Архітектура і образотворче мистецтво

Зразки самобутньої культури Індії дійшли до нас і у пам’ятках архітектури, образотворчого мистецтва.

Містобудівництво в Індії у I тис. до Р.Х. і наступних століть виявляє певну подібність до тих принципів, за якими планувалися міста Мохенджо-Даро і Хараппа. Будівництво дамб і відводних каналів, необхідних для боротьби з спустошливими повенями Гангу, Інду /з ІV ст. до Р.Х./, вказує на значні досягнення у будівельній справі, поширення математичних знань.

Доба Ашоки /Ш ст. до Р.Х./ представлена велечезними пам'ятками ралігійного культу /ступи/, кам’яними монолиткими стовпами, печерами, які висічені у скелях. Ашока вів активну будівельну діяльність: в Паталіпутрі він замінив дерев’яні будинки кам'яними пала-цами, заснував нове місто Щрінагар, побудувавши там "500 монастирів", велику кількість лікарень. Проте ремісники, які населяли цілі квартали у містах, жили у невеликих дврев’яних будинках. Серед ремісників особливою майстерністю відзначалися різчики по слоновій кістці.

Від давньоіндійського періоду збереглися чудові пам'ятки архітектури - печерні монастері і храми, буддійські ступи,- скульптури гандхарської і матурської шкіл; настінний живопис у печерних монастирських спорудах Аджанти. Комплекс Аджанти - це печерний буд-дійський монастир, який складається з 29 печер, що висічені у скелях, і були створені мiж ІІ ст. до Р.Х. - 7 ст. н.е. Напрочуд чудові розписи /кращі створені у V-VІ ст./ яскраво втілили у сценах буддійських легенд життя індійців і розкішну природу Індії. Храми Аджанти прикрашені скульптурами і багатим витонченим камінням різбленням.

Після походу Александра Македонського, куяьтурні віяння в Греції проникають у північно-західну Індію, перш за все в область Гандхара. Археологічні розкопки у місті Таксила /побдлизу Інду/ виявили пам’ятки архітектури, скульптури, монети витрнмані у синте­тичному грецько-Індійському стилі.

Виникнення держави та її розвиток
Індія була заселена ще з стародавніх часів. Першими жителями Стародавньої Індії були дравиди. Пізніше дравидів замінили багаточисельні племена, що відрізнялись одне від одного способом життя, мовою, віруваннями, культурою. Ці племена створили одну із давніших світових цивілізацій. Мо-хеджо-Даро і Хараппа – два найбільших міста стародавньої цивілізації – були столицями політичних об’єднань. Джерела не дають достовірних відомостей про класову структуру і по-літичну організацію суспільства Харапської цивілізації. За-лишені нею письмена не піддаються перекладу. Але в куль-турі Мохеджо-Даро багато спільного з культурою Шумеру. У ХVІІІ – XVІІ ст. до н.е. Харапська цивілізація переживає пе-ріод занепаду. Прихід індоарійських племен у середині ІІ ти-сячоліття до н.е. завершив занепад головних харапських центрів.
З середини ІІ тис. до н.е. і до першої половини І тис. до н.е. в Стародавній Індії формуються класове суспільство і дер-жава.
З посиленням суспільної нерівності військовий вождь племені (раджа), що раніше вибирався зборами і міг зміщати-ся ними, стає все більш незалежним, підкоряючи собі органи племінного управління. За посаду раджі йде боротьба між представниками найбільш знатних родів племені. З часом ця посада стає спадковою.
Спочатку велику роль продовжували відігравати народні збори, що мали великий вплив при призначенні царя. Але по-ступово збори всіх одноплемінників перетворюються в зі-брання знаті, що призводить до посилення влади царя.
Органи племінної адміністрації поступово перетворю-ються в державні органи. Виші посади в державній адміністрації займають представники рабовласницької знаті.
Племінна дружина поступово перетворювалась у по-стійне військо. Населення обкладається податками, які ста-ють обов’язковими і збираються спеціальними чиновниками. Так на основі родоплемінних колективів виникають державні утворення, невеликі за територією, у формі монархій або рес-публік.
Найбільшою і найсильнішою державою того часу була Магадха. Найбільшої могутності вона досягла в ІV – ІІІ ст. до н.е. при династії Маур’їв, що об’єднала під своєю владою майже всю територію Індостану.
У 327 р. до н.е. війська Олександра Македонського за-воювали значну частину території Індії. Визвольна боротьба, що незабаром розпочалася, завершилась утворенням у Північній Індії великої держави на чолі з Чандрагуптою. У роки правління сина Чандрагупти Біндусара (297 – 272 рр. до н.е.) до складу індійської держави було включено частину Афгані-стану і Белуджистану.
Найбільшого розквіту індійська держава досягла у роки правління сина Біндусара Ашоки (272 – 232 рр. до н.е.). Було об’єднано в єдину державу майже всі землі Індії.
Після смерті Ашоки почався занепад його імперії, яка з часом розпалася на самостійні держави.
Незабаром після розпаду імперії на Індію насунулися хвилі загарбників: бактрійців, саків, скіфів, тюрків, кушанів та ін. Однак правління окупантів не зачепило основи індійсь-кого суспільства. Індія і під владою цих правителів продов-жувала залишатися сукупністю сільських общин або респуб-лік, що управлялися самостійно і були підпорядковані центральній владі. Основна маса загарбників з часом асимі-лювалася, прийняла релігію, традиції і спосіб життя корінних жителів.

Поиск по сайту: