Особливості людського способу буття. Єдність і суперечливість природного і соціального буття людини

Соціальна філософія в системі соціально-гуманітарного знання.

Соціальна філософія прагне поєднання методології соціальних наук з методологією наук гуманітарних. Цим вона відрізняється від більшості філософських дисциплін, які тяжіють або до соціальних наук з їх жорсткими вимогами до експериментальної перевірюваності, строгості й «позитивності» наукових знань, або до наук гуманітарних, які обстоюють релятивність знань до окремих неповторних подій і самобутність знань відповідно до самобутності подій. Філософія права прагне в ідеалі дати абсолютно несуперечливе й позитивне визначення належного у суспільному бутті, а філософія історії тяжіє до пояснення соціальних явищ у їх історичній неповторності. Деякі представники соціальної філософії намагаються обмежити її гуманітарною методологією чи соціальною методологією або, в усякому разі, максимально наблизити до них.

Спеціальні галузі соціального знання практично охоплюються науковим типом пізнання (не слід забувати про маргінальні та другорядні галузі, що, як правило, залишаються за межами наукового розгляду). Це — соціальні та гуманітарні науки. Зразком перших можна вважати соціологію, останніх — історію.

І Соціологія претендує на пізнання суспільних законів, аналогічних І законам природи, причому значення цих законів має бути таким само і вирішальним. Аналогічними є й методи пізнання. Франк не заперечує І наявності у суспільному житті аспекту, для якого подібне пізнання є І адекватним, але «безсумнівно, що є в ньому й інший аспект, уже І неприступний для предметно-натуралістичного пізнання, який цим І пізнанням або іїмпорується, або прямо спотворюється» Історизм, на І думку Франка, схильний абсолютизувати різнорідність проявів суспіль-1 ного життя і, відповідно, його методологією виступає в кінцевому І підсумку релятивізм.

Завдання соціальної філософії як методології полягає в коригуванні тих крайнощів, до яких тяжіють соціальні й гуманітарні науки, кожна по-своєму. Це можливо завдяки зверненню до ціннісного виміру суспільного життя, який дає змогу визначити пріоритети не лише наукової, а й практичної діяльності.

Предметом соціальної філософії є сутність соціального життя як цілісності в усіх його проявах. Завданням соціальної філософії можна вважати пізнання природи соціального, необхідності усіх його складових і на цій основі формулювання загальних методологічних та практичних рекомендацій. Такі предмет і завдання визначають і методологію, яка, крім загальнофілософських методів, містить й таку специфічну вимогу, як поєднання пізнання і розуміння соціальних явищ. До основних категорій соціальної філософії, крім базових для будь-якої філософської дисципліни, належать такі специфічні терміни, як соціальні системи, соціальні інститути, соціальний простір тощо.

Особливості людського способу буття. Єдність і суперечливість природного і соціального буття людини.

«Буття» це одна з тих понять, які багато мислителі минулого і сучасності вважають як однією з найдавніших, а й найважливіших для філософії. Із цілковитою підставою можна сказати, що у філософії немає більше фундаментальної за значимістю й складною щодо проблеми, ніж з'ясування сутність буття. Її важливість залежить від того, що з'ясування сутність буття, основи всього наявного стала однією з перших проблем філософії, якої почали займатися античні філософи. М. Хайдеггер — представник філософії екзистенціалізму, стверджує, що проблему буття визначила долю західноєвропейської філософії, бо з часів античності і До нашого часу цю проблему перебуває у центрі філософських досліджень.

>Битийственная проблематика у філософії оформилася в особливу філософську дисципліну — онтологію (вчення про бутті, його формах,атрибутах та принципи). Термін «онтологія» вперше виник філософії Р.Гоклениуса (1613 р.), тоді як перші питання та відносності суті буття, як було зазначено вище,волновалиуми філософів вже з часів античності.

Нині у світовому філософії немає єдиної погляду в питанні про тому, що таке буття. Воно й годі, оскільки сутність буття виступає у вигляді явищ, які в міру пізнання їх людиною, розкривають дедалі нові свої якості. Інтерпретація цих якостей, а цьому сенсі і найбільш сутність буття, призводить до різним тлумаченням цієї проблеми.

.

Людина - жива система, що єдність природного і соціального, тілесного і духовного, спадкового і набутого в процесі життя. Тільки враховуючи всі ці характеристики, можна зрозуміти цілісність людини.

Безсумнівно, людина є природна істота. У якості такого він наділений природними задатками, потягами, інстинктами. Людина генетично успадковує специфічно людську будову тіла, структури мозку, нервової системи. Людина як природна істота відчуває пульсацію космосу в біологічних ритмах свого організму. Як всяке природне явище, людина смертна.

Однак біологічна природа людини є щось вихідне, але недостатня для пояснення людини та її історії. Справа в тому, що людина таке природна істота, умови існування якого не дані йому природою в готовому вигляді. Природа виступає тільки передумовою його діяльності щодо задоволення потреб. Саме в діяльності, зміні природи і проявляється специфічність буття людини. Вважається, що у людини немає генетично запрограмованого способу життєдіяльності як у тварин. Він може освоїти не просто різні види діяльності, але і змушений освоювати світ "за міркою будь-якого виду" (К.Маркс), тобто освоювати його універсально. Якщо тварина діє в силу фізіологічної необхідності, то людина діє справді по-людськи, коли він вільний від такої потреби, тобто коли він вимірює світ за мірками користі, краси, добра. Універсальність є найважливішою сутнісною характеристикою людини. Здатність універсально змінювати світ означає, що людина є вільна істота і творче, тобто таке, яке своєю діяльністю створює "другу природу" і творить свою власну сутність. Для перетворення природи людина об'єднує свої зусилля з іншими людьми, тобто соціальність виступає тією основою, на якій базується єдність людини і природи. Суспільне життя, як і суспільна людина, це і результат такої діяльності, але одночасно і передумова її.

У процесі суспільної праці в філо-і онтогенезі формується свідомість, мова, духовність, всі людські якості. Але слід мати на увазі, що сутнісні характеристики людини - універсальність, свобода, творчість, соціальність, розумність, духовність - не дані людині як щось завершене. Вони існують як певні можливості його розвитку. І людина повинна їх постійно виробляти, щоб не перестати бути людиною. Людина дійсно є незавершеним, відкритим істотою, яка перебуває в постійному процесі становлення та саморозвитку, постійного «виходу» за свої межі. Тому ще однією сутнісною характеристикою людини є здатність до трансцендентності.

3 питання Соціогенез, його природні передумови та конститутивні фактори соціальності.

Соціогенез — процес історичного та еволюційного виникнення і формування людського суспільства. Одним із провідних механізмів соціогенезу було вдосконаленням грамотної діяльності та приборкання "зоологічного індивідуалізму". Соціогенезу [лат. societ ās - суспільство + грец. genesis - походження] - походження і розвиток свідомості, особистості, міжособистісних відносин, зумовлені особливостями соціалізації в різних культурах і суспільно-економічних формаціях. Основна ідея социогенеза була сформульована В. Вундтом і полягала в тому, що психолог має справу не з абстрактним людиною, а з людиною певної країни й епохи, взаємодіючим в соціокультурному контексті з людьми. Закономірності социогенеза є предметом історичної психології, що вивчає психологічні особливості становлення пізнання, світосприймання, ладу особистості, засвоєння звичаїв і ритуалів у різні епохи, а також предметом етнопсихології. Феноменологія социогенеза гранично широка: від опису того чи іншого способу мислення, пам'яті як "історичних стилів", до відтворення психологічного портрета індивіда або соціальної групи до аналізу ментальності цілого народу в певну епоху. Основний метод у дослідженні социогенеза - психологічна реконструкція - відновлення історичних типів поведінки або вищих психічних функцій (пам'яті, мислення та ін), засноване на інтерпретації пам'яток духовної та матеріальної культури.

Представники різних течій социогенетический орієнтації вивчають процеси соціалізації людини, засвоєння ним соціальних норм пролий, придбання соціальних установок і ціннісних орієнтації, формування соціального і національного характерулюдини як типового члена тієї чи іншої спільності. Проблеми соціалізації, або, в широкому сенсі, соціальної адаптації людини, розробляються р. о. в соціології та соціальної психології, етнопсихології, історії психології.

Поиск по сайту: