Визначальні риси контексту громадянського суспільства в Україні

В Україні, що пройшла через терні радянського режиму, на розвиток громадянського суспільства негативно впливають культурні та суспільні традиції. Це часто виражено в намаганнях держави поставити сектор в залежність, що межує поруч з традиційно низьким рівнем соціальної активності населення, якщо така активність не регулюється „зверху”. Високий рівень бюрократизації, централізації влади, корупції та клановості в державних структурах, низький рівень відповідальності середнього прошарку державних чиновників також відіграють негативну роль. Бізнес часто або залежний від влади, або є „сіамським близнюком” влади Всі ці фактори не сприяли „колективній добровільній взаємодії громадян заради просування своїх спільних інтересів, що не є владними, бізнесовими чи родинними”.

Україна за визначенням міжнародних експертів є країною з низькою організаційною культурою. Українцям не потрібно створювати організовані структури для захисту своїх прав та інтересів, а ті сфери, де організації потрібні, оскільки вони надають змоги проведення господарчої діяльності (освіта, соціальні послуги, наука, мистецтво), традиційно „захоплені” державою або приватним бізнесом.

Важливим чинником розвитку громадянського суспільства є довіра та відчуття прив’язаності до родичів, сусідів, колег; регіональна, локальна, місцева ідентичність трапляється набагато частіше аніж загальнонаціональна [Головаха Є. Суспільство, що трансформується. К., 1997]. Локальні зв’язки відіграють неоднозначну роль у громадському житті. Громадські організації базуються на зв’язках особистої довіри. Чимало підприємств малого бізнесу також спираються на родинний або приятельський фундамент, родинне “осердя” гуртує спільноту, але водночас засновані на довірі зв’язки вагоміші, аніж фахові здібності [опитування свідчать, що українці довіряють насамперед собі, потім родині, а відтак Церкві].

В той час, коли темпи економічних реформ усе ще вкрай повільні, варто відзначити відносно високу живучість “народної економіки”, яка сприяє формуванню суспільної тканини, ближчої до споживача, навіть якщо цей сектор майже повністю перебуває в тіні: малі приватні підприємства, часто засновані “човниками”, кооперативи виробників місцевої сільськогосподарської продукції, праця за кордоном, прибутки від якої вкладають у комерційні формування на батьківщині. Ця економіка є носієм базованих на взаємній довірі цінностей; індивідуальна ініціатива є феноменом самоорганізації, спрямованої на відтворення, яке забезпечує засоби існування для трьох чвертей населення й дозволяє більшості уникнути реального зубожіння.

Відсутність суспільної однорідності призводить до появи ініціатив, які різняться між собою у залежності від регіону. Дещо узагальнюючи, можна стверджувати, що для східної частини більше притаманний певний паралелізм із совєцькими структурами, але наявні також нові цікаві ініціативи. Для півдня країни, особливо району Одеси, характерні гумор, іронічність, ця риса, насамперед у молодого покоління, домінує над усіма іншими елементами. Для західної частини країни притаманна обмеженість матеріальних ресурсів, проте тут краще використовують нагоди для реформ, як-от декрет про ліквідацію колгоспів, що був утілений набагато швидше, аніж на решті території країни. Центр, зокрема столиця, відзначається твердістю в обстоюванні певних позицій, моральною обов’язковістю інтелектуалів, яку вони виявляють у індивідуальних акціях або на чолі різноманітних громадських організацій, покликаних боронити права людини (А. Дубентон, 2000)

Для громадянського суспільства важлива також економічна ситуація. Постійне економічне зростання з 2000 року уможливлює благодійництво та збір організаціями ресурсів на місцевому рівні. Зростання середнього класу є важливим фактором розвитку громадянського суспільства в Україні, прояв якого відбувся під час подій, що супроводжували вибори Президента України в 2004 році.

Поиск по сайту: