Україно-польська війна 1918—1919 рр

Інтереси новоствореної держави зіткнулися з бажанням Польщі захопити територію Східної Галичини.

· 1 листопада 1918 р. — початок україно-польського протистояння, яке призвело до війни.

· 11 листопада 1918 р. — захоплення польськими військами Перемишля.

За умов польського наступу на ЗУНР та радянського на УНР восени 1918 р. делегати УНРади стали шукати можливість об'єднатися в єдину українську державу. Кульмінацією об'єднання українських земель в єдиній державі стало святкування Акту Злуки 22 січня 1919 р., що відбулося у Києві на Софійському майдані, де проголосили Універсал Директорії УНР про з'єднання ЗУНР та УНР в єдину незалежну Українську Народну Республіку». ЗУНР перейменували на Західну Область УНР, лідер ЗУНР Є. Петрушевич формально увійшов до складу Директорії (однак реально уряд ЗУНР і далі діяв окремо). Уряд УНР виділив західним українцям 500 млн. гривень для відбудови прикарпатської економіки, направив в Західну Україну військових спеціалістів, харчі, збіжжя. Значення цього Акту полягало в тому, що за ним вперше в історії ХХ ст. Україна стала єдиною, соборною державою, хоча невдовзі ця єдність булла порушена: Є. Петрушевич наприкінці 1919 р. денонсував (розірвав) Акт, Директорію було вибито з Києва більшовиками і Східна Україна захоплена радянськими військами. Територію ж ЗУНР окупували поляки.

В січня 1919 р. переформовано УГА, розпочато, за посередництвом Великої Британії, переговори з поляками. В лютому на Західну Україну прибула місія Антанти на чолі з генералом Ж. Бартелемі, яка пронувала визнати ЗУНР за умови припинення нею воєнних дій, встановлення демаркаційної лінії на користь Польщі (40% ЗУНР, в тому числі Львів та Дрогобицький нафтовий басейн, залишалися за Польщею). Ці умови українською стороною були відкинуті.

В середині лютого 1919 р. УГА розпочала Вовчухівську операцію по визволенню Львова, протее без результатно. Тоді в квітні до Східної Галичини прибула 80-тисячна польська армія генерала Ю. Галлера, озброєна Францією. За французькими умовами ці війська повинні були кинуті протии радянської Росії, протее Польща спрямувала їх протии ЗУНР.

В травні розпочався загальний польський наступ по всій лінії фронту. В цей же час румунські війська захопили не лише Бессарабію і Буковину, але й Покуття (південна частина Станіславщини). Українські війська намагалися дати відсіч на Золотій Липі, проте змушені були відступити до р. Збруч.

У червні 1919 р. Петрушевича призначено диктатором ЗУНР, а УГА з 7 по 28 червня провела Чортківську офензиву (контрнаступ), в результаті якої частина Східної Галичини на короткий час була визволена від поляків. Але не вистачило ні живої сили, ні боєприпасів. 25 червня 1919 р. країни Антанти на Паризькій конференції визнали право Польщі на окупацію Східної Галичини, а вже 28 червня почався останній контрнаступ польської армії.

До липня 1919 р. територія ЗУНР окупована, а сама держава перестала існувати. Петрушевич перебрався у Відень.

Східна Галичина:

червень—липень 1919 р. — окупація польськими військами;

25 червня 1919 р. — рішення Паризької мирної конференції про надання Польщі права на володіння цими землями на 10 років;

21 листопада 1919 р. — надання Польщі радою Антанти 25-річного мандату на управління Східною Галичиною;

14 березня 1923 р. — рішення Ради Антанти про остаточне включення Східної Галичини до складу Польщі.

Головними причинами поразки ЗУНР можна вважати передусім зовнішні:

• невизнання цієї держави жодною з держав світу (крім УНР);

• підтримка країнами Антанти, зокрема Францією, новоутвореної польської держави, що претендувала на +-західноукраїнські землі;

• бажання держав – сусідів (Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини) окупувати українські землі.

Не оминули революційні події і решту українських земель. Бессарабія, що до 1918 р. належала Російській імперії, була окупована Румунією. 6 листопада 1918 р. на Буковині проголошена українська республіка, яка мала об’єднатися з ЗУНР, проте вже 11 листопада Буковина окупована румунськими військами.

10 вересня 1919 р. відповідно до Сен-Жерменського договору з Австрією входження Північної Буковини до складу Румунії було узаконено. Таким чином, заселені переважно українцями Північна Буковина, Північна Бессарабія (Хотинщина), Південна Бессарабія (Придунайські землі), як і вся Бессарабія, де проживає молдавське населення, відійшли до Румунії.