Комерційні телевізійні компанії

У серпні 1953 р. початку роботу перша комерційна студія «Нихон Тэрэби Хосо» («Ниппон Телевижн» – «Эн-Ти-Ви»), основним власником акцій якої є газета «Іоміурі». В наступні роки одна за іншою починають телевізійні передачі інші комерційні компанії – «Нихон Тэрэби», «Ти-Би-Эс», у 1959 – «Тэрэби Асахи» і «Фудзи Тэрэби». У 1960 р. уже 43 приватні комерційні компанії, що розташовують 61 телестанцією, вели регулярні передачі³.

У Японії немає настільки великих комерційних тілі- і радіомереж, як, наприклад, у США. У той час як «Эн-Эйч-Кэй» має у своєму розпорядженні мережу телестанцій, що покрила всю країну, у розпорядженні комерційних компаній знаходяться лише окремі місцеві студії з дуже невеликим радіусом дії. У Токіо працює до десятка телестанцій, а в кожній префектурі – по однієї – двох станцій. З початку періоду комерційного телевізійного підприємництва конкуренція за залучення більшої кількості місцевих телестанцій у свою мережу йшла між токійськими компаніями «Ниппои Телевижн» («Эн-Ти-Ви») і «Токіо Бродкастинг Систем» («Ти-Бв-Эс»). Потім у цю гонку включилася «Нихон Эдюкейшня Телевижн» («NET», чи «Эн-И-Ти») і «Фудзи Тзрэби».

Характерною рисою приватного комерційного телерадіомовлення Японії є його підрозділ на зони, тобто об'єднання компаній у тілі- і радіозони віщання на чолі з ведучими центрами при збереженні фінансової самостійності окремих учасників. Ведучі телерадіоцентри забезпечують, як правило, учасників зон програмами віщання (по діючому тарифі), домагаючись синхронного виходу в ефір передач у межах дії станцій і ретрансляторів.

До середини 80-х років у Японії діяли чотири основні зони телебачення і стільки ж зон радіомовлення, що об'єднали переважне число приватних компаній. Лише окремі з них зберегли свою відносну самостійність. Лідерство в зонах телебачення належала «Нвхон Тэрэби» (зона «Эн-Эн-Эн»), «Токіо Хосо» («Джэй-Эн-Эн»), «Фудзи Тэрэби» («Эф-Эн-Эн»), що очолюють об'єднання по 25 і більш компаній. «Токо Хосо» очолила радіозону «Джэй-А-Эн»; «Ниппои Хосо» -зону «Эн-А-Эн»; ведучим центром зони віщання в діапазоні УКВ є «Токіо Эф-Эм Хосо». Значна частина компаній є учасниками двох і більш зон.

До комерційних супутникових компаній відноситься «Sky Perfect TV» з більш ніж 2 млн. передплатників. На сьогоднішній день вона здійснює віщання по 170 каналам і з 1 жовтня 2000 р. є єдиною супутниковою компанією, що віщає в Японії (до цього була ще Direct TV).

Представлений матеріал характеризує головним чином загальну структуру системи масової інформації Японії. Однак у країні зі стійкими давніми традиціями, СМИ, безсумнівно, мають специфічні національні особливості, відмінні від мас-медіа інших держав. Зокрема, дослідники вказують на змістовну однаковість загальнонаціональних видань. «Асахи», «Майнити», «Іоміурі» практично не відрізняються друг від Друга по своєму профілі і політичній спрямованості⁴. Причиною тому є прагнення кожного з видань задовольнити інтереси всіх категорій читачів. Саме ці газети якісної інформації є в Японії найбільш багатотиражними, на відміну від інших країн, де в рейтингу тиражів лідирує масова преса. Високий рівень утворення японців визначає їхній рівень запитів і якоюсь мірою позначається на тім, що загальнонаціональні газети в тій країні мають велика кількість передплатників (6-8 мільйонів). Разом з тим однаковість ряду японських видань привело до того, що в Японії виходить меншу кількість газет великим тиражем у пропорційному співвідношенні з іншими країнами, наприклад, із сусіднім Китаєм.

Поиск по сайту: