Антикризове управління підприємством

Програма антикризового управління

З позицій фінансового менеджменту настання банкрутства представляє собою кризовий стан підприємства, при якому воно неспроможне здійснювати фінансове забезпечення своєї господарської діяльності. Подолання такого кризового стану вимагає здійснення відповідної програми антикризового управління підприємством, яка передбачає:

Діагностику фінансового стану та перспектив розвитку бізнесу. Це одна із найважливіших процедур фінансової санації підприємства. При цьому оцінюється внутрішня структура підприємства, чисті грошові потоки, ступінь залежності підприємства від зовнішніх та внутрішніх чинників. Вивчається доцільність зміни стратегії підприємства, можливість переходу на випуск нових видів продукції вихід на нові ринки збуту, система товарних, фінансових, організаційних та інших зв'язків підприємства.

Визначення масштабів кризового стану підприємства з позиції загрози банкрутства, на підставі чого здійснюється відповідний підхід до вибору системи механізмів захисту від можливого банкрутства.

3. Дослідження основних факторів, які спричиняють кризовий стан підприємства, в процесі якого передбачається групування факторів по основних ознаках; виявлення ступеня впливу окремих факторів на форми і масштаби кризового фінансового розвитку; прогнозування розвитку факторів, які спричиняють кризовий стан.

4. Формування системи цілей виходу із кризового стану. Ними можуть бути:

· ліквідація неплатоспроможності підприємства;

· відновлення фінансової стійкості в короткостроковій перспективі;

· зміна фінансової стратегії з метою забезпечення стійкого економічного зростання в довгостроковій перспективі.

5.Використання дієвих внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства, які відповідають масштабам кризового стану. Ці механізми базуються на послідовному використанні спеціальних моделей управлінських рішень, які обираються відповідно до специфіки господарської діяльності підприємства і масштабів його кризового розвитку.

6.Вибір ефективних форм санації підприємства. Якщо масштаби кризового фінансового стану не дозволяють вийтиіз нього за рахунок реалізації внутрішніх методів і фінансових резервів, підприємство вимушене звернутись до зовнішньої допомоги. Санація може проводиться як до, так і в процесі вирішення справи про банкрутство. Підприємство саме може виступати ініціатором своєї санації і вибору її форми. У процесі санації необхідно обґрунтувати вибір найбільш ефективних її форм (включаючи форму, пов'язану з реорганізацією підприємства) з тим, щоб у короткі строки досягти фінансового оздоровлення і не допустити банкрутства підприємства.

7.Забезпечення контролю за виконанням заходів по виходу підприємства із фінансової кризи. Основна частина цих заходів контролюється в системі оперативного контролінгу. Результати контролю періодично обговорюються з метою внесення необхідних коректив, спрямованих на зростання ефективності антикризових заходів.

Діагностика банкрутства підприємства

Прогнозування ймовірності банкрутства є складовою частиною загального фінансового аналізу. Питанням діагностики в економічній науці приділяється значна увага. Це зумовлене тим, що від об'єктивності оцінки ступеня імовірності банкрутства залежить «ціна» підприємства, його інвестиційна привабливість, а також негативний вплив на макроекономічні показники економіки держави в цілому.

Діагностика банкрутства – це система цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, які представляють загрозу його банкрутства в попередньому періоді. Такими параметрами є:

1. Показники, що сигналізують про можливість погіршення фінансового стану підприємства:

· залежність підприємства від одного конкретного проекту, виду активу, ринку сировини/ринку збуту;

· втрата головних контрагентів;

· неефективні довгострокові угоди;

· інвестиційна або інноваційна політика на низькому рівні;

· збої в постачанні, виробництві, збуту.

2. Показники, що свідчать про ймовірність банкрутства в найближчому майбутньому:

· значні втрати в господарській діяльності, що повторюються і відображаються в постійному спаді виробництва, скороченні обсягів продаж, зменшення прибутку і поява збитків;

· наявність постійної простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;

· низьке значення показників ліквідності та тенденція до їх зниження;

· дефіцит власного обігового капіталу;

· постійне зростання періоду обіговості капіталу;

· наявність понаднормованих запасів виробничих запасів і готової продукції;

· використання джерел фінансування на невигідних умовах;

· невигідні зміни в портфелі замовлень;

· зниження ринкової вартості акцій підприємства.

Об'єктами аналізу можливого «кризового поля», які вказують на загрозу банкрутства, є показники поточного і перспективного потоку платежів і показники формування чистого грошового потоку по всіх видах господарської діяльності підприємства.

Рівень поточної загрози банкрутства діагностують за допомогою коефіцієнта абсолютної платоспроможності. Цим показником можна визначити на скільки, в рамках передбаченого законодавством місячного строку, можуть бути задоволені за рахунок наявних високоліквідних активів усі неліквідні зобов'язання підприємства. Якщо значення цього коефіцієнта менше одиниці, то поточний стан забезпечення платежів слід розглядати як незадовільний.

Рівень майбутньої загрози банкрутства діагностують за допомогою двох показників: коефіцієнта поточної платоспроможнос ті і коефіцієнта автономії. Ці показники розглядаються в динаміці за ряд періодів. Стала тенденція до зниження рівнів цих коефіцієнтів свідчить про «відкладену загрозу банкрутства», яка може виявитися у майбутньому періоді. Допустиме значення коефіцієнта поточної платоспроможності складає 0,7, а коефіцієнт автономії - 0,5. Чим нижче абсолютне значення цих коефіцієнтів, тим ймовірніше банкрутство підприємства.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства найчастіше використовують факторні дискримінанті моделі – дискримінантний аналіз. Базова модель лінійної багатофакторної дискримінантної функції має вигляд:

. Z = а₀ + а1х1 + а₂х₂ + а₃х₃ +... + а_іх_і,

де Z – інтегральний показник фінансового стану підприємства;

х_ь х₂,...xі – незалежні змінні факторні показники;

а, аі-- і – параметри дискримінантної моделі;

а₀ – вільний член рівняння.

Вагомість кожного показника можна корегувати. Це залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Залежно від величини інтегрального показника роблять висновки про належність підприємства до групи банкротів, чи до успішно функціонуючих.

В зарубіжних країнах для оцінки ризику банкрутства і кредитоспроможності підприємства широко використовують факторні моделі відомих західних економістів Альтмана, Ліса, Тоффлера, Тишоу та ін., розроблені за допомогою багатофакторного дискримінантного аналізу. Найбільш широко вживана є 2-модель Альтмана. Вона представляє собою алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, в основу якої прийняті показники, які діагностують кризовий фінансовий стан. Модель, розроблена за допомогою дискримінантного аналізу, дозволяє розрахувати індекс кредитоспроможності, який дозволяє згрупувати підприємства на потенційних банкрутів та не банкрутів.

Модель Альтмана являє собою функцію показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період і має вигляд:

Z = 1,2x1 + 1,4x2+ 3,3х₃ + 0,6x4 + 1,0x5

де Z-інтегральний показник рівня загрози банкрутства;

X1 – частка оборотних засобів у активах, тобто відношення по­точних активів до загальної суми активів підприємства;,

Х2– рентабельність активів, обчислена за нерозподіленим при­бутком, тобто це відношення чистого прибутку до загальної суми активів;

х3 – рентабельність активів, обчислена за прибутком від реалізації продукції – відношення прибутку до виплат до загальної вартості активів;

Х4 – коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу, тобто відношення ринкової вартості акціонерного капіталу (вся ринкова вартість акцій підприємства) до короткострокових зобов'язань;

Х5 – віддача всіх активів, тобто відношення виручки від реалізації продукції до загальної суми активів.

Інтегральний показник Z може приймати значення в межах (-14;+22). При цьому в залежності від його рівня прогнозується можливість банкрутства: до 1,8 - дуже висока;

1,8 - 2,7 – висока;

2,8 - 2,9 – можлива;

3 і > - дуже низька.

Точність прогнозу протягом одного року становить 95 %, двох років — 83 %. Це досить висока точність, але недолік моделі полягає втому, що її доцільно використовувати тільки щодо великих компаній, які котирують свої акції на біржах.

Модель Спрійгента побудована за допомогою покрокового дискримінантного аналізу. У процесі побудови моделі було проаналізовано 19 фінансових коефіцієнтів, а в модель включені тільки чотири. Вона має такий вигляд:

Z = 1,03 X1 + 3,07 Х2 + 0,66 ХЗ + 0,40 Х4,

де X1 – відношення оборотних активів до загальної вартості активів;

Х2 – відношення прибутку до виплат до загальної вартості активів;

ХЗ – відношення прибутку до виплат до поточних зобов'язань;

Х4 – відношення виручки від реалізації продукції до загальної вартості активів.

Якщо 2<0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Модель Ліса враховує чотири фактори і має такий вигляд:

Z = 0,063 XI + 0,092 Х2 + 0,66.ХЗ + 0,40X4,

де Х1 – відношення обігових коштів до загальної вартості активів;

X2 – відношення прибутку від реалізації до суми всіх активів;

ХЗ – відношення суми нерозподіленого прибутку до суми всіх активів;

Х4 – відношення власного капіталу до позикового капіталу.

Якщо 2<0,037 то підприємство є потенційним банкрутом.

Модель Таффлера – враховує чотири фактора, за допомогою яких оцінюється платоспроможність підприємства, яка дає точну картину фінансового стану:

Z = 0,53X1 + 0,13X2 + 0,18X3 + 0,1 Х4,

де X1 – відношення прибутку від звичайної діяльності до поточ­них зобов'язань;

X2 – відношення поточних активів до всіх зобов'язань;

Х3 – співвідношення між поточнимb зобов'язаннями і загаль­ною вартістю активів;

Х4 – інтервал кредитування.

Якщо Z > 0,3, то у підприємства ризик банкрута мінімальний.

Умовам діяльності українських підприємств більше відповідає універсальна дискримінаційна модель, яка має вигляд:

Z= 1,5X1 + 0,08X2 + 10,0X3 + 5,0X4 + 0,3X5 + 0,1X6,

де X1 – враховує відношення чистого грошового потоку від операційної і інвестиційної діяльності до загальних зобов'язань;

Х2 – відношення між сумою балансу і всіма зобов'язаннями;

ХЗ – відношення чистого прибутку до суми балансу;

Х4 – відношення чистого прибутку до виручки від реалізації продукції;

Х5 – відношення виробничих запасів до виручки від реалізації продукції;

Х6 – відношення виручки від реалізації продукції до загальної суми активів.

Отримані результати можна інтерпретувати наступним чином: Z > 2 підприємство вважається фінансово стійким і йому не загрожує банкрутство;

1 < Z < 2 – фінансова стійкість порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутства не загрожує;

0 < Z< 1 – підприємству загрожує банкрутство;

Z < 0 – підприємство є банкрутом.

Фінансовий стан підприємства, у якого на початок і кінець звітного періоду мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, і який не спроможний погасити свої зобов'язання перед кредиторами, сплату податків і зборів, протягом 3-х місяців після настання терміну їх сплати відповідає законодавчому визнанню боржника.

Поиск по сайту: