Фази загоєння ран

У перебізі ранового процесу різні автори виділяють декілька фаз. Найбільш точно відображає його суть класифікація за М.І. Кузіним і Б.М. Костюченком (1977). Автори розрізняють такі фази загоєння ран:

1. Фаза запалення. Настає безпосередньо після травми і триває 3-4 доби. У цій фазі розрізняють два періоди. Перший - це період судинних змін, що прояв­ляється змінами тонусу судинної стінки, порушенням кровообігу, виходом рідкої частини крові із судин у тканини, накопиченням біологічно активних речовин (гістаміну, молочної кислоти тощо), які зумовлюють запалення в рані. Клінічно в цей час у ділянці рани виявляється: припухлість (tumor), почервоніння (rubor), підвищення температури тканини (color), посилення болю (dolor), порушення функції (functio laesa) пошкодженої ділянки або кінцівки (рис. 2.2.2).

Рис. 2.2.2. Нагноєння післяопераційної рани (фаза запалення).

Другий період - очищення рани від некротичних (пошкоджених) тканин. Уже з першої доби в зону запалення мігрують лейкоцити, які відмежовують зону запалення від здорових тканин. Поряд із цим, нейтрофільні лейкоцити здійснюють функцію фагоцитозу щодо мікробів та за рахунок своїх протеолі­тичних ферментів очищають рану від некротичних тканин. Важливу роль очищенні рани від некротичних тканин відіграють макрофаги, які утворюються з моноцитів, що містять потужний набір лізосомальних ферментів (рибонукле­азу, фосфатазу, катепсину тощо), які здійснюють розплавлення некротичних тканин. Для очищення рани від нежиттєздатних тканин мають значення і про­теолітичні ферменти, які виділяє сама ранова мікрофлора.

2. Фаза регенерації та формування грануляційної тканини. Друга фаза ранового процесу починається з 5-6-ї доби: поступово зникають ознаки запаль­ного процесу, розсмоктуються крововиливи, некротичні ділянки, нормалізуєть­ся мікроциркуляція в оточуючих тканинах. Поряд із цим, з'являються тка­нинні клітини (фібробласти, ендотелій судинних клітин), що свідчить про поча­ток регенерації. Головна функція фібробластів полягає в утворенні аргірофільних і колагенових волокон, синтезі мукополісахаридів, що беруть участь в утворенні грануляційної тканини. Це особливий вид сполучної тка­нини, яка формується у вигляді окремих ділянок (granulum - зерно), в яких інтенсивно здійснюється розвиток і ріст кровоносних капілярів. Створення гра­нуляційної тканини попереджає проникнення мікробів і їх токсинів у тканини та захищає їх від дії різних факторів зовнішнього середовища. Друга фаза ранового процесу закінчується заповненням ранової порожнини грануляцій­ною тканиною (рис. 2.2.3).

Рис. 2.2.3. Утворення і розростання грануляційної тканини.

Клінічно процеси загоєння у другій фазі ранового процесу проявляються зменшенням гіперемії, запального набряку, розмірів рани, появою мілких ро­жевих утворень (грануляцій). В нормі, без пошкодження, в організмі грануля­ційна тканина не утворюється.

3. Фаза рубцювання й епітелізації (загоєння). Починається приблизно з 15-го дня після травми. У цей період у рані відбувається реорганізація перетворення грануляційної тканини у фіброзну і формування рубця. Поряд із цим, відбувається інтенсивне розмноження і ріст епідермісу, який наростає над поверхнею грануляцій у вигляді голубувато-білої плівки, що в подальшому по­вністю закриває ранову поверхню. Клінічно третя фаза ранового процесу ха­рактеризується зменшенням розмірів рани та покриттям її тонким шаром епі­телію у вигляді голубувато-білої смужки. Тривалість кожної фази у великій мірі залежить від характеру рани, загального стану організму, наявності інфекції та методів лікування.

Поиск по сайту: