Соціально-економічні системи і середовище. Взаємодія і розвиток соціально-економічних, систем

Економічні системи, що включають у себе як необхідний елемент людей, їхні спільності, є завжди соціально-економічними.

Соціально-економічні системи — це, насамперед, відкриті системи, які не можна вважати цілком ізольованими від навколишнього середовища в якому-небудь аспекті — інформаційному, речовинному, енергетичному і т.д.

Середовище (зовнішнє середовище) — одне з основних понять загальної теорії систем. Виділення будь-якої матеріальної системи засновано на від'єднанні елементів, що включаються в дану систему, від іншого матеріального світу — середовища.

Система і середовище знаходяться в постійній і складній взаємодії, впливаючи один на одного. Взаємодія системи з навколишнім середовищем описується рядом понять кібернетики і загальної теорії систем, такими, наприклад, як: стійкість, гомеостаз, рівновага, адаптація і т.п.

Система знаходиться у рівновазі тоді, коли кожен її елемент знаходиться в стані рівноваги, обумовленому іншими елементами. Рівновага — найпростіший випадок стійкого стану системи. Вона характеризує стан системи, у якому вона залишається як завгодно довго при відсутності впливів середовища, що збурюють.

Стійкість системи — це випадок більш складної рівноваги із середовищем, що виявляється в динаміці їхньої взаємодії. Система може змінювати свою поведінку, однак деякі її властивості залишаються при цьому незмінними.

Поняття "гомеостаз" (грец. homeo — подібний + stasis — нерухомий) проясняє зміст стійкої рівноваги системи в динаміці взаємодії із середовищем. Гомеостазом називають властивість системи зберігати в процесі взаємодії із середовищем значення істотних перемінних у деяких межах. Істотними називають характеристики, тісно пов'язані з основною якістю системи, порушення якої призводить до її деструкції. При різних станах середовища істотні перемінні залишаються стабільними, забезпечуючи рівновагу системи з зовнішнім середовищем.

Система завжди є частиною зовнішнього середовища, тому у відповідь на зміни середовища система повинна пристосовуватися до функціонування в нових умовах. Адаптація — це процес такого пристосування у складному середовищі. Адаптація системи може виявлятися як саморегулювання, самонавчання, самоорганізація і самовдосконалення. При саморегулюванні система відповідає на зміни середовища цілком визначеною реакцією своїх елементів за жорстко заданою програмою.

При самонавчанні система здатна змінювати програми регулювання і способи дій своїх елементів.

При самоорганізації система змінює не тільки програму регулювання, а й свою внутрішню структуру. І нарешті, самоудосконалюючись, системи можуть перебудовувати свою структуру не тільки в межах заданого набору елементів, а й шляхом розширення набору елементів за рахунок середовища.

Підприємство як виробнича система є великою, складною соціально-економічною системою і належить до класу кібернетичних систем.

Кібернетична система — це система, до якої прийняте допущення про відносну ізольованість її від середовища в інформаційному відношенні й абсолютній проникності в матеріально-енергетичному відношенні. Введення таких допущень викликається розуміннями пошуку простоти розгляду і вироблення рішень для особливо важких і складних об'єктів, якими є процеси управління. У кібернетичних систем передбачається чи спостерігається ряд нових властивостей, що не обов'язково властиві системам інших класів:

• множинність поведінки;
• керованість;
• наявність органу управління;
• здатність взаємодіяти з навколишнім середовищем;
• наявність каналів інформації як у системі, так і між системою і середовищем;
• наявність зворотних зв'язків у каналах інформації;
• цілеспрямована поведінка системи;
• імовірний характер поведінки системи;
• властивість рівноваги;
• властивості самоорганізації і самовдосконалення.

Кожній системі відповідає своє конкретне навколишнє середовище. Будь-який об'єкт, прийнятий у якості первинного, може бути представлений як елемент (чи підсистема) деякої системи більш високого рангу і як система стосовно деякої сукупності підсистем більш низького рангу. Рухаючись нагору сходинками цієї ієрархії, ми прийдемо до "універсальної" системи — Всесвіту. Рух униз приведе нас до первинних елементів — елементарних часток. Аналогічний процес відбувається з поняттям "зовнішнє середовище". При цьому кожна система, що включає розглянуту систему як свою підсистему, буде зовнішнім середовищем стосовно розглянутої системи.

Взаємодія підприємств із зовнішнім середовищем. Активна взаємодія з зовнішнім середовищем з боку підприємств у ринковій економіці здійснюється, на наш погляд, за трьома великими напрямками:

• вивчення (дослідження) значень внутрішніх і зовнішніх перемінних підприємства;
• комплексне планування діяльності підприємства;
• організаційна адаптація підприємства до умов зовнішнього середовища.

Один з істотних елементів навколишнього середовища підприємства — конкуренція. Вивчення конкуренції повинне йти від потреб і споживачів, оскільки будь-який виробник, що обслуговує ті самі потреби, що й дане підприємство, хоча б і за допомогою інших товарів, є його конкурентом, зменшуючи кількість потенційних споживачів його продукції.

Виробник повинен мати уявлення про всі різновиди конкуренції і її носіїв — відповідні підприємства і продукцію, що випускається ними, щоб шляхом розробки і здійснення визначених заходів забезпечувати в чомусь переваги своєї продукції і її реалізацію на ринку. З цією метою необхідно вивчати конкурентів, досліджувати попит на товари, що випускаються ними і самим зацікавленим підприємством, організовувати розробку і виробництво (чи удосконалювання) конкурентоспроможної продукції.

Вивчення й аналіз конкуренції — одне з найважливіших завдань політики підприємства-товаровиробника в умовах ринкових відносин. Діяльність на ринку вимагає оцінки власних позицій як основи стратегічного планування й усунення своїх недоліків і слабких сторін у порівнянні з конкурентами. Інформація про конкурентів, яку необхідно збирати й аналізувати у вищевказаних цілях, велика і різноманітна, з часом змінюється.

Першорядне значення мають і повинні бути зібрані дані про доходи підприємств-конкурентів і розвиток їхнього товарообігу, а також інформація про кадрове становище. Не менш важливі зведення про асортиментну політику і нові товари, насамперед основний, а потім — додатковий асортимент. Дані про виробничу потужність, склад і якість машинного (верстатного) парку і ступені його завантаженості винятково значимі при визначенні власної політики цін. Корисно знати якнайбільше про постачальницьку і складську діяльність конкурентів, про елементи їхніх грошових балансів, про зв'язки з іншими фірмами, у тому числі і з клієнтами, постачальниками, кредиторами, нарешті, про стан рекламної політики. Важливою є оцінка, для яких груп споживачів шанси тактики конкурентів виявляються кращими, гіршими чи однаковими з даним підприємством. Приводом для відповідних висновків може бути з'ясування частки найбільш значущої продукції конкуруючих підприємств.

Реальна і єдина можливість мати подібну інформацію — це послідовно, систематично і критично збирати і відбирати її для наступного аналізу для того, щоб звести до мінімуму вплив факторів ризику, пов'язаних з наявністю і діяльністю конкурентів, забезпечити виживаність і стійкість розвитку підприємства.

Виживання в умовах конкуренції — це не тільки боротьба, а й компроміси. Якщо не можеш перемогти конкурента, вступи з ним у союз — цей принцип співробітництва щодалі більше реалізується в практиці господарювання фірм і підприємств розвинутих країн.

Союз з конкурентом, навіть якщо при цьому один з партнерів послабляється, вигідний стосовно інших конкуруючих фірм-товаровиробників, тому що дозволяє порівняно дешевим способом одержувати нові технології і виходити на нові ринки, тому що самостійно це зробити можуть далеко не всі підприємства.

Структура проблем взаємодії підприємства з зовнішнім середовищем. Підприємство взаємодіє з зовнішніми перемінними за допомогою деяких внутрішніх перемінних: мета, люди, структура, технологія, завдання (внутрішнє середовище). Процес цілепередбачення, тобто процес формування певного рівня домагань підприємства, складається із зіставлення наявної інформації про ресурсні можливості підприємства і небезпеки зовнішнього середовища. Саме прийняті цілі стають згодом об'єктом послідовного перетворення у завдання, реалізуючи які, підприємство успішно взаємодіє з зовнішнім середовищем. Причому, це відбуваються за умови збалансованості можливостей підприємства і потреб зовнішнього середовища.

Вибір місії — головної мети підприємства — виробляється керівництвом підприємства на основі рівнянь з багатьма невідомими, тому що збір всієї інформації про усі відомі зовнішні і внутрішні перемінні не уявляється можливим. При цьому проблеми оцінки і цілепередбачення стану внутрішніх перемінних необхідно розділяти на дві частини: управління, що стосується суб'єкта, підприємства (тобто процесу управління) і управління, що стосується об'єкта (тобто процесу виробництва). Пропонована структура проблем взаємодії підприємства з зовнішнім середовищем показана на рис. 2.3.

Рис. 2. 3. Структура проблем взаємодії підприємства з зовнішнім середовищем

Підводячи підсумки з розгляду проблематики управління підприємством у сучасних умовах, можна зробити такі висновки:

1. Українське підприємництво в цілому виявилося осторонь від величезного масиву знань і сучасного досвіду людства в галузі економіки і менеджменту. Тому, володіючи величезними ресурсами, національна економіка поки не в змозі "правильно" організуватися для забезпечення добробуту власних громадян.

2. Зовнішнє середовище підприємства втратило свою колишню стабільність і є складним та важко передбачуваним, ворожим стосовно підприємства. Тому умовою виживання і стійкого розвитку підприємства є врахування найважливіших зовнішніх і внутрішніх перемінних, у першу чергу тих, котрі відбивають інтереси і потреби людей. Тільки їх природний гомеостаз дозволить підприємству забезпечити собі власний економічний гомеостаз як гармонійне поєднання внутрішніх і зовнішніх перемінних.

3. Входження у світову економіку і цивілізацію національної економіки і підприємництва відбудеться тим швидше, чим раніше усвідомить себе самостійним економічним суб'єктом кожен працівник підприємства і почне будувати свої взаємини з іншими економічними системами за правилами ринкової економіки. Тому на підприємстві необхідно створювати відповідні передумови.

4. Загальне, чим характеризуються економічні системи, починаючи від людини і закінчуючи світовою економікою, — це прагнення до біокібернетичної рівноваги, до рівноважного і стійкого стану.

На сьогоднішній день важко перелічити "шквал" проблем, що обрушились на підприємства. Багато підприємств вирішують єдину проблему — проблему виживання. Набагато менше підприємств вирішують проблему виживання з перспективою на розвиток і з розрахунком на власні сили, справедливо вважаючи, що держава просто не в змозі в даний період надати їм дійову допомогу. Тому пропонована концепція управління, що викладається в даному посібнику, в першу чергу орієнтована саме на останній тип підприємств, які спрямовані не тільки на виживання, а й на стійкий розвиток організації у цей складний і суперечливий період.

Людина і створені нею соціально-економічні системи являють собою особливий клас кібернетичних систем, поведінка яких базується на людських потребах та інтересах. Людина реалізує свої інтереси індивідуально, через групи, підприємства, національну і світову економіку (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Сукупність соціально-економічних систем

Потреби людини трансформуються й інтегруються найскладнішим чином при переході від "простої системи" (людини) до більш складної. Причому кожна наступна система є зовнішнім середовищем стосовно попередньої. Кожна соціально-економічна система є частиною іншої системи більш високого порядку, що виступає як зовнішнє середовище для розглянутої системи. Сам факт, що кожна система має середовище, тобто визнання деякого принципу систематизованої сталості, підводить безпосередньо до визначення категорії залежності системи від її середовища.

Той факт, що система S, залежить від системи S2 (середовища), позначимо S2 —> S1.

Поняття залежності системи S1 від системи S2 є відносною категорією, що характеризує зв'язок між зовнішніми структурами систем S1 і S2 (рис. 2.5).

Зовнішня структура системи відбиває безліч її відносин із середовищем (чи елементів поведінки і відносин між ними).

Важливим компонентом, що породжує цю залежність, є ентропія поведінки домінуючої в залежності S2—> S1 системи, оскільки природно допустити, що чим менше передбачувана поведінка домінуючої системи S2, тим сильнішою буде залежність, і навпаки. Якщо поведінку домінуючої системи можна передбачити однозначно, положення залежної системи S, виявляється набагато слабкішим, ніж у випадку, коли поведінка домінуючої системи непередбачена.

Міра залежності S2 —> S1 буде основною характеристикою відносин між системами:

а) вона дорівнює нулю, якщо система S1 не залежить від S2;

б) вона дорівнює 1, коли залежність максимальна, тобто коли реалізація будь-якої діяльності S1однозначно визначається поведінкою S2;

в) поряд з екстремальними значеннями міра залежності може приймати значення з інтервалу 0-1.

В основі структури залежності лежать можливості впливу на задоволення інтересів. Можливості задоволення інтересів створюються і змінюються шляхом варіації їхніх носіїв, що є засобом реалізації інтересів. Суть структур залежності виявляється в поведінці взаємозалежних систем. Залежні системи повинні вибирати певну лінію поведінки.

Впливи, що діють на засоби задоволення інтересів, є складовою частиною впливів, що визначають характер основних залежностей.

Кожна соціально-економічна система характеризується негідністю реалізації індивідуальних форм діяльності, що виявляється проявом внутрішньої структури системи. Кожна роль як елемент соціального простору характеризується тоді залежністю з урахуванням інших ролей, тобто своєю "соціальною відстанню". Для кожної системи цього типу вірне наступне:

1. Причиною дії системи S1 є розходження між необхідністю і можливостями реалізації її діяльності з урахуванням залежності цієї системи від інших систем.

2. Система S1 має тенденцію до продовження і виконання чи до прийняття знову таких ролей, що мінімізують її залежність від інших систем і максимізують залежність цих систем від системи S1.

3. Залежність як протиріччя між необхідністю і можливостями реалізації діяльності системи S1 (стосовно середовища) змінюється у випадках:

• якщо ці можливості змінюються, як вираження зміни властивостей соціального простору;
• якщо змінюється внутрішня структура інтересів Sf і при цьому залежність відбиває необхідність для S, змінити форми її діяльності;
• якщо має місце і те, й інше.

Постійна зміна залежностей — одна з основних властивостей соціального простору.

На основі поняття залежності соціально-економічних систем можливе уточнення понять влада і керівництво, що додатково розкривають відношення між окремими соціально-економічними системами.

Влада — це можливість для домінуючої системи управляти (чи керувати) поведінкою залежної системи на основі залежності, що усвідомлює, принаймні, залежна система. На практиці влада поєднана із загрозою покарання у випадку невиконання розпоряджень домінуючої системи. У той же час ці покарання насправді означають обмеження чи втрату можливості для залежної системи реалізувати власні інтереси.

Керівництво домінуючої системи стосовно залежної є можливістю направляти дії останньої шляхом заохочень, тобто надання їй великих можливостей реалізації її діяльності із задоволення її інтересів.

Керівництво і влада — різні форми прояву однієї і тієї самої залежності, одна з них може перейти в іншу. Тому будемо думати, що керівництво є формою прояву влади.

Головною особливістю розглянутих соціально-економічних систем є властивість цілеспрямованої поведінки в кожному елементі структури.

Цілеспрямованою поведінкою володіє той елемент структури, що має можливість автономно вибирати і змінювати мету свого функціонування. Наявність людини в кожному елементі і створює передумови цілеспрямованої поведінки.

Звідси випливає важливий наслідок: за властивістю цілеспрямованої поведінки кожен елемент соціально-економічної системи може бути віднесений до керуючої системи. Якщо в технічних системах межа між керуючою і керованою системами очевидна, то в соціально-економічних системах таке розмежування однозначно не встановлюється, а вибирається в залежності від розв'язуваних завдань.

Другою особливістю розглянутих соціально-економічних систем суб'єктів ринку є неієрархічність їхньої структури. Домінуючим тилом взаємодії між цими системами є відносини обміну діяльністю на основі договорів (відносини по горизонталі).

Третьою особливістю розглянутого класу систем є мінливий спектр зовнішніх умов (зміна середовища). Наслідком цієї особливості є перебудування структури соціально-економічної системи як інструмента адаптації.

І, нарешті, четвертою особливістю соціально-економічних систем є наявність рис як природної, так і штучної системи.

Будь-яка соціально-економічна система володіє зв'язаністю, складністю, керованістю й організованістю.

Складність являє собою таку динамічну властивість, що характеризує зміну розмаїтості властивостей елементів системи і розподіл цих властивостей за елементами. Якщо всі елементи системи різні, то система дуже складна.

Складність характеризує матеріально-технічні умови узгодження господарських інтересів індивідуумів, що знаходяться в елементах системи.

Чим більше потенційно можливих зв'язків відомо індивідууму, тим більше можливостей у господарсько-виробничій діяльності можна відшукати і реалізувати.

Керованість — це така властивість соціально-економічної системи, що визначається часткою відомих зв'язків і визначає інформаційні умови узгодження господарських інтересів.

У будь-який момент функціонування системи існує безліч потенційно можливих наборів зв'язків, серед яких існує хоча б один "ефективний". "Ефективний" набір відрізняється тим, що, будучи реалізованим у системі, він дозволяє досягти мети більш ефективно. Отже, керованість системи тим вища, чим більше шансів в індивідуума виявити цей ефективний набір зв'язків, спираючись на знання про потенційно можливі зв'язки і розподіл знань між індивідуумами в системі.

Досягнення мети — це результат погодженої діяльності всіх елементів системи. З ускладненням системи зростає кількість потенційно можливих зв'язків. Вибір зв'язку для реалізації здійснюється індивідуумом на основі його господарського інтересу.

Зростання і зменшення складності є безупинним процесом. Збільшення складності відбувається за рахунок збільшення розмаїтості і зміни розподілу властивостей між елементами системи; зниження — за рахунок створення зв'язків, за рахунок обміну між елементами і, таким чином, вирівнювання різниці властивостей, що виникає в системі. Очевидно, що наростання складності йде швидше, ніж наростання кількості фактично реалізованих зв'язків, за допомогою яких складність зменшується.

Таким чином, процес функціонування і розвитку системи може бути розглянутий як єдність двох одночасних процесів:

- зміни складності, що виражає процес зміни розмаїтості і розподілу властивостей елементів системи;

- зміни організованості, що виражає реакцію людей (учасників виробничо-господарської діяльності) на цю зміну складності.

Якщо складність є об'єктивною характеристикою соціально-економічної системи, то організованість характеризує суб'єктивну сторону функціонування.

Організованість — це властивість соціально-економічної системи реагувати на зміни складності шляхом зміни безлічі реалізованих у системі зв'язків, що визначають рівень узгодження господарських інтересів.

Зв'язки між елементами системи встановлюються в результаті узгодження їхніх господарських інтересів.

Поиск по сайту: