Арабо-мусульманський культурний регіон

Формування культурної єдності арабо-мусульманського регіону проходило насамперед під впливом ісламу й арабської мови. Самобутність цієї духовності складалася у процесі куль­турної взаємодії арабів із підкореними ними народами Близького і Середнього Сходу, Північної Африки і Півден­но-Західної Європи (VII-Х ст. н.е.). На території Ара­війського півострова арабо-мусульманській культурі пере­дувала культура доісламських арабів (кочове і землероб­ське населення), що в основному була політеїстичною. Характерним елементом арабської культури до ісламського періоду була добре розвинута усна народна словесність.

Іслам виник на початку VII ст. в Аравії. Вже в самому зародку він був синтезом релігії, політичних норм і права, синтезом, у якому релігія виступала уніфікуючим і визна­чальним фактором. Необхідність об'єднання різних етніч­них, расових, культурних груп, які населяли Халіфат (му­сульманську імперію, що виникла внаслідок арабських за­воювань), у єдиний політико-ідеологічний організм, зумо­вила процес його активної універсалізації. Цьому сприяли і релігійно-егалітарний ідеал ісламу, і надзвичайно проста процедура переходу в нього, і відсутність клерикальної ієрархії.

На відміну від християнства, яке відділяє духовне на­чало від світського, в ісламі зв'язок мусульманина з богом зумовлений вже самим фактом його буття в общині - уммі, тому що для мусульманина община - це вища со­ціальна структура, що є об'єктом божественного плану спасіння. Релігійна форма, що була надана соціальним та полі­тичним інститутам (рай, іджма та ін.), ефективно забезпе­чувала стабільність традицій і уявлень, які передавались з покоління у покоління. І навпаки, етнічні традиції, еле­менти місцевих вірувань, зрощуючись з ісламом, надавали ісламській доктрині особливої сталості, забезпечували їй додаткову величезну силу впливу на суспільство.

Іслам є дуже широкою системою соціального регулюван­ня. Майже усі сторони життя мусульманина вважаються релігійно значущими. Мусульманським став вважатися й старовинний обряд обрізання. Укладення шлюбу здійсню­ється у присутності духовних осіб, фіксується ними і закріп­люється читанням священних текстів Корану. Розлучення для чоловіка-мусульманина відносно просте, для жінки ускладнене, але також можливе. Іслам дозволяє чоловікові мати до чотирьох дружин, якщо він в змозі їх добре утри­мувати. Сьогодні полігамія зустрічається відносно рідко, а в деяких мусульманських країнах вона дещо обмежена законодавством. Похоронний обряд також передбачав чи­тання певних сур (розділів) Корану. Хоронять, як правило, в день смерті, тіло кладуть в могилу завернутим в саван без труни головою до Мекки. Згідно з мусульманським уявленням, всі мертві в день суду воскреснуть, щоб поста­ти перед Аллахом і відповісти за свої діла і наміри.

Глибока ісламізація суспільного та особистого буття мусульманина привела до того, що іслам сьогодні став не лише і не стільки комплексом символів віри, збіркою со­ціального та сімейно-побутового регулювання, скільки сим­волом ідейних комплексів, що базуються на ісламських універсаліях та релігійно-культурних цінностях.

Іслам мав величезний вплив на мистецтво мусульман­ських країн. В галузі архітектури це привело до появи й значного поширення нових типів споруд: мечеть, мінарет, ханака, медресе, караван-сарай тощо. Відсутність релігій­ної тематики у прикладному мистецтві була зумовлена за­бороною зображати божество, що, у свою чергу, призвело до обмежень у зображенні людини та інших живих істот. Ще у XI ст. мусульманські богослови засудили й заборо­нили зображення людини і тварин в громадських місцях, але дозволили їх включення в орнаментацію предметів по­бутового користування. Засудження не мало характеру за­кону, його тлумачення залежало від конкретних умов.

Усі напрями в розвитку суспільної думки регіону умов­но можна охарактеризувати як релігійну ортодоксію, мо­дернізм, реформаторство та фундаменталізм.

Тропічноафриканський культурний регіон.

Африканський регіон характеризується великою різноманітністю культур­них процесів, детермінованих соціальними, історичними, природними та етнопсихологічними факторами. Існує давнє і глибоке розходження історичної долі народів окремих час­тин Африки, яке позначилось і на розбіжності їх культур.

Протягом багатьох століть в Африці чітко простежуєть­ся дія двох сторін одного історико-культурного процесу: з одного боку - поширення культурних контактів африкан­ських народів з народами інших регіонів, у першу чергу з арабо-мусульманським і європейським регіонами; з друго­го - обмін культурною інформацією між локальними аф­риканськими культурами, їх взаємозбагачення. Безперечно, цей поділ досить умовний. Своєрідна особливість африкан­ського культурного регіону полягає в тому, що ці дві тенденції взаємопереплітаються, створюючи самобутні духов­но-культурні феномени.

Різноманітність африканських культур очевидна, так як очевидно і те, що їх єднає дещо більше, ніж географічна ознака. Це загальне полягає в космології, релігійних по­глядах і фольклорі, у ставленні до предків, дітей, а також У сімейних відносинах.

Велика сім'я в тропічноафриканському регіоні одночас­но є і одним з важливих елементів, що цементує внутріш­ню цілісність його культури, і суттєвим елементом африкан­ського суспільства. Відносини у сім'ї базуються на кровних зв'язках, шлюбі, а також на ритуальних чи містичних зв'язках (ініціаційні групи, братерство за кров'ю, клятви тощо). У людини одночасно може бути декілька батьків, матерів і т. д., залежно від широти родинних зв'язків. Сім'я в Африці пов'язується з трьома рівнями людського існу­вання: вона складається з померлих членів, живих і ще ненароджених.

До інших елементів соціальної організації можна від­нести общину, рід, касту, традиційні сімейні групи і вер­стви, тобто традиційні соціальні структури та інститути Африки.

Сучасна епоха характеризується, з одного боку, все більшою інтернаціоналізацією культури, а з другого - бурхливим ростом етнічної свідомості, що проявляється перш за все в посиленій увазі до «своєї» культури, нама­ганні оберігати її самобутність.

Рух за духовну деколонізацію (як реакція на європо­центризм), за повернення до власної, істинно африканської культури, виник серед інтелігенції колишніх французьких колоній і знайшов своє відображення у формі філософсько-світоглядної концепції негритюду Л.С.Сенгора (колишній президент Сенегалу, видатний суспільно-політичний діяч африканського континенту), яка спрямована на консервацію традиційних цінностей, проти­ставляла «африканський світ» світу «європейському».

Велика увага африканської інтелігенції до власної культури, бажання розвивати і пропагувати її, однак, не означає відмови від західної. Навпаки, пошук ідентичності, пов'язаний з культурною своєрідністю африканських сус­пільств і їхнє величезне прагнення до самостійності від­бувається у процесі взаємодії з неафриканською, перш за все західною культурою, під її впливом, з використанням її елементів.

Злиття утилітарного та естетичного становить сутність традиційного синкретичного комплексу загалом і для кож­ного окремого його елемента (образотворчого, музичного, танцювального, поетичного).

Особливу роль відіграє символіка кольору: червоний найчастіше означає життя, здоров'я, радість; білий часто символізує смерть, але також і чистоту. Магічне (оберігаю­че) і естетичне (декоративне) значення мають різноманітні геометричні знаки, малюнки, орнаментальні композиції на стінах жител, предметах побуту, тканинах.

Особливості естетичного відношення до форми втілені у конструкції жител, різних предметів ужитку. Як правило, Ці форми прості, геометричне правильні та функціональні; при цьому поверхня предмета може бути цілком вкрита різьбою, гравіруванням. Прикладом локальної етнічної специфіки є надання переваги тим чи іншим елементам де­кору, таким, наприклад, як шеврони (пенде), каннелюрн (сонге) і т.д. У багатьох випадках естетичне сприйняття форми тісно пов'язане з її символічним значенням. Особ­ливості естетичного сприйняття форми яскраво виражені в традиційній скульптурі, ритуальних статуях і масках.

При великій кількості різноманітних стилів африкан­ської традиційної пластики їй властиві деякі загальні особ­ливості: перевага антропоморфних сюжетів, чітка симетрія композиції, геометрична простота форм, врівноважена ар­хітектоніка, зовнішня статичність і внутрішній динамізм; відсутність чуттєвості, сентиментальності та величезна емо­ційність; зовнішня лапідарність (максимально виразно при мінімумі засобів) і внутрішня експресія.

Великих успіхів у проникненні в художню культуру аф­риканських народів домігся іслам, яскравим прикладом чо­го є релігійна архітектура.

Отже, провідна тенденція культурних процесів в Африці загалом скерована на подолання етнічної замкнутості, ло­кальної специфіки, відбувається взаємовплив, зближення етносів. Проте однозначно визначити характер культурних процесів дуже важко: взаємодія, взаємовплив, синтез, акультурація, асиміляція, синкретизм у сфері культури, конфлікт культур, нарешті, наявність багатьох перехідних типів, - усе це нерідко становить діалектичну єдність, яка притаманна культурі африканського регіону.

Поиск по сайту: