Теорія економічних циклів є більш прийнятною для економічно розвинутих країн

ТЕМА - 4. ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ ТА НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ

МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ РІВНОВАГИ

Економічні цикли: сутність, структура і динаміка макроекономічних показників.

Безробіття, його економічний зміст, види та наслідки. Закон Оукена.

Інфляція, її види, причини і шляхи подолання в Україні. Стагфляція.

Взаємозв’язок інфляції і безробіття. Крива Філіпса.

1 Циклічний хвилеподібний розвиток економіки – це такий її рух, в процесі якого економіка послідовно проходить усі фази економічного циклу, зокрема економічного зростання, економічного спаду, депресії (стагнації), пожвавлення (оживлення) і знову повертається до економічного зростання.

Рис. 1. Графік економічного циклу

I фаза економічного циклу (відрізок О2А2) – „ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ” – характеризується нарощуванням (поліпшенням) усіх макроекономічних показників, зокрема ВНП, залученням нових ресурсів та інтенсифікацією їхнього використання.

Вища точка економічного зростання, коли задіяні всі економічні ресурси, економіка знаходиться в стані економічного перегріву, тобто працює на межі виробничих можливостей, носить назву ПІК ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ. Коли досягнуто цього піку, то як би не зростав попит, пропозиція не може збільшитися, тому що використані всі ресурси.

II фаза економічного циклу (відрізок А1О1В) – „ЕКОНОМІЧНИЙ СПАД (ЕКОНОМІЧНА КРИЗА)” – характеризується зниженням (погіршенням) усіх макроекономічних показників, зокрема ВНП, коли більшість підприємств становляться банкрутами внаслідок згортання виробництва.

Нижча точка економічного спаду, коли всі макроекономічні показники фіксуються на найнижчому рівні й припиняється падіння обсягів виробництва ВНП, називається РЕЦЕСІЄЮ.

III фаза економічного циклу (навкруги точки В) – „ДЕПРЕСІЯ (СТАГНАЦІЯ, ЗАСТІЙ або СТАБІЛІЗАЦІЯ)” – характеризується припиненням падіння макроекономічних показників, оскільки вони досягли найнижчого рівня, перегрупуванням підприємств, що вижили під час спаду, і створенням бази для нового відродження.

Іноді II і III фази об’єднані.

IV фаза економічного циклу (відрізок ВО2) – „ЕКОНОМІЧНЕ ПОЖВАВЛЕННЯ (ОЖИВЛЕННЯ)” – характеризується початком повільного зростання (поліпшення) макроекономічних показників.

У точці О2 економічне пожвавлення плавно переростає в економічне зростання.

ЧАС ЕКОНОМІЧНОГО ЦИКЛУ – цечас, протягом якого економіка рухається від піку до піку.

Економічний цикл – це послідовність економічних змін, яка складається з фаз, що повторюються та випливають одна з одної.

Для циклу характерні:

1) постійне відтворення;

2) регулярність (періодичність).

Види циклів за тривалістю:

1) короткі хвилі (цикли Китчина) – періодичність від 3 до 5 років.

Їх причини пов’язують з особливостями відтворення (динаміки) товарно-матеріальних цінностей на підприємствах та з кризовим станом грошового ринку;

2) цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років (середні хвилі в

економіці). Причини – періодичність масового оновлення основного капіталу та підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

3) цикли Кузнеца – біля 20 років. Причини – співпадіння нижчих

точок на грошовому і товарному ринках;

4) цикли Кондратьєва (великі цикли кон’юнктури, довгі хвилі) –

45-54 роки. Причини – періодичність кардинальних науково-технічних перетворень;

5) вікові – 100 і більше років, характерні для сільського господарства

і галузей добувної промисловості.

Не всі коливання ділової активності пов’язані з циклами. Спостерігаються поряд з циклічними сезонні коливання ділової активності (купівельний бум перед Новим Роком; сезонність сільськогосподарського виробництва, будівництва).

Особливості сучасних економічних циклів:

1) межі (границі) між фазами циклу стали нечіткими (розмитими);

2) тривалість середніх циклів знизилася з 10-12 років (XIX століття) до

7-8 років (XX століття);

3) економічні кризи стали менш руйнівними;

4) фази економічного зростання стали більш яскраво вираженими і більш тривалими;

5) сучасні кризи починаються з кризи грошової системи.

Характерні риси економічного спаду в Україні:

1) економічний спад в Україні у 90-х роках XX століття неможливоохарактеризувати з точки зору теорії економічного циклу, тому що він не єнаслідком циклічного розвитку економіки.

Головна причина спаду – складність переходу від командно-адміністративної (планової) системи до ринкової. Спад носив скоріше нециклічний, а системний характер. Можливо, стан економіки України випадково співпав з фазою економічного спаду світової ринкової економіки.

2) трансформаційний процес здійснюється дуже боляче внаслідок боротьби нових елементів системи зі старими;

3) спад виявився надто тривалим (понад 10 років) і супроводжується руйнуванням економічного потенціалу, тобто великим зносом обладнання, вичерпанням технічного ресурсу, підвищеною аварійністю виробництва;

4) велика питома вага тіньового сектору, тобто майже 50% неврахованої продукції.

Теорія економічних циклів є більш прийнятною для економічно розвинутих країн.

Особливість економічного розвитку – це відхилення від стану економічної рівноваги. Такі відхилення знаходять прояв у циклічних коливаннях.

2 Безробіття – це вивільнення частини робочої сили з усіх сфер економіки, де вона стає зайвою в даний момент з точки зору нарощування норми прибутку і підвищення ефективності виробництва.

Безробітні – це особи, які знаходяться у працездатному віці, є здоровими, активно шукають роботу і не можуть її знайти. Якщо безробітний реєструється на біржі праці або у центрі зайнятості (бюро працевлаштування), то він стає офіційно зареєстрованим безробітним і має право на виплати з безробіття.

Робоча сила – це сукупність зайнятих і безробітних, тобто населення у працездатному віці (від 16 до 60 років – чоловіки, до 55 років – жінки).

До складу робочої сили не включаються:

а) особи, які вибули зі складу робочої сили, тобто не мають роботи і активно її не шукають. До їх числа належать особи працездатного віку, що потенційно мають можливість працювати, але з будь-яких причин не працюють (домогосподарки, бездомні тощо);

б) особи, які знаходяться у психіатричних лікарнях;

в) особи, які знаходяться у місцях позбавлення волі (тюрмах);

г) непрацюючі пенсіонери;

д) інваліди з дитинства, пенсіонери, що одержали інвалідність внаслідок захворювань або виробничого травматизму;

е) студенти денного відділення вищих навчальних закладів;

є) діти до 16 років, зокрема учні шкіл та ін.

Види безробіття:

1) фрикційне безробіття – це тимчасова втрата роботи на добровільній основі, яка характерна для висококваліфікованих працівників, що шукають і очікують роботу (відповідно до кваліфікації) з метою покращення умов праці та зростання її оплати;

2) структурне безробіття – пов’язане з технологічними зсувами у виробництві, які змінюють структуру попиту на робочу силу, коли старі професії і галузі виробництва замінюються новими. Отримання робочих місць пов’язане з фаховою перепідготовкою;

3) циклічне безробіття – являє собою відхилення фактичного рівня безробіття від природного, є характерним для фаз економічного спаду і стагнації. Воно виникає внаслідок вивільнення робочої сили під час банкрутства підприємств. Циклічне безробіття сприяє втратам ВНП.

У той же час фрикційне і структурне безробіття не призводить до зміни ВНП.

Рівень безробіття (U) визначається за формулою:

кількість безробітних

U = ────────────── * 100%. (10.1)

робоча сила

Природний рівень безробіття (U*) – це рівень, який є характерним для економіки з повною зайнятістю ресурсів і потенційним обсягом виробництва ВНП. Він передбачає використання робочої сили повною мірою притаманний будь-якій фазі циклу, в тому числі і фазі економічного зростання.

Природний рівень безробіття (U*) визначається за формулою:

U* = Uфр + Uстр, (10.2)

де Uфр – рівень фрикційного безробіття, %;

Uстр – рівень структурного безробіття, %.

Природний рівень безробіття (U*) відповідає обсягу ВНП, що наближається до потенційного.

Фактичний рівень безробіття визначається за формулою:

U = Uфр + Uстр + Uцикл, (10.3)

де Uфр – рівень фрикційного безробіття, %;

Uстр – рівень структурного безробіття, %;

Uцикл – рівень циклічного безробіття, %.

Циклічним безробіттям називають перевищення фактичного рівня безробіття над природним. Його величина знаходиться з виразу:

Uцикл = U - U*, де U > U*. (10.4)

Співвідношення між зміною циклічного безробіття і обсягом виробництва ВНП визначається за допомогою закону Оукена.

Закон Оукена формулюється таким чином:

Перевищення фактичного рівня безробіття над природним на 1% призводить до втрат ВНП порівняно з його потенційним обсягом на 2,5% (2-3%).

Економічні розрахунки згідно із законом Оукена здійснюються за формулою:

Y – Y*

────── = - β * (U – U*), (10.5)

Y*

де Y – фактичний обсяг виробництва ВНП;

Y* - потенційний обсяг виробництва ВНП;

β – емпіричний коефіцієнт еластичності (чутливості) зміни ВНП до динаміки циклічного безробіття;

U – фактичний рівень безробіття, частки одиниці;

U*– природний рівень безробіття, частки одиниці.

3 Інфляція – це стійка тенденція до зростання середнього (загального) рівня цін.

Перенасичення грошовими знаками каналів грошового обігу є наслідком цього явища. Інфляція може бути притаманна будь-якій фазі економічного циклу. На фазі економічного зростання може спостерігатися інфляція, що носить назву природної (π*).

Природна інфляція (π*) складає 2-3% на рік та характерна для повної зайнятості ресурсів і потенційного обсягу виробництва ВНП. Вона непризводить до втрат ВНП.

Повзуча (повільна) інфляція - < 20% на рік;

галопуюча – 20-100% на рік;

гіперінфляція – 100-1000% на рік;

супергіперінфляція - > 1000% на рік.

ОСНОВНИМИ ПРИЧИНАМИ ІНФЛЯЦІЇ Є:

1) грошова емісія, незабезпечена товарною масою;

2) кредитна емісія;

3) криза валютно-фінансової системи;

4) зростання бюджетного дефіциту та державного боргу;

5) мілітаризація економіки, оскільки вона є причиною збільшення видатків бюджету, додаткового поглинання матеріальних та трудових ресурсів, а отже, вилучення їх із сфери виробництва споживчих товарів, збільшення споживчого попиту з боку зайнятих в оборонній промисловості;

6) державна монополія;

7) монополізм підприємств;

8) диспропорції в економіці;

9) механізм оподаткування (при збільшенні податку на прибуток проявляється тенденція до зниження обсягів виробництва);

10) інфляція цінової надбавки (підвищення цін з метою компенсації майбутніх збитків, які можливі в результаті організаційної реструктуризації в економіці).

Відповідно до причин виникнення розрізняють:

1) ІНФЛЯЦІЮ ПОПИТУ, яка виникає внаслідок зростання сукупного попиту за умови, що фактичний обсяг ВНП близький до потенційного, а сукупний попит (AD) зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись урівноважити попит і пропозицію, зростають.

Рис. 2. Графік інфляції попиту

Інфляція попиту була притаманна нашій економіці на початку 90-х років XX століття, коли уряд України фінансував свій бюджетний дефіцит, скориставшись друкарським верстатом, і величезні черги людей збиралися в магазинах з метою позбутися паперових грошей, які швидко знецінюються, і придбати якомога більшу кількість товарів „про запас”.

До причин інфляції попиту належать:

а) немонетарні:

· розширення державних (військових і соціальних) замовлень;

· зростання попиту на засоби виробництва в умовах майже повної завантаженості виробничих потужностей;

· зростання доходів населення в результаті узгоджених дій профспілок;

· зміни в асортиментній структурі сукупного попиту (AD) призводять до зростання загального рівня цін, бо ціни на нові товари є вищими за ціни на традиційні товари;

б) монетарні:

· зростання номінальних касових залишків, яке обумовлене: збільшенням грошової бази, вилученням грошей із сектору майна, використанням фінансових активів та боргових зобов’язань як платіжних засобів;

· зростання швидкості обігу грошей, яке викликане інфляційними очікуваннями макроекономічних суб’єктів („втеча від грошей”);

2) ІНФЛЯЦІЮ ВИТРАТ (ІНФЛЯЦІЮ ПРОПОЗИЦІЇ), коли зростання цін пов’язане із зростанням сукупних витрат у періоди високого рівня безробіття і надмірних витрат виробничих ресурсів.

Рис. 3. Графік інфляції витрат (пропозиції)

До причин інфляції витрат (пропозиції) належать:

· олігополістична практика ціноутворення та фінансова політика держави;

· зростання цін на сировину;

· збільшення податкового тиску та зростання „податкового клину”;

· боротьба профспілок за підвищення заробітної плати.

Інфляцію витрат (інфляцію пропозиції) від інфляції попиту відрізняє те, що ціни починають зростати ще до досягнення повної зайнятості, тому що витрати на працю, капітал і матеріали мають здатність збільшуватися навіть у недовантаженій економіці.

Коли інфляція попиту доповнюється інфляцією витрат, то в економіці виникає інфляційна спіраль:

Заробітна ↑ ціни на ↑ ціни на ↑ ціни на ↑ заробітна ↑

плата ==> готову ==> ресурси ==> готову ==> плата ==> …

(W) продукцію (p) продукцію (p) (W)

Дефляція – це стійка тенденція до зниження середнього (загального) рівня цін.

Дезінфляція – це зниження темпів (уповільнення) інфляції, тобто зниження темпів зростання цін.

В Україні дезінфляція спостерігалась у 1995-1996 рр., коли високі темпи інфляції, що вимірювалися чотирьохзначними числами, були зменшені завдяки активної стабілізаційної політики уряду.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ:

Ø зниження життєвого рівня населення у формах зниження реальної вартості особистих заощаджень та скорочення поточних реальних доходів;

Ø ефект інфляційного оподаткування;

Ø перерозподіл доходів між приватним сектором і державою;

Ø перерозподіл доходів між тими, хто бере участь у процесі виробництва, і тими, хто отримує трансфертні виплати, на користь перших;

Ø перерозподіл майна від кредиторів до дебіторів, тому що борг повертається знеціненими грошами;

Ø скорочення обсягів виробництва як результат зниження стимулів до праці та до розширення виробництва;

Ø некерована інфляція порушує управління економікою в цілому.

АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ має два види:

1) адаптивна політика (політика градуювання), яка проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Основними заходами адаптивної політики виступають:

ü стабілізація інфляційних очікувань;

ü поступове обмеження грошової пропозиції;

ü індексація грошових доходів населення;

ü застосування політики „цін та доходів” (уряд або заморожує ціни і номінальні доходи, або „прив’язує” зростання рівня цін до зростання заробітної плати, а зростання заробітної плати – до підвищення продуктивності праці. Політика „цін та доходів” може бути ефективною, якщо вона пролонгована у часі, але не створює небезпеку перетворення відкритої інфляції на приховану);

ü укладання договорів з підприємцями та профспілками про темпи зростання цін та заробітної плати;

2) активна політика (шокова терапія), яка базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси. Вона є особливо прийнятною в умовах гіперінфляції. Основними заходами активної політики виступають:

а) заходи загального характеру:

ü контроль за грошовою масою;

ü заборона емісійного фінансування Державного бюджету;

ü проведення грошової реформи конфіскаційного типу;

ü стабілізація інфляційних очікувань;

ü реструктуризація економіки;

ü регулювання валютного курсу;

ü підвищення ступеня товарності економіки;

ü приватизація;

ü засоби збільшення норми заощаджень та зменшення їхньої ліквідності;

б) заходи, спрямовані проти інфляції попиту:

ü зменшення державних витрат;

ü збільшення податків;

ü скорочення дефіциту Державного бюджету;

ü стабілізація валютного курсу;

в) заходи, спрямовані проти інфляції витрат:

ü стримування зростання факторних доходів та цін;

ü зниження податків на бізнес та прибуткового податку з громадян в рамках „економіки пропозиції” (уряд повинен проводити такі заходи, які сприяють зміщенню довгострокової кривої сукупної пропозиції (AS) праворуч без її руху вгору.

Поиск по сайту: