Станція 4. Вул. Винниченка, 22 . Обласна адміністрація

Будівля споруджена на початку ХІХ століття як приміщення австрійського крайового органа влади – Галицького намісництва. З австрійським намісником Карлом фон Гуйном українські політики ще до 1 листопада розпочали переговори про передачу влади українцям, спираючись на цісарський патент від 16 жовтня. Такі ж переговори вели і поляки. Гуйн відмовив українцям, схиляючись до порозуміння з поляками.

В ніч на 1 листопада хорунжий Сендецький з 75 стрільцями оволодів намісництвом і заарештував Гуйна. Пополудні 1 листопада, в День всіх святих, коли мешканці міста пішли зі свічками на цвинтарі, відбулося офіційне перебрання влади від австрійського намісника, Гуйн підписав відповідний протокол.

Вся повнота влади перейшла до Української Національної Ради. Саме вона проголосила створення Західної Української Республіки. Президентом обрано Євгена Петрушевича, главою уряду Костя Левицького. Почалась розбудова держави.

Коли група українських діячів відпровадила на вокзалі генерала Гуйна та інших чиновників австрійської адміністрації, Гуйн сказав наступне: «Мені старому здається, що справа не піде так легко як почалася. Ваші противники- це завзяті люди!». Нажаль він не помилився.

Станція 5Площа Катедральна. Гарматна куля в стіні Катедри.

Тріумф перших хвилин почав швидко змінюватись тривожними донесеннями. Стало зрозумілим, що план зайняття міста не охоплював всіх об’єктів, і частина з них, досить важливих, залишилась не обсадженою. Перші успіхи породили передчасну ейфорію як в політиків, так і в народі. Чимало стрільців, вважаючи справу зробленою, вже наступного дня залишили Львів та розійшлись по домівках. У лавах залишилось лише 648 стрільців і старшин з 1500.

Дотримуючись правил ведення війни, українці не інтернували нікого з визначних поляків, хоч це могло паралізувати опір противника, який не думав здаватись.

Польський комітет народовий вже 1 листопада прийняв рішення об’єднати всі розрізнені бойові організації і закликав всіх поляків до зброї. Розпочалась українсько – польська війна, боротьба за Львів. Свідками цих подій є снаряди, вмуровані в стіни Катедри та Преображенської церкви, що попали в них під час кровопролитних боїв 1918 – 1919р.р.

Основні сили поляків зосередились в домі техніків при вулиці Ісаковича (нині Горбачевського) і школі Сенкевича (вул.Тургенєва). Їм вдалося швидко об’єднати військові сили, основу яких склали три формації: Польська військова організація – колишні легіонери бригади Пілсудського, Польський допомоговий корпус, провідником якого був Владислав Сікорський, Польські військові кадри, до яких горнулись різні товариства – «Сокіл», «Гвязда», «Скала», а також молодіжні, студентські, жіночі організації. Об’єднані польські бойові групи очолив 37-літній капітан Чеслав Мончинський. Досі він дуже повільно просувався по службі. Але на цей раз використав свій шанс. За бої у Львові капітан отримав чин полковника, після війни обирався до сейму.

Надії українців покладались на Українських Січових Стрільців.

Станція 6.Станція Сихів (поза маршрутом)

Українські Січові Стрільці отримали наказ про виступ з Чернівців ще 1 листопада, але через саботаж польських залізничників, змогли прибути до Львова лише 3 листопада, а основні сили лише 4 листопада до приміської станції Сихів.

Коли чотири сотні стрільців, кулеметна сотня, чота мінометників під командуванням сотника Букшованого швидко вивантажувалися, готові виконати бойові завдання, їх ніхто не зустрів. Не маючи інформації про становище в місті, сотник приступив до виконання застарілого наказу командування, який йому передала кльопортерка (розповсюджувач) однієї з львівських газет. Спочатку стрільці без втрат розгромили польський гарнізон Персенківки. Тоді сотні розділилися. Одні рушили до головного вокзалу, інші до Цитаделі.

З 1 листопада головним командувачем українськими військами був сотник Дмитро Вітовський. 4 листопада він подав у відставку, і головну команду обійняв більш досвідчений Гриць Коссак. 9 листопада головним Отаманом українських військ призначено полковника Гната Стефаніва.

Першим українським військовим комендантом став 56-річний полковник Микола Маринович. На приміщенні Військової комендатури на площі Соборній в наші дні на його честь встановлено меморіальну таблицю.

Перехід лінією фронту в листопаді 1918р.р.: бібліотека Стефаника (Оссолінеум), Цитадель, Головна пошта, парк ім.І.Франка (Єзуїтський город), університет (Сейм), управління залізниці, казарми Фединанда (вул.Городоцька)

Поиск по сайту: