Організаційно-економічний механізм управління інноваційним процесом

Інноваційний менеджмент — одне із направлень стратегічного управління, що здійснюється на вищому рівні організації. Ціллю його є визначення основних направлень науково-технічної та виробничої діяльності організації. Це перш за все розробка та впровадження нової продукції та технології (інноваційна діяльність), модернізація та удосконалення випущеної продукції та технології, подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції і зняття з виробництва застарілої продукції. Основна увага в інноваційному менеджменті надається розробці стратегії інновацій і заходів, направлених на їх реалізацію, тому розробці та впровадженню нових товарів, технологій надається основна увага. Вони становлять пріоритетні напрямки стратегії організації і визначають її подальший розвиток.

Інноваційний менеджмент повинен гарантувати ефективне використання інновацій і напрямків на підвищення ефективності функціонування та розвиток організацій у ринковому середовищі. Основними функціями інноваційного менеджменту є організація, планування (стратегічне, поточне та оперативне), мотивація, контроль та регулювання інноваційної діяльності.

Конкретне поповнення цих функцій залежить від рівня менеджменту: — держава, регіон, конкретне підприємство. Здійснення інноваційного менеджменту в цілому включає:

розробку планів та програм інноваційної діяльності;

нагляд за розробкою нової продукції та технології, її впровадження;

розгляд програм розробки нової продукції та технології;

забезпечення єдиної інноваційної політики та координації;

забезпечення фінансовими та матеріальними ресурсами програм інноваційної діяльності;

затвердження тимчасових пільгових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем — від ідеї до серійного виробництва продукції.

Таким чином, ключову роль в ініціації інноваційних процесів відіграє наукова сфера, яка регулюється Законом України "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності" і визначає:

роль держави в розвитку науки і техніки, використанні науково-технічних результатів для перетворення суспільного виробництва та задоволенні потреб людей;

основні цілі, напрями та принципи державної науково-технічної політики;

форми та методи державного регулювання в науково-технічній сфері;

повноваження державних органів у здійсненні науково-технічної політики;

економічні та правові гарантії розвитку науково-технічної діяльності.

Інновації на сучасному етапі розвитку економіки стають головним засобом збереження конкурентоспроможності і стають невід'ємною часткою підприємницької діяльності. Управління нововведеннями здійснюється паралельно з управлінням діючим традиційним виробництвом. Але методи управління інноваціями.

Оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення раніше неіснуючих продуктів, якісне оновлення виробничих сил та виробничих відносин.

Слід враховувати, що час постійно знецінює існуючі продукти та технології, тому для уникнення технологічного відставання нововведення слід прогнозувати і займатися ними постійно, а не тільки тоді, коли настають критичні обставини. Продуктові, технологічні та організаційні нововведення взаємопов'язані, тому проводити їх треба комплексно. Отже, головними принципами управління нововведеннями є: принцип безперервного прогнозування інноваційної ситуації; принцип динамічного попередження технологічного відставання; принцип системного впровадження новин у взаємопов'язаних сферах підприємницької діяльності; принцип поєднання інвестицій з інноваціями; принцип поєднання фінансового та інженерного аналізу результативності нововведень.

Якщо гроші на нововведення узяті з бюджетних коштів, будь-які нововведення з мінімальним прибутком підприємству вигідні. В умовах самофінансування гроші для реалізації НТД беруться з обігових коштів підприємства, тому інноваційний менеджер повинен шукати переконливі аргументи, обґрунтувати необхідність нововведень та відповідних капітальних вкладень у майбутній розвиток підприємства для збереження ним гідного місця на ринку товарів і послуг.

Період часу від зародження ідеї, її розробки до впровадження інновації називають життєвим циклом нововведення. З врахуванням послідовності проведення робіт життєвого циклу нововведення всю цю діяльність розглядають як інноваційний процес.

Основним товаром ринку нововведень є науковий та науково-технічний результат — продукт інтелектуальної діяльності, на який діють авторські права, оформлені згідно з діючим міжнародним правом та чинним законодавством України.

Розвиток ринку та конкуренція не тільки стимулюють, але й заставляють комерційні організації приймати участь у формуванні ринку нововведень за такими напрямками:

розвиток власної наукової, науково-технічної та експериментальної бази для проведення науково-дослідних робіт;

проведення досліджень на коопераційних засадах з іншими організаціями;

оформлення замовлень на проведення науково-дослідних чи експериментальних робіт з іншою організацією;

придбання ліцензій на право виробництва товарів чи послуг;

купівля готового виробу, технології, ноу-хау та іншої інтелектуальної власності;

придбання нематеріальних активів шляхом випуску акцій, облігацій, іноземного капіталу та організації спільного виробництва.

Основною умовою формування ринку інновації є об'єми інвестицій у сфері наукової та науково-технічної діяльності. Враховуючи протяжність інноваційного процесу 3-6 років, головну роль відіграють довгострокові та середньострокові інвестиції, які забезпечують фінансування інновацій протягом всього життєвого циклу.

Інноваційний процес можна розглядати з різних позицій та з різним ступенем деталізації:

паралельно-послідовне виконання науково-технічної інновації, виробничої діяльності і маркетингу;

у вигляді тимчасових етапів життєвого циклу інновації від виникнення ідеї до її розробки на впровадження;

як процес фінансування та інвестування розробки на впровадження і розповсюдження нового виду продукту або послуги.

Таким чином інноваційний процес полягає в одержанні комерціалізації винаходів, нових технологій, видів продукції та послуг, рішень організаційно-технічного, економічного, соціального та інших результатів інноваційної діяльності.

Інноваційний процес здійснюється в чотири стадії:

Стадії І. Фундаментальні дослідження з академічних інститутах, вищих навчальних закладах, спеціалізованих лабораторіях.

Проводяться в усіх наукових організаціях і фінансуються як з бюджету, так і за рахунок замовників. Дослідження не завжди передбачені і носять тому ризиковий характер.

Проводяться дослідно-конструкторські та експериментальні розробки. Проводяться в підрозділах науково-дослідних інститутів, спеціалізованих лабораторіях, підрозділах великих промислових підприємств і т.п. Фінансуються як з державного бюджету, так і за рахунок замовників, а також за власні кошти.

Проводиться процес комерціалізації, починаючи із впровадження в виробництво, виходу на ринок та продажу продукту.

Невчасне здійснення нововведень призводить до ефекту "футу-рошоку", тобто до такої ситуації, коли обставини спонукають здійснювати різкі зміни у короткий період часу з великими витратами ресурсів і надзвичайною напругою. Наслідком цього може стати не тільки втрата прибутку, а й взагалі руйнування підприємства або організації.

Поступове вичерпання потенціалу будь-якої ідеї і заснованого на ній нововведення є об'єктивним і викликається моральним зношенням. Тому необхідно завчасно резервувати кошти на нововведення з поточних прибутків, вишукувати інші джерела фінансування нововведень і постійно турбуватися про народження нових ідей розвитку підприємства. Незважаючи на те, що виявлення межі потенціалу технології є складним процесом, у залежності від ефективності капіталовкладень в тій чи іншій галузі настає момент, коли віддача від нововведення зрівняється із середньою віддачею капіталовкладень.

Термін вичерпання ефективності нововведень коливається в значних межах і залежить від типу нововведення та його потенціалу. Кращими є нововведення, що передбачаються вже в проекті підприємства і забезпечують докорінні зміни в технологічному процесі або випуск на ринок наукоємної продукції з високим рівнем конкурентної спроможності.

Наведені докази переконують у необхідності постійного оновлення продукції і виробництва задля уникнення загрози втрати конкурентоспроможності підприємства і вже згадуваного ефекту футу-рошоку. Будь-яке підприємство, що хоче вижити в умовах ринку, зобов'язане мати в розпорядженні механізм відновлення і володіти процедурами інноваційного менеджменту.

Слід врахувати, що нововведення завжди пов'язані з ризиком, проте відмова від них є ще більш ризикованою. Дуже часто необхідність оновлення продукції або технології виникає саме тоді, коли фінансові результати підприємства виглядають добре і складається помилкове враження, що підприємство ще довго може існувати в традиційному вигляді. Завдання інноваційного менеджера полягає в тому, щоб подолати це протиріччя, переконати керівництво та увесь колектив у необхідності змін, якщо є можливість за рахунок тимчасового зниження доходів забезпечити їх суттєве зростання в майбутньому. Справа в тому, що зменшення доходу від інвестицій в існуючу традиційну технологію спочатку уявляється незначним, але якщо конкуренти здійснюють прорив у нову технологію, споживачі можуть дуже швидко віддати переваги новій продукції конкурентів.

Динаміка оновлення виробництва полягає в тому, що кожна технологія спочатку повільно набирає темп, прискорює рух. А потім поступово втрачає свій потенціал, оскільки з'являються більш досконалі технології. Тому доводиться розставатися зі звичними продуктами та технологіями саме тоді, коли вони, як здається з суто фінансової точки зору, приносять найбільший прибуток.

Нижня частина кривої показує, що нововведення потребують посилених витрат, які спочатку не дають адекватних результатів. Крутий відрізок кривої свідчить про те, що, коли технологія набирає темп, відбувається різке збільшення результатів при порівняно невеликих витратах (це дозволяє випередити конкурентів на ринку). Верхня частина кривої показує, що подальші витрати на вдосконалення технології вже не дозволяють отримувати суттєвого зростання прибутку, тобто технологія досягла межі результативності і має змінюватися на нову.

Межа результативності показує, які технології починають старіти. Виявлення цієї межі є сигналом до оновлення, тобто до пошуку технології з більш високою межею результативності, яка б дозволила постійно знаходитися на рівні нової технологічної хвилі. Період переходу до нової технології зветься технологічним розвитком.

Тому традиційний фінансовий аналіз ефективності підприємства необхідно доповнювати інженерними оцінками шляхом науково-технічного маркетингу, науково-технічного прогнозування, експертизи технічного рівня підприємства.

Водночас із діагностикою межі результативності повинна народжуватися ідея нового технологічного прориву. Швидкість технологічних розривів залежить від галузевих особливостей. Наприклад, японські фірми витрачають 4-5 місяців на постановку нової моделі кольорового телевізора від усвідомлення потреби в ньому до моменту його реалізації у великій кількості. Для прискорення процесу нововведення може використовуватися оперативна кооперація різних фірм, кожна з яких спеціалізується на розробці та виробництві частки кінцевого нового продукту.

Слід звикнути до того, що управління технологіями потребує великих витрат ресурсів, накопичення великого обсягу знань та інформації, координації значної кількості виконавців, формування попиту на нову продукцію, психологічної підготовки колективу до сприйняття новин. Нововведення пов'язані з болючим перерозподілом ресурсів між діючим та новим виробництвом, з порушенням рівноваги в економічній системі, реорганізацією виробництва, перекваліфікацією робітників. Часом рішення керівництва щодо нововведень уявляються такими, що, штучно гальмуючи нововведення, можуть зумовити втрату перспективи на ринку товарів і послуг або взагалі збанкрутити підприємство.

Поиск по сайту: