ЗМ 1. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ

Лекція 1. Основні поняття, що визначають соціальну мобільність

(2 год.)

1.1.Поняття соціальної стратифікації.

1.2. Основні виміри соціальної стратифікації

1.3. Історичні типи стратифікації

1.4. Сутність соціальної нерівності

1.1. Соціальна стратифікація.

Соціальна стратифікація - поняття, насамперед соціологічне, котре пояснює соціальне розшарування. У соціології наочно виявляється тісний зв’язок трьох фундаментальних понять соціології - соціальної структури, соціального складу та соціальної стратифікації. Соціальна психологія обов’язково додає ще два поняття: соціальний статус (положення, стан) та соціальна роль.

Соціальний статус - це сукупність прав і обов’язків людини, яка обумовлена її положенням у певній соціальній системі та ієрархії суспільних відносин. Соціальний статус відповідає на питання «хто він?» (вчитель, інженер, пенсіонер), а роль - на питання «що він робить?», «які соціально- типові аспекти поведінки проявляє?». Протягом тривалого виконання соціальної ролі у людини формується деяке уявлення про себе і закріплюються певні риси та властивості особистості.

Соціальна роль - відносно стійкий шаблон поведінки (дії, думки, почуття), що вироблений у даному суспільстві для виконання певної об’єктивної соціальної функції, для реалізації певного соціального статусу.

Соціальна структура виражається через сукупність статусів, а створюється суспільним поділом праці. У примітивному суспільстві мало статусів і низьким є рівень розподілу праці, у сучасному - безліч статусів і високий рівень організації розподілу праці.

У соціальній структурі статуси пов’язані один з одним функціонально. Через сукупність статусів визначається соціальний склад населення.

З погляду соціального складу, групи рівні одна одній й розташовані горизонтально (всі українці, жінки, інженери, домогосподарки рівні). Однак у реальному житті нерівність людей відіграє величезну роль. Нерівність - це критерій, за допомогою якого ми можемо розмістити одні групи вище або нижче інших. Соціальний склад перетворюється в соціальну стратифікацію - сукупність розташованих у вертикальному порядку соціальних шарів, зокрема, бідних, заможних, багатих (страта stratum - шар, верства).

Суспільство неоднаково оцінює значення й роль кожного статусу і групи. Сантехник або двірник цінуються нижче адвоката і міністра. Отже, високі статуси та люди, що їх займають, краще винагороджуються, мають більший обсяг влади, вище престиж їхнього заняття, більш високим має бути й рівень освіти.

1.2. Основні виміри соціальної стратифікації.

Чотири головних виміри стратифікації — дохід, влада, освіта, престиж. Вони вичерпують коло соціальних благ, до яких прагнуть люди, точніше сказати, каналів доступу до них. Соціальні блага, які високо цінуються, недоступні більшості людей і здобуваються завдяки доступу до грошей і влади, які, у свою чергу, досягаються завдяки високому рівню освіти й особистим якостям.

Таким чином, соціальна структура виникає із приводу суспільного поділу праці, а соціальна стратифікація - із приводу суспільного розподілу результатів праці, тобто соціальних благ. У такий спосіб виникає розташування соціальних страт за критерієм нерівного доступу до влади, багатства, освіти й престижу.

Перше повне теоретичне пояснення соціальної стратифікації надав американський вчений П. Сорокін, причому він підтвердив свою теорію за допомогою величезного емпіричного матеріалу, що простираєгься на всю людську історію.

Сорокін Питирим Олександрович (1889-1968) - американський соціолог російського походження, професор соціології Гарвардського університету, автор теорій соціальної стратифікації та соціальної мобільності.

Основні праці: «Система соціології» (1920), «Соціальна мобільність» (1925),

«Сучасні соціологічні теоріїл (1928), «Соціальна і культурна динаміка» (1937-1941), «Соціокультурна причинність, простір і час» (1943), «Американська сексуальна революція» (1956), «Основі тенденції нашого часу» (1964).

Дохід виміряються в рублях, гривнах або доларах, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід) або родина (сімейний дохід) протягом певного періоду часу, наприклад, одного місяця або року.

Освіта вимірюється числом років навчання в державній або приватній школі або вузі.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких поширюється прийняте рішення (влада - можливість нав’язувати свою волю або рішення іншим людям незалежно від їхнього бажання). Рішення ректора університету поширюються на 10-15 тис. чоловік, а рішення бригадира на виробництві - на 7-Ю чоловік.

Три шкали стратифікації — дохід, освіта й влада - мають цілком об’єктивні одиниці виміру: долари, роки, люди.

Престиж - повага статусу, що існує в суспільній думці.

Порівняння даних за різні роки (1949, 1964, 1972, 1982) показує стійкість шкали престижу. Найбільшим, середнім і найменшим престижем у ці роки користувалися ті самі види занять. Юрист, лікар, викладач, учений, банкір, льотчик, міністр одержували незмінно високі оцінки. їхнє положення на шкалі змінюється незначно: наприклад, лікар в 1964 р. стояв на другому місці, а в 1982 - на першому, міністр відповідно займав 10 і 11 місця.

Належність до страти вимірюється суб’єктивними та об’єктивними показниками: суб’єктивний показник - відчуття причетності до даної групи, ідентифікації з нею; об’єктивні показники — дохід, влада, освіта, престиж. Так, наприклад, великий статок, високий рівень освіти, велика влада та високий професійний престиж - необхідні умови для того, щоб людину могли віднесли до вищої страти суспільства.

Страта - це соціальна верства людей, що мають подібні об’єктивні показники по чотирьох шкалах стратифікації.

Поняття стратифікації (stratum — шар, facio — роблю) прийшло в соціологію з геології, де воно позначає розташування шарів різних порід по вертикалі. Якщо зробити зріз земної кори на певну відстань, то виявиться, що під шаром чорнозему розташовується шар глини, потім піску і т.д. Кожний шар складається з однорідних елементів. Також і страта - вона включає людей, що мають однакові доходи, освіту, владу і престиж. Не існує страти, що включає високоосвічених людей, наділених владою, і безвладних бідняків, зайнятих непрестижною роботою. Багаті люди входять до однієї страти з багатими, а середні - із середніми.

1.3. Історичні типи стратифікації.

У соціології відомі чотири головних типи стратифікації — рабство, касти, стани та класи. Перші три характеризують закриті суспільства, а останній тип — відкриті.

Закритим є таке суспільстві, де соціальні переміщення з нижчих страт у вищі або повністю заборонені, або істотно обмежені. Відкритим називається суспільство, де переміщення з однієї страти в іншу ніяк офіційно не обмежені.

Рабство - економічна, соціальна і юридична форма закріпачення людей, що граничить із повним безправ’ям і крайнім ступенем нерівності. Рабство історично еволюціонувало. Розрізняють дві його форми.

При патріархальному рабстві (примітивна форма) раб мав всі права молодшого члена родини: жив в одному будинку з господарями, брав участь у суспільному житті, одружувався з вільними, успадковував майно хазяїна. Його заборонялося вбивати. При класичному рабстві (зріла форма) раба остаточно закабалили: він жив в окремому приміщенні, ні в чому не брав участь, нічого не успадковував, у шлюб не вступав і родини не мав. Його дозволялося вбивати. Він не володів власністю, але сам уважався власністю господаря («знаряддя, що говорить»).

На зрілій стадії рабство перетворюється в рабовласництво. Коли говорять про рабство як історичний тип стратифікації, мають на увазі його вишу стадію. Рабовласництво — єдина в історії форма соціальних відносин, коли одна людина виступає власністю іншої, і коли нижчий шар позбавлений усяких прав і свобод. Такого немає в кастах, станах, класах.

Кастовий лад не такий давній, як рабовласницький лад, і менш розповсюджений. Якщо через рабство пройшли практично всі країни, то касти були виявлені тільки в Індії й почасти в Африці. Індія - класичний приклад кастового суспільства. Воно виникло на руїнах рабовласницького в перші століття нової ери. Кастою називають соціальну групу (страту), членством у якій людина зобов’язана винятково своїм народженням. Вона не може перейти зі своєї касти в іншу при житті. Для цього треба народитися ще раз. Кастове положення закріплене індуською релігією. Відповідно до її канонів, люди проживають більше, ніж одне житгя. Кожна людина попадає у відповідну касту залежне від того, якою була її поведінка у попередньому житті. Якщо поганою, то після чергового народження вона має потрапити в нижчу касту, і навпаки.

Стани передують класам і характеризують феодальні суспільства, які існували в Європі з IV по XIV століття. Стан-соціальна група, що має права й обов’язки, які закріплені звичаєм або юридичним законом та передані в спадщину. Для станової системи, що включає кілька страт, характерна ієрархія, що виражається в нерівності положення та привілеїв. Класичним зразком станової організації була Європа, де на рубежі ХІУ-ХУ століть суспільство ділилося на вищі стани (дворянство та духівництво) і непривілейований третій стан (ремісники, купці, селяни). У Х-ХІІІ століттях головних станів було три: духівництво, дворянство та селянство. У Росії із другої половини XVIII століття затвердився становий розподіл на дворянство, духівництво, купецтво, селянство і міщанство (середні міські верстви). Стани ґрунтувалися на земельній власності.

Права й обов’язки кожного стану визначалися юридичним законом і освячувалися релігійною доктриною. Членство в стані визначалося спадщиною. Соціальні бар’єри між станами були досить жорсткими, тому соціальна мобільність існувала не стільки між, скільки усередині станів. Кожний стан включав безліч верств, рангів, рівнів, професій. Так, державною службою могли займатися лише дворяни. Аристократія вважалася військовим станом (лицарство). Чим вище в суспільній ієрархії стояв стан, тим вище був його статус. На противагу кастам, міжстанові шлюби цілком допускалися. Іноді допускалася індивідуальна мобільність. Проста людина могла стати лицарем, купивши в правителя спеціальний дозвіл.

Клас розуміють у двох змістах — широкому й вузькому. У широкому значенні під класом розуміють велику соціальну групу людей, що володіють або не володіють засобами виробництва, що займають певне місце в системі суспільного поділу праці й характеризуються специфічним способом одержання доходу.

Оскільки приватна власність виникає в період зародження держави, вважається, що вже на Древньому Сході й в античній Греції існували два протилежних класи - рабів і рабовласників. Феодалізм і капіталізм не є виключенням - і тут існували антагоністичні класи: експлуататорів й експлуатованих. Такою є точка зору К. Маркса, якої дотримуються й сьогодні не тільки вітчизняні, але й багато зарубіжних вчених соціологів. Першу типологію класів в США запропонував в 40-і роки XX століття американський соціолог Ллойд Уорнер:

верхній-верхній клас включав так звані «старі родини». Вони складалися з найбільш процвітаючих бізнесменів і тих, кого називали професіоналами. Проживали вони в привілейованих частинах міста;

нижній-верхній клас за рівнем матеріального благополуччя не уступав верхньому-верхньому класу, але не включав старі родові родини;

верхній-середній клас складався із власників і професіоналів, які мали менший матеріальний статок у порівнянні з вихідцями із двох верхніх класів, але вони брали активну участь у суспільному житті міста;

нижній-середній клас складають службовці і кваліфіковані робітники; верхній-нижній клас включав мапокваліфікованих робітників, зайнятих на місцевих фабриках;

нижній-нижній клас складають ті, кого прийнято називати «соціальним дном» - це мешканці підвалів, горищ, нетрів і інших малопридатних для життя місць. Вони постійно відчували комплекс неповноцінності внаслідок безпросвітної бідності та постійних принижень.

Пропонуються й інші схеми, але важливо усвідомити собі два принципових положення:

- як би не називали класи, але основних тільки три: багаті, заможні й

бідні;

- неосновні класи виникають за рахунок додавання страт або верств, що лежать усередині одного з основних класів.

Термін «верхній-верхній клас» означає, по суті, верхній шар вищого класу. У всіх двоскладних словах перше - позначає страту або верству, а друге - клас, до якого дана верства відноситься. «Верхній-нижній клас» іноді називають так, як він є, а іноді позначають їм робітничий клас. Середній клас (із властивими йому верствами) завжди відрізняють від робітничого класу. Але й робітничий клас відрізняють від нижчого, куди можуть входити непрацюючі, безробітні, бездомні, злиденні і т.ін. Як правило, висококваліфіковані робітники включаються не в робітничий клас, а в середній, але в нижчу його страту, що заповнюють головним чином малокваліфіковані працівники розумової праці - службовці. Можливий інший варіант: робітників не включають у середній клас, але залишають дві верстви в загальному робітничому класі. Фахівці входять у наступну верству середнього класу, адже саме поняття «фахівець» припускає як мінімум рівень освіти в обсязі коледжу. Верхню страту середнього класу заповнюють «професіонали». Професіоналами за рубежем називають людей, що мають, як правило, університетську освіту та великий практичний досвід, що відрізняються високою майстерністю у своїй області, зайняті творчою працею та відносяться до так званої категорії самонайнятих, тобто мають свою практику, свою справу. Це юристи, лікарі, учені, викладачі і т.ін. Іменуватися «професіоналом» дуже почесно. їхнє число обмежене й регулюється державою.

Середній клас - унікальне явище у світовій історії. Він з’явився лише в XX столітті. У суспільстві він виконує специфічну функцію. Середній клас

- стабілізатор суспільства. Чим більше він, тим менше ймовірність того, що суспільство будуть трясти революції, міжнаціональні конфлікти, соціальні катаклізми. Він складається з тих, хто зробив долю власними руками й, отже, хто зацікавлений у збереженні того ладу, що надав подібні можливості. Середній клас розводить два протилежних полюси, бідних і багатих, і не дає їм зштовхнутися. Чим тонше середній клас, тим ближче один до одного полюси стратифікації, тим імовірніше їхнє зіткнення. Середній клас - найбільш широкий споживчий ринок для дрібного та середнього бізнесу. Чим більшим є цей клас, тим впевненіше стоїть на ногах малий бізнес. Як правило, у середній клас входять ті, хто має економічну незалежність, тобто володіє підприємством, фірмою, офісом, приватною практикою, своєю справою, учені, священики, лікарі, адвокати, середні менеджери, дрібна буржуазія - соціальний хребет суспільства.

1.4. Сутність соціальної нерівності та її причини.

Розмаїтість відносин, ролей, позицій приводять до відмінностей між людьми в кожному конкретному суспільстві. Проблема зводиться до того, щоб якимось чином упорядкувати ці відносини між категоріями людей, що відрізняються в багатьох аспектах. У самому загальному виді нерівність означає, що люди живуть в умовах, при яких вони мають неоднаковий доступ до обмежених ресурсів матеріального і духовного споживання. Для опису системи нерівності між групами людей і застосовується поняття «соціальної стратифікації».

При розгляді проблеми соціальної нерівності цілком виправдано виходити з теорії соціально-економічної неоднорідності праці. Виконуючи якісно нерівні види праці, люди різною мірою задовольняють суспільні потреби, і такі види праці мають різну оцінку їхньої суспільної корисності. Саме соціально-економічна неоднорідність праці є причиною присвоєння одними людьми влади, власності, престижу і відсутності всіх цих знаків просування в суспільній ієрархії в інших. Кожна із груп виробляє свої цінності і норми та спирається на них, якщо вони розмішаються за ієрархічним принципом, то вони є соціальними верствами.

У соціальній стратифікації розглядається принцип спадкування позицій: далеко не всі здатні й освічені індивіди мають рівні шанси зайняти владні і добре оплачувані позиції. Тут діють два механізми селекції: нерівний доступ до справді якісної освіти; неоднакові можливості одержання позицій рівною мірою підготовленими індивідами.

Соціальна стратифікація має традиційний характер, оскільки нерівність положення різних груп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації. Навіть у примітивних суспільствах вік і стать в сполученні з фізичною силою були важливими критеріями стратифікації. З огляду на незадоволеність членів суспільства існуючою системою розподілу влади, власності та умов індивідуального розвитку, все-таки потрібно мати на увазі універсальність нерівності людей. Більшості сучасних суспільств властива концентрація влади і ресурсів у кількісно незначної еліти. Концентрація в еліти таких статусних атрибутів як влада, власність і освіта перешкоджає соціальній взаємодії між елітою й іншими стратами, приводить до надмірної соціальної дистанції між нею та більшістю, Це означає, що середній клас нечисленний і позбавлений зв’язку з іншими групами. Очевидно, що такий соціальний порядок сприяє руйнівним конфліктам.

Виміри соціальної нерівності. Якщо багатство - ознака вищого класу, то дохід - потік грошових надходжень за певний календарний період, наприклад, за місяць або рік - характеризує всі верстви суспільства. Доходом називають будь-яку суму грошей, отриманих у вигляді зарплати, пенсій, ренти, допомоги, аліментів, гонорарів і т.д. Навіть милостиня злиденних, добута шляхом жебрацтва і виражена у вигляді грошей, представляє різновид доходу.

Навпроти, заробітна плата характеризує не всі версгви населення, а лише ті, що зайняті в суспільному виробництві та відносяться до найманої робочої сили. Багатії, як і всі власники, не входять до числа найманих робітників. Виключення представляють дрібні власники, що відносяться до так званих самонайнятих. У сімейному ресторані або готелі голова фірми - одночасно власник і найманий робітник. Він трудиться нарівні з усім персоналом, але на відміну від них він не працює на інших. Він трудиться на себе, одержуючи зарплату і частину прибутку. До найманих робітників не відносяться також злиденні. Вони не зайняті в суспільному виробництві. Офіційна статистика США і деяких інших країн не включає жебраків у число категорій населення, що одержують дохід. Справа в тому, що у статистиці доходом уважається та сума грошей, що люди заробляють завдяки належності до певної професії (виду заняття) або завдяки узаконеному розпорядженню власністю. Однак у злиденних нічого подібного немає. Злиденні, навіть якщо вони регулярно заробляють на життя жебрацтвом, ніяких коштовних послуг суспільству не роблять. А статистика враховує лише ті джерела доходу, які пов’язані з наданням суспільно значимих послуг або виробництвом товарів. Жебраків включають до складу так званого андеркласа, тобто буквально не-класу, або верстви, що перебуває нижче всіх класів.

Сутність соціальної нерівності полягає в неоднаковому доступі різних категорій населення до соціально значимих благ, дефіцитних ресурсів, ліквідних цінностей. Сутність економічної нерівності полягає в тому, що меншість населення завжди володіє більшістю національного багатства. Іншими словами, найвищі доходи одержує найменша частина суспільства, а середні та найменші — більшість населення.

Питання для самоперевірки:

1. Розмежуйте поняття «соціальний статус» та «соціальна роль».

2. Охарактеризуйте основні виміри соціальної стратифікації.

3. Хто є автором теорії соціальної стратифікації?

4. Визначте і охарактеризуйте соціально-психологічний контекст поняття "страта".

5. Яким чином визначаються суб’єктивні та об’єктивні показники належності до страти?

6. Охарактеризуйте головні історичні типи стратифікації.

7. Обґрунтуйте соціально-психологічну сутність соціальної нерівності.

8. Вкажіть основні причини та виміри соціальної нерівності.

Питання для самостійної роботи:

1. Опрацюйте основні поняття теми у тематичному словнику.

2. Опрацюйте першоджерело, зробивши конспект основних ідей автора:

Сорокин П.А. Социальная стратификация и социальная мобильность // Человек. Цивилизация. Общество. - М., 1992. - С. 302-373. (Серия «Мыслители XX столетия»).

3. Зробіть проект-презентацію на тему:

1) П.О. Сорокін: автобіографія та основні ідеї щодо соціальної стратифікації суспільства.

2) Основні типології класів (Карла Маркса, Ллойда Уорнера тощо).

Поиск по сайту: