Становищем на ринку

Монополія – це ринок, на якому працює єдиний продавець товару, який, використовуючи своє становище, має монопольну владу на ринку і може одноосібне диктувати рівень цін та обсяги випуску.

Головні риси монопольного ринку:

1) один продавець займає весь ринок;

2) продукція продавця є унікальною, тобто не існує подібних товарів на які могли б перейти споживачі;

3) існують значні бар’єри, що перешкоджають появі інших фірм і ринку, а вихід з ринку також ускладнений.

Вищезазначена типізація недосконалих конкурентних ринків використовується в економічному обігу. для правового обігу має значення її останній різновид – монополія.

На нормативному рівні не надане загальне визначення монополії (економічної), а перелічені випадки, за яких вважається, що суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку. Так, відповідно до с татті 27 Господарського кодексу України монопольним визнається домінуюче становище суб’єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб'єкта господа- рювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом.

Стаття 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначає, що суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку

товару, якщо:

- на цьому ринку в нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарю- вання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарю- вання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених вище.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки що, перевищують 50 відсотків;

- сукупна частка не більше ніж п'яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків, і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

Монопольним може бути визнано також становище суб’єктів господа- рювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.

Монопольне (домінуюче) положення суб’єкта господарювання само по собі не є правопорушенням у сфері конкуренції, у якості останнього виступає зловживання таким положенням.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

Поиск по сайту: