В С Т У П. Планування та контроль

Планування та контроль

Об’єктом курсу планування діяльності підприємства є вивчення характеру і зміст планової діяльності існуючих у країні господарюючих суб’єктів (підприємств, фірм, корпорацій тощо), головною метою яких є одержання прибутку.

Сутність планування складається в обгрунтуванні цілей і засобів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань, робіт, а також визначення ефективних методів і засобів використання ресурсів усіх видів, необхідних для виконання цих завдань.

Планування – це природна складова частина управління (менеджменту). Його можна визначити як уміння передбачати мету організації, результати її діяльності й ресурси, необхідні для досягнення цих цілей.

Методологія, методика й технологія розробки планів складають предмет курсу планування діяльності підприємств.

Методологія планування охоплює сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, що відповідають сучасним вимогам ринку і перевірені передовою практикою.

Методика планування характеризує склад застосовуваних на тому чи іншому підприємстві методів, засобів і прийомів обгрунтування конкретних планових показників, а також зміст, форму, структуру і порядок розробки плану.

Технологія планування – регламентація строків, необхідного змісту, вимог до послідовності процедур складання різних розділів плану, а також регулювання механізму взаємодії виробничих підрозділів, функціональних органів і планових служб при складанні плану.

Планування – це свідома вольова діяльність для визначення цілей підприємства, ресурсів для досягнення цих цілей і передбачення результатів.

Планування підприємтсва в умовах ринку – це самостійна діяльність суб”єктів ринкових відносин і, природно, вона не є регламентованою. Однак, менеджери-плановики повинні мати у своєму розпорядженні набір методів, процедур, інструкцій по плануванню, але цьому при необхідності вони мають замінять їх іншими, іноді принципово новими. Щоб приймати такі рішення, менеджери-плановики повинні добре розуміти сутність тих чи інших методів, їх переваги і недоліки.

1. Теоретико-методологічні основи планування діяльності підприємства

1.1 Концептуальні основи планування та прогнозування

В умовах ринкової економіки планування та прогнозування являє собою не директиви, а збірник правил та засобів визначення параметрів рівня розвитку економіки, які будуть визначати основи життя суспільства в майбутньому періоді. Центром плану на рівні держави, регіону чи галузі стає система, яка включає пріоритети розвитку економіки. В основі функцій державного регулювання – методологічне та організаційне забезпечення роботи всього механізму, доведення рішень до реалізації, яке повинно відображуватися у відповідних нормативних актах. При цьому головну роль приділяють розробці цілей, пріоритетів та орієнтирів на найближчу та віддалену перспективи. На цих принципах і будується концепція економічного планування та прогнозування.

Для української економіки концепція має дві точки зору:

1) концепція зору підходу до оформлення цілісної системи економічного планування та прогнозування в Україні;

2) концепція соціально-економічного розвитку на довго-, середньо- та короткостроковий періоди, які формуються перед початком роботи над планом чи прогнозом.

Перша концепція вирішується в такому порядку: формування концептуальних підходів до побудови системи економічного планування та прогнозування; підготовка єдиних методик планування та прогнозування; технічна підготовка в розробці економічних планів та прогнозів.

Друга концепція вирішується в такій послідовності: підготовка концепції соціально-економічного розвитку на період, на який буде розроблюватися план чи прогноз; методична, кадрова, технічна підготовка розробки прогнозу та плану; визначення цілей та пріоритетів розвитку економіки та засобів їх реалізації.

Економічне прогнозування – це наукове обґрунтування імовірних змін або якісного стану економіки в майбутньому, а також альтернативних шляхів та термінів досягнення цього стану. Економічне прогнозування здійснюється на довгостроковий (10 та більше років) та середньостроковий (2-5 років) періоди. Розробляються прогнози по країні в цілому, по областям, містам та районам. В основі повинна бути концепція, яка передбачає вплив держави на:

· рівень виробництва;

· зайнятість населення;

· нарощування інвестицій;

· підвищення попиту на базі підвищення продуктивності праці та якості продукції;

· розширення експорту товарів, послуг та капіталу за допомогою економічних та адміністративних важелів;

В основі економічного прогнозування повинно бути – формування попиту та пропозицій. Таким чином, економічне прогнозування буде здійснюватися по таким глобальним категоріям як чисельність населення та наявність домашніх господарств ((які визначають параметри попиту), а також ВВП (який характеризує пропозиції)).

Економічне планування передбачає поєднання загальнодержавних та регіональних інтересів при широкій самостійності низових ланок. При цьому в ринкових умовах планування має індикативний (рекомендаційний) характер. Це означає вироблення та наукове обґрунтування цілей, орієнтирів, пропозицій та структур соціально-економічного розвитку на перспективу, а також визначення способів їх досягнення.

Приблизна структура планів на рівні держави включає такі напрями:

· економічну внутрішню та зовнішню кон’юнктуру на початку планового року на рівні макроекономіки;

· основні напрями, тенденції та прогноз розвитку економіки.

Плани на рівні держави, регіонів, міст та районів включають перед усім баланси (зведений баланс фінансових ресурсів, грошовий баланс доходів та витрат населення, торговий, ринку труда, попиту на основні види матеріальних ресурсів та їх пропозицій).

Складовою частиною галузей є господарчі одиниці, які самостійно розробляють плани підприємств.

Таким чином, загальна схема організації розробки прогнозів та планів така:

1) на плановий період формується економічна політика, цілі та пріоритети на рівні держави;

2) визначаються економічні та правові важелі та потреби загальнодержавного управління в товарах та послугах;

3) господарськими одиницями всіх форм власності з урахуванням централізованих заказів та потреб ринку розробляються та направляються відповідним галузям плани, які є основою для діяльності цих одиниць в плановому періоді;

4) територіальними органами, в свою чергу, розробляються та направляються уряду проекти комплексних планів;

5) за дорученням уряду міністерство економіки та інші міністерства та відомства розробляють та вносять на розглядання уряду проект економічного плану на наступний період, паралельно з ним розробляється проект держбюджету, який враховує також проекти регіональних бюджетів.

Економічні плани та прогнози з’являються рішуючей базою для формування державного бюджету, виконання грошо-кредитної емісії та інших економічних та фінансово-кредитних дій.

1.2 Загальні поняття планування

Поняття “Планування діяльності підприємства” має два смислу: загальноекономічний з точку зору загальної теорії та конкретна управлінський.

З загальноекономічної точки зору планування це механізм, який замінює ціни і ринок. В рамках ринкової системи головним координатором дій її учасників є ціни. Саме ціни визначають вигідні для продавців та покупців об’єми та способи виробництва і вживання товарів. Фірма як учасник ринкової системи також вимушена підкорятися ціновому механізму, закону попиту і пропозиції постільки не має можливості відмінити їх дії.

Але у внутрішньому середовищі кожної господарської одиниці механізм цін витиснений свідомими діями і авторитетними рішеннями підприємств і менеджерів. Підприємець свідомо визначає основні напрямки внутрішньо фірмової діяльності. Виходячи з цього, внутрішня природа фірми заснована на системі планових рішень.

Таким чином, учасники внутрішньо фірмової діяльності втрачають свободу дій характерну для самостійних і незалежних одних від одного суб’єктів ринку, їх поведінка находиться під контролем управляючих підприємств.

Планування, як система вольових, свідомо прийнятих рішень витісняє ринок у внутрішній діяльності фірми по слідуючим причинам:

1. Обмежені розміри фірми дозволяють контролювати дії, які відбуваються усередині неї, і таким чином зводять до мінімуму невизначеність ринкового середовища і його негативні наслідки.

2. Застосовуючи планування, фірма уникає тих недоліків, які вона могла б мати, якби всі дії усередині фірми здійснювались на основі куплі- продажу. Відміняючи відношення куплі-продажу, підприємство уникає додаткових витрат.

Виконуя адміністративну функцію, яка пов’язана з вольовим керівництвом і приняттям рішень, керівник займається плануванням як частиної управлінської діяльності.

Планування є природною частиною менеджменту. Його можна визначити, як уміння передбачити мету організації, результати її діяльності і ресурси, необхідні для досягнення певної мети.

Планування допомагає відповісти на питання:

1. Де організація знаходиться в даний час, екологічна позиція підприємства, які висновки і умови діяльності?

2. Як, за допомогою яких ресурсів можуть бути досягнуті цілі організації?

Планування – перший і найбільш значний етап менеджменту. На основі системи планів, створених фірмою, в майбутньому здійснюються організація заплан0ованих робіт, мотівація задіяного для їх виконання персоналу, контроль результатів і їх оцінка з точки зору планових показників.

Планування – це не просто вміння передбачити всі необхідні дії. Це також вміння передбачити будь-які випадковості, які можуть виникнути по ходу справи, і вміння з ними справитися. Фірма не може повністю знешкодити ризик в своїй діяльності, але здатна управляти ним за допомогою ефективного передбачення.

1.3 Необхідність планування в економічній організації

Ще класики менеджменту звернули увагу на те, що відсутність планів на підприємстві супроводжується коливаннями, помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що являється причиною поганого стану справ, якщо не їх краху.

Як показала практика, застосування планування створює слідуючи важливі переваги:

-робить можливою підготовку до використання майбутніх сприятливих умов;

-прояснює виникаючи проблеми;

-стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень в подальшій роботі;

-покращує координацію дій в організації;

-створює передумови для підвищення освітницької підготовки менеджерів;

-збільшує можливості в забезпеченні фірми необхідною інформацією;

-покращує контроль в організації.

Сучасне зовнішнє середовище бізнесу характеризується високою швидкістю змін. Постійно змінюючи вимоги зі сторони попиту диктують здвиги інших факторів зовнішнього середовища технологій, засобів зв’язку, комунікацій, соціальних відносин тощо.

Отже, такі ж швидкі і глибокі зміни вимушені здійснювати бізнес.

В сучасних умовах рухомість середовища зумовлена перш за все перехідним характером вітчизняного господарства і, як наслідок, нестабільності соціально –політичної сфери. В умовах давніх відносно стабільних економічних відносин весь господарський цикл фірми (від планування дій до їх реалізації і підведення підсумків) складався в рамках одної фази економічного розвитку (рис.1).

зміна

зовнішнього

середовища підведення

підсумків

реалізація

Планування

Діапазон змін

Рисунок 1 - Співвідношення господарчого циклу фірм і фаз економічного розвитку в умовах стабільного зовнішнього середовища

Сьогодні всього один господарчий цикл може вмістити ряд змін зовнішнього середовища (коливання кон’юнктури, соціально-політичні колізії, тощо).

В цих умовах при прийнятті рішень потрібно опиратися на постійне оновлення даних про зовнішнє середовище, їх аналіз, пошук нових стратегій і тактичних підходів.

Отже, планування повинне охопити більшу частину господарського циклу, чим раніше. Це дозволить приймати адекватні рішення змінам зовнішнього середовища (рис.2).

зміна

зовнішнього

середовища підведення

підсумків

Планування реалізація

Діапазон змін

Рисунок 2 - Співвідношення господарчого циклу фірм і фаз економічного розвитку в умовах рухомого зовнішнього середовища

1.4 Межі планування

Можливості планування в економічній організації підприємства обмежені рядом об’єктивних і суб’єктивних причин.

Будь-яка економічна організація в своїй діяльності неминуче стикається з невизначеністю, якщо фірма не володіє достатніми даними про своє теперішнє і майбутнє, вона не в стані передбачити всі зміни, які можуть виникнути в зовнішньому середовищі. Планування являється одним зі способів “прояснення” внутрішніх і зовнішніх умов діяльності. Тобто планування – це інструмент подолання невизначеності. Там, де є планування, невизначеність зменшується.

Але, будь – якій, навіть самій міцній фірмі не по силам повністю подолати невизначеність, а значить цілком спланувати свою діяльність. Але усунути невизначеність – значить ліквідувати сам ринок, різноманітність не співпадаючих інтересів і дій суб’єктів ринку. Звичайно фірми намагаються упорядкувати свої зовнішні відносини шляхами витиснення впливу ринку на діяльність, і такі зусилля приносять певний успіх.

Контроль над ринком може здійснюватися кількома способами.

Серед них:

-вертикальна інтеграція;

-контроль над попитом;

-контрактні відносини;

-створення підприємницьких мереж.

Вертикальна інтеграція означає, що плануюча організація приєдннує шляхом зливання або поглинання фірм- постачальників і фірм-кліентів.

Контроль над попитом означає, що фірма в стані контролювати об’єм продукції шляхом різноманітного впливу на попит. Один із варіантів контролю над попитом – встановлення монопольного впливу на ринку. Але у монопольному контролю над попитом протидіють неминуче виникаючі сили конкуренції, з однієї сторони, і антимонопольна діяльність - з другої.

Таким чином, ефективне і стійке джерело впливу на попит – маркетингова діяльність фірми, тобто не грубий тиск на попит, а пристосування фірми до споживацьких нужд і настроїв. Але в цьому випадку сили конкуренції не дозволяють встановити цілком плануючі і абсолютно стійкі відношення зі споживачами.

Контрактні відносини є більш надійним способом подолання невизначеності і отримання можливості планування своєї діяльності. Вони отримали дуже широке застосування в економіці розвинутих країн світу.

Зміст контрактних відношень заключається в тому, що потенційний виробник спочатку знаходить покупця продукції, яку він здатен виробити, а потім, після відповідної підготовки, виробляє товар. Операція між потенційними покупцями і продавцем оформляються контрактом, в якому встановлюються ціни і об’єми постачаємої чи купленої продукції на досить довгий період часу. Контракт вигідний для обох учасників операції. З однієї сторони, істотно змінюється ризик випустити і не продати. Контракт дозволяє складати попередні плани (в крупній фірмі – плани науково-технічних дослідів). З другої сторони, апріорний характер операції дозволяє найбільш точніше врахувати бажання споживачів. На зміну масовому виробнику приходить випуск продукції за індивідуальним заказом.

Можливості врахування індивідуальних особливостей замовника на високотехнологічному виробництві підвищують застосування гнучкого, легко перебудованого устаткування, комп’ютерних систем.

Підприємницькі мережі. Фірми можуть зменшити невизначеність зовнішнього середовища, використовуючи крім контрактів таку форму взаємодії, як підприємницькі мережі. Підприємницькі мережі об’єднують фірми, які економічно зацікавлені один в одному на основі гнучких взаємовідносин, співпрацевництва побудованого на довірі. Від вертикальної інтеграції, наприклад, засновані на жорстких ієрархіях підприємницькі мережі відрізняються незалежністю і свободою дій кожного із ланцюгів мережі, фірми учасники зберігають свою економічну і юридичну самостійність.

Від звичайних ринкових операцій відношення в рамках мережі відрізняються тим, що вони підкріплюються не силами закону, а морально - етичними нормами, відносинами довіри.

Початковою основою для створення мережі є єдиний технологічний чи комерційний ланцюг, об’єднуючий фірми. До конкретних переваг мереж відносяться:

- швидке поширення і створення нової необхідної для фірми інформації;

- прискорення упровадження нововведень, розподілу ризику між учасниками мереж.

Отже, кожен із перерахованих факторів – вертикальна інтеграція, контроль над попитом, контрактні відносини, підприємницькі мережі – знижує вплив невизначеності на фірму і розширює границі застосування планування.

1.5 Цикл планування.

Основні функції і задачі планування

Цикл планування включає взаємозалежні дії, що сприяють досягненню бажаного результату.

Ціль

принципи дії

задачі

задані параметри

ефективності

стратегія

тактика

Ціль -обґрунтування існування організації, визначається, як правило, до початку діяльності. В міру активізації діяльності ціль може змінюватися, але звичайно сформульована ціль рідко піддається коригуванню.

Принципи дії визначають культуру підприємства:

1) повага до людини, його прав і гідності (допомога співробітникам у розвитку здібностей і забезпечення зарплати і просування по службовим сходам у залежності від внеску, установлення двосторонніх відношень між керівником і підлеглим, що передбачає безпристрасне розглядання спірних питань);

2) надання споживачам послуг, що відповідають найвищим вимогам (для цього треба знати потреби, прогнозувати на перспективу і робити споживачам сприяння в розрахунку на найбільш ефективну експлуатацію і використання наданих послуг);

3) висока якість;

4) керівник повинний бути ефективним організатором;

5) якщо організація є акціонерним товариством, необхідно виконувати зобов’язання перед акціонерами;

6) чесні взаємовідносини з постачальниками.

Викладені принципи взаємозалежні і дозволяють забезпечити високу якість наданих послуг.

Задачі підприємства визначають напрямки діяльності підприємства на 10-20 років. Наприклад:

1) рівнобіжне удосконалювання своїх послуг і послуг галузі;

2) забезпечення лідируючих позицій;

3) підвищення ефективності, що виражається в прагненні стати продуктивним при низьких витратах;

4) постійне забезпечення рентабельності, достатньої для розвитку підприємства.

Задані параметри ефективності. Загальні задачі повинні обґрунтовуватися кількісними цілями, що встановлюються окремим підрозділом. Наприклад:

1) збільшення показника задоволення вимог на встановлення телефонних апаратів із 50 до 75 відсотків;

2) зміна співвідношення внутрішньовиробничих витрат і зовнішніх витрат від 1: 4 (у 2000 році) до 1: 2 (у 2010 році).

Стратегія. Керівництво середньої ланки відповідає за розробку

стратегії, спрямованої на рішення поставлених задач. Стратегія може змінюватися в залежності від досвіду, що змінюються від умов і вимог споживача. Наприклад, взаємоувязка відповідальності за розвиток послуг зв'язку і їхня якість із звітністю.

Тактика - цілеспрямована діяльність, що визначається, як правило, один раз у рік. Забезпечує шляхи, що дозволяють одержати задані параметри ефективності. Розробляється і впроваджується нижчими (оперативними) ланками керівництва і затверджується керівництвом нижчої і середньої ланки.

Цикл планування починається зверху, із вищої ланки, що визначає ціль, принципи дії і задачі підприємства. Далі на середньому і нижчому рівні керівництва розробляється стратегія, тактика і задані параметри ефективності, що потім узгоджуються з вищим керівництвом і затверджуються.

1.6 Підприємства як об’єкт планування

Підприємства, як об’єкт вивчення з погляду планування, є відособленою виробничо-господарською одиницею, юридичною особою, що займається виробництвом і реалізацією продукції (послуг, робіт). Головною задачею підприємства є господарська діяльність, що спрямована на вивчення прибутку для задоволення інтересів власників підприємства.

Розрізняють такі форми власності: державна, колективна (народні, акціонерні, товариства з обмеженою відповідальністю, орендні підприємства), приватна, спільна, змішана.

Підприємства розрізняють за:

· обсягом виробництва;

· організаційною структурою;

· ступенем спеціалізації;

· типом виробничих процесів і т.д.

При плануванні й урахуванні підприємства діляться на такі типи:

1) за характером продукції, що випускається (послуг, робіт) це визначає - галузеву приналежність підприємства;

2) за розміром: значні, середні і малі. Розмір підприємства визначається об’ємом виробництва, числом працюючих, вартістю основних засобів;

3) за ступенем спеціалізації підприємства діляться на спеціалізовані, універсальні та комбіновані;

4) за типом виробничих процесів підприємства поділяють на підприємства масового, серійного й індивідуального виробництва.

Підприємства можуть складатися з ряду структурних одиниць і структурних підрозділів, що виконують визначені стадії виробничого процесу, і допоміжних підрозділів. Є ряд галузей, де основний виробничий процес не підрозділяється по цехах: цукрова, вугільна промисловість, зв’язок. У цьому випадку підприємства мають безцехову структуру і підрозділяються на дільниці. Звичайно безцехову структуру мають і малі підприємства.

Статус підприємства, порядок його створення і ліквідації, умови утворення і використання майна, господарська, економічна, соціальна діяльність, керування регулюються відповідними законами: закон “Про підприємство”, закон “Про мале підприємство”, закон “Про зв’язок”, закон “Про податкову діяльність”. Крім того, існує ряд податкових нормативних документів, що регулюють діяльність орендних підприємств, ТОВ, АТ та ін.

2 Принципи планування в економічній організації

Принципи планування визначають характер і зміст планової діяльності в економічній організації. Правильне дотримання принципів планування створює передумови для ефективної роботи фірми і зменшує можливість негативних результатів планування. Виділяють слідуючі принципи: єдності, участі неперервності, гнучкості та точності.

Принцип єдності (холізму) припускає, що планування в економічній організації повинне мати системний характер. Поняття “ система ” означає:

- існування сукупності елементів;

- взаємозв’язок між ними;

- наявність єдиного напрямку розвитку елементів, системи, поведінка орієнтована на загальні цілі.

Основні складові поняття “ система ” описуються, використовуючи категорії “ координація ” і “ інтеграція ”.

Елементами планування в організації є окремі підрозділи, які входять до неї, і окремі частини процесу планування. Взаємозв’язок між підрозділами здійснюється на основі координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (відділу маркетингу та ін.)

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому що:

- діяльність ні однієї частини організації не можна планувати ефективно, якщо таке планування не зв’язане з плановою діяльністю окремих одиниць даного рівня;

- будь-які зміни у планах одного з підрозділів повинні бути відображені в планах других підрозділів.

Інтеграція планової діяльності припускає, що в організації існує різноманітність відносно відокремлених процесів планування і приватних планів підрозділів, тобто різноманітність підсистем планування, де кожна з підсистем діє виходячи із загальної стратегії фірми, а кожний окремий план є часткою плану більш високого підрозділу і організації в цілому.

Принцип участі тісно зв’язаний з принципом єдності. Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і виконуючої функції. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативним.

Застосування принципу участі сприяє тому, що:

- кожний з учасників організації отримує більш глибоке розуміння організації;

- особиста участь членів організації, в тому числі рядових робітників, в процесі планування приводить до того, що плани організації стають особистими планами працівників, а участь в досягненні мети організації приносить задоволення власним потребам робітників. В цьому виражені мотиви ефективності праці, скріпляється командний дух в організації;

- робітники організації; займаючись плануванням, розвивають себе як

особистість;

- планування об’єднує дві функції менеджменту, які в протиріччі одна з одною - оперативне керівництво і планування. Плани перестають бути чимось зовнішнім для керівників. Керівники самі залучаються до їх складання.

Зміст принципу неперервності заключається в тому, що:

- процес планування на підприємстві повинен здійснюватись постійно в рамках встановленого циклу;

- розроблені плани повинні постійно приходити на зміну один одному.

Другу з умов неперервності планування – постійне прямування планів один за одним – організації, як правило виконують.

Фірми розробляють план впродовж певної частини року, затверджують і припиняють планування до початку нового періоду.

Процес планування повинен бути безперервним, виходячи із наступних важливих передумов:

- невизначеність зовнішнього середовища і наявність непередбачених змін роблять необхідним постійне коректування очікувань фірми відносно зовнішніх умов і відповідних виправлень і уточнень планів;

- змінюються не тільки фактичні передумови, але й уявлення фірми про свої внутрішні цінності і можливості.

Неперервний процес планування дозволяє забезпечити постійну зацікавленість робітників фірми у планову діяльність з усіма витікаючими з цього вигодами.

Принцип гнучкості пов’язаний з принципом неперервності і заключається в наданні планам і процесу планування властивості змінювати свою направленість у зв’язку з виникаючими передбаченнями.

Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було внести зміни, поєднуючи їх із змінними внутрішніми і зовнішніми умовами. Тому звичайно утримують резерви, або названі “ надбавки безпеки ”, або “ подушки ”.

Однак:

- резерви, закладені в показниках, не повинні бути надто великими;

- занадто низькі рамки тягнуть за собою дуже часті зміни в планах, що розмивають орієнтири діяльності фірми.

З фінансової точки зору, забезпечення принципу гнучкості потребує додаткових витрат, причому рівень витрат повинен співвідноситися з майбутнім ризиком. Наприклад, фірма повинна бути готова виділяти додаткові витрати на придбання обладнання, якщо по її прогнозам випуск нових видів виробів потребує переналагодження такого обладнання.

Надання гнучкості планам за допомогою додаткових витрат також має своє обмеження. Витрати можуть бути настільки високими, що гнучкість плану і зв’язані з нею переваги не окуплять їх.

Принцип точності. Всякий план має бути складений з такою точністю, яка тільки сумісна з найвищою над долею фірми невизначеностю. Плани повинні бути конкретизовані і деталізовані в такій ступені, в якій дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності фірми. Стратегічне довгострокове планування вимушене обмежуватися визначенням основних цілей і самих загальних направлень діяльності, тому що, кількість достовірної інформації про майбутнє дуже невелике, а діапазон і швидкість змін постійно ростуть.

В планах, розрахованих на короткі проміжки часу і для окремих підрозділів організації, конкретність і проробка деталей повинні стати обов’язковими рисами, оскільки такі плани є інструкціями, визначаючими дії людей і колективів, які реалізують ці плани.

3 Зміст і типи внутрішньовиробничого планування

Планування в організації може відноситися до того чи іншого типу в залежності від ознаки, по якій відбувається кваліфікація.

Ознаками, визначаючими тип плануваннями, е:

1. ступень невизначеності в плануванні;

2. тимчасова орієнтація ідей планування;

3. горизонт планування

В залежності від с т у п е н я н е в и з н а ч е н о с т і планової діяльності системи планування в організації можна розділити на два типи. Перший - це той, який діяв повністю у передбаченому середовищі і не має недоліків в інформації. Тому події в таких системах мають повну визначеність.

Інший тип системи планування припускає недолік визначеності в зовнішньому середовищі. Для таких систем існують слідуючі варіанти систем планування:

- планування засноване на системі жорстоких обов’язків. Таке планування підходить для ситуації, в яких існує висока ступень впевненості в кінці подій. Прикладом цього виду може бути планування контракту з добре знайомим, перевіреним партнером, коли змінити плани в змозі тільки раптові форс-мажорні обставини;

- планування під особисту відповідальність. Це планування припустиме для протилежної першому типу ситуації – ситуації повної невизначеності. В цьому випадку менеджер не може бути в чомусь впевнений і діє на свій страх і ризик, бере усю відповідальність на себе.Такий вид планування в меншій мірі характерний для стійких, стабільних підприємств, які мають досвід господарчої діяльності і складну внутрішню структуру і в більшій мірі – для невеликих, знову створених підприємницьких організацій, не володіючих потрібними знаннями оточуючого середовища і налагодженими зв’язками зі своїми контрагентами;

- планування, пристосоване до випадкових обставин. Цей вид планування є проміжним між першими двома: з однієї сторони він стикається з постійною невизначеністю в діяльності фірми, а з другої сторони, враховує можливі варіанти дій в невизначеному середовищі і тим самим збільшує їх передбаченість. На практиці існує не більш 3-4 основних варіантів можливого розвитку подій. Так планування може бути вкладене, наприклад, в те, щоб визначити дії випадку, якщо ціни найбільш важливих видів ресурсів зростуть на 15%, 20%, 25%, замість очікуваних 10%.

Т и м ч а с о в а о р і є н т а ц і я і д е й п л а н у в а н н я. Типи планування розрізняють також в залежності від того, чи орієнтовані основні ідеї планування в минуле, теперішнє чи майбутнє. В цьому випадку виділяються чотири типи планування:

- реактивне (націлений тільки в минуле);

- інактивне (теперішній час);

- преактивне (майбутні зміни);

- інтерактивне (орієнтоване на взаємодію всіх кращих ідей планування);

Представники реактивного планування свої ідеї і спосіб існування знаходять в минулому. Вони заперечують всі досягнення сьогодні і з цієї точки зору негативно відносяться до техніки і сучасного технологічного суспільства.

Недоліки реактивного планування:

- воно розглядається не як система, а як проста одиниця, сукупність елементів. В наслідок того виявляється загублений позитивний ефект взаємодії частин цілого (відділ маркетингу, відділ виробництва);

- планування проводиться без достатнього обліку об’єктивних обставин;

- реактивне планування – це функція, в основному, вищого керівництва;

- оскільки запити нижчих рівнів організації враховуються тільки один раз, а потім коректуються вбік зниження, керівники нижчих підрозділів завищують рівень необхідних ресурсів и тим самим зрощують непродуктивні витрати. Таким чином, реактивне планування знижує загальну ефективність господарської діяльності економічної організації.

Потрібно відмітити, що у реактивного планування є також і позитивні риси.

До його достоїнств відносимо:

- постійне звернення до історії, до минулого досвіду, з якого можна багато взяти;

- сильне відчуття спадкоємності, яке охороняє від різних і необдуманих змін;

- збереження традицій, яке створює почуття безпеки у робітників підприємства.

При інактивному плануванні не вважається потрібним повертатися в минуле і разом з тим намагатися до руху вперед.

Цей тип планування сприймає існуючі умови, як досить добрі, або в кращому випадку, як допустимі.

Керівники – інактивісти, таким чином не прагнуть до будь яких серйозних змін в діяльності своєї організації.

Запобігти змінам і зберегти свій стиль стає основною метою організацій, яка використовує інактивне планування. При прийнятті рішень господарює бюрократизм і волокіта.

В інактивному плануванні більшу частину часу займає збирання фактів і їх первинна обробка. Аналітичні відділи бувають черезвичайно роздуті – потрібно постійно тримати руку на пульсі. Найбільшими цінними робітниками признаються не ті, які володіють найбільшим досвідом, а ті, хто вміє схопити суть того, що відбувається має багато численні зв’язки, тобто так звані “знаючі люди”.

Недоліки інактивного планування:

- нездатність пристосуватися до змін.

Добре йде робота лише в стабільних сприятливих умовах. При цьому

виживають тільки ті з підприємств, чиї прибутки не залежать від ринку, а формуються із бюджетних засобів. Але і бюджетні організації виживають тільки в тому випадку, якщо матеріальний стан суспільства великий, і він може забезпечити бюджет необхідними фінансовими ресурсами.;

- слабке використання творчого потенціалу співробітників фірми, обмеження їх службової самостійності. Позитивною стороною інактивного планування є обережність в плануванні господарської діяльності. Поступові і обережні дії звичайно не призводять до катастрофічних наслідків.

Преактивне планування орієнтоване, в основному, на майбутні зміни. Важливим в цьому виді планування вважається можливість вгадати вигідні направлення змін і осідлати їх першу хвилю, для того щоб досягти своїх цілей; причому ці цілі, звичайно зв’язують не тільки і не стільки зі збільшенням прибутків, скільки з виживанням і зростом організації.

Преактивне планування орієнтується не на мінімізацію зусиль, а на пошук оптимальних рішень.

Преактевісти позитивно відносяться до техніки і до наукових, в тому числі, економіко-математичних, методів планування.

Планування здійснюється зверху вниз; на вищих рівнях прогнозуються зовнішні умови, формуються цілі і стратегії, потім визначаються цілі нижчих рівнів і програми їх дій.

Недоліки преактивного планування:

- слабке використання накопиченого досвіду;

- недостатня увага до повсякденних потреб організації;

- надмірне захоплення футурологією і новими методами досліджень, коли до кожного методу відносяться як до панацеї.

Основною перевагою преактивного методу є адекватна оцінка зовнішнього середовища і намагання врахувати його в процесі планування.

Інтерактивне планування володіє двома основними рисами:

- засновано на принципі участі і максимально мобілізує творчі властивості учасників організації;

- передбачає, що майбутнє підвладно контролю і в значній мірі є продуктом творчих дій учасників організацій. Метою інтерактивного планування є проектування майбутнього.

З інтерактивним плануванням зв’язані дві основні проблеми:

- інтерактивне планування - це швидше ідеальна побудова, чим практична модель менеджменту;

- навіть з теоретичної точки зору економічна організація, взята окремо, не може повністю контролювати своє майбутнє. Саме більше, на що вона згідна, - ефективно пристосуватися до нього. Отже, способом відношення фірми до свого майбутнього є не проектування його, а адаптація, пристосування.

Г о р и з о н т п л а н у в а н н я. В залежності від того, який горизонт

(період) часу охвачують плани, складені організацією, планування розділяють на три типи:

- довгострокове планування;

- середньострокове планування;

- короткострокове планування.

Класифікація планування по тривалості горизонту планування не можна плутати з попередньою класифікацією – по тимчасовій орієнтації ідей. Розподіл типів по тимчасовій орієнтації ідей передбачає існування принципово різних філософій планування в залежності від відношення до минулого, теперішнього і майбутнього. Розподіл планування на довго-, середньо-, короткострокове означає розподілення відрізків часу, необхідних для виконання планових показників, і мають технічний характер.

Довгострокове планування охоплює тривалі періоди часу від 10 до 25 років. Один час довгострокове планування ототожнювалося зі стратегічним, але тепер ці два поняття існують окремо. Стратегічне планування по своєму змісту складніше довгострокового, воно не є способом простого продовження періоду планування - це не просто функція часу.

Середньострокове планування конкретизує орієнтири, визначені довгостроковим планом, буває розраховане на більш короткий період. До недавнього часу горизонт середньострокового планування дорівнював 5 рокам. Але непередбачений характер і швидкість зміни зовнішнього середовища змусили фірми скоротити протяжність своїх планів з 5 до 3 років, відповідно 5- річні плани перейшли в розряд довгострокових.

Короткострокове планування - це розробка планів на 1-2 роки (частіше короткострокові плани – це річні плани). Вони включають конкретні засоби використання ресурсів організації, необхідних для досягнення цілей визначених в більш тривалих планах. Зміст короткострокових планів деталізується по кварталам і місяцям.

Всі три типи планування повинні ув’язуватися між собою і не заперечувати один одному.

Крім трьох вказаних способів класифікації існує розподіл типів планування в залежності від того, яке значення має той чи інший тип в процесі планової діяльності, звідси планування розподіляють на два основних типи:

- стратегічне;

- оперативне (тактичне).

4 Стратегічне і оперативне (тактичне) планування.

Процес планування в економічній організації

Поиск по сайту: