Друковані ЗМІ Японії

Газети

Японія є однією з найбільш читаючою країн світу. Про японців говорять як про націю ненаситних читачів. Середня японська сім’я виписує 1-2 газети. Щоденно на читання газет кожний японець в середньому витрачає 27 хвилин.

Усі японські періодичні видання умовно можна поділити на комерційні (ті, що видають газетні компанії та видавництва) та некомерційні (ті, що видають політичні партії, організації, асоціації, товариства).

За географічним принципом та тиражем газети Японії поділяється на 2 основні типи: загальнонаціональні та місцеві, котрі у свою чергу поділяються на регіональні і префектурні видання.

На сьогодні в країні видається 107 щоденних газет, в тому числі 4 загальнонаціональні: Іоміурі («Репортер») – тираж 14 млн. прим., Асахі ( «Висхідне сонце»)- тираж 12 млн. прим., Майніті («Щоденна») – тираж 5,6 млн. прим., Nikkei («Японська економічна газета») – тираж 4,6 млн. прим. Головні редакції цих газет знаходяться в Токіо, однак друкуються вони не тільки в столиці, але й в інших містах, наприклад таких, як Осака, Нагоя, Фукуока до Саппоро.

Газети Асахі та Іоміурі з’явилися ще в період Мейозі (1868-1912 рр.) є найбільш давніми газетами азіатського регіону. Об’єм кожної із загальнонаціональних газет – 20-24 смуг ранком та 20 смуг вечором. Декілька раз на місяць виходять випуски зі змінними смугами.

До 50% ранкових випусків та половина вечірніх традиційно зайняті рекламою. Тематика оголошень різна, проте вони розташовані в певній тематичній рубриці інформаційних матеріалів.

«Сето» - так називається комплект ранкового і вечірнього випусків – дуже популярний тип видань в Японії. При цьому вечірній випуск є продовженням ранкового. Це дуже вигідно газетним компаніям з економічного боку, оскільки система підписки (вона охоплює 95% газет), гарантує їм стабільність розповсюдження тиражу вечірнього випуску.

Японські загальнонаціональні газети являють собою якісно-масовий тип видань. Кожна з них мають електрону версію – сайт в Інтернеті.

Газета «Іоміурі» отримала свою сучасну назву тільки на початку 1900-х років, до цього протягом двох з половиною десятиліть в Токіо видався невеликий листок, в якому друкувалися повідомлення про найбільш цікаві події дня, нариси на соціально-побутові теми та ін. Листок друкувався за допомогою глиняного кліше та розповсюджувався на вулицях міста наступним шляхом: продавець голосно читав газету тим, кого зумів зацікавити. Таких людей називали Іоміурі – читає та продає. Пізніше цю назву отримала і газета, тільки слово Іоміурі набуло нового значення – репортер.

Ініціаторами її видання були члени Токійського літературного суспільства. Загальнонаціональною газетою «Іоміурі» стала під час другої світової війни. Користаючись особистими зв'язками в мілітаристських колах і поліцейському керуванні, власник газети Мацутаро Серики зумів відстояти свою газету в умовах військового режиму. В даний час «Іоміурі» одна з впливових газет.

«Асахи Симбун» («Висхідне сонце») – одна з найстаріших у країні. Це газета з яскраво вираженою ліберальною орієнтацією, яку читають інтелектуали та люди, які дотримуються сучасних (не традиційних японських) життєвих поглядів. В Японії навіть існує визначення «людина Асахі». В основному це молодь, серед якої газета користується репутацією однією з найбільш об’єктивних.

Перший її номер вийшов в Осака 25 січня 1879 р. У той час японські газети в залежності від тиражу поділялися на двох категорій: великі і дрібні. Великі газети спеціалізувалися на висвітленні і коментуванні політичних проблем, а дрібні газети звичайно друкували розповіді і щоденну хроніку. Спочатку «Асахи» належала до другої категорії, але незабаром знайшла характерні риси газет обох категорій, що дозволило їй розширити коло читачів.

Відділення «Асахи» у Токіо, Осака, Китакюсю і Нагоя вважаються головними редакціями. В даний час газетний концерн «Асахи» охоплює всю Японію. За кордоном газета має численні бюро та представництва.

Асахі чітко структурована. Об’єм ранкового випуску складає 20, 24 або 28 смуг. Кожна рубрика має своє постійне місце в газеті. Так, на 1 смузі анонсуються матеріали номера, наступні смуги – віддані внутрішній політиці, міжнародним новинам, соціальним проблемам, економічним матеріалам, спортивній хроніці, новинам культури.

Є в газеті «сімейна сторінка», основна тема її матеріалів – домашнє вогнище, проблеми здоров’я, столичні новини. На останніх сторінках звичайно друкуються телевізійні та радіо програми, а також прогноз погоди в різних регіонах країни (27 міст Японії).

Газета Майніті разом з Іоміурі та Асахі входить у велику трійку газетного світу Японії. У 1876 р. в Осака початку виходити «Осака Ниппо» (з 1888 р. – «Осака Майнити»). У 1889 р. власник «Осака Нитці-нитки-майї-нитки» Осаму Ватанабэ реорганізував газету в акціонерну компанію, що випускала «Майнити Симбун». Компанія мала тісні зв'язки з правлячою верхівкою Японії. Акціонерами «Майнити» були бізнесмени Токіо й Осака, на відміну від «Асахи», власники акцій якої в переважній більшості були співробітниками газети.

Головна редакція газети складається з 18 відділів, серед яких: відділ новин, редакційний, коректорський, дослідницький, політичний, фінансовий, іноземний, відділ культури та спорту, фітовідділ. Кожен з них має свої смуги в газеті. Найбільш багаточисельним є відділ міських новин, який подає довідкові та інформаційні матеріали на міські теми. З 1985 р. Майніті – одна з не багатьох кольорових газет Японії.

«Ніхон Кэйдзай Сімбун» (скорочено «Nikkei» – «Японська економічна газета») – ще один представник найбільших загальнонаціональних японських газет, є провідним діловим виданням сучасної Японії. В Японії її називають «швидкісним вісником фінансово-економічної інформації».

Уперше «Ніхон Кэйдзай Сімбун» вийшла 2 грудня 1876 р. у Токіо під назвою «Тюгай Букка Сімпо» («Вісник внутрішніх і зовнішніх цін на товари»). Газета була заснована приватною особою – Такасі Масуду. Цей вісник торгової інформації виходив раз у тиждень і користався великим попитом, тому що був єдиної тоді в Японії спеціалізованою економічною газетою. З липня 1885 р. газета стала виходити щодня. У 1912 р. вона була перетворена в акціонерну компанію. З 1946 р. вона уже виходила за назвою «Ніхон Кэйдзай Сімбун». По тиражі «Ніхон Кэйдзай Сімбун» уступає трьом провідним газетним компаніям країни.

«Ніхон Кэйдзай Сімбун» популярна серед читачів з високим соціальним станом і високим освітнім рівнем. Її виписують усі японські урядові органи і більшість великих приватних підприємців.

Ранковий випуск газети друкується на 40 сторінках, біля 50% яких віддані під рекламу. Вечірній випуск складається з 20 смуг і по неділях не видається. Крім того, по понеділкам виходить 12-ти смуговий додаток Monday Ніхон, а в п’ятницю видає спеціальний восьми сторінковий випуск, який друкується фотогравюрним чином, який являє собою дуже яскраві видання, що відрізняються багатством та різноманітністю кольорової гамми. Титульний лист спецвипуску за традицією прикрашений кольоровим відтиском якого-небудь всесвітньо відомого художнього твору.

Газета висвітлює економічний стан в промисловості та сільському господарстві Японії, друкує обзори економічного та фінансового стану в світі та окремих країнах. Економічні новини займають 75% матеріалів ранкових випусків та 60% вечірніх. Щоденно одна смуга відведена обзору зарубіжної економіці.

«Санкэй Сімбун» («Промислово-економічна газета») – друга за значенням економічна газета Японії. Вона видається щодня в Токіо й Осака компанією «Санкэй Сімбун». Газета початку виходити в 1933 р. в Осака за назвою «Ніхон Коге Сімбун» («Японська промислова газета»). У 1950 р. видавничий центр газети перемістився з Осака в Токіо. Сьогодні в багатьох великих містах Японії маються відділення газети.

Місцеві видання

Місцеві видання поділяються на регіональні і префектурні.

Регіональні газети заповнюють нішу між загальнонаціональними і префектурними виданнями. Вони поширюють свій вплив на кілька префектур. До другої світової війни в Японії існувала система «в одній префектурі – одна газета», що після закінчення воєнних дій була скасована. Однак деякі з об'єднаних компаній залишилися. Використовуючи досить могутню виробничу базу, вони прагнули поширити свій вплив на сусідні префектури, а при нагоді і поглинути підкорити своєму впливу видавництво й в іншому районі країни.

Так з'явилися три регіональні газети.

Одна з них – «Хоккайдо Симбун» («Газета Хоккайдо» була заснована 1 листопада 1942 р. власниками II місцевих газет, що виходили на Хоккайдо. Її ранковий тираж складає 1, 170 млн прим.. Головна редакція знаходиться в сап поро.

Друга, «Сухіні Сімбун» (скорочено від «Субу Ніхон Сімбунса» - «Газета Центральної Японії»), з'явилася 1 вересня 1942 р. Її тираж ранкового видання – 2, 231 млн. прим., вечірнього- 823 тис. прим., основні читачі – мешканці Нагоя, Токіо та інших районів Центрального Хонсю.

Третя «Ніхі Ніппон Сімбун» («Газета Західної Японії») виникла після об'єднання редакцій і друкарень декількох газет на острові Кюсю 17 квітня 1943 р. Видається в Фукуоке, тираж ранкового випуску – 806 тис. прим., вечірнього – 200 тис. прим. Має 15 міських випусків.

В 1969 р. між цими регіональними газетами було підписано договір, згідно якому газети зобов’язуються безкоштовно надавати один одному інформацію, отриману від своїх кореспондентів.

Префектурна преса Японії немає великих тиражів, так як сфера впливу тієї чи іншою газети не виходить за кордони іншої префектури. В кожній з 47 префектур видається своя газета.

Префектурні газети видавалися з ініціативи місцевих муніципальних органів при фінансовій підтримці торгово-промислових кіл району. Місцеві газети в середині XX століття зовсім не кооперувалися з національними. Усю міжнародну інформацію вони одержували не зі столиці, а від американських інформаційних агентств «Юнайтед Пресс Інтернешнл» (ЮПИ) і «Ассошіейтед Пресс» (АП). Вплив цих агентств на інформаційну справу в Японії було так велике, що вони фактично монополізували всю інформацію, що надходила в японську провінцію.

Слід також зазначити, що вся Японія в той час була розділена на сфери впливу газет. У східній частині Японії, на Хоккайдо і південної частини Сахаліну домінували газети Токійської групи. Осакская преса поширювала свій вплив на західну частину Японії, Кюсю, Сикоку, Корею і Тайвань. Якщо порівнювати зміст газет, що виходять в Ура Ниппон («Задня Японія» – префектури Західного узбережжя) і Ометэ Ниппон («Передня Японія» – префектури Східного узбережжя), то помітні деякі розходження. Економіка префектур Тихоокеанського узбережжя набагато більше розвита, чим економіка префектур, звернених убік Японського моря. Тому газети Омотэ Ниппон у більшому ступені, чим газети Західного узбережжя, приділяли увагу проблемам навколишнього середовища, а друковані органи Ура Ниппон, у свою чергу, багато місця на своїх сторінках відводили під статті про необхідність подальшого розвитку цих районів.

Сьогодні більшість місцевих газет видається на префектурному рівні, хоча, як правило, редакції цих газет мають досить розвинуту кореспондентську мережу й у сусідніх префектурах, а деякі – і по всій країні. Місцеві газети публікують новини (і, що дуже важливо, рекламу), що відносяться до своїх префектур, набагато повніше і більш оперативно, чим це роблять загальнонаціональні чи регіональні видання. Саме завдяки цьому місцева преса витримує конкуренцію з національними виданнями.

Прикладами місцевих газет є «Акита Сакигакэ Симпо» – перша газета в місті Акита, вийшла в лютому 1874 р.; «Тюгоку Симбун» – початку видаватися в Хіросімі в 1892 р.

Іноді в окрему групу виділяють газети, що базуються в Токіо й Осака, такі як «Хоти», «Осака Симбун». Ці газети часом називають центральними, оскільки вони виходять у великих, столичних містах. Розкладка їхньої смуг і зміст схожі на розкладку і зміст загальнонаціональних і регіональних газет.

Крім газет загального призначення існують спеціалізовані видання (спортивні газети, сільськогосподарські, газети для рибалок, для працівників металургійної промисловості і т.д., у тому числі і вихідні досить великими тиражами газети великих промислових компаній і концернів).

Поиск по сайту: