Тема 2 Митно-тарифна система регулювання експортно –імпортних операцій

ПЛАН

1. Характеристика системи митного регулювання в Україні.

2. Митний тариф як інструмент економічної політики країни.

3. Характеристика системи митного оподаткування.

4. Митний контроль як складник митно-тарифної полі­тики.

5. Митне оформлення при здійсненні зовнішньоекономіч­ної діяльності.

Ключові слова та поняття: акредитація, декларування, вантажнамитна декларація, Державна митна служба Украї­ни, товари, майно, мито, митниця, митний режим, митні про­цедури, митне оформлення, зона митного контролю, транзит, контрабанда, митна вартість, фактурна вартість, країна по­ходження товару, митні ліцензійні склади, товарна партія, ордерні поставки, переміщення через митний кордон.

2.1 Характеристика системи митного регулювання в Україні

Еволюція розвитку міжнародних економічних відно­син збігається з еволюцією розвитку та вдосконаленням системи регулювання даного виду взаємовідносин. Оскільки в сукупності міжнародних економічних відносин задіяні і взаємопов'язані ін­тереси не тільки різних соціальних груп та верств населення, а й різних країн, держава неминуче стає одним із основних суб'єктів регулювання даного виду взаємовідносин.

При цьому становлення митної системи як одного з чинників розвитку держави залежить від взаємодії як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Оскільки організація митної системи — це складова політики держави і частина економічної системи, то її реформування відбувається відповідно до еволюції економіки в цілому.

Зі зміною типів і форм державності змінювалась і митна політика, що, відповідно, відбивалося на ролі митних органів у системі регулювання державою економічних процесів.

Слово «таможня» походить від тюркського слова «тамга», яке означало в кочових народів Середньої Азії «клеймо», що стави­лося на різних предметах як знак власності. У Стародавній Русі за монголо-татарського іга «тамгою» називали торговельне мито.

Перші відомості про мито на території України належать до IX ст. Основними джерелами фінансування Київської Русі були: сплата данини, плата за судочинство, штрафи, мито.

Заморська торгівля становила основу економічної системи Київської Русі, так як один із найбільших світових товаропотоків «із варяг у гре­ки» проходив через Київ по Дніпру, перетинав Чорне море і за­кінчувався в Константинополі — центрі торгівлі Середземно­мор'я. Не випадково, що однією з перших угод, укладених князем Олегом, була угода з Візантією (911 р.), за якою купцям із Київської Русі створювалися надзвичайно сприятливі умови. Та­ким чином, у Київській Русі мито означало податок, сплачуваний за перевезення товарів, перегін худоби через кордони певних те­риторій.

У часи входження України до складу Російської імперії пи­тання митної політики були виключно прерогативою царя. Од­ним із перших кроків у даному напрямку став наказ Катерини I від 1724 р. про «Покровительський митний тариф», згідно з яким товари, що ввозилися іноземними купцями, обкладалися митом, а відповідно національні товари вивозилися без перешкод. Разом із тим, щоб погасити реальну небезпеку зменшення митних дохо­дів, Росія підписала торговельні договори з Англією (1726 р.) і Пруссією (1728 р.) про встановлення з даними країнами режиму взаємного митного добробуту.

У законодавчому порядку бу­ли встановлені правила провозу товарів через державний кордон, а для здійснення контролю над провозом товарів і нарахуванням митних зборів були створені спеціальні державні заклади — мит­ниці.

Будь-яке порушення правил, установлених законодавчими акта­ми з перевезення товарів та цінностей через кордон, дістало назву «контрабанда», а винні у скоєнні таких дій підлягали покаранню.

Зростання обсягів світової торгівлі на рубежі XIX ст. у цілому вплинуло на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків як цілих регіонів, так і окремих країн. В економічній теорії почали домі­нувати положення теорій «порівняльних» та «абсолютних» пере­ваг, які обстоювали безперешкодний обмін товарами і послугами. За 50 років (1810—1860 рр.) зовнішньоторговельний оборот Росії збільшився майже в 3,5 раза.

Разом із тим митна політика Російської імперії відображала протекціоністські тенденції. Наприклад, згідно з Митним тари­фом 12 березня 1822 р. було заборонено вивезення 21 наймену­вання товару та ввезення 301 найменування. Основними базови­ми положеннями були:

• низьке мито на товари, що необхідні для Росії, виробництво яких можливе в країні;

• звільнення від мита іноземних товарів та продуктів, які не виробляються в країні, але в яких є потреба;

• заборона ввезення товарів, які можуть конкурувати з росій­ськими.

Подальший розвиток митної системи було спрямовано на виконання митними службами, передусім, фіскальних функ­цій. 10 листопада 1876 р. було прийнято рішення про так звані «золоті мита», тобто митні збори почали брати тільки в золотій валюті. Митницям дозволялося, крім російської золотої монети, приймати іноземну валюту (золото), купони від білетів внутрі­шніх державних «металевих» займів, білети Державного банку, іноземні банківські білети, які розмінювалися на золото. Основні завдання, що вирішувалися при цьому, — це скорочення ввезен­ня іноземних товарів, забезпечення активного торговельного ба­лансу, поповнення золотовалютного резерву країни. Але дана мі­ра призвела до негативних наслідків — спочатку відбулося підвищення цін на іноземні товари, а потім через відсутність конкуренції зросли ціни і на товари внутрішнього виробництва. Тому з часом вона була відмінена.

Організація і робота митного контролю за радянської доби проходила під безпосереднім контролем Комуністичної партії. Вже в грудні 1917 р. було видано декрет «Про дозвіл на ввіз та вивіз товарів», який встановлював правила перевезення товарів через кордон.

Безперечно, загальний стан економічної та політичної ситуації в країні (громадянська війна, голод, розруха, товарний дефіцит) вплинув на розвиток митної служби. У 1921 р. були видані дек- рети про право митних установ на конфіскацію контрабандних товарів, а 8 грудня 1921 р. створена Центральна комісія з бороть­бі з контрабандою. Контрабанда стала однією із найбільших еко­номічних проблем у країні. У величезній кількості ввозився іно­земний товар, який ставав основою спекуляцій. В обмін на контрабандні товари вивозилося золото, коштовності, хутро, предмети старовини і мистецтва. Виникли організовані групи ко­нтрабандистів.

Декрет 1 вересня 1922 р. визначив поняття «простої» та квалі­фікованої контрабанди. Проста контрабанда провадилася самими митними установами через конфіскацію затриманих товарів або грошові штрафи. «Кваліфікованою» вважалася контрабанда, яка здійснювалась організацією або посадовою особою, зв'язаною з митною службою, шляхом підробки митних документів та ін. Та­ка контрабанда каралася судовими органами до позбавлення волі. Це дало змогу не тільки взяти під контроль ситуацію на кордоні, а й вирішити цілий ряд економічних питань, пов'язаних із мит­ною політикою держави.

У 50-ті роки, на початку 60-х було видано ряд правил та ін­струкцій, які регулювали питання пропуску через кордон ван­тажів, транспортних засобів, осіб та міжнародних поштових відправлень. 5 травня 1964 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила Митний кодекс СРСР. У 1962 р. була підписана в Берліні Угода про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань між соціалістичними країнами. Таким чином була ство­рена і функціонувала система митного регулювання Радянсько­го Союзу.

Після прийняття Декларації про державний суверенітет Украї­на самостійно визначає митну політику, створює власну митну систему та здійснює митне регулювання на своїй території. Мит­не регулювання здійснюється відповідно до Митного кодексу, законів України та міжнародних договорів. Україна може вступа­ти в митні союзи з іншими державами.

Територія України, в тому числі території штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічній (морській) зоні, над якими Україна має виняткову юрисдикцію щодо митної справи, становить єдину митну територію. Митний кордон України збігається з державним кордоном, за винятком меж спе­ціальних митних зон, які є складовою митного кордону України. Митний кордон України становить 7190 кілометрів. На території України діє 65 митниць, 260 митних постів, 8 територіальних управлінь. Кордон з Росією складає 2063 км, з Молдовою — 1191 км, з Білорусією — 975 км, з Румунією — 625,4 км, з Поль­щею — 543 км, з Угорщиною — 135,1 км, зі Словакією — 98,5 км.

Регулювання митною справою здійснюють найвищі органи влади та управління України. Спеціально уповноваженим орга­ном державного управління в галузі митної справи є Державний митний комітет України, який приймає нормативні акти, що ре­гулюють дану сферу діяльності.

При цьому функції, які виконують митні органи, можна кла­сифікувати таким чином: фіскальна; регулятивна; правова; стати­стична; контролююча у сфері митних відносин; законодавча; ко­нтролююча у сфері валютних відносин.

Фіскальна функція реалізується в тому, що митниця фактично виконує функції податкової служби, нараховує та справляє в зоні своєї діяльності митні платежі і збори, утримання яких, відповід­но до законодавства, покладено на митні органи (мито, митні збори, акциз, податок на додану вартість при імпорті товарів), і несе відповідальність за своєчасність перерахувань отриманих коштів до Державного бюджету.

Функція регулятора товарообміну виявляється у виконанні митницею ролі економічного інструменту зовнішньоторговельної політики держави, яка полягає у створенні обмежень або стиму­лів щодо виходу на національний ринок чи експорту товарів на зовнішній ринок.

Правова функція реалізується в таких напрямках: вживаються спільно з іншими правоохоронними органами заходи, що націле­ні на попередження незаконного вивезення за межі території предметів, які є національним, історичним і культурним багатст­вом країни; забезпечується контроль за доставкою митних ван­тажів в інші митні органи, а у випадках їх зникнення проводиться розшук; слідство у справах контрабанди.

Статистична функція полягає у збиранні та опрацюванні ми­тної статистики зовнішньоторговельних операцій, на підставі якої готуються загальні статистичні матеріали. За умов трансфо­рмації економічної системи, коли тільки відпрацьовуються осно­вні функціональні завдання органів виконавчої влади, а отже, іс­нують проблеми інформаційного забезпечення при прийнятті управлінських рішень, митна статистика стає основним інформа­ційним джерелом, яке характеризує стан у сфері зовнішньоеко­номічних зв'язків.

Митний контроль здійснюється стосовно дотримання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й громадянами встановленого порядку переміщення товарів та інших предме­тів через митний кордон країни, здійснюється перевірка відо­мостей, засвідчених у вантажній митній декларації, при мит­ному оформленні товарів та інших предметів, відповідно до наявності вантажу і документів, необхідних для здійснення митного контролю; контролюється діяльність митних брокерів, митних ліцензійних складів і магазинів безмитної торгівлі в зоні діяльності митниці.

Законодавча функція реалізується в тому, що митні органи приймають нормативно-правові акти з питань безпосередньо­го здійснення митної справи, організації та регулювання мит­ного контролю, боротьби з контрабандою і порушеннями мит­них правил, які ґрунтуються на чинному законодавстві, призначені до виконання у межах компетенції митних органів і є обов'язковими для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної ді­яльності.

Функція валютного регулювання. Валютна безпека — одна із важливих складників економічної безпеки країни. Митні органи відіграють значну роль у системі валютного регулювання: на Державну митну службу України покладено функції валютного контролю, а на митницю — агента валютного контролю. Існує митно-банківський контроль за строками повернення в Україну валютної виручки від експортних контрактів та імпортної части­ни бартерних угод.

На різних етапах розвитку держави, залежно від цілого ряду причин (економічних, політичних), домінує та чи інша функція, яку виконує митний орган. Так, у тих країнах, що тільки почали формувати свою економічну систему і які мають великий дефі­цит платіжного балансу і бюджету та значну валютну заборгова­ність, домінує, насамперед, фіскальна функція. У країнах, де іс­нують проблеми з урівноваженням торговельного балансу або загроза конкуренції імпортних товарів, домінує функція регуля­тора торговельної політики. У країнах, де доступ до національно­го ринку лібералізовано, суттєвим є безпосереднє виконання ми­тницею функцій митного контролю та правової функції (напри­клад, у багатьох країнах останнім часом пріоритет надається бо­ротьбі з контрабандою зброї, наркотиків, охороні інтелектуальної власності).

Митні відносини істотно впливають на характер міжнародних економічних відносин, а митна політика є могутнім інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підтримання ба­лансу інтересів країн світової спільноти.

Процес інтеграції національних економічних систем диктує необхідність створення стабільної атмосфери формування мит­них відносин, ознаками якої має бути:

• глобалізація регулювання обмінних процесів у масштабах світової системи господарювання за рахунок виконання бар'єрної і контактної функцій митних відносин;

• підвищення рівня гармонізації, тобто узгодженості й уніфі­кації митних систем країн світу та їх взаємодії. Створення міжна­родних (всесвітніх) організацій, що виробляють уніфіковані до­кументи і норми регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

• вдосконалення організації і управління в митних органах країн світу. Перехід до «безконтактної» митниці, тобто до систе­ми електронної обробки інформації, застосування новітніх інфо­рмаційних технологій, відповідних до вимог часу;

• розвиток і поліпшення технічних засобів контролю та мит­ного законодавства, зумовлених збільшенням кількості і зміною якісного змісту об'єктів митного контролю (це пов'язано, зокре­ма, з необхідністю створення ефективної системи контролю за переміщенням товарів, послуг і об'єктів інтелектуальної власнос­ті подвійного призначення, запобігання витоку інформації по глобальній мережі і под.).

Майбутнє української економіки, її здатність забезпечити прий­нятні та стабільні темпи її зростання значною мірою залежать від ефективності функціонування митно-тарифної системи, доскона­лості її механізму, який необхідно формувати, ґрунтуючись на вищевикладених положеннях.

2.2 Митний тариф як інструмент економічної політики країни

Одним із найбільш поширених регуляторів зовнішньо­економічної діяльності є митний тариф. Практично всі країни світу за його допомогою вирішують різнобічні завдання: від за­хисту вітчизняного виробника до поповнення державного бю­джету за рахунок коштів, вилучених на кордоні.

Поняття митний тариф у вузькому розумінні — це систематизований перелік роз­мірів мита, що справляється при проходженні товарів через мит­ний кордон країни, яка прийняла даний тариф, або групи країн, що об'єднали свої державні митні території в єдину митну тери­торію — митний союз на підставі укладення між ними міжнарод­ного договору. Прикладом може служити функціонування єди­них митних тарифів на території Європейської Спільноти.

Митний тариф містить деталізований перелік товарів, що опо­датковуються імпортним, експортним і транзитним митом з на­веденням способу нарахування, ставки мита, а також коефіцієнтів надбавок і знижок та переліку товарів, заборонених до ввезення, вивезення і транзиту відповідно до товарної номенклатури зов­нішньоекономічної діяльності.

Митний тариф можна розглядати також як конкретну ставку мита, яка застосовується при ввезенні певного товару на митну територію країни чи вивезенні його за її межі. У даному разі по­няття митного тарифу повністю збігається з поняттям мита при переміщенні товарів через митний кордон країни і може визнача­тись як вид митного платежу, що стягується з товарів та предме­тів, які переміщуються через митний кордон держави.

Водночас в економічній літературі поняття митного тарифу ча­сто використовується у більш широкому розумінні — як особли­вий інструмент торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни у його взаємодії зі світовим ринком, тобто це не конкретна ставка щодо визначеної групи товарів, а за­сіб регулювання зовнішньої торгівлі, який за термінологією визначається як «тарифне» регулювання. Тому інколи такі поняття, як «мито» та «митний тариф» розглядаються як еквівалентні.

Незважаючи на те що мито за характером дії є економічною категорією, його застосування може мати як економічний, так і політичний характер. Введення мита може бути засобом еконо­мічного тиску на відповідні держави або створення режиму най­більшого сприяння з політичних мотивів. Тому, з точки зору мо­тивації, доцільно визначити економічну і торговельно-політичну роль митного тарифу.

Економічна роль митного тарифу пов'язана передусім з тим, що, впливаючи на ціну товару та відмежовуючи національний ринок від світового, підвищуючи рівень цін на товари, мито ак­тивно впливає на конкурентоспроможність товару, що, в свою чергу, позначається і на рівні накопичення капіталу, темпах розвитку, нормах прибутку в окремих галузях економіки, ніве­люючи різницю, що склалася в міжнародних і національних умовах виробництва. Тому роль мита в економічному контексті полягає у:

• створенні вартісного бар'єра, який підвищує ціну товару, не­залежно від застосованого експортного, імпортного чи транзит­ного мита;

• збільшення внутрішньої зайнятості. Сукупні витрати у від­критій економіці складаються із витрат споживачів, капіталовк­ладень, державних витрат, чистого експорту (під чистим експор­том розуміють різницю між експортом та імпортом). Збільшення сукупних витрат внаслідок скорочення імпорту стимулює внутрішньоекономічний розвиток, оскільки збільшуються доходи і зайнятість;

• стимулюванні державою розвитку окремих галузей економі­ки чи підприємств. Передусім мова йде про захист молодих галу­зей. Тимчасовий захист молодих національних фірм від жорсткої конкуренції іноземних корпорацій дозволяє галузям, що утворю­ються, зміцніти і стати ефективними виробниками;

• надходженні коштів до Державного бюджету країни;

• захисту від демпінгу. Митні тарифи необхідні для захисту вітчизняних фірм від іноземних конкурентів, які реалізують свою продукцію за цінами, нижчими за собівартість.

Торговельно-політична роль мита:

• захищати галузі від конкуренції іноземних товарів (це не обов'язково мають бути слабкі в економічному відношенні галузі та підприємства, частіше найбільшим захистом користуються са­ме найбільш розвинуті, монополізовані галузі. Мета такої політи­ки — створення національним виробникам умов для отримання на внутрішньому ринку монопольно високого прибутку як одно­го із важелів успішного виходу на зовнішній ринок);

• необхідність забезпечення обороноздатності країни (війсь­ково-політичний аспект). Захисне мито потрібне для збереження і посилення ролі галузей, що спеціалізуються на виробництві стра­тегічних товарів і матеріалів, необхідних для їх обробки;

• диверсифікація заради стабільності. Доходи високоспеціалі- зованих економік знаходяться у прямій залежності від міжнарод­них ринків. Захист за допомогою митного тарифу потрібен для стимулювання промислової диверсифікації, що зменшує залеж­ність країни від світових процесів;

• бути інструментом тиску на конкурентів з метою отримання певних поступок.

Таким чином, можна зробити висновок, що більшість країн світу, використовуючи митний тариф у своїй зовнішньоекономі­чній політиці, вирішують низку завдань, таких як:

• захист економіки країни від негативного впливу інозем­ної конкуренції (митний тариф завжди погіршує конкурент­ні умови функціонування іноземних виробників на даному ринку);

• забезпечення умов для ефективної інтеграції країни зі світо­вим економічним простором (митні тарифи широко використо­вуються з метою поліпшення умов доступу національних товарів на іноземні ринки);

• підтримання раціонального співвідношення вивезення і ввезення товарів, валютних надходжень і витрат на території країни (митні тарифи впливають на стан платіжного балансу країни);

• створення умов для прогресивних змін у структурі виробни­цтва і споживання товарів;

• раціоналізація товарної структури вивезення і ввезення то­варів.

Отже, за основними функціональними ознаками мито — це:

• регулювання зовнішньоторговельного обігу з іноземними державами;

• джерело поповнення Державного бюджету;

• захист національного товаровиробника.

Регулятивна функціональна ознака мита передусім виявля­ється при регулюванні внутрішніх економічних відносин націо­нальної економіки.

Основним об'єктом регулювання є зовніш­ньоторговельний оборот, тобто операції з експорту та імпорту товарів. Завдяки митному тарифу, як інструменту зовнішньото­рговельної політики, відбувається раціоналізація товарної стру­ктури, підтримується оптимальне співвідношення валютних до­ходів і витрат держави. Крім цього, митний тариф є економічним інструментом впливу на зовнішні економічні від­носини країни. За допомогою даного інструменту держава може здійснювати контроль над обсягами і характером товаропотоку, тобто стимулювати рух товарів або, навпаки, його блокувати. При цьому стимулювання може відбуватися не тільки стосовно певної товарної групи, а й товаропотоку з конкретної країни чи групи країн.

Регулятивність митного тарифу виявляється також у тому, що він є інструментом державного регулювання цін. Як уже зазнача­лось, існують певні відмінності між внутрішніми і світовими ці­нами, зумовлені наявністю різного рівня витрат на виробництво та різницею в системі оподаткування. При цьому простежуються певні закономірності, а саме: перевищення цін над світовими ро­бить вигідним імпортування товарів іноземного виробництва, і навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчи­зняних товарів.

Поглиблення даних диспропорцій у цінах може завдати шко­ди національним підприємствам, що призведе до спаду вироб­ництва та зростання безробіття. Для запобігання таким ситуаці­ям держава може застосовувати механізм тарифного регулювання: за допомогою застосування ввізного мита на ім­портні товари підвищується їх ціна, що сприяє зростанню кон­курентоспроможності національних товарів, а якщо виникає не­обхідність стримати експорт певних товарів з країни, держава через механізм застосування експортного мита підвищує ціну вітчизняних товарів до необхідного рівня, який зменшує обсяги експорту.

Безперечно, домінуючими функціями застосування митного тарифу є акумуляція доходів та захист національного ринку від іноземної конкуренції. Моделі використання митного тарифу з метою виконання фіскальної функції можуть бути найрізнома­нітнішими. Одна з них базується на обов'язковому впрова­дженні мита стосовно товарів широкого вжитку, при цьому ставки мита утримуються на низькому рівні з метою максимі- зації митних надходжень до Державного бюджету. Низькі ста­вки мита стимулюють імпортерів до офіційного отримання ім­портного вантажу, а не до пошуку контрабандних шляхів. У свою чергу, широке охоплення імпортним митом великої кіль­кості товарних позицій дає можливість країні мати великі об­сяги товарів.

Фіскальної мети може бути досягнуто через митне оподатку­вання тільки певної категорії товарів, але при цьому ставки мита мають бути значно вищі, ніж у першому варіанті, щоб зберегти певний рівень митних надходжень. Можливе також використання варіанта впровадження єдиної низької ставки мита на всі товари, що перетинають митний кордон країни, незалежно від напряму руху, — експорт, імпорт, транзит, але це може мати лише тимчасовий фіскальний ефект, оскільки реакція торговельних партне­рів буде адекватною, що знизить обсяги зовнішньоекономічної діяльності.

Застосування митного тарифу завжди виконує фіскальну фу­нкцію, оскільки митний тариф — це податок, який є засобом поповнення державної казни і покривається за рахунок кінцево­го споживача. Ефект фіску прямо залежить від митної ставки. Якщо вона незначна, то й ефект від даного податку невеликий, а якщо розмір ставки підвищується, то й посилюється податковий ефект.

Імпортне мито забезпечує ефект захисту, оскільки митний та­риф знижує, передусім, цінову конкурентоспроможність товару, стосовно якого він застосовується. Зі збільшенням ставки мита зростає його протекціоністська спрямованість як інструменту зо­внішньоторговельної політики.

Митний тариф за своєю суттю виконує захисну функцію на­віть тоді, коли вітчизняна продукція не вступає в пряму конкуре­нцію з іноземними товарами. Наприклад, коли країна хоче знизи­ти валютні витрати своїх громадян, у зв'язку з проблемами платіжного балансу, влада йде на підвищення ціни на деякі іно­земні товари, хоча аналогічні імпортозамінні вітчизняні товари відсутні з метою тимчасового скорочення споживання.

Отже, використання митного тарифу зумовлює одночасну дію як фіскальної, так і захисної функції. Тобто країна, застосовуючи митний тариф (особливо це стосується імпортного мита), розв'язує як проблему акумуляції доходів, так і проблему захисту національного ринку. Спостерігається певна закономірність — низькі ставки використовуються для отримання фіскального ефе­кту, а високі — для ефекту захисту.

Враховуючи специфіку, яка залежить від політики окремих країн, виокремлюють:

• тарифи промислово розвинутих держав, рівень яких, як пра­вило, помірний з огляду на певний економічний розвиток країни. Водночас слід зазначити, що навіть незначний рівень мит­них ставок є досить суттєвою перешкодою для виходу імпортних товарів на дані ринки збуту. Так, за оцінками експертів, знижен­ня торговельно-митних бар'єрів на ринках економічно розвину­тих країн хоча б наполовину принесло б країнам периферійної зони додатково від 110 млрд до 140 млрд дол США на рік;

• тарифи країн, що розвиваються, де рівень мита, як прави­ло, досить високий через високі національні витрати на вироб­ництво товарів та бажання захистити свій ринок від конкурен­ції іноземних товарів. Відповідно до розмірів митних ставок ці країни можна поділити на три групи: для першої характерні ставки, які не перевищують 50 % мита для більшості товарів (Ангола, Нігерія, Болівія, Чилі, Сінгапур, Філіппіни, Тонга); до другої групи належать країни з більш високими ставками ми­та — 50-100 % (Алжир, Лівія, Танзанія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Іран, Індонезія, а також Південна Корея); в третій групі ставки митного тарифу перевищують 100 % (Єгипет, Бо­тсвана, Марокко, Колумбія, Пакистан, Індія, Сирія, Таїланд, Туреччина).

Мито — це вид державного непрямого податку, який справ­ляється з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно- промислового прибутку, майна, цінностей і предметів, що пере­тинають кордон у визначених державою пунктах під контролем митних служб. Незалежно від виду мита воно включається до ціни товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача. Од­нак під час перетину митного кордону мито сплачує суб'єкт го­сподарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що суттєво впливає на фінансовий стан підприємств, тим більше, що даний вид податку не залежить від фінансово-господарської діяльності платника. Наприклад, при дії імпортного мита на період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам імпортованих товарів, відволікаються (іммобілізуються) оборотні кошти імпо­ртерів.

Механізм застосування митного тарифу складається з декіль­кох елементів: товарна класифікація об'єкта оподаткування, ме­тоди оцінки вартості оподатковуваних товарів, методи визначен­ня країни походження товарів, процедура застосування митних ставок. Тому ефективне застосування митного тарифу не обме­жується простою зміною рівнів митних ставок. Досягнення пев­них цілей (протекціоністських чи фіскальних) можливе за умови маніпуляції всіма елементами митного тарифу.

Основними критеріями, які дають можливість чітко класифі­кувати види митного тарифу, мають бути: мета і функціональ­ність застосування; вплив на економіку; походження; напрямок руху; спосіб нарахування; принцип обмеження; період застосу­вання; спосіб застосування митних ставок; типи митних ставок. Відповідно до зазначених критеріїв, нами класифіковано види мита.

Залежно від мети і функціональності застосовуються такі види мита:

- фіскальне, встановлюється для забезпечення надходжень коштів до

бюджету країни від зовнішньоекономічних операцій. Основна мета його встановлення має винятково економічний ха­рактер. Фіскальну функцію мито може виконувати в різних фор­мах: і як експортне, і як імпортне мито, і в формі застосування транзитного мита;

- протекціоністське мито спрямоване на захист національного виробника і є

явно дискримінаційним стосовно ввезення товарів іноземного виробництва, тому застосовується здебільшого у фо­рмі імпортного мита;

- преференційне, що передбачає особливі переваги держави щодо розміру

ставок, які надаються іншим державам, головним чином з торговельно-політичними цілями (табл. 1).

Таблиця 1 – Класифікація митного тарифу залежно від мети та функціональності його застосування

Класифікація митного тарифу залежно від мети та функціональності його застосування

Фіскальне мито застосовується для усіх видів товаропотоків незалежно від напрямку: експорт, імпорт чи транзит. Сфера дії протекціоністського мита — це винят­ково імпорт товарів, оскільки всі країни зацікавлені в реалізації передусім національного експортного потенціалу.

Преференційне мито використовується як при експорті, так і при імпорті товарів.

Митний тариф існував ще за часів, коли централізована дер­жава починала зароджуватися. Тоді він мав в основному фіскаль­ний характер, оскільки головна мета полягала в поповненні дер­жавної казни. У перебігу розвитку суспільства значення митного тарифу як інструменту фіску поступово зменшувалося, зростала роль його як ефективного засобу проведення торговельної полі­тики.

Наприкінці XIX і на початку XX ст., хоча і домінував фіска­льний підхід (митний тариф був високий і розглядався виключно як джерело доходу держави), але разом з тим високі митні тари­фи більшості держав світу захищали національну економіку від припливу англійських товарів, які на той час, завдяки технічній революції, мали високу конкурентоспроможність.

Починаючи з XX ст. намітилася тенденція до зниження мит­них тарифів, послабилась їхня роль у формуванні доходів держа­ви, тобто почала домінувати регулятивна функція. При цьому відчувалася значна потреба в більш деталізованій диференціації митних ставок залежно від товарних груп і конкретних виробів з урахуванням потреби в імпорті, рівні національних і світових цін. Така диференціація митних тарифів вимагала наукового обґрун­тування, дослідження об'єктивних визначальних факторів. Од­ним із об'єктивних факторів, який почав відігравати домінуючу роль, став розвиток міжнародного поділу праці, що потребував послаблення протекціоністських заходів, які перешкоджали роз­ширенню світогосподарських зв'язків.

Спеціалізація національних економік, у тому числі предметна, подетальна і технологічна, потребувала диференціації зовніш­ньоторговельної політики країн за групами, видами продукції і стадіями технологій, обґрунтування мита за виробами і групами виробів з урахуванням зовнішніх і національних умов виробниц­тва та реалізації.

Відповідно до теорії міжнародної торгівлі, спеціалізація краї­ни на світовому ринку з певного виробництва експортної проду­кції дає можливість не тільки реалізувати конкурентні переваги країни, а й імпортувати товари, які економічно недоцільно виро­бляти.

Інтернаціональні витрати виробництва формуються на підста­ві національних витрат виробництва на товари, що експортують­ся на світовий ринок і мають конкурентні переваги щодо певних умов виробництва. Певні переваги забезпечують стосовно низь­кий рівень національних витрат виробництва спеціалізованої продукції і відповідно нижчий рівень національних цін порівняно зі світовими. Дана різниця між національними і світовими витра­тами та цінами визначається стосовно стійкою різницею в націо­нальних умовах виробництва продукції в різних країнах і є об'єктивною основою формування митного тарифу.

Мито — це вартісна категорія. Воно є основним фактором, який підвищує ціну конкретного імпортного (експортного) това­ру при його надходженні на національний ринок країни і дає змо­гу національним виробникам підвищувати загальний рівень цін на вітчизняні товари та отримувати додатковий прибуток. Тому потрібен індивідуальний підхід до обґрунтування мита з кожного конкретного товару на основі аналізу національних та інтернаці­ональних витрат і цін.

Якщо мито визначається на основі різниці між світовими і наці­ональними цінами, то в даній ситуації митний тариф виконує, перш за все, фіскальну функцію — формування дохідної частини Держа­вного бюджету. При цьому митний тариф є стабілізуючим факто­ром, тобто вирівнює умови конкуренції для імпортних і національ­них товарів, не надаючи переваг жодному з них.

Величина ставки мита — це кількісний показник, тобто він не дає можливості повною мірою відстежити ефективність викорис­тання митного тарифу як інструменту державного регулювання економічної ситуації у сфері міжнародних економічних відносин. Так, якщо взяти номінальну ставку імпортного мита в розмірі 8 %, то важко сказати, який функціональний ефект досягається при використанні даного виду митного тарифу, — протекціоніст­ський, фіскальний чи регулятивний. Тому за впливом на конкре­тний об'єкт оподаткування (експорт, імпорт) потрібно розрізняти номінальний і реальний митні тарифи.

Номінальні митні ставки — це ті, що вказуються в митному тарифі. Вони дають тільки загальне уявлення про рівень митного оподаткування країни.

Реальні ставки свідчать про реальний рі­вень мита на кінцеві товари і розраховуються з урахуванням усіх факторів, які впливають на процес формування митного тари­фу, — співвідношення між цінами на внутрішньому та зовніш­ньому ринках, темпи зростання інфляції, погіршення чи поліп­шення платіжного балансу, рівень митного оподаткування імпортних комплектуючих та ін.

Номінальна ставка митного тарифу може бути тільки додат­ною, ефективна ставка може бути як додатною, так і від'ємною у випадку, якщо тариф на імпортні компоненти значно перевищує кінцеву продукцію.

На підставі розрахунку ефективного рівня захисту обґрунто­вуються застосування певних важелів зовнішньоторговельної по­літики держави. Якщо уряд хоче захистити національних вироб­ників готової продукції, то для цього необхідно встановити ставку на готову продукцію на рівні вище від ставки тарифу на імпорт проміжної продукції. У результаті реально існуючий (ефективний) рівень митного захисту буде вищим від номіналь­ного. Якщо ж необхідно захистити від іноземної конкуренції сек­тори, які виробляють проміжну продукцію, але стимулювати конкуренцію в секторах, які виробляють готову продукцію, то можна встановити високий імпортний тариф на проміжну проду­кцію, внаслідок чого номінальна ставка тарифу на готову проду­кцію буде насправді означати більш низький, а іноді від'ємний рівень реального митного захисту.

Серед факторів, які мають безпосередній вплив на реальний рівень митного оподаткування, одним із головних є стабільність курсу національної грошової одиниці. Дослідження застосування імпортного мита в Україні показало, що більшість митних ставок, які використовувалися з регулятивною метою, в основному як ін­струмент структурного регулювання імпорту, після девальвації стали фактично дискримінаційними стосовно товарів іноземного виробництва. Отже, при розробленні ставок національних митних тарифів мають враховуватися такі критерії визначення номінального мита:

1. різниця між внутрішніми (оптовими) та світовими цінами;

2. інтереси національних виробників та споживачів;

3. можливість заміни імпортної продукції вітчизняною;

4. інтереси збереження прямих зв'язків, виробничої кооперації;

5. заохочення або стримування імпорту товарів залежно від ступеня їхньої

обробки;

6. сприяння виробництву товарів експортного призначення че­рез систему

пільг на імпорт сировини та компонентів;

7. доцільність обмеження імпорту окремих товарів або під­вищення прибутків

Державного бюджету від оподаткування ім­порту;

8. можливість маневрування рівнем мита в перебігу міждержа­вних та

торговельних переговорів для отримання зустрічних по­ступок.

Таким чином, у контексті вартісної категорії митний тариф можна розглядати як інтернаціональну диференційовану ренту, яка виникає на базі стійкої різниці в національних витратах виро­бництва різних країн, що обумовлені різною ефективністю функ­ціонування національних економічних систем.

Залежно від порядку встановлення розрізняють:

А) автономне мито, яке встановлюється державою самостій­но, тобто без будь-яких обов'язків перед іншою країною, і за­стосовується до будь-яких предметів і товарів незалежно від їх походження. Величина мита може бути змінена відповідно до інтересів країни без узгодження з країнами-партнерами. Даний вид мита, як правило, досягає значних розмірів і є об'єктом дис­кусій на дво- або багатосторонніх переговорах для отримання поступок в обмін на зниження ставок автономного мита. Пред­метом таких переговорів є перелік товарів, до яких застосову­ються митні тарифи, їх структура, розмір митних ставок, поря­док їх застосування. В результаті виникає конвенційне або договірне мито;

Б) конвенційне (договірне) мито встановлюється на базі двосто­ронньої або багатосторонньої угоди з іншими державами, або угоди про створення митного союзу, і тому не може бути змінено державною владою в односторонньому порядку. Воно не зміню­ється впродовж тривалого часу, що має велике значення для ана­лізу тих митних бар'єрів, з якими експортер стикається на ринку інших країн. Конвенційне мито вилучається з митного тарифу, коли угоди, за якими воно було представлено, призупиняють свою дію.

За напрямком руху товарів застосовують вивізне (експортне), ввізне (імпортне) і транзитне мито.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію країни. Як метод політики протек­ціонізму ввізне (імпортне) мито використовують практично усі країни світу. Питання застосування імпортного мита досить де­тально розглянуто в базовій теорії митних тарифів 1.

Основні положення базової теорії такі:

- митні тарифи майже завжди знижують рівень добробуту в країнах, що торгують;

- митні тарифи найчастіше знижують добробут як країн, що ввозять товар, так і країн, які його експортують;

- митні тарифи не є універсальним інструментом політики протекціонізму;

- відхилення від політики вільної торгівлі виправдані в таких випадках:

а) використання оптимального тарифу у випадку, якщо країна спроможна вплинути на світові ціни, можна знайти такий рівень ставки тарифу, який принесе їй чистий виграш;

б) тариф використовується як субоптимальие рішення, коли в економіці країни існують внутрішні нерозв'язані проблеми. Вве­дення тарифу може бути іноді більш корисним, ніж економічна пасивність;

в) при розв'язанні окремих зовнішньоторговельних проблем введення митних тарифів іноді стає ефективнішим ніж інші еко­номічні заходи;

г) митний тариф завжди вигідний виробникам товарів, що конкурують з імпортом, навіть якщо добробут нації при цьому знижується.

Транзитне мито встановлюється стосовно товарів, які перемі­щуються через територію країни до інших держав. Основні при­чини застосування транзитного мита — це:

- регулювання (стримування) потоків певних груп товарів через територію країни;

- поповнення Державного бюджету;

- покриття витрат, пов'язаних з транзитом іноземних товарів через митну територію країни.

Певний час транзитне мито було досить популярним заходом фіскального характеру і застосовувалося багатьма країнами світу. Але з часом, враховуючи той факт, що всі держави, як правило, зацікавлені у збільшенні транзиту через їхню територію, оскільки це приносить чималі дивіденди, транзитне мито стало об'єктом міжнародних переговорів і у більшості країн припинило своє іс­нування. Тому даний вид мита сьогодні використовується дуже рідко, як правило, як інструмент «торговельної війни». Більшість країн віддають перевагу при оподаткуванні транзиту нарахуванню різ­них зборів: дозвільні, гербові, статистичні, плати за переміщення вантажів через митну територію даної держави.

За способом нарахування застосовуються такі види мита:

- адвалорне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

- специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, що обкладаються митом;

- комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладен­ня, але нараховується за більшою сумою нарахування;

- змішане — це одночасне застосування як специфічної, так і адвалорної ставки

Адвалорне мито аналогічне пропорціональному податку і ви­користовується при оподаткуванні товарів, які мають різні якісні характеристики в межах однієї товарної групи. Сильною сторо­ною адвалорного мита є те, що воно підтримує однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються тільки доходи бюджету. Якщо мито становить 10 % ціни товару, то при ціні товару 100 дол доходи бюджету становлять 10 дол. При збільшенні ціни товару до 200 дол доходи бюджету виростуть до 20 дол. При падінні ціни товару до 50 дол скоротяться до 5 дол. Але незалежно від ціни адвалорне мито підвищує ціну імпортного товару на 10 %.

Безперечно, слабкою стороною адвалорного мита є те, що воно передбачає необхідність митної оцінки вартості товару з метою об­кладання митом. Так як ціна товару може коливатися під дією бага­тьох економічних (обмінний курс, відсоткова ставка і ін.) і адмініст­ративних (митне регулювання) факторів, використання адвалорного мита є суб'єктивною оцінкою, що стає джерелом зловживань.

Специфічне мито застосовується на стандартизовані товари і має перевагу перед адвалорним з точки зору адміністрування (не залишає свободи для зловживань). Але рівень митного захисту за допомогою специфічного мита великою мірою залежить від ко­ливань цін на товари. В результаті, коли імпортні ціни підвищуються, рівень захисту внутрішнього ринку за допомогою специфічного тарифу падає. Але, з другого боку, під час економічного спаду і падіння імпор­тних цін специфічний тариф збільшує рівень захисту національ­них виробників.

Комбіноване мито поєднує обидва попередні види митного обкладення, але мито сплачується за більшою сумою нараху­вання. Практика застосування даного виду мита свідчить, що метою його використання є як фіскальна, так і захисна функції, проте домінуючим є ефект захисту національного виробника від конкуренції іноземних товарів. Застосування специфічного і комбінованого ввізного мита усуває неможливість заниження митної вартості товарів і, відповідно, неможливість ухилення від сплати обов'язкових митних платежів суб'єктами зовніш­ньоекономічної діяльності шляхом використання такого інстру­менту, як ціна товару.

Змішане мито застосовується дуже рідко, як правило, лише з протекціоністськими цілями, навіть більшою мірою дискриміна­ційними, тобто з метою блокування імпортного товаропотоку конкретної групи товарів або товарів з конкретної країни. За умов, коли головною тенденцією розвитку світової системи гос­подарювання стала глобалізація економічних процесів, змішане мито як інструмент тарифної політики використовує досить об­межене коло країн.

В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів незалежно від інших ви­дів мита можуть застосуватися:

- спеціальне мито;

- антидемпінгове мито;

- компенсаційне мито.

Спеціальне мито застосовується:

як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну терито­рію України у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;

як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галу­зі, а також як захід для припинення недобросовісної конкуренції у випадках, що визначаються законами України;

як захід у відповідь на дискримінаційні дії та (чи) недруж­ні дії з боку іноземних держав проти України або у відповідь на дії окремих країн та їх союзів, які обмежують здійснення закон­них прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремо­му випадку.

Антидемпінгове мито застосовується у випадках:

ввезення на митну територію України товарів за ціною, істо­тно нижчою за їх конкурентну ціну в країні експорту на момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо кон­куруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва подібних товарів в Україні;

вивезення за межі митної території України товарів за ці­ною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього ввезення, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди загально­державним інтересам України.

Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні екс­порту на момент цього експорту і заявленою ціною при його вве­зенні на митну територію України або різниці між ціною об'єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту по­дібних чи безпосередньо конкуруючих товарів на той самий пе­ріод часу.

Компенсаційне мито застосовується у випадках:

ввезення на митну територію України товарів, при вироб­ництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкурую­чих товарів або перешкоджає організації та розширенню вироб­ництва подібних товарів в Україні;

вивезення за межі митної території України товарів, при ви­робництві або експорті яких прямо або побічно використовувала­ся субсидія, якщо таке вивезення завдає або загрожує завдати шкоди державним інтересам України.

Ставка компенсаційного мита не може перевищувати виявле­ного розміру субсидій.

Разом з тим існує ціла група товарів, які не обкладаються ми­том. До них належать:

товари, які ввозяться з країн, що розвиваються, у межах то­варних груп 1—24;

національна валюта України, іноземна валюта та цінні папе­ри;

товари та інші предмети, що внаслідок пошкодження до пропуску їх через митний кордон України стали непридатними до використання як вироби або матеріали;

транспортні засоби, що здійснюють регулярні міжнародні перевезення вантажів, багажу та пасажирів. Предмети матеріаль­но-технічного постачання, пальне, продукти харчування та інше майно, необхідне для їх нормальної експлуатації під час перебу­вання у дорозі, у пунктах проміжних зупинок або придбані за ко­рдоном у зв'язку із ліквідацією аварії (поломки) даних транспор­тних засобів;

предмети, що ввозяться в Україну для офіційного або особи­стого використання організаціями або особами, що, відповідно до міжнародних угод України та законів України, користуються правом безмитного ввезення (вивезення) в Україну;

товари та інші предмети, що походять з митної території України (а також товари, що походять з території країн колиш­нього СРСР та були вивезені за їх межі);

товари та інші предмети, що знову ввозяться на митну тери­торію України і походять з іншої території, за які було сплачено мито при первинному ввезенні на митну територію України та які тимчасово вивозилися за її межі;

товари та інші предмети, що підлягають поверненню у влас­ність держави, і у випадках, передбачених законами України;

наукове, навчальне обладнання, що надходить на адресу на­укових навчальних закладів;

предмети матеріально-технічного забезпечення та споря­дження, пальне, сировина для промислової переробки, продукти харчування та інше майно, що вивозиться за межі митної тери­торії України для забезпечення виробничої діяльності українсь­ких та орендних (зафрахтованих) українськими підприємствами та організаціями суден, що здійснюють морський промисел, а також продукція їх промислу, що ввозиться на митну територію України;

обладнання, матеріали та майно в рахунок внеску іноземно­го інвестора у статутний фонд підприємства з іноземними інвес­тиціями;

інші товари та предмети, що визначаються законами Украї­ни, постановами (розпорядженнями) Кабінету Міністрів України.

При ввезенні предметів дитячого асортименту відповідні ста­вки мита зменшуються на 50 %.

Мито нараховується відповідно до ставок Єдиного митного тарифу України і сплачується в національній валюті України за поточним курсом Національного банку України, що діє на день подання вантажної митної декларації.

Допускається зниження ставок мита при ввезенні на митну те­риторію України та вивезенні за межі цієї території товарів та інших предметів:

відремонтованих та раніше ввезених на митну територію України або вивезених за межі цієї території;

пошкоджених до пропуску їх через митний кордон України, але придатних для використання як вироби або матеріали.

Мито також поділяють за типами ставок на постійне і змінне. Під постійними розуміють митні ставки, які встановлюються державними органами і не можуть змінюватися залежно від об­ставин. Більшість країн світу мають митні тарифи з постійними ставками. Під змінними розуміють митні ставки, які можуть змі­нюватися за певних обставин (при зміні рівня світових і внутрі­шніх цін, рівня державних субсидій). Прикладом таких тарифів може бути зміна ставок у Західній Європі в рамках єдиної сільсь­когосподарської політики.

Останнім часом змінне мито почали використовувати держави у зв'язку із значною зміною світової цінової кон'юнктури на пев­ні групи товарів. Так, Росія з метою диференціації прибутків на­фтодобувних підприємств запровадила диференційовану шкалу експортного мита залежно від світової ціни на барель нафти.

За періодом застосування можна виділити такі види мита, як постійне та сезонне. Під постійним розуміють мито, яке не змі­нюється залежно від часу застосування. Тобто воно є незмінним упродовж періоду дії встановленої ставки мита. Як правило, бі­льшість митних ставок є постійними. Це дає можливість суб'єк­там зовнішньоекономічної діяльності робити довготермінові про­гнози і планувати свою діяльність.

В окремих випадках застосовується сезонне мито, яке встано­влюється на окремі товари та інші предмети на термін не більше чотирьох місяців із моменту його застосування. В основному за­стосування сезонного мита має оперативний характер, тобто ви­рішуються конкретні тактичні завдання. Сезонне мито вважаєть­ся винятком із преференційних або пільгових режимів, у тому числі угод про вільну торгівлю, митних союзів, виробничої коо­перації та інших подібних міжнародних угод, якщо це передба­чено такими угодами. Аналіз використання даного інструменту свідчить, що сезонне мито має явно протекціоністський характер, тому його застосування повинно бути обов'язково проаналізова­но під кутом зору наслідків.

Стосовно товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосовують три види ставок мита:

преференційні;

пільгові;

повні.

Преференційні — це особливі пільгові ставки, які включають звільнення від сплати мита і застосовуються до товарів, які по­ходять з держав, що разом з Україною входять до митних сою­зів або створюють з нею спеціальні митні зони, а також при встановленні якогось спеціального преференційного рішення відповідно до міжнародних договорів за участю України. їх за­стосовують в основному до товарів країн, що розвиваються (за винятком товарів, які входять у товарні групи від 25-ї до 97-ї позиції).

Преференції — це встановлення преференційних ставок, роз­мір яких для зазначених товарів нульовий, за винятком товарів товарних груп 22-ї та 24-ї на пиво (код за ТН ЗЕД 22.03), різно­манітні вина (22.04—22.06), на які встановлено преференційну ставку в розмірі 10 % від митної вартості, на спирт етиловий (22.07—22.08), тютюн (22.01), сигарети (24.02) та тютюн оброб­лений (24.03) — 30 %.

По товарних групах 22 та 24 преференційні ставки встановле­но на рівні пільгових.

Пільгові ставки застосовуються до товарів, які мають похо­дження з держав або економічних союзів, що користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, а також до това­рів з країн, які розвиваються (у межах товарних груп позицій 25—97).

Повні ставки — по інших товарах. Повним митом оподатко­вуються товари із Тайваню, ЮАР, Сербії, Хорватії, Словенії.

Важливим елементом, який має істотне значення при реаліза­ції зовнішньоекономічних торговельних операцій, є визначення країни походження товарів. Треба мати на увазі, що країною по­ходження товарів вважається та, де товари були повністю виго­товлені або піддані достатній обробці чи переробці.

Повністю виготовленими в даній країні вважаються такі това­ри та сировина:

- корисні копалини, видобуті в межах її території або еконо­мічної зони;

- рослинна продукція, вирощена на її території;

- продукція, одержана в ній від живої худоби;

- жива худоба, вирощена на її території;

- продукція морського промислу, видобута або перероблена у Світовому океані суднами даної країні, а також орендованими суднами (зафрахтованими) нею;

- вторинна сировина і відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, що здійснюються у даній країні;

- товари, вироблені в даній країні виключно з продукції, за­значеної в попередніх пунктах.

Переробка або обробка товарів у даній країні вважається до­статньою, якщо:

декларовані товари класифікуються в тарифній позиції ін­шій, ніж матеріали або вироби, що походять з «третіх країн» і бу­ли використані для їх виготовлення;

у вартості декларованих товарів частка доданої вартості становить не менше як 50 відсотків.

Якщо товари виробляються в межах Міждержавної коопера­ції, то для застосування критерію достатньої переробки може ви­користовуватися кумулятивний принцип походження, згідно з яким при послідовній переробці товару в країнах-учасницях коо­перацій ці держави розглядаються з метою визначення похо­дження як одне ціле. А критерій достатньої переробки означає критерій, відповідно до якого товар, у виробництві якого беруть участь дві і більше країни, вважається таким, що походить із країни, в якій він був підданий останній суттєвій переробці, до­статній для надання товару його характерних властивостей.

У разі, коли стосовно конкретних товарів чи конкретної краї­ни критерії походження товару особливо не обумовлюються, за­стосовується загальне правило, відповідно до якого товар вважа­ється підданим достатній переробці, якщо відбулася зміна то­варної позиції (класифікаційного коду товару) згідно з Товарною номенклатурою ЗЕД на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків.

Не можуть визначатися як достатня переробка товарів такі технологічні операції:

щодо збереження товарів під час їх зберігання чи транспор­тування;

підготовка товарів до продажу і транспортування (подріб­нення партії, формування відправлень, сортування та переупаку­вання);

прості складальні операції;

зміщування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції характеристик, що істотно відрізняють її від вихідних складових;

комбінація двох або більшого числа вказаних вище операцій;

забій худоби.

Предмети в розібраному або не зібраному вигляді, які поста­чаються декількома партіями, коли за виробничими чи транспор­тними умовами неможливе їх відвантаження однією партією, по­винні розглядатися за бажанням імпортера, як цілісний предмет щодо визначення походження.

Для мети визначення походження товарів, походження вико­ристовуваних для їх виробництва теплової і електричної енергії, машин, обладнання та інструментів не враховується.

Для підтвердження походження невеликих партій товару (вар­тістю до 5000 дол) експортер може декларувати країну похо­дження товару на рахунку-фактурі або інших супровідних доку­ментах.

Основним документом, який свідчить про походження товару, є сертифікат походження. Походження товарів з України засвід­чуються різними формами сертифікатів залежно від певних умов та імпортерів.

Текстильний сертифікат походження підтверджує походження українських текстильних товарів у рамках Угоди між ЄС і Украї­ною про торгівлю текстильною продукцією та видається тільки на текстильні товари, які експортуються у країни Європейського Товариства.

Сертифікат походження СТ-1 видається на українські товари, які експортуються в країни СНД згідно з Угодою «Про зону віль­ної торгівлі», підписаною 15.04.1995 р. главами держав Співдру­жності, в тому числі й України.

Сертифікат походження оформляють на експортні українські товари в інші країни, крім згаданих вище, або на товари, пільги на які відсутні.

Сертифікат походження ECSС видається на українську металопродукцію в рамках Угоди про торгівлю сталеливарними това­рами між Україною та країнами ЄС. Щодо сталеливарної проду­кції необхідно виконувати вимоги Угоди «Про торгівлю стале­ливарними товарами» між Україною та Комісією ЄС з питань ву­гілля та сталі. У даному разі необхідно визначити код товару, групу товару, з'ясувати необхідність оформлення експортної лі­цензії. Сертифікат видається лише палатами, які знаходяться в регіоні виготовлення такої продукції.

У 1996 р. було введено використання ще одного сертифіка­та — EUR-1 (Європа 1) в рамках угод між Україною та прибал­тійськими країнами (Естонія, Литва та Латвія).

Сертифікат належності товарів (послуг) до власного виробни­цтва видається тільки підприємствам з іноземною кваліфікацій­ною інвестицією. Використовується цей сертифікат для вирішен­ня внутрішніх питань з банком, митницею, податковою інспек­цією. Даний сертифікат обов'язковий для підприємств з інозем­ним капіталом для отримання пільги при експорті товарів що по­пали під режим ліцензування й квотування.

Усі перелічені вище сертифікати походження видаються Тор­гово-промисловою палатою України. Для одержання будь-яких з цих сертифікатів зацікавлена організація (замовник) подає в па­лату заявку — декларацію. Письмове звернення (заявка) має міс­тити в собі інформацію щодо походження товару, а також підтве­рдження дійсності поданих разом із заявкою документів. Замов­ник подає документи лише в оригіналі. Експерт у процесі переві­рки ознайомлюється з документами, що підтверджують отриман­ня вихідної сировини (комплектуючих), уточнює основні етапи технологічного процесу виробництва. За необхідності експерт має право запитати додаткові відомості щодо походження вказа­ного у заявці товару, а також перевірити виробництво.

Разом із заявкою про засвідчення сертифіката походження по­даються:

документи, що підтверджують факт експорту (контракт, рахунок-фактура, транспортні документи);

документи, що підтверджують походження товару:

а) для виробника — довідка про порядок його виготовлення;

б) для посередника — документи про придбання товару (дого­вори, транспортні документи, платіжні документи тощо) та під­твердження виробника (сертифікати якості, паспорти, маркуван­ня на товарі або тарі).

Непредставлення митному органу належним чином оформле­ного сертифіката походження або відомостей про походження не може бути підставою для непропуску вантажу.

До товарів, походження яких достовірно не встановлене, може бути застосовано (поновлено) режим найбільшого сприяння чи преференційний режим за умови отримання належного підтвер­дження їх походження не пізніше, ніж через рік після поставки (випуску товару).

2.3. Характеристика системи митного оподаткування

Митна вартість та методи її визначення. Усі плате­жі, що здійснюються на митниці, розраховуються на базі митної вартості. Митна вартість — ціна, яка фактично сплачена або під­лягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону

України, тобто, коли виконано всі необхідні формальності щодо ввезення товару в Україну чи вивезення його з України.

Митна вартість використовується при нарахуванні митних платежів, а також для встановлення вартості товарів для інших митних цілей, включаючи стягнення штрафів та застосування інших санкцій за порушення митних правил, передбачених зако­нодавчими актами України, і для ведення митної статистики.

Для цілей визначення митної вартості моментом перетину ми­тного кордону буде:

а) для авіаперевезень: при експорті — здійснення або завер­шення митного оформлення в аеропорту, де відбувається наван­таження; при імпорті — початок або здійснення митного оформ­лення в першому аеропорту на території України, в якому відбувається розвантаження чи перевантаження товарів, якщо факт перевантаження підтверджений митним органом цього ае­ропорту;

б) для морських і річкових перевезень: при експорті — здійс­нення або завершення митного оформлення в порту навантажен­ня на території України; при імпорті — початок або здійснення митного оформлення в першому порту розвантаження чи перева­нтаження на території України, якщо факт перевантаження під­тверджений митним органом цього порту;

в) для товару, що доставляється поштою: здійснення митного оформлення в пункті міжнародного поштового обміну;

г) для перевезень іншими видами транспорту (у тому числі за­лізничним та автомобільним): при експорті — здійснення або за­вершення митного оформлення в пункті пропуску на митному кордоні України на шляху переміщення товару; при імпорті — початок або здійснення митного оформлення у пункті пропуску на митному кордоні України на шляху переміщення товару.

Процедура декларування митної вартості товарів, що ввозять­ся на територію України, та форма декларації митної вартості ви­значається державною митною службою України. При необхід­ності підтвердження заявленої декларантом митної вартості декларант зобов'язаний на вимогу митного органу надати йому необхідні для цього відомості. При виникненні у митному органі сумнівів у достовірності відомостей, наданих декларантом для визначення митної вартості, декларант має право та обов'язок довести таку достовірність. У разі непредставлення доказів, що підтверджують достовірність використання декларантом даних, митний орган має право прийняти рішення про неможливість ви­користання вибраного декларантом методу оцінки.

Поиск по сайту: