Види формування фінансових ресурсів малого підприємництва: субпідряд, лізинг, факторинг, франчайзинг, факторинг, придбання існуючого бізнесу

В сучасних економічних умовах розвиток малого бізнесу є однією із складових успіху економічних реформ, а тому він потребує достатніх фінансових ресурсів для здійснення своє діяльності на ринку. Крім того, від масштабів сектору малого бізнесу передусім залежить рівень виробництва та зайнятості.

Сьогодні за своїми кількісними характеристиками малий бізнес в Україні у десятки разів відстає від показників промислово розвинутих країн. Питома вага МП, які зайняті торговельним бізнесом, громадським харчуванням і заготівлями, становить 51% їх загальної кількості. Частка промислових МП не перевищує 15%, будівельних – 10%.

В умовах ринку основними формами інтеграції є:

1) субпідряд;

2) франчайзинг;

3) лізинг;

4) венчурне фінансування;

5) факторинг;

6) придбання існуючого бізнесу.

Змістом зазначених форм є інтеграція функціональних сфер діяльності великих і малих підприємств.

Зокрема у виробництві найчастіше зустрічається субпідряд;

У виробничо-збутовій діяльності – франчайзинг;

У виробничо-фінансовій сфері – лізинг;

Формою інтеграційних функціональних інтеграцій є венчурне фінансування.

Ці форми показані на рис. 2.

Рис. 2. Сфера і форми інтеграції малих і великих підприємств

Субпідрядна система є формою довгострокових відносин у сфері постачання між головною фірмою, яка виробляє велику масу готової продукції, і багатьма малими підприємствами, які функціонують на основі подетальної, технологічної та модельної спеціалізації при виробництві продукції, що виробляється невеликими партіями або за вузькою номенклатурою. Завдяки цьому процесу здійснюється розвиток системи виробничо-господарської кооперації і спеціалізації та з’являються її нові форми. Субпідряд сприяє збільшенню обсягу робіт, які передаються великими фірмами малим та середнім підприємствам, при цьому також скорочується загальна кількість прямих постачальників комплектуючих.

Субпідрядна система використовується також у галузях складального виробництва (автомобільній, електротехнічній, електронній, машинобудуванні).

Франчайзинг є формою кооперативних зв’язків між великою відомою фірмою і малими підприємствами.

Франшиза – ліцензія великої та відомої фірми дрібному підприємцеві на продаж продукції чи надання послуг під її маркою (товарним знаком).

Найчастіше франчайзинг виникає у галузі торгівлі, послуг і харчування. Його можна розглядати як метод організації бізнесу, що ґрунтується на угоді між великими корпораціями (франчайзери) із малими фірмами (франчайзі) або окремими підприємцями на засадах системи взаємовигідних пільг і привілеїв.

Франчайзер (велика фірма) надає право (можливість) малому підприємцю вести справу (свій бізнес), відповідно до угоди на визначеній території, протягом обумовленого відрізку часу, забезпечуючи його своїми товарами, рекламними послугами, технологіями і фірмовим знаком. Це надає можливість малій фірмі правильно визначати місце, проект, устаткування, отримати позику і торгувати під маркою великої фірми.

Наприклад, в Україні, останнім часом, розвито вид франчайзингу в торгівлі, франчайзер забезпечує малі торгові підприємства (франчайзі) своїми товарами харчування – гарячою випічкою «Phetti» («Петті»).

Франчайзі здійснює діяльність під керівництвом франчайзера, який забезпечує його послугами менеджменту, маркетингу і надає йому інформацію про стан ринку. За послуги дрібний підприємець (франчайзі) сплачує вступний внесок і відраховує відсотки з обороту (3-12%) на користь великої фірми (франчайзеру) і зобов’язується чітко виконувати контракт та закуповувати необхідні устаткування і товари.

Система франчайзингових відносин зменшує ризик на початку підприємницької діяльності, тому що забезпечує франчайзі бізнес під добре відомим товарним знаком, гарантує його якість, забезпечує вищий рівень підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, здійснює пільгове фінансування і кредитування угод, забезпечує ефективне інвестування капіталу.

Одночасно укладення франчайзингової угоди для підприємця означає значні обмеження у прийнятті самостійних рішень, зменшення доходу, необхідність дотримання операційних стандартів, які встановлює франчайзер.

У розвинутих країнах франчайзингові відносини найбільш розповсюджені у мережі ресторанів, кафе, продуктових магазинів, автосервіси, будівельній і конструкційній діяльності.

Лізинг.

Одним із напрямків фінансової допомоги малому бізнесу – розв’язання проблем доступу до устаткування є система лізингу. Лізинг є одним із методів оновлення матеріально-технічної бази підприємств різних форм власності. Він є ефективним способом стимулювання інвестиційної і інноваційної діяльності, залучення капітальних вкладень у розвиток економіки і, у першу чергу, у її виробничу сферу.

Лізинг – це довгострокова оренда машин, устаткування, транспортних засобів і споруджень виробничого призначення з правом викупу за залишковою вартістю; є способом фінансування інвестицій і активізації збуту.

Лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних і залучених коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність, за дорученням і погодження з лізингоодержувачем, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Кредит лізинговий – стосунки між юр. особами, що виникають унаслідок оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

За видами лізинг класифікується на:

Ø банківський;

Ø генеральний. Загальна (генеральна) лізингова угода між орендодавцем і орендарем, яка передбачає право орендаря доповнювати список орендованого обладнання без додаткового узгодження з лізинговою фірмою;

Ø зворотній. 1) Господарська операція фіз. або юр. особи, що передбачає продаж ОФ фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням їх цією фіз. або юр. особою через оперативний чи фінансовий лізинг. 2) Ліз-бек є формою міжнародного лізингу, суть якої полягає в тому, що згідно з умовами контракту лізингова фірма купує за готівку обладнання у фірми-виробника в іншій країні, а потім продає його назад цій же фірмі на виплат;

Ø класичний. Форма лізингу, за якої лізингоодержувач бере на себе всі витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією обладнання, включно зі сплатою податків;

Ø повний. Форма лізингу, що передбачає обслуговування, ремонт, заміну орендованого обладнання лізинговою компанією.

Лізинг передбачає збереження прав власності на товар за орендодавцем. Здійснюючи лізингові операції, орендодавець купує машини, устаткування, транспортні засоби і спорудження виробничого призначення, ЕОМ і передає їх за угодою орендареві для використання з виробничою метою, зберігаючи при цьому право власності на них до кінця угоди.

Лізинг є специфічною формою фінансування капітальних вкладень, альтернативною традиційному банківському кредитуванню чи використанню для придбання основних фондів власних фінансових ресурсів. Він дає змогу підприємцям отримати необхідні виробничі фонди без значних одноразових витрат, а також уникнути витрат, пов’язаних з моральним старінням засобів виробництва.

У лізингових операціях беруть участь три сторони: виробник (постачальник ОФ), організація-посередник, що фінансує лізингову угоду (орендодавець), і організація, яка використовує орендоване майно у своїх інтересах (орендар).

У межах довготермінової оренди розрізняють дві основні форми лізингових операцій – фінансовий і оперативний лізинг. За оперативним лізингом угода укладається на термін, менший, ніж період амортизації орендованого майна (здебільшого на 2-5 років).

Міжнародний лізинг поділяється на – експортний та імпортний.

За експортним лізингом складається угода, за якою орендодавець купує майно у національної фірми, а потім передає його закордонному орендареві.

За імпортним лізингом орендодавцем закуповується обладнання в закордонній фірмі і надає його вітчизняному орендареві.

Переваги, які отримують від лізингу окремі МП, сприяють створенню нових технологій, зростанню вітчизняного виробництва, що особливо необхідно на сучасному етапі ринкових перетворень в Україні. Крім того, лізинг забезпечує підвищення продуктивності устаткування, тому що малі підприємства намагатимуться використовувати залучені на короткий строк технічні засоби на повну потужність.

З метою прискореного розвитку МП у пріоритетних галузях діяльності може бути використана така передова форма лізингу, як лізинг підприємств «під ключ». Цей вид лізингу передбачає тимчасове використання або довгострокову оренду створеного орендодавцем малого підприємства, повністю підготовленого для початку самостійної діяльності. По закінченні лізингового контракту орендар має право викупити МП за його залишковою вартістю. Перевагою лізингу «під ключ» є те, що підприємці забезпечуються майновим комплексом, який необхідний і достатній для початку господарської діяльності. Можливості нецільового використання виробничих приміщень, земельних ділянок та устаткування зведені до мінімуму.

В Україні потенційний ринок споживачів лізингових послуг величезний, тому що середнє зношення машинного парку становить 80%. За проведеною оцінкою потреб малих підприємств у лізингу, сукупний обсяг операцій щодо лізингу у нашій країні може досягти 800 млн. дол., при цьому частка лізингових операцій дорівнюватиме 9-10% у загальному обсязі інвестицій.

Багато заводів готові реалізувати устаткування, транспортні засоби, техніку, але не можуть це зробити через низький попит населення. Це звужує коло потенційних реальних заявок лізингових компаній до 1 із 50 розглянутих. Ось чому у нашій економіці лізинг поширений не в таких масштабах, як за кордоном.

В Україні лізингові операції регулюються Законом «Про лізинг» від 16.12.1997 р., який регламентує види, форми, об’єкти та суб’єкти лізингу. Законодавством також визначаються норми амортизаційних відрахувань, пов’язаних із складенням лізингового контракту.

Таким чином, МП мають безліч можливостей скорочення своїх постійних витрат за допомогою спеціальних механізмів фінансування.

Переваги лізингу:

1. Інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення грошових коштів.

2. Лізинг передбачає 100% кредитування і не потребує негайного початку платежів, що дозволяє без різкої фінансової напруги оновлювати виробничі фонди, придбати дороге майно.

3. Проста процедура отримання майна у лізинг, т.я. лізингове майно виступає у якості застави і не потребує додаткових гарантій.

4. Лізингова угода більш гнучка, ніж банківський кредит, т.я. надає можливість обом сторонам обирати зручну схему виплат.

5. Для лізингоотримувача зменшується ризик морального і фізичного зносу та старіння майна, т.я. майно береться у тимчасове користування.

6. Лізингове майно не обліковується у лізингоотримувача на його балансі, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно.

7. Лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоотримувача і, відповідно, знижують оподатковуваний прибуток.

8. Наявність амортизаційних та податкових пільг для лізингодавця, якими він може «поділитися» з лізингоотримувачем шляхом зменшення розміру лізингових платежів.

9. Виробник майна отримує додаткові можливості збуту своєї продукції.

В основу усіх методів нарахування лізингових платежів положено спосіб розрахунку з періодичним відшкодуванням вартості обладнання.

Формула (1) визначення загальної суми лізингових платежів:

S_Л = A + i_ком. + i_кр. + C_Л + 3 (1)

де: A – сума, що заміщує вартість лізингового обладнання за період дії лізингу;

i_{ком .} – комісійна винагорода лізингодавцю;

i_кр – плата лізингодавцю за кредитні ресурси при отриманні лізингу;

C_Л – сума, що сплачується за страхування лізингового майна, якщо воно було застраховано лізингодавцем;

3 – інші витрати, що передбачені лізинговою угодою.

Де А дорівнює:

А = В_О * Н_А * Т

де: В_О – балансова вартість лізингового обладнання;

Н_А – норма амортизації на повне відновлення (річна);

Т – період дії лізингової угоди.

Або: А = В_О * Н / m

де: m – кількість лізингових платежів за рік.

Венчурний бізнес – це форма бізнесу з підвищеним ризиком. Він створюється із вкладів великих компаній, банків, держави, страхових компаній, пенсійних фондів та з інших джерел.

Венчурні фірми створюються двох типів:

1. безпосередній ризикований бізнес (малі інноваційні фірми).

2. внутрішні ризиковані проекти великих компаній.

Специфіка ризикованого підприємництва полягає у тому, що йому надають кошти на безвідсоткових умовах та не передбачають їх повернення до закінчення терміну угоди.

Прибуток цих фірм розраховується як різниця курсової вартості частки акцій ризикованого інвестора та сумою вкладень ним у проект коштів:

П_ВЕНЧ. = В_Ариз. – КВ_{ВЕНЧ.ПР.}

де: П_{ВЕНЧ .} – прибуток венчурної фірми;

В_Ариз. – курсова вартість частки акцій ризикованого інвестора;

КВ_{ВЕНЧ.ПР.} - капітальні витрати, вкладені у венчурний проект.

Частка акцій (В_Ариз) узгоджується при укладанні контракту і може становити 80% від загальної їх вартості. Тобто, у цьому випадку інвестор (фінансова установа) фактично стає співвласником фірми-новатора, а кошти, які він вніс у її статутний фонд, є часткою його власності.

Проміжно. Формою між ризикованим бізнесом і внутрішніми ризикованими проектами є створення спільних підприємств (наукова фірма + велика виробнича фірма).

Головним стимулом венчурних фірм є великі прибутки у випадку успіху. Середній рівень прибутковості венчурних компаній у США складає близько 20%, що у три рази перевищує доходи інших сфер бізнесу.

Венчурні фірми, які спеціалізуються на створенні нових ринків або суттєво перетворюють існуючі, називаються експлерентами. Їх головним завданням є просування нових товарів на ринок і тому їх ще називають піонерами. Вони діють на етапах від «максимуму циклу дослідницької діяльності» до початку випуску нової продукції.

У випадку орієнтації венчурної фірми на обмежений сегмент ринку її називають пацієнтом. Вона задовольняє попит, який формується під впливом моди, реклами та інших засобів. Такі фірми діють від зростання випуску продукції і спаду наукової активності. Фірми вимогливі до якості продукції та її обсягів, тому що від цього залежить успішне завоювання нових ринків. Фірми прибуткові, але при прийнятті помилкових рішень швидко стають банкрутами, вони також банкрутують у першу чергу при спаді ділової активності.

У сфері великого венчурного бізнесу діють фірми- віоленти. Це фірми, які сповідують силову стратегію. Вони мають великі капітали, високий рівень освоєння сучасних технологій, організовують широкомасштабне стандартне виробництво масового товару для широкого вжитку. Найактивніше діють ці фірми на етапі максимального випуску продукції. Вони прибуткові, але повинні обережно змінювати свою товарну продукцію.

Середнім і малим бізнесом займаються фірми- комутанти. Фірми орієнтуються на задоволення місцевих потреб. Діють на етапі падіння виробництва продукції. Їх основним завданням є своєчасне прийняття рішення щодо випуску продукції та зняття її з виробництва.

Венчурне інвестування майже завжди пов’язане з диверсифікацією, яка передбачає розподіл капіталовкладень між декількома проектами з метою пом’якшення ризиків.

Його розвиток залежить від таких соціально-економічних факторів (які впливають на венчурний ринок ідей, де роль продавців відіграють автори ідей, а покупців – компанії-інвестори ризикованого капіталу):

1. Перший фактор пов’язаний з великим комерційним ризиком і не передбачає використання традиційних джерел фінансування проектів.

2. Другий фактор полягає у небажанні великих фірм фінансувати нові проекти, тому що вони провокують зупинку виробництва, можуть мати інше галузеве спрямування та з інших причин.

3. Третій фактор визначається станом фінансово-кредитної системи (скорочення купівельної спроможності населення, інфляція) та можливістю спрямувати кошти для венчурного фінансування. У цих умовах власник капіталу намагається запобігти подальшому знеціненню грошей. Вирішити проблему власник може шляхом вкладання вільних коштів у венчурний бізнес.

4. Четвертий фактор характеризується системою державного регулювання і оподаткування. Існує безпосередній зв’язок між венчурними вкладеннями, податковою системою і прибутком від операцій з цінними паперами. Пільгове оподаткування стимулює НТП у виробництві та спрощує венчурні операції.

5. П’ятий фактор пояснюється наявністю у світовій практиці успішного ведення венчурного бізнесу як однієї із ефективних форм підприємництва.

Факторинг – придбання банком (чи фактор-фірмою) права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями (дебіторської заборгованості) скупленими в різних осіб.

Факторинг є різновидом торгівельно-комісійної операції, що поєднується з кредитуванням оборотного капіталу МП; включає інкасування дебіторської заборгованості клієнта банка, кредитування і гарантію від кредитних і валютних ризиків.

Факторингова угода передбачає, що підприємство-постачальник поступається банкові-посереднику правом отримання платежів від платників за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги. Банк-посередник у день подання на інкасо платіжних вимог оплачує їх постачальникові і сам завершує розрахунки з покупцями. Таким чином, надходження виторгу від реалізації продукції (виконані роботи чи надані послуги) не залежить від платоспроможності платників, терміну оборотності коштів у розрахунках та інших чинників.

Здебільшого банк купує дебіторські рахунки на поставлені товари чи надані послуги.

Банк може оплатити постачальникові і платіжні вимоги, відправлені у банки платників раніше й акцептовані платниками, але не оплачені через відсутність коштів на рахунках.

Клієнт (постачальник), продавши дебіторський борг, отримує від банку кошти в розмірі 80-90% від суми боргу; решту 10-20% від суми боргу банк тимчасово стягує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнтові.

За здійснення факторингових операцій постачальники вносять плату (комісійну винагороду), передбачену договором. Плата не перевищує суми оплати процентів за користування кредитом.

Зміст та послідовність факторингової операції показано на рис. 1.

Рис. 1. Здійснення факторингової операції

1. Відвантаження продукції

2. Акцепт розрахункових документів

3. Подання розрахункових документів

4. Перевірка платоспроможності покупця

5. Оплата розрахункових документів

Придбання існуючого бізнесу. При придбанні існуючого бізнесу добре потрібно вивчити предмет купівлі за такими аспектами: фінанси, маркетинг, операційна діяльність, мотивація продавця і перспективи.

Варіантів придбання існуючого бізнесу може бути кілька:

Ø нове придбання – купівля підприємства повністю, із його філіалами і підрозділами (поглинання) і воно фактично перестає існувати як незалежна господарська одиниця;

Ø частково – купівлі одного із філіалів діючого підприємства.

На вибір придбання впливають мета, фінансові можливості покупця, тип підприємства, його вартість і стратегічні перспективи. Тобто, предметом угоди може бути:

1) цілісний майновий комплекс;

2) корпоративні права;

3) юридична особа як єдиний об’єкт.

Якщо продаються тільки корпоративні права, то вони мають тільки договірну власність (за домовленістю).

Якщо купується майновий комплекс, то визначається його ціна з прив’язкою до балансової вартості. При купівлі підприємства для його оцінки існує три методи: балансовий, метод доходів і ринковий.

Коли дохід фірми, що продається, визначає вартість її майна і витрати на створення нового бізнесу не дуже перевищують вартість майна бізнесу, який купують, то використовують балансовий метод.

Метою купівлі бізнесу є купівля майбутнього доходу, тому більш поширеним є метод доходів (додаткових доходів, капіталізованих доходів, майбутніх доходів).

Ринковий метод оцінки вартості фірми ґрунтується на розрахунку коефіцієнтів середньої ціни однієї акції і суми річних надходжень фірми.

Кожний метод має свої переваги і недоліки, тому вартість об’єкта, який купують потрібно визначати кількома методами, обравши при цьому оптимальний варіант для конкретного випадку. Кінцева ціна встановлюється шляхом переговорів між покупцем і продавцем.

Таким чином, основними формами інтеграції малих і великих підприємств, що сприяють підвищенню життєздатності суб’єктів малого підприємництва, є субпідряд, лізинг, франчайзинг, факторинг, придбання існуючого бізнесу. Ці форми в Україні лише виникають.

Поиск по сайту: