Глава 10 Договір позички

Поняття договору позички. Інститут позички у цивільному за-конодавстві України виник, як і договір позики («тиіиит»), внаслідок рецепції римського права і ґрунтується на римському договорі «соїшпосіаілші», який визначався римськими юристами як договір, за яким одна сторона (позичкодавець) надає іншій стороні (позичкоотримувачу) індивідуально визначену річ у строкове безоплатне користування із зобов'язанням іншої сторони повернути після закінчення її користування ту саму річ у повній цілості1. У свою чергу, ЦК України визначає договір позички як договір, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України).

Каузою (ціллю) договору позички є набуття користувачем речі позичкодавця у строкове безоплатне користування. Договір позички суттєво відрізняється від зовнішньо схожого на нього договору позики, за яким речі також можуть бути передані безвідплатно. Зазначені договори відрізняються таким: по-перше, право власності на річ у випадку надання речі у позичку зберігається за

її власником (позичкодавцем), а річ передається користувачу у тимчасове користування, водночас як за договором позики річ переходить у власність позичальника; по-друге, предметом договору позички може бути річ, визначена індивідуальними ознаками, а предметом договору позики — річ, яка може бути визначена родовими ознаками, та грошові кошти; по-третє, за договором позички має бути повернута та сама річ, а за договором позики повертається річ такого самого роду; по-четверте, договір позички може бути реальним або консенсуальним, а договір позики може бути лише реальним; по-п'яте, до договору позички можуть застосовуватися норми, що регулюють майновий найм (оренду), а до договору позики — ні; по-шосте, договір позички завжди є безвідплатним, а договір позики може бути як відплатним, так і безвідплатним.

Як випливає з визначення договору позички, за домовленістю сторін він може бути сконструйований як реальний договір (якщо передача речі збігається з моментом його укладення) або як консен-суальний договір (якщо сторони домовилися, що річ буде передана після його укладення). Договір позички, на відміну від договору майнового найму (оренди), є безвідплатним, відповідно користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це у договорі або якщо це, хоча б і не зазначено у договорі, випливає із суті відносин між ними. Залежно від того, яким буде договір позички (реальним або консенсуальним), він може бути односто-роннім або двостороннім. Так, якщо договір позички буде реальним, він буде одностороннім, оскільки за умови його реальності позичкодавець має право лише вимагати повернення предмета позички, а в користувача є лише обов'язок повернути позичкодавцю все отримане за договором. І навпаки, якщо договір позички буде консенсуальним, він буде двостороннім, оскільки обидві його сторони матимуть за ним права та обов'язки.

Беручи до уваги, що найближчим за своєю правовою природою до договору позички є договір майнового найму (оренди), закон визначає, що до договору позички застосовуються положення ЦК України, які регулюють договір майнового найму (оренди) (ст. 827). Згідно з цим відносини договору позички, не врегульовані безпосередньо нормами глави 60 ЦК України, регулюються нормами глави 58 ЦК України та загальними норми зобов'язального права. Як і в договорі майнового найму (оренди), у разі зміни власника речі, переданої у позичку, має місце правонаступництво, тобто до нового власника переходять права та обов'язки позичкодавця (ст. 770 ЦК України). Перехід права власності на річ, передану у позичку, не є підставою для зміни або розірвання договору позички (ст. 769 ЦК

України). Винятком із цього правила є договори позички, укладені без визначення строку (ч. З ст. 834 ЦК України), коли в особи, яка стала власником речі, переданої у користування, виникає право вимагати розірвання договору. Водночас при переході права власності на предмет позички до іншого власника без правонаступництва, наприклад при конфіскації, реквізиції, до нового власника права та обов'язки колишнього власника не переходять, а договір позички припиняє свою дію.

Договір позички широко використовується у цивільних відносинах фізичних осіб, які часто надають одна одній предмети особистого користування у тимчасове користування, не отримуючи за це ніякої винагороди. Значно менше цей договір поширений у правовідносинах за участю юридичних осіб.

Правовідносини з безоплатного користування речами поширені у бібліотечній справі (ст. 22 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»)1, у майнових відносинах між роботодавцями та професійними спілками (ст. 43 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»)2, у майнових відносинах, що мають місце між державними та релігійними організаціями з приводу користування культовими будівлями і майном (ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»)3, у благодійництві (ст. 16 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»)4 та в інших випадках, визначених актами цивільного законодавства України.

Сторони договору позички. Сторонами за договором позички є позичкодавець та користувач. Позичкодавцем можуть бути юридичні особи приватного права, якщо інше не визначено законом або їх установчими документами, юридичні особи публічного права, якщо укладення такого договору відповідає їх правовому статусу, а також фізичні особи (ст. 829 ЦК України).

Позичкодавцем може бути як власник майна, що передається ко-ристувачеві у позичку, так і, за згодою власника, особа, яка здійснює управління цим майном.

Оскільки договір позички за своєю природою є безоплатним, законом встановлені деякі обмеження щодо можливості надання майна у позичку юридичними особами. Так, юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю (ст. 829 ЦК України).

Форма договору позички. Форма договору позички визначається ст. 828 ЦК України, згідно з якою вимоги закону до форми договору позички залежать від сторін та предмета договору. Якщо предметом позички є речі побутового призначення, а його сторонами — фізичні особи, договір позички може укладатися сторонами в усній формі, а за вимогою будь-якої зі сторін договору і в письмовій формі (простій або нотаріальній).

Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі, а за вимогою будь-якої зі сторін договору може бути укладений і в письмовій нотаріальній формі. У разі, якщо предметом договору позички є будівля або інша капітальна споруда (їх окремі частини), договір позички укладається у формі, визначеній ст. 793 ЦК України, тобто у письмовій формі, а якщо він укладається строком на один рік і більше, — у письмовій нотаріальній формі.

Відповідно до ст. 794 ЦК України договір позички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації, а передання та повернення наймачем вказаних речей оформляється відповідним документом (актом) (ст. 795 ЦК України).

Якщо предметом договору позички є транспортний засіб, а однією зі сторін — фізична особа, договір позички укладається сторонами у письмовій нотаріальній формі.

Предмет договору позички. Предметом договору позички можуть бути речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками (ст. 184 ЦК України), що є споживними, неспоживними (ст. 185 ЦК України) та оборотоздатними (ст. 178 ЦК України).

Зміст договору позички. За загальним правилом змістом цивільного договору є умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, що є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

До істотних умов договору позички слід віднести предмет договору, оскільки у разі, якщо ідентифікувати майно, що є предметом позички, неможливо, умова щодо предмета договору позички буде вважатися неузгодженою, а договір позички таким, що не укладений.

Іншою істотною умовою договору позички є його безоплатність у разі, якщо ця умова прямо не визначена договором або не випливає із суті відносин між сторонами, користування майном може бути визнано і таким, що ґрунтується на договорі найму (оренди), за яким розмір плати за користування майном може бути визначений п. 1 ст. 762 ЦК України.

о і тому, коли він вдповідно до мети

говір є укладеним з моменту передання речі користувачеві, окремого обов'язку позичкодавця у цьому випадку не виникає.

Як і в договорі майнового найму (оренди), користувач повинен у присутності позичкодавця перевірити справність речі при її передачі. У разі, якщо в момент передання речі у володіння користувача він не переконається в її справності, річ вважається такою, що передана йому у належному стані (ст. 767 ЦК України).

Як зазначалося вище, передання речі у позичку не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави, але позич-кодавець зобов'язаний повідомити користувача про наявність таких прав (ст. 769 ЦК України).

Незважаючи на реальну чи консенсуальну конструкцію договору позички, користувач за цим договором має певні обов'язки, визначені ст. 833 ЦК України та нормами глави 58 ЦК України:

1) нести звичайні витрати щодо підтримання належного стану

речі, переданої йому в користування. До поняття «звичайні витра

ти» слід відносити лише витрати, потрібні для забезпечення нор

мального стану та збереження майна.

До складу останніх слід віднести і витрати, пов'язані з проведенням поточного ремонту предмета позички, оскільки витрати на його проведення покладаються законом на користувача, якщо законом або договором не встановлено інше. Що ж до витрат на здійснення капітального ремонту предмета позички, то вони покладаються законом на позичкодавця, якщо законом або договором не встановлено інше (ст. 776 ЦК України);

2) користуватися річчю відповідно до мети, визначеної у договорі, а якщо така мета у договорі сторонами не визначена, — за призначенням речі;

3) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором. Із зазначеної диспозитивної норми закону випливає, що у разі, коли це буде встановлено договором позички, користувач може передати предмет позички в користування іншій особі;

4) повернути річ після закінчення строку договору у такому

самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Користувач має право повернути річ, передану йому в користування, у будь-який час до спливу строку договору в порядку, встановленому ст. 834 ЦК України.

У разі, коли позичкодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, користувач має право відремонтувати річ та вимагати від позичкодавця відшкодування вартості ремонту (ст. 776 ЦК України).

Відповідальність за шкоду, завдану у зв'язку з користуванням річчю, переданою у позичку. Як і в договорі майнового найму (оренди), за договором позички шкода, завдана третім особам у зв'язку з користуванням річчю, переданою у позичку, відшкодовується користувачем на загальних підставах.

Відповідальність за шкоду, завдану у зв'язку з користуванням предметом позички, може бути покладена і на позичкодавця за умови, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких користувач не був попереджений позичкодавцем і про які він не знав і не міг знати.

При цьому будь-які умови договору щодо звільнення позичкодавця від вказаної відповідальності є нікчемними (ст. 780 ЦК України).

Одностороннє розірвання договору позички. Договір позички, укладений за консенсуальною конструкцією, може бути розірваний за вимогою користувача у випадку, якщо позичкодавець не виконає обов'язку передати річ у користування, в цьому разі користувач також має право на відшкодування завданих збитків (ст. 830 ЦК України).

Незважаючи на конструкцію договору позички, він може бути у будь-який час до спливу строку договору розірваний користувачем через повернення речі. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніше ніж за сім днів до повернення речі (ст. 834 ЦК України).

Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо:

1) у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому;

2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;

3) річ самочинно передана користувачем у користування іншій особі;

4) внаслідок недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.

Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички (ст. 834 ЦК України).

Договором позички можуть бути встановлені й інші підстави для розірвання договору позички (ст. 651 ЦК України).

Припинення договору позички. На відміну від правових наслідків зміни суб'єктного складу з боку позичкодавця, договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встановлено договором (ст. 835 ЦК України).

Правові наслідки неповернення речі після закінчення строку користування нею. Якщо після припинення договору позички користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків (ст. 836 ЦК України).

Поиск по сайту: