох осіб. Коли в конфлікті двоє виступає проти одного, то останній має справу з думкою більшості. Одна людина здатна помилятися, але двоє людей вже виражають об’єктивну думку.

Поиск по сайту: