Форми участі прокурора у господарському процесі

Для юрисдикційного процесу, особливо судочинства, властиве високе організаційне забезпечення процесуальної діяльності всіх учасників господарського процесу, необхідне для правильного вирішення справи. Тому процесуальна форма має місце, коли законодавством послідовно, всебічно, в єдиному режимі регулюються весь перебіг та умови розгляду справи, починаючи від її відкриття і закінчуючи виконавчим провадженням. Мета процесуальної форми – забезпечити заінтересованим особам та іншим учасникам процесу, а також юрисдикційному органу необхідні умови для вирішення спору й реалізації своїх прав.

Проблема форми представництва прокурора в господарському процесі належить до актуальних проблем теорії господарського процесуального права, оскільки правова регламентація такої форми представництва безпосередньо пов’язана з результативністю реалізації прав особистості, інших суб’єктів права і головне – з реалізацією судової влади у правосудних формах захисту прав.

У процесуальній літературі чи не загально прийнято об’єднувати форму захисту права з порядком захисту, називаючи при цьому таке об’єднання «процесуальною формою». Наприклад, Н. Печина під процесуальною формою розуміє сукупність установлених або санкціонованих законом правил, що регламентують порядок здійснення правосуддя, діяльності кожного, хто бере участь у процесі. М. Строгович вважає, що процесуальна форма – це сукупність установлених умов для здійснення учасниками процесу дій по захисту своїх прав та обов’язків. Г. Ареф’єв кваліфікує господарську процесуальну форму як установлений господарським процесуальним правом порядок розгляду й вирішення компетентним органом підвідомчих йому господарсько-правових спорів, що забезпечує рівноправну й активну участь сторін та інших заінтересованих осіб.[8]

Згідно з ГПК прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, на будь-якій стадії судочинства. Це свідчить про те, що вся діяльність прокурора в господарському процесі незалежно від стадії процесу проходить у процесуальних формах, підпорядкована єдність меті – охороні державних інтересів чи інтересів громадян. Звідси в юридичній літературі спостерігаються різні підходи до вирішення питання про форми представництва прокуратурою інтересів громадянина і держави в суді. Наприклад, М. Косюта вважає, що судово-представницька функція прокуратури України має бути закріплена в трьох основних формах:

· звернення прокурора до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів громадян і держави;

· участь прокурора в розгляді справ у судах;

· досудове провадження.

Відповідно ж до підходу М. Мичка, в прокурорській діяльності по реалізації представницької функції доцільно виділяти дві форми:

· досудове провадження, що включає підготовку й направлення до суду заяв та інших матеріалів;

· участь у розгляді в судах на різних стадіях судочинства цивільних, господарських справ і справ про адміністративні правопорушення з метою захисту прав та законних інтересів громадян і держави.

О. Хавін вважає, що законодавчо чітко визначеними формами реалізації представництва прокуратурою інтересів громадянин і держави в судах мають бути:

· подання позовів (заяв) у інтересах окремих громадян, які за станом здоров’я, соціальним статусом або з інших поважних причин не можуть самі захистити свої права, а також в інтересах групи чи невизначеного кола громадян, права яких порушуються;

· подання позовів (заяв) на захист державних інтересів;

· звернення до суду із заявами про визнання незаконними правових актів органів, дій та рішень посадових осіб, якщо вжитими заходами досудового реагування не вдалося захистити законність, права громадян або державні інтереси;

· здійснення контролю за станом реального виконання судових рішень, прийнятих за позовами прокурорів, з використанням при цьому засобів прокурорського нагляду;

· участь у розгляді справ, порушених за позовами прокурорів на захист інтересів громадян і держави;

· обов’язкова участь прокурорів відповідного рівня у розгляді справ судами наглядової інстанції;

· внесення касаційних (окремих) питань на судові рішення, що не набрали законної сили, у справах, розглянутих судом першої інстанції за участю прокурора;

· опротестування відповідно до процесуальних повноважень будь-якого судового рішення, що набрало сили, якщо воно не відповідає матеріальному чи процесуальному законодавству;

· ініціювання за наявності підстав перегляду судових рішень, що набрали сили, у зв’язку з нововиявленими обставинами, якщо цього вимагає захист державних інтересів або законних інтересів громадян, які з поважних причин самі не можуть захистити свої права;

· інформування вищестоящих судів про виявлені порушення закону при розгляді цивільних справ, які не спричиняють скасування прийнятих судових рішень, але порушують права громадян, юридичних осіб, державні інтереси, щоб усунути такі порушення; входження з поданнями до кваліфікаційних комісій про притягнення суддів, які допустили такі порушення, до дисциплінарної відповідальності.

Деякі науковці також доводять, що процесуальних форм представництва прокурора в господарському процесі багато, зокрема:

· порушення справи;

· вступ у справу в суді першої інстанції;

· необхідна участь за ухвалою суду;

· внесення подання на рішення й ухвали суду, що не набули законної сили;

· підтримання подання в суді другої інстанції;

· надання висновку в суді другої інстанції по скаргах сторін;

· подання протесту на рішення, ухвали, постанови суду, що набули законної сили;

· подання вищестоящому прокурору з приводу принесення протесту на судові постанови, що набули законної сили;

· участь у засіданні судово-наглядних органів;

· порушення провадження про перегляд справ за нововиявленими обставинами.

Окремі науковці називають такі форми представництва прокурора в господарському процесі:

· пред’явлення і підтримання позову;

· вступ у розпочатий процес у стадії судового розгляду для подання висновку;

· перевірка судових рішень і ухвал, що не набули законної сили;

· перевірка судових рішень і ухвал, що набули законної сили;

· участь у суді другої інстанції;

· діяльність у судово-наглядних інстанціях;

· участь у провадженні за нововиявленими обставинами. [9]

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», формами здійснення представництва є:

· звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

· участь у розгляді судами справ;

· внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або про їх перегляд за нововиявленими обставинами.[10]

У наказі Генерального прокурора України № 6-гн від 19 вересня 2005 р. «Про організацію роботи по представництву в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень» запропоновано реалізувати представницькі функції шляхом:

пред’явлення в суді та підтримання позовів (заяв);

участі у розгляді судами справ та вступу прокурора в справу в будь-якій стадії судочинства;

ініціювання перегляду незаконних судових рішень;

забезпечення реального виконання судових рішень.

Як бачимо, зазначений наказ передбачає чотири форми представництва прокурора у суді.

Наведену класифікацію форми представництва прокурора в господарському процесі не можна визнати досконалою. Якщо проаналізувати визначені форми представництва прокурора в господарському процесі, то всіх їх у кожній стадії процесу можна звести до двох форм: а) порушення справи і б) вступ у порушену справу. Визначені численні форми є не що інше, як перелік процесуальних дій, що мають характерні ознаки стадій господарського процесу (або є власне стадіями процесу), які викликають до життя одну з двох процесуальних форм представництва прокурора в процесі.

Автори, по суті, розглядають процесуальні дії або стадії процесу як форму представництва прокурора, тобто проводять аналогію між процесуальними діями, стадіями процесу і процесуальними формами, хоча це цілком самостійні господарські процесуальні категорії, пов’язані між собою, але аж ніяк не тотожні.

Загальновідомо, що господарське судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об’єднаних найближчою метою. У теорії процесу судочинство поділяється на п’ять, сім, вісім і більше стадій. Наприклад, першою є відкриття господарської справи в суді за заявою заінтересованої особи; другою – провадження у справі до судового розгляду; третьою – судовий розгляд справи; четвертою – апеляційне провадження; п’ятою – касаційне провадження; шостою – провадження у зв’язку з винятковими обставинами; сьомою – провадження у зв’язку з нововиявленими; восьмою – звернення судового рішення до виконання та ін.[11]

Знаний фахівець із господарського процесу М. Штефан визначає, що перші три стадії охоплюють провадження в суді першої інстанції, а кожна наступна – єдине провадження у вищестоящому суді або у зверненні до виконання. При такому поділі процесу його стадії відриваються від процесуальних правовідносин, а підстави поділу процесу на стадії позбавлені єдиного змісту. У зв’язку з цим, перші три стадії було об’єднано в одну – провадження в суді першої інстанції. А третя була поділена на дві самостійні стадії – судового розгляду і постановлення рішення судом першої інстанції. Отже, одна й та сама підстава виявилася придатною для визначення стадії як усього провадження в суді першої інстанції, так і частини такого провадження – стадій порушення справи в суді, підготовки справи до розгляду, судового розгляду. Але останні властиві й для наступних стадій апеляційного, касаційного оскарження, перегляду у зв’язку з нововиявленими обставинами та ін.

Форми представництва прокурора в господарському процесі – це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток господарського судочинства – на порушення господарської справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами господарський процес по справі. Деякі правники розглядають це питання не тільки у плані впливу прокурора на порушення процесу, а й характеру, змісту діяльності стосовно стадій процесу, підкреслюючи, що різні стадії викликають різні форми представництва.

Так, звернення прокурора до суду першої інстанції з позовною заявою і подання апеляційної скарги на рішення цього суду розглядаються як дві самостійні процесуальні форми, але вони характеризують не дві самостійні форми представництва прокурора в господарському процесі, а одну – порушення господарської справи в суді, яке можливе у всіх стадіях процесу.

Як бачимо, ані виділення звернення прокурора до суду в окрему форму, ані приєднання його до досудового провадження як окремої форми реалізації представницької функції прокуратури не є обґрунтованими, тому що всі юридично значимі питання, пов’язані з порядком звернення (у тому числі й прокурора) до суду регулюються господарським процесуальним правом – інститутом відкриття провадження по справі. Тому звернення прокурора до суду найбільш безпосередньо стосується, власне, судових форм реалізації представницької функції прокуратури і розглядатися повинно разом з ними з приділенням особливої уваги процесуальним засобам порушення прокурором провадження по справі в суді.

Водночас необхідно зазначити, що механізм досудової стадії представництва не регламентується чинним законодавством. Ось чому виникають проблеми реалізації повноважень прокурора на досудовій стадії при проведенні перевірок про порушення інтересів громадян або держави, призначенні ревізій тощо. На наш погляд, за наявності приводів і підстав прокурор для захисту інтересів громадянина або держави на досудовій стадії має право: а) здійснювати перевірку відомостей про порушення інтересів громадян або держави; б) витребовувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань і посадових осіб необхідні матеріали, документи, рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти, статистичні дані, акти ревізій, перевірок, висновки спеціалістів; г) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них письмових або усних пояснень про допущені порушення прав і законних інтересів людини, громадянина або держави; д) доручати відповідним органам, установам, організаціям проведення ревізій, відомчих і підвідомчих експертиз, а також залучати для з’ясування необхідних питань відповідних спеціалістів; е) вживати заходів щодо притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які вчинили злочин або інше правопорушення.

Стосовно важливості представницької функції прокуратури Конституційний Суд України у своєму Рішенні по справі № 1-/99 від 8 квітня 1999 р. підкреслив, що під представництвом прокуратурою України інтересів громадянина або держави в суді, виходячи зі змісту п. 2 ст. 121 Конституції України, необхідно розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи окреслені Конституцією та законами України повноваження, забезпечує в суді процесуальні дії, спрямовані на захист інтересів громадянина й держави. Ці дії включають у себе подання прокурором до суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за цією заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи, порушеної за ініціативою прокурора або за ухвалою суду, якщо це необхідно для захисту інтересів громадянина або держави.

Отже, вся діяльність прокурора в господарському процесі незалежно від стадій судочинства відбувається в процесуальних формах, під якими необхідно розуміти закріплену в законі правомочність його впливу на розвиток господарського судочинства. Залежно від останнього прокурор бере участь: (а) у формі відкриття господарської справи і (б) у формі вступу в порушену справу.

В основу визначення процесуальної форми участі прокурора в господарському процесі нами покладено не зміст представницьких його завдань, пов’язаних з характером і завданнями стадій процесу, а механізм у відкритті господарського провадження по справі. Отже, форма представництва прокурора в господарському процесі залежить від порядку вступу його до процесу. По-перше, це відкриття господарського процесу в справі – звернення до суду першої інстанції з позовною заявою на захист прав і законних інтересів громадян і державних інтересів; подання апеляційної чи касаційної скарги на рішення, ухвалу суду; подання скарги (заяви) про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими чи нововиявленими обставинами; по-друге, вступ у господарський процес по справі в будь-якій стадії для надання висновків з метою виконання покладених обов’язків (ст. 35 Закону України «Про прокуратуру»).

Перша процесуальна форма – це звернення прокурора до відповідного суду з позовами, скаргами й заявами щодо захисту прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах. Розгляд цих справ передбачено в позовному, наказному й іншому провадженні. (Наказне провадження, до речі, є новим інститутом у господарському процесуальному законодавстві).

Відкриття прокурором господарської справи зумовлюється необхідністю захистити інтереси держави або громадянина, однак ГПК не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокуророві визначати їх у кожному конкретному випадку самостійно в будь-якій справі, підвідомчій суду. Це свідчить про факультативність цієї форми участі прокурора в господарському процесі. Однак у ст. 33 Закону України «Про прокуратуру» встановлено імперативне правило про те, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник пред’являє або підтримує поданий потерпілим господарський позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Зазначене є винятком із загального положення про право прокурора на звернення до суду за своїм розсудом.

До аналізованої форми представництва прокурора можна віднести й право прокурора, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами, ознайомлюватися з матеріалами справи в суді.

Друга процесуальна форма представництва прокурора в господарському процесі

Друга процесуальна форма – здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому ГПК та іншими законами на будь-якій стадії господарського процесу, тобто коли його участь визнається обов’язковою як за його зверненням, так і за зверненням до суду інших осіб.

Надаючи право прокуророві вступити в процес на будь-якій стадії, законодавець, на нашу думку, мав на увазі наступну схему. За ГПК прокурор має право подати позов у суді першої інстанції. Незалежно від участі у справі він наділений правом оскарження рішень суду як в апеляційному, так і в касаційному порядку та ін. Однак вступ прокурора в господарський процес на будь-якій стадії зовсім не означає його право, наприклад, вступити у справу, яка розглядається судом першої інстанції, на стадії судових дебатів. Під стадіями господарського процесу треба розуміти: розгляд справи судом першої інстанції (перша стадія); розгляд справи апеляційним судом (друга стадія) і т.д. Звідси випливає, що прокурор має право вступити у справу шляхом пред’явлення позову, апеляційного чи касаційного оскарження рішення, подання заяви (скарги) про перегляд справи за винятковими чи нововиявленими обставинами тощо.[12]

Не повинно викликати заперечення право прокурора на подання до суду заяви про видачу судового наказу в інтересах заявника-стягувача відповідно до правил, передбачених ГПК. Адже, пред’являючи таку заяву, прокурор зобов’язаний не тільки вказати на порушення інтересів громадянина чи держави, а й послатися на конкретний матеріальний закон, який ці інтереси охороняє, і мотивувати насамперед причину, з якої громадянин не може сам звернутися до суду. Прокурор може звернутися до суду із заявою або вступити у справу в порядку окремого провадження, приміром, про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб.

Отже, порушення прокурором справи в господарському процесі викликається необхідністю захистити права й законні інтереси громадян та державні інтереси, але ГПК не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокуророві встановити їх у кожному конкретному випадку по будь-якій справі, підвідомчій господарському судочинству. А це, як уже зазначалося, свідчить, що перша процесуальна форма – відкриття прокурором процесу по справі – характеризується факультативністю. Винятком із цього правила є ст. 33 Закону України «Про прокуратуру», яка має імперативний характер і встановлює, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає чи підтримує поданий потерпілим господарський позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином.

Підсумовуючи вищенаведене, можемо констатувати: вступ прокурора в процес по справі можливий з власної ініціативи, і на вимогу закону. Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, за вимогою закону – обов’язковий. Від характеру волевиявлення прокурора на участь у господарському процесі по справі – способу вступу в процес визначається вид такої участі – факультативна участь (необов’язкова) й імперативна (обов’язкова).

Обов’язкова участь прокурора в господарському процесі на вимогу закону передбачена в розгляді справ щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку (ст. 22 Закону України «Про психіатричну допомогу»), про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону України «Про прокуратуру») та ін. Участь прокурора в господарському процесі є також обов’язковою по справах, порушених ним за позовами й заявами. Обов’язковою участь прокурора в процесі буде й тоді, коли суд (суддя) визначає її необхідною по конкретній справі в постановленій ним про це ухвалі. Так, якщо за матеріалами справи є підстави вважати, що спірна угода, укладена між сторонами, суперечить інтересам держави й суспільства, але позовну вимогу про визнання її недійсною не заявлено, суд може визнати необхідною участь прокурора в справі. Ухвала суду (судді) про обов’язкову участь прокурора в справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання.

Чинний Закон України «Про прокуратуру» (ст. 36-1) чітко, однозначно й у повній відповідності до ст. 121 Конституції України встановлює, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва в суді, форму його здійснення на будь-якій стадії судочинства, у тому числі шляхом внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви (скарги) про їх перегляд за винятковими чи нововиявленими обставинами. Ці положення підтверджено вищезазначеним Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. Однак, у зв’язку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в процесуальному законі, подекуди суди займають неправильну позицію щодо цього питання. [13]

Отже, за вказаними правовими нормами прокурор може здійснювати представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії судочинства на свій розсуд. Проте, як це не прикро, чинне процесуальне законодавство України не завжди це дозволяє. Так, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлює, що прокурор бере участь у розгляді господарських справ лише за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права. Крім того, прокурор може бути залучений судом до участі у справі або вступити у справу зі своєї ініціативи для надання висновку з метою здійснення покладених на нього обов’язків. Участь прокурора в судовому процесі є на сьогодні обов’язковою у випадках, передбачених законом, або коли це визнає за необхідне суд. Водночас процесуальний закон не визначає порядку вступу прокурора у процес за власною ініціативою у випадках, коли він не подавав позовів і заяв в інтересах громадян чи держави.

За чинним законодавством суддя може відмовити прокуророві в його праві на вступ у судовий процес на будь-якому його етапі на власний розсуд, що суперечить положенням ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру». До того ж, процесуальні норми не визначають критеріїв, відповідно до яких суд може визнати необхідною участь прокурора у процесі, що суттєво обмежує його право на самостійність вирішення питання щодо його вступу в судовий процес з метою захисту інтересів громадянина чи держави.

У науці господарського процесуального права зазнає критики положення закону про обов’язкову участь прокурора в господарському процесі. Зокрема, В. Аргунов указує, що перелік справ, щодо яких прокурор зобов’язаний порушити господарську справу, тільки з’ясовує ініціативу прокурора. Порушення справи в суді за наявністю такого обов’язку означає для прокурора необхідність домагатися задоволення такого позову, що може призвести до негативних наслідків. На цій підставі вчений пропонує виключити норми, які передбачають обов’язкову участь прокурора. На нашу думку, право прокурора на участь у господарському судочинстві все ж випливає із закону, але при цьому воно не повинно мати характеру прямої заборони або дозволу.

Господарське судочинство – процесуальний порядок (форма) здійснення правосуддя в господарських справах, захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. У великій за обсягом і складній за змістом процесуальній діяльності, яка насамперед ініціюється прокурором, можна вирізнити окремі частини або стадії: (а) пред’явлення позову; (б) відкриття провадження у справі; (в) провадження у справі до судового розгляду; (г) судовий розгляд і вирішення справи по суті; (д) заочний розгляд справи; (е) перевірка законності й обґрунтованості ухваленого по справі рішення; (є) звернення судового рішення до виконання. У цих стадіях виражено зміст правосуддя, визначений Законом «Про судоустрій». Водночас завдання господарського судочинства по захисту прав і охоронюваних законом інтересів будуть реалізовані, коли суд за позовом прокурора ухвалить у справі законне й обґрунтоване рішення.

Потенціальним засобом, що забезпечує досягнення таких результатів, названі інші стадії, завдання й мета яких реалізуються трьома способами: (а) апеляційним провадженням, (б) касаційним провадженням, (в) переглядом судових рішень у зв’язку з винятковими й нововиявленими обставинами.

Захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов’язку – за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання. Тому не випадково наказ Генерального прокурора України № 6-гн від 19 вересня 2005 р. зазначає, що представницька функція прокуратури реалізується шляхом забезпечення реального виконання судових рішень.

Виконання судових рішень є самостійною стадією господарського процесуального права. Оскільки завданнями господарського судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд господарських справ та їх вирішення з метою захисту порушених, невиконаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, то в разі невиконання судового рішення, ухваленого за позовом прокурора, не буде ні досягнуто кінцевого результату, ні здійснено захисту порушеного права, тобто завдання господарського судочинства залишаться невиконаними.[14]

Деякі роз’яснення із цього приводу дає постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р., № 4 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження». Згідно з абзацом 3 п. 1 цієї постанови, прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, якщо в передбачених ст. 361 Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» випадках він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, в умовах сьогодення господарське процесуальне законодавство стосовно представництва прокурора можна в цілому вважати вдосконаленим. І тому зараз відкрита можливість доступу прокурора до правосуддя на будь-якій стадії розгляду господарської справи. Він має право звертатися до суду з метою захисту інтересів громадян і держави на будь-якій стадії судового розгляду і виключно на власний розсуд.

Поиск по сайту: