 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Моральний сенс людського життя
Основні етичні категорії.
План
1. Поняття категорії етики та їх характеристика
2. Добро і зло як центральні і найбільш широкі поняття етики.
3. Свобода волі. Волюнтаризм та фаталізм.
4. Глибинні внутрішні контрольні механізми.
5. Співвідношення понять «щастя» та «сенс життя».
1. Поняття категорії етики та їх характеристика
Термін "категорія" перекладається із давньогрецької мови як твердження, ознака, визначеність.
Категорії етики – фундаментальні поняття, які виражають специфіку моралі, моральних стосунків, моральної діяльності під кутом зору співвідношення в них добра і зла. Етичні категорії – форми пізнання моралі, моральної свідомості, моральної діяльності.
Самий факт існування таких категорій як добро і зло, обов’язку, совісті, справедливості та ін. свідчить не лише про певну позитивну спрямованість людської свідомості, але і про її прагнення піднестись до морально вищого. Усі категорії етики тільки тоді набувають усталеного та виправданого змісту, коли вони складають цілісну взаємопов’язану систему, в якій кожна включена в необхідні зв’язки і не замінюється іншими. Звідси випливає висновок: якщо ми бажаємо виважено міркувати про щось в етичному плані, ми повинні пройти через систему категоріальних визначень. Проте інколи здається, що ситуацію можна вирішити простіше, звівши якусь ситуацію до окремої категорії. Звідси стає зрозумілим, чому в історії етики були неодноразові способи виділення вихідної, основної етичної категорії (для Епікура такою категорією було щастя, Аристотеля – добро, благо, Спінози – мужність, великодушність, Канта – обов’язок, Гегеля – совість і т.д.).
Етичні категорії добра і зла охоплюють явище моралі в цілому, слугують підставою моральної оцінки конкретних явищ. Які б інші категорії етики ми не розглядали, вони тим чи іншим чином пов’язані з категоріями добра як морального ідеалу. Це значить, що моральність як певне дійсне явище людського життя укорінена у тому змісті та в тій спрямованості, що визначаються добром. Добро, ідеал визначають зміст усіх інших категорій, конкретизуються в них. Етичні категорії добра і зла охоплюють явище моралі в цілому, слугують підставою моральної оцінки конкретних явищ. Які б інші категорії етики ми не розглядали, вони тим чи іншим чином пов’язані з категоріями добра як морального ідеалу. Це значить, що моральність як певне дійсне явище людського життя укорінена у тому змісті та в тій спрямованості, що визначаються добром. Добро, ідеал визначають зміст усіх інших категорій, конкретизуються в них.
Етична категорія справедливості стосується конкретного співвідношення добра і зла; це характеристика моральної міри у людських відношеннях.
Етична категорія обов’язку охоплює сферу моральних вимог суспільства до людини та, з іншої сторони, їх виконання людиною, усвідомлення людиною відповідальності за свої вчинки.
Етичні категорії честі та гідності охоплюють сферу самосвідомості особистості, оцінку її з боку суспільства, самоповагу.
Етична категорія совісті (сумління) охоплює найбільш інтимну сферу самоконтролю та самооцінки поведінки особистості.
Розглядаючи характерні особливості етичних категорій, виділимо, перш за все, їх полярність, яка фіксує внутрішні суперечності морального буття людини та суспільства (добро – зло, честь – безчестя, справедливість – несправедливість, тощо). Ця полярність етичних категорій не є випадковою: вона виражає саму сутність морально-етичного як принципової можливості для людини здійснити вибір в напрямі або позитивного життєствердження, або негативізму та руйнацій щодо умов і засад людськості взагалі.
В різні епохи, в різних суспільствах вище благо розумілось по-різному, але незмінним залишався самий його характер як морально-абсолютного.
У рабовласницькому суспільстві (суспільстві давніх цивілізацій) з його ціннісними орієнтаціями на самоутвердження, силу, свободу провідною визначалась етична категорія щастя (“ блаженного життя ”, евдемонії).
У період феодалізму, з його ціннісною орієнтацією на певний законний становий статус, досягнення “ належного ” місця у корпоративно-становій ієрархії, набувають особливого значення етичні категорії “ честь ”, “ гідність ”, " зобов’язання ", тощо.
Для капіталістичного суспільства з його ціннісною орієнтацією на багатство як вищу ціль людської життєдіяльності на перший план виступають етичні категорії "рівність", “ корисність ”, “ витримка ”, тощо.
В наш час досить важливими постають категорії "толерантність", "діалог", "солідарність", "етична виправданість" та ін.
Категорії етики, як вже зазначалось, мають свої особливості, пов’язані із специфікою самого предмету етики.
По-перше, категорії етики відображають багатоманітні зв’язки людей, бо будь-яка людська діяльність має моральний аспект.
По-друге, завдяки їм дається загальна позитивна чи негативна оцінка поведінки людей.
По-третє, вони стимулюють піднесення людини над сущим і прагнення до належного.
По-четверте, етичні категорії орієнтують людину на творчі пошуки, на збереження та реалізацію власної індивідуальності при моральному виборі, розширюючи тим самим обрії людської свободи.
По-п’яте, вони задають енергетичний потенціал, пробуджують нереалізовані життєві сили людини.
| 6. Добро і зло як центральні і найбільш широкі поняття етики. Добро і зло як явища морального плану фіксуються відповідними етичними категоріями. Самий факт існування в людському житті таких прямо протилежних орієнтирів як добро і зло свідчить про найважливіші особливості тої ситуації, в якій перебуває людина. Добро і зло стосуються не стільки конкретного змісту певних дій, скільки їх характеру, спрямованості, відношення до людини. Моральне добро і моральне зло являються універсальними протилежностями, які взаємно заперечують одне одного і разом з тим завжди існують в єдності. Вони виступають критерієм розрізнення морального і аморального у свідомості та поведінці людини. Варто відзначити й те, що під визначення добра і зла можуть підпадати для нас явища, викликані не людськими діями, а зовнішніми для нас процесами, як-от природними катастрофами, вірусними епідеміями, а також соціальні катаклізми, що виникають стихійно і безконтрольно. За своєю суттю моральне добро конструктивне, що й знаходить адекватне відображення і у етичній категорії. Етична категорія морального зла навпаки означає спрямованість на негативне у бутті, на руйнування того, що можна вважати справжніми засадами людини та людського способу буття, на дисгармонію і порушення його цільності, на заперечення та руйнування перспективи досягнення та збереження добра. Ф.Аквінський наполягав на тому, що Бог дозволяє проявитися злу в світі виключно для того, щоби люди змогли належною мірою сприйняти і оцінити добро. Різні культури (наприклад, Захід та Схід) трактують і оцінюють добро і зло по різному; кожна конкретна історична епоха має своє бачення добра і зла; благо, добро для одного може стати злом для інших, втрачається самоцінність добра (характерна ознака нашого часу); розмивається межа між добром і злом. В людському житті, як відомо, дитинство інколи розглядається як вік невинності, чистоти, безгрішності. Це пояснюється не тим, що дитина неспроможна учинити чогось такого, що може набути визначень зла, а тому, що сама дитина не знає ні меж між добром і злом, ні наслідків своєї поведінки. Із таким душевним настроєм людина входить у подальші вікові етапи життя, але її дії набувають все ширшого масштабу і починають заторкувати інтереси все більшої кількості людей. В таких випадках незнання меж дій, меж добра і зла вже може обернутись і часто обертається якимись негативними проявами, конфліктами, деструкціями та деформаціями. Можна казати про те, що кожна людина проходить у своєму становленні особистістю як мінімум два етапи: етап невідання добра і зла та етап входження у їх розпізнавання. Протилежність добра і зла не означає, що в основі відносин між ними не закладеній певні взаємозв’язки. Без наявності у світі зла, ми б не дізналися що таке добро. Коли б існувало саме добро, воно б стало для нас звичайною умовою життя. Люди б до нього звикли, ніколи б не помилялися і не грішили. Але саме помилки і гріхи підштовхують людину до моральної вдосконаленості. Повсякчасне добро не обов’язково приведе до блага. Я – тої сили часть. Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого. Мефістофель «Фауст» Гетте. Наприклад. Кожна мати бажає щастя своїй дитині. Але якщо вона ввесь час виконуватиме всі її забаганки і примхи, візьме всю роботу на себе, щоб дитина не втомлювалася і не плакала, - вона робить добро (для дитини), але в результаті дитина виросте лінивою і примхливою, яка не цінуватиме материнської любові і роботи. Але «необхідність зла» не означає, що ми маємо спеціально його вигадувати і чинити. Вибір між добром і злом – моральний вибір. Користуючись правом морального вибору людина намагається розвиватися до морального ідеалу. Моральний ідеал – найдосконаліший універсальний зразок високо моральної особистості. Моральний ідеал є орієнтиром для самовдосконалення людини. |
3. Свобода волі. Волюнтаризм та фаталізм.
Свобода волі – це поняття, що означає можливість безперешкодного самовизначення людини у виконанні тих чи інших цілей і завдань. Вона часто пов’язується з відповідальністю людини за свою діяльність, з виконанням свого обов’язку та з усвідомленням свого призначення.
Щоб повною мірою зрозуміти феномен свободи особистості, потрібно розібратися хоча б у загальних рисах у суперечностях волюнтаризму та фаталізму, визначити межі необхідності, без якої неможлива реалізація свободи.
Волюнтаризм полягає у визнанні першості свободи волі з-поміж інших проявів духовного життя людини, включаючи мислення. У такому випадку воля вважається сліпим, нерозумним першоначалом світу, яке диктує свої закони людям. Діяти в дусі волюнтаризму – значить не враховувати об’єктивних умов буття, законів природи і суспільства, видаючи свою сваволю за вищу мудрість.
Фаталізм, навпаки, визначає весь хід життя людини та її вчинків, пояснюючи це або її долею (у міфології та язицтві), або волею Бога (у християнстві та ісламі), або ж визначеністю замкнутої системи, де кожна наступна подія жорстко зв’язана з попередньою. Тут, по суті, немає місця свободі вибору.
Свобода волі – це не тільки свобода дій, а й відповідальність за свої вчинки. Людина вважається свободною коли вона з усвідомленою відповідальністю бере на себе певний «тягар» і відповідає за нього у будь-якому випадку, усвідомлюючи важливість та необхідність своїх дій. Протилежністю свободи є примус.
4. Глибинні внутрішні контрольні механізми.
Совість – етична категорія моральної самосвідомості, яка характирезує здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і робити самооцінку власних вчинків.
Совість – основа моральної автономії особи, тому чинити проти неї означає зраджувати собі. Вона є морально-психологічним чинником захисту людини від зла, вона зберігає і охороняє духовне здоров’я і цілісність особистості. Формою прояву совісті є сором.
Сором – моральне почуття осуду людиною своїх дій, мотивів і моральних якостей; протилежним почуттям сорому є гордість.
Гідність – усвідомлення самоцінності й моральної рівності з іншими людьми.
Існує два значення поняття «гідність», одне з яких пов’язане з визнанням самоцінності кожної людини безвідносно до її реальної життєдіяльності й соціального становища, - друге з конкретними чеснотами людини, її соціальним статусом. Гідність як визнання самоцінності людини даровано кожному разом із життям. А гідність як визнання чеснот, статусу людини наробляється, заслуговується. Вона може і втрачатися, якщо людина здійснює негідні вчинки.
Честь – моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні свого соціального статусу, роду діяльності і відповідне ставлення до неї суспільства.
5. Співвідношення понять «щастя» та «сенс життя».
Сенс життя – морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона зіставляє себе і свої вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.
Протягом історичного шляху людства поняття сенсу життя тісно перепліталося із поняттям щастя, інколи їх навіть ототожнювали.
Щастя – стан найвищого внутрішньго задоволення людини своїм буттям і самореалізацією в ньому. Щастя виражає уявлення про те, якими повинні бути життя і діяльність людини.
Проблему щастя і сенсу життя розглядали різні філософські напрямки. Різні етичні вчення наполягали на своєму розумінні щастя.
Гедоністичні етичні вчення ототожнюють щастя із насолодою, втіхою. «Насолода тільки власна, фізична, позитивна, минуща, бо іншої немає – єдине істинне благо і справжня мета людського життя». Такої думки притримувався Арістіпп Кіренський. Але його учні, які прагнули довести ідею вчителя на практиці стверджували, що намір жити фізичними задоволеннями спустошує людину, породжує в неї відразу, виснажує організм і перетворює життя на страждання.
Евдемоністичні вчення проголошують щастя вищим принципом і метою людської моральності. Засновник евдемонізму – Епікур поєднує щастя із духовними втіхами, які не набридають і не виснажують організм людини.
Утилітарні вчення використовують принцип оцінки всіх явищ з погляду їх користі, можливості бути засобом для досягнення певної мети.
Кожна людина у своєму житті, не зважаючи на статус посаду, національність, має певні цінності. Сукупність цінностей відмежовує для неї у власній життєдіяльності суттєве від несуттєвого, важливе від неважливого, спрямовує її потреби та інтереси у певному напрямку. Саме систему цінностей надає життю людини сенс і значення. У своєму житті людина завжди здійснює вибір духовних цінностей, що саме собою є проявом людської свободи.
У різні епохи сформувалися три основних напрями ціннісних орієнтацій, які задають сенс життя:
на потойбічний світ;
на власне «Я», тобто на самого себе;
на суспільство.
Перший виникає тоді, коли людина незадоволена своїм реальним життям і відчуває страх перед таємничими силами природи, тобто перед надприродними вищими, і водночас схиляється перед величчю світу, який відкривається перед нею. Отже, коли людина не усвідомлює себе як особистість, коли переважає орієнтація на надприродне.
Орієнтація на самого себе, зневіра в усьому супроводжує епохи занепаду або ж перехідні епохи, коли якісь події суспільного життя чи світового значення не виправдовують сподівань людини. Згадаймо ще раз масову культуру, яка свідчить про «спад» людського бачення світу, спотворення людських цінностей. Тому часто-густо добро розуміється – як престижність, творчість вироджується в імітацію, в моду, свобода – у сваволю. Тобто панує престижне споживання за принципом «не гірше за інших» або навіть «усім на заздрість».
Орієнтація на суспільство переважає тоді, коли людина сприймається абстрактно, як представниця роду людського, як «безособистість» (Ф.Достоєвський), «гвинтик», або ж це розуміння набуває форм сподівання на чиюсь «міцну руку», яка має все привести «до ладу», чи взагалі на державу, яка повинна «все дати» всім.
Але в реальному житті розглянуті типи ціннісних орієнтацій не зустрічаються у чистому вигляді.
Отже, цінності є вищим стимулом поведінки людини, вони утверджують у світі справді людські засади. Людині потрібне щось піднесене, величне, просвітлюючі думки і почуття. І таке просвітлення, очищення, те, що стародавні греки називали «катарсисом», дають людині цінності.
Підводячи підсумок, зробимо деякі висновки. Кожна людина як суспільна істота живе і діє в певній системі цінностей. Цінності відображають спосіб життя людини. При цьому різні цінності мають для людини різне значення, з чим пов’язана ієрархія цінностей – одні й ті ж речі і явища для різних людей мають неоднакову цінність, як і в різний час для однієї й тієї людини (наприклад, ситий і голодний по-різному відносяться до шматка хліба; симфонічна музика чи сучасний рок можуть викликати у людей як почуття насолоди, так і роздратування).
Тому своєрідність цінностей як основи життєдіяльності людей можна відобразити давньою байкою. Мандрівник запитує у трьох робітників, які возять цеглу: «Що ви робите?». Один відповідає: «Цеглу вожу», другий – «На хліб заробляю», третій – «Храм будую». Це і є образним відображенням різних ціннісних орієнтацій людей.
Поиск по сайту: